Archive of Our Own ^beta

Chapter Text

•
Аліса гризе
Опалові нігті
Зберігає файли через «_» за старою звичкою.

Аліса завжди
Зі столу змітає крихти,
В Аліси гарячі пальці і крихітне личко.

•
Аліса робить
Занадто солодкий чай.
Аліса знає: ти дóчерта божевільний.

Вона сумує
За тими, кого не стрічала
І бачить в кошмарах вона своє власне весілля.

•
Аліса, повір,
Не спитає тебе, чи ти
Її справді любиш – знає, що ти не можеш.

Аліса ніколи
Не сушить з дощу зонти
І не говорить про те, що її тривожить.

•
Такі, як Аліса,
Трапляються лиш тоді,
Коли потрапляєш на цвинтар чи в божевільню.

Алісу приваблюють
Лиш поламані і руді.
Аліса говорить тринáдцятьма мовами вільно.

•
В Аліси на лівій
Руці є забутий шрам:
Аліса ховає його під тонкою тканиною.

Аліса не палить –
Хіба що побачиш сам –
І любить гуляти вогкóю туманною дниною.

•
Такі, як Аліса
Сплять у твоїх руках,
Згорнувшись тремтливо худою побитою кішкою.

Такі, як вона,
Досі вірять якимсь дивам
І засинають у кріслі в руках із книжкою.

•
21.11.22

Chapter Text

Аліса ніколи не одягнé рукавиць,
Алісі бракує повітря в вузьких корсетах.
Аліса вдивляється в тебе проваллям очей-криниць —
Аліса не визнає поклони і піруети.

•
Аліса не любить кинджали і любить ножі.
Аліса не знає, коли треба вчасно спинитись.
В Аліси тягнуть коліна в сезон дощів
І потім подовгу не може вона відігрітись.

•
Аліса не знає, що шкрябає так у душі,
Тонкими голкáми залазить їй часом під нігті.
Аліса ховає від власного серця ключі
І потирає болюче забитії лікті.

•
Алісі спокійно в нічній гострозорій пітьмі,
Аліса, буває, подовгу не може заснути.
Вона час від часу хрипко кричить уві сні,
А потім — що снилось, ніяк не може збагнути.

•
Аліса палить тонкі запашні цигарки
І іноді на години зникає в туманних луках.
В Аліси смаки до смішнóго нехитрі й прості:
Чорна помада і білі ласкаві руки.

•

21.11.22

Chapter Text

Вона приходить до тебе виключно уночі —
Дуже мило і так до зворушливого готично.
Шурхотить занавісками, трішечки сміючись,
У високе вікно заповзає до дивного звично.
•
Ти смієшся також: ну, їй-богу, як юнаки!
І наче тобі зовсім не достобіса років.
Вона цілує бліді прохолодні пальці, і ти
Чуєш її м'які обережні кроки.
•
В темне вузьке вікно зазира Луна,
І вона — єдиний ваш ненавмисний свідок.
Ти так довго, так непробачно-довго була одна...
Кожен дотик пала у легкому нічнім ефірі.
•
Кожен її цілунок наче горить,
Тліє блідими зорями на мармуровій шкірі.
Небо чорніє, все у зниклих зірках, і вмить —
Кожна із них розпускається гострим сузір'ям.
•
Ти у її руках — ніжна й пливка,
Біла троянда в ласкавих руках Аліси.
Вона завжди стомлена, завжди неговірка,
Лягає тобі на коліна, як до колиски.
•
Під обладунками — наче гірський кришталь,
Й шкіра її — така ж мармурово-світла.
Алісі не жаль минулого, геть не жаль.
Лицар твоя — завжди тихá й привітна.

•

21.11.22

Chapter Text

I
Аліса припалює недопалком ніготь —
Хіба так роблять не всі Аліси?
У Соні кіт, недосип і крига
На серці третє десятиліття.
Аліса сумна, молода і чуйна —
Вона така, як би ти хотіла.
Вона самотня. А ти — отруйна.
На куртці в неї маленькі крила.

