Chapter Text
Люди завжди будуть поділятись на тих, хто вірить і прислухається до різних ворожінь і астрологічних прогнозів, і тих, хто із абсолютним скепсисом слухає нібито передбачення майбутнього. Адам відносить себе до других, завжди відносив. Проте, чомусь він дуже чітко пам'ятає вже кілька років: одного разу зайшов у палатку до ворожки у парку розваг, і та наворожила довгі скитання перед тим, як він знайде спокій. Гонтьє тоді тільки посміхнувся, та й не звернув особливої уваги. Але в пам'яті відклалось і закріпилось.
Інколи він згадує те передбачення. Особливо, коли в житті все йде коту під хвіст, і голова, свідомість – то темне нестабільне місце, Адам більше не знає хто він і чого хоче, але відчайдушно намагається забратись із цієї прірви. Може, його життя справді має бути суцільним блуканням крізь перешкоди, і лише потім настане спокій?.. Згортаючись в клубок від пекельного болю, кості в руках мов вивертає, і все тіло розривається, Гонтьє не впевнений, що не зірветься сьогодні, і єдине, що він може через силу думати – що, як його призначення у житті це лише страждання і боротьба? Віра у те дурне передбачення, у винагороду у вигляді спокою, не дає програти чергової ночі.
Ніл перехоплює його долоні. Схоже, Адам знову несвідомо почав роздирати на собі шкіру в приступі болю. Сандерсон тримає міцно, не відпускає, притягає до себе, на вухо шепоче-ричить: «Не смій вмирати в мене на руках». Будь Гонтьє трохи краще, він би в'їдливо кинув би, мовляв, ну так і прибери руки. Але зараз йому надто погано, зараз він обіцяє вижити. Десь глибоко у свідомості розуміє, що не помре, як би сильно не скручувало. Трохи відпускає. Адам лежить головою на колінах Ніла, важко дихає, готується до наступного приступу, хоч і знає, що це не особливо допоможе. Раптом шепоче хрипло і зірвано:
— Якщо життя це стежка, то моя веде до тебе.
Сандерсон гладить по лбу, і його долоні здаються особливо прохолодними і приємними зараз. Нічого не відповідає, тільки слабко усміхається через силу. Думає, що Гонтьє марить. Все ж, він і не таке вже затирав за ці пару днів сильної ломки, не кажучи вже про історії під час тріпу. Хотілось би, щоб щось було серйозним, але тішити себе словами у лихоманці – останнє, чим Ніл буде займатись.
Адам тремтячою рукою тягнеться до нього, шукає чужу долоню, сплітає пальці. Так спокійніше, так він відчуває, що не один, і Сандерсон з ним. Най навіть презиратиме за всю цю слабкість, залежність і стан. Зараз він поряд, дозволяє втискатись в себе, і це здається рятівним колом в океані болю. Ніл намагається зовнішньо показувати тільки впевненість і силу, сподіваючись, що це дасть Адаму віру у виживання, проте всередині хочеться забитись у куток і ридати в істериці. Вони обов'язково виберуться з цього разом.
І, з часом, він взагалі забуває ту кинуту Адамом фразу між приступами. Згадує, лише коли Гонтьє нависає над ним, руками з обох боків від чужої голови упирається. Каже, із хитрою усмішкою, хриплим своїм голосом:
— Знаєш, я тут поки приходив в себе, мав достатньо часу подумати про всяке різне, і я зрозумів, що всі мої блукання життєвим шляхом приводять мене до тебе. Підеш зі мною на побачення? – Ніл скидає брови, так до нього ще не залицялись. В голові спливають дуже схожі слова кілька місяців тому. Так значить це було сказано свідомо.
Сандерсон розтягує губи в усмішці. Варто хоча б спробувати. Це вже потім він дізнається, що вони обидвоє роками не могли один до одного підступитись, і буде сміятись, лежачи поряд із Адамом під теплими ковдрами, адже це різдвяний тиждень і нікуди вилазити з ліжка не хочеться, тим паче, коли з тобою поряд найдорожча людина хрипло сміється і притискає до себе. Ще пізніше Гонтьє зніяковіло зізнається, що колись, років з десять тому йому оракул наворожив блукати, і потім він в якийсь момент почав сприймати це як справжнє передбачення, і, що найважливіше, все справдилось. І він буде тулитись до Ніла, знов на кілька хвилин відчуваючи себе беззахисним, і Сандерсон любовно триматиме його в руках, заспокоюючи. З очей тектимуть небажані сльози, але це взагалі не хвилюватиме на фоні того, що вони будуть разом після всіх переживань і виживань. Не збились, не загубились, не помилились, нарешті знайшли спокій один з одним. І це буде важливіше за все.