Actions

Work Header

Rating:
Archive Warning:
Category:
Fandom:
Relationship:
Characters:
Additional Tags:
Language:
Українська
Stats:
Published:
2022-09-30
Completed:
2022-09-30
Words:
646
Chapters:
3/3
Comments:
10
Kudos:
8
Bookmarks:
1
Hits:
119

божественно-пекельне

Summary:

збірка невеличких історій про почуття мефістофеля до фауста, які він (не) зміг висловити. доповнюватиметься.

Chapter 1: відродження

Summary:

хіба диявол здатен увірувати?

Chapter Text

я закоханий. я захоплений. "о, боже" – вимовляю тобі із терпким зітханням, стоячи на колінах. мені боляче, підлога холодна, тверда й уся в задирках. чиєю ідеєю було зупинитися саме в цьому заїзді?

дивись на мене своїми світло-блакитними очима ще. підкори мене. торкайся мене настільки довго, як це тільки можливо. кохай мене так, як здатна лише людина: віддано, пристрасно і чисто. зірви з мене мої дорогі одежі, віддайся святому гріху. я нашіптуватиму тобі такі речі, що ти й не подумаєш відступити назад, і робитиму це не як диявол, ні, — як твій найкращий коханець. я цілуватиму твої долоні, наче вони всипані діамантами. я милуватимуся згинами твого тіла, що у золотій напівтемряві виглядатимуть, наче зійшли з картин найвидатніших митців епохи ренесансу. ах, справді. у моїх руках ти народишся наново, досконалий і поглинений любов'ю, – сама венера боттічеллі.

ти дійсно надлюдина. вища за усіх інших. подаруй небеса тобі безсмертя, ти б одразу став до наших рядів. хоча, кого я обманюю, – вони не дадуть тобі навіть спробувати. просто бог не потерпить конкурентів.

Chapter 2: гіацинт

Summary:

усе, що я відчуваю до тебе, із подихом невдалої брехні.

Chapter Text

тихо, коханий. не лий сльози задарма. нумо, я пригорну тебе до себе, заберу у теплі обійми. кажеш, руки мої у крові? не хочеш торкатися їх? а слова брижчать диявольською отрутою? заради бога, не торкайся рук, закрий вуха! та поглянь хоча б у мої очі. я ж турбуюся про тебе. 

чому не вона, а я? бо ви живете у різних світах, мій лікарю. вона, он, вже у потойбічному. а я тебе... ніколи не зраджу. і начхати на те, що вона кохає, що вона цілує ніжно, що вона звивається покірно у твоїх руках. вважаєш, я не здатен так само? смішний. я ж можу навіть більше. 

я, до слова, на твій вибір не впливав. усе твоє життя – шлях, обраний лише тобою. а я спостерігаю, я занотовую і вчуся. мій... лікарю, хіба ти не чуєш цю гармонійну мелодію, у яку складаються наші душі? хай ми й сваримося повсякчас, усе одно ж робимо це так пафосно та красно. я захоплений нами. а як щодо тебе? 

але твоє серце все ж таки належить їй. я це розумію і приймаю навіть, як би це для мене не було трагічно. зрештою, я все одно тебе не кохаю. правда ж?.. 

ах. я промовився ще на самому початку.

Chapter 3: сонце

Summary:

усі, хто вперше бачать світло, сліпнуть. мефістофель – не виняток.

Chapter Text

– гей, генріхе, ніколи не цікавився, що відчувають ті, хто вперше бачать світло? – питаю, споглядаючи розлитий помаранчем небосхил за вікном. 

– що ти маєш на увазі? – ти відкладаєш свою чергову замудрену книгу, дивишся на мене з подивом своїми волошковими очима. я ледь стримуюся, аби не посміхнутися. 

– ну, жила істота у суцільній темряві, а потім побачила сонце. гадаю, вона сліпне? і, може, навіть опікається, правда? – кажу м'яко і повертаюся до тебе, любий. а ти ж досі нічого не розумієш (відчуття дивне, скажи? але зі мною так часто. за це ти мене й любиш). 

– про це ніхто не знає. не було можливості довести чи спростувати. 

я, зрештою, сміюся і йду поволі до тебе. схиляюся над твоїм обличчям (книга вже давно лежить розгорнутою в тебе на колінах). 

– а наука тобі цього і не скаже. бог теж – я питав, – чому пирхаєш так? я ж дійсно говорив з ним про це лише кілька днів тому. 

– а хто ж скаже? – допитливо, неначе дитина, питаєш ти. я граюся з тобою, як і з багатьма, а ти усе одно ведешся? це навіть трохи смішно, хоча мені не можна забувати, що ти теж людина. просто дещо інакша за інших. 

– я, – всміхаюся тепло й м'яко торкаюся твоєї щоки вустами. шкіра гаряча на дотик, вкрита багрянцем й легким ластовинням. ти не просто поцілований сонцем, ні. – тому що маю схильність перевіряти усе на власному досвіді. я ж скептик. хіба забув, сонечко моє? 

мої очі усміхнені, та й твої теж. ти не дурний, натяк розумієш, звісно. 

– то це тому кажуть, що кохання сліпить? 

ми сміємося вже вдвох. так, це правда. але для мене воно, здається, стало справжнім прозрінням, бо раніше я б ніколи не зізнався собі в найпростішій і, разом з тим, найдивовижнішій істині. я кохаю тебе, фаусте.