Вона струнка. Й ще така мрійлива.
Вона бере лиш художні книги.
Тепер ти знаєш, що любить зливи
Вона й січневу тоненьку кригу.
А ти працюєш в бібліотеці —
Хороша партія, що тут скажеш.
Вона існує у картотеці
І в снах твоїх, коли спати ляжеш.
Вона самотня. Це видно зразу.
Це якось, ну... Припадає в око.
І ти до себе міцну відразу
От-от відчуєш, ще зовсім трохи.

Вона ще в школі. Останні класи.
Ти закінчила сто років тóму.
Волосся в неї ледь-ледь хвилясте.
Вона сама завжди йде додому.

II
Вона не палить — лиш зовсім трохи,
Ти якось стріла її за рогом.
Ти в'яжеш ввечері і міркуєш,
Чи так же само їй одиноко.
Вона ласкава. А ти — найгірша,
Приймаєш книгу і губиш картку.
Від її погляду їде криша.
Тобі погано і це не жарти.

Весь час дощить. Заглядаєш в очі —
Вони водяні, зелено-сірі,
Вони блакитні. Вона шепоче:
"Ось, повертаю, як ви й просили".
Тобі погано. Тобі недобре.
Ти просто Соня, книжкова миша.
Вона — складна. І вона чудова.
Й весь час "за що?" ти питаєш в Крішни.

Вона хороша, і ти чекаєш,
Коли їй буде хоча би двадцять.
І вічно приводи ти шукаєш
Обговорити щось чудернацьке.
Вона уважна. І це занадто.
Ти не просила такой любові.
У неї шрами на передпліччях,
У вас однáкова група крові.

III
Передаєш їй чорнильну ручку
І надто довго тримаєш пальці.
У неї часто напухлі очі,
До них ідуть весняні канальці.

Вона хороша. Ти — просто Соня.
Для неї хочеш ти щось зробити.
В Аліси щось негаразд удома.
Аліса Кінслі не любить квіти.

Ти розриваєшся просто навпіл,
У тебе кіт, сивина в волоссі.
Себе ночима переконати
Ти намагаєшся вже рік поспіль.
Облиш її, заведи подрýгу,
Сходи в ботсад, подивись рослини...
Але натомість вже книжку другу
За ніч кидáєш до середини.
Їй-Богу, Соня, це нездорово.
Малюй картини, пиши фанфікшн.
Їй-Богу, Соня, ти дáла слово,
Ти навіть гірша, ніж твій колишній.

IV
Ідуть дощі. Вона все приходить —
Ти не помітила, як до тебе.
І так погано, що навіть добре,
Й на скроні давить весіннє небо.

Вона хороша. Ти надто сіра.
Вона сумна; ти занадто старше.
З тобою сталась Аліса Кінслі.
Принаймні, так це запишуть в картці.

°

30.04.24

Chapter Text

Заборонено квітнеш під вишнями,
Я кохаю тебе без поводу.
Руки — наче в моєї колишньої;
Твої очі — два мутнії омути.

Заборонено квітнеш у затінку.
Ти — солдат на моїх планах мапових.
Білий лицар, геройка на зáкланку,
Що колись ляже в полі під маками.

До таких, як ти — не прив'язуються.
Їм наказують, кóрять, допрашують.
Не кладуть на коліна під в'язами
Білу голову, квітами вкрашену.

Із такими, як ти, не цілуються —
Бачить Бог, я трималась із гідністю.
Та усі мною тільки милуються,
Ти ж — приймаєш обіймів відкритістю.

До таких, як ти, не прив'язуються —
Це є ознака божевільності.

•

24.09.24

Chapter Text

Біла Королева прокидається сама,
У просторих мармурнúх палатах.
За окном поснула у снігах зима,
У кутку — осиротілі лати.

Біла Королева робить білий чай —
Найбіліший зі своїх улунів.
Тихо зачіпає, наче невзначай
У душі Її лиця відлуння.

Ось вона заходить, м'ята після сна —
Особлива, лиш твоя Аліса.
В Аурі — замріяна весна,
Й неможливі пурпурові квіти.

В залі тиша. В залі — ти сама.
За вікном — у кригу скуті ріки.
Напиши роман в семи томах,
Що не можна так, як ти, любити.

24.09.24

Chapter Text

Наче бачиш її ти уперше —
Крадеш миті у заростях фрезії.
Лати сяють, чекаючи крові.
В її аурі — білі гортензії.

Вона б'ється сміливо, загострено,
Вся в кутах і металі закована.
Ти кусаєш губу. У рубіновім
Твоїм серці Аліса захована.

Все стихає. Умить, неочікувано.
Тіло падає з вежі без подиха.
В її пальцях затиснуті літери
І немає світіння у погляді.

Всі мовчать в мірабелевих заростях;
Поховання помпезне, з претензієй.
Ти любила її до безпам'яті.
В її аурі квітнуть гортензії.

24.09.24

Chapter Text

Ти лягаєш мені на коліна, в очах горить
Щось незвичайне, тремтливе і неспокійне.
Ще одну мить, ще одну швидкоплинну мить
Я біля тебе вкраду в крадія-Часоплину.

Ти підіймаєш погляд: зійшла Луна,
Зараз вона висить над моєй головою.
Навіть коли біля тебе — я геть одна,
Хоча краще, звісно, з тобою, ніж не з тобою.

Вітер опаловим сяйвом зійшов з небес,
Ще трохи — і сутінки заволочуть темним кварцем
Нашу галявинку, і мене на ній, і тебе...
Хоч твої руки — завждú гарячіше Марсу.

В тебе таке легке й таке дивне ім'я..
Важким кришталем завжди лежить у роті.
Не знаю, хто б тебе витримав, як не я —
Хоч дяки за це від тебе чекати й годі.

Часом струмки думок моїх не спинить —
Я просто не можу, як тільки до тебе вертаю.
Ти наче ясна зоря, та в наступну мить —
Всередині все уже вибілене й палає.

Море під скелею — шýмне і говірке,
Ми сидимо на траві, а під нами — вечір.
Сонце сідає за обрій, жовте й легке,
І куртку твою натягаю на змерзлії плечі.

Знаєш, ти така лагідна і така...
Іноді я забуваю, за що ненавúжу.
Хочеться завжди бути в твоїх руках.
Море внизу шурхотить все тихіше й ближе.

•

Для А. Нашим небагатьом прогулянкам біля моря.
23.11.22

Chapter Text

Я люблю тебе вірно, правильно,
Але й так, як ніхто не любив.
Я кохаю тебе за правилом
Семи неймовірних див.

У заквітчанім гаї, пóлуднем
Я тікаю від літніх злив.
Всі струмки неможливо оголені,
В Потойбіччі — сезон дощів.

Я люблю тебе тихо й лагідно,
Срібний лицар із хворих снів.
Озирнись! Я весь час дзеркалюся
В відображенні снів твоїх.

• 🗝 •

19.09.24

Chapter Text

Чорний кролик, білий кролик
Скаче в вигадці ландшафту,
Найприємніший смаколик —
Пити зілля з брудершафту.
Гей, Алісо, не соромся,
Бо гриби із цих країв
Вже відчути зачекались
Обриси зубів твоїх!
Не соромся приєднатись
До невиданих химер —
Якось має починатись
Некролог твоїх манер!
Якось має — і не має,
Оповідна рветься нить.
Ти вдихаєш і пірнаєш
В чорноту в останню мить.
Ти вдихаєш й видихаєш,
І навколо все бринить;
В нашім підземельнім краї
Все про тебе гомонить.
Чорний кролик, білий кролик,
Вийшов місяць — вже нема.
Не біда — розбити голову,
Якщо це — твоя тюрма!

°

25.09.24

Chapter Text

Знають всі лакеї і конюхи —
Бо не знатимуть — їм не жити —
Не несіть королеві троянд,
Багряна Пані не любить квіти.
Знають всі жокеї і фрейліни,
І всі карти в лицáрських латах:
Не даруй королеві гортензії,
Як не хочеш умить сконати.
Знають всі при дворі —
Ковалі, теслярі —
Знають всі, хто ніколи не бачив її:
Не нести ні троянд, ні жоржин, ні гірлянд,
Ні латаття білявих лат.
Знають всі при дворі,
Хто лиш є при дворі:
Багряна Пані не любить свят.

•
♤

20.09.24