Chapter Text
Вмирати було боляче. Втім, агонія тривала не довго. Вона знала, чим це все закінчиться. Всі розрахунки зводилися до того, що хтось мав померти. Це була її професія та її обов'язок, хоча вмирати не хотілося, але життя цих заручників були набагато важливіші.
Не встигла вона з полегшенням зітхнути, як її наче кудись смикнуло.
Біль раптово повернувся. Він пронизував кожну клітину тіла, здавалося, що голова ось-ось вибухне і розлетиться на маленькі шматочки. З горла вирвався тихий стогін. Щось було не так. Після таких ран не виживають.
— Здається, він прийшов до тями, — промовив поруч знайомий, але водночас зовсім чужий голос. — Цзян Чене! Цзян Чене, ти чуєш мене?
Скривившись від занадто гучного голосу, вона все ж змогла розплющити очі та подивитися на хлопця, який навис прямо над нею. Хотілося запитати, хто така/такий цей Цзян Чен і чому його/її звуть у неї прямо над вухом. Але юнак дивився прямо їй в очі. Невже це до неї так звертаються?
Здається, коїться щось зовсім дивне. Засунувши емоції куди подалі, вона вирішила спочатку проаналізувати ситуацію навколо.
У голові ніби щось клацнуло. Їй знайоме це ім'я. Нехай це абсолютно безглуздо, але якщо припустити, що... Вирішивши підтвердити свої припущення, вона озирнулася. Скромна кімната, довкола одне дерево, та й стиль зовсім інший. Не такий, до якого вона звикла вдома. Скоріше щось японське чи китайське. Паперові двері з намальованим лотосом у формі мандали. Ще кілька таких символів вишито на тканині та розвішано по кімнаті.
І цей символ також був знайомим.
Думка про те, що вона зі своєю роботою остаточно з'їхала з глузду, була насильно відкинута як недоцільна. Кому як не їй знати, що у цьому світі немає нічого неможливого. Причин сумніватися більше не залишилося, коли в кімнату забіг підліток у білому вбранні із зображенням червоного сонця на рукавах і подолі, комір прикрашали вишиті язики полум'я. Одяг, як у персонажів з ордену Цішань Вень.
— Пане Вей, я приніс ліки, — сказав підліток і продемонстрував тацю з глиняною мискою та ложкою.
Як би неймовірно це не звучало, але зараз вона точно була всередині новели під назвою Засновник темного шляху. Гм, а чи новела це? Свого часу, вона ознайомилася не лише з паперовим варіантом, а й з усілякими адаптаціями. І скрізь історія трохи змінювалася. В яку гілку реальності її занесло?
— Цзян Чене? Гей, Цзян Чене, не лякай мене! — мабуть, це був Вей Усянь.
Брат її теперішнього тіла.
Ця думка нарешті привела до тями. Потрібно зорієнтуватися з моментом потрапляння в історію. Судячи з ситуації та наявності поряд Вень Ніна, живого та здорового, зараз її справи йшли не дуже добре. Здається орден Юньмен Цзян вже знищили, а батьків вбили. Самого Цзян Чена мали схопити та знищити його золоте ядро.
Покопатися в пам'яті цього тіла для уточнення деталей не вийшло, її просто не було, або тимчасово вона була недоступна. Реагувати доведеться покладаючись тільки на власні знання і відповідно до ситуації.
— Що… Що проклятий Вень тут робить? — буквально прохрипіла вона. Горло, мабуть, зірвано після тортур. На щастя, вона спокійно говорила місцевою мовою. Головне, щоб писати та читати теж могла, інакше могли виникнути труднощі. Точно, потрібно ще ж володіти мечем!
— Це Вень Нін, він і його сестра допомогли мені врятувати тебе. Вони нам не вороги, — впевнено промовив Вей Усянь.
Така впевненість та готовність захищати інших могла зворушити будь-кого, та не її. Вона знала, що через цю свою рису характеру в майбутньому Вей Усянь чимало настраждається сам і змусить страждати всіх інших навколо.
Простягнувши руку, вона щосили штовхнула хлопця. Здається, в оригінальній історії був саме такий момент.
— Хочеш мене побити? — посміхнувся Вей Їн. — Я не проти, бий скільки хочеш.
— Ти відчув? — голос все ще погано слухався, але потрібну фразу вона зуміла вимовити.
— Відчув, що? — не зрозумів брат.
— Ти відчув мою духовну енергію? В цей удар я вклав всю свою силу, — вона підняла вгору тремтячу, явно чоловічу руку й уважно на неї подивилася. Краєм ока вона помітила, як зблід поруч Вей Їн.
— Спробуй ще раз вдарити!
Вона похитала головою.
— В цьому більше нема потреби. Мого Золотого ядра немає! Ти знаєш, чому Вень Чжулю називають Рукою, розплавлюючою ядра?
Вей Їн похитнувся й опустив погляд. Напевно, зараз він звинувачував себе, що не встиг прийти раніше. Не встиг врятувати його Золоте ядро. Їй також було цікаво, чому вона потрапила саме в цей момент. Зроби вона це трохи раніше і тоді вдалося б повністю переписати всю історію! Втім, можливо, вона тому й потрапила саме зараз. Попереду важкий вибір. Дозволити Вей Їну пожертвувати своїм ядром і піти темним шляхом, або залишитися звичайною людиною, переклавши на плечі брата і сестри обов'язки по відновленню Пристані Лотоса?
На щастя, всі її міркування Вей Їн прийняв за переживання втрати та горя. Точно, треба не забувати навіть подумки називати себе чоловіком, інакше можна помилитися у якійсь розмові.
— Помститися? — хрипло промовив він. — Як я зможу помститися, якщо зараз я звичайнісінька людина?! Вей Усянь! Навіщо ти мене врятував? Щоб я дивився на бешкет проклятих псів Вень не маючи змоги нічого зробити?!
В каноні у Цзян Чена істерика начебто була більше, та нариватися на срібні голки Вень Цін не хотілося. У майбутньому їм ще доведеться співпрацювати й невідомо, чи не здасть вона його ворогам. Та і брата звинувачувати або ображати він не збирався.
— Залиш мене, — стомлено сказав він. — Залиште мене всі!
Повернувшись до стіни, він вирішив ігнорувати присутність брата та Вень Ніна. Потрібно було подумати та ретельно проаналізувати ситуацію.
— Тобі потрібно випити ліки, — тихо промовив Вей Усянь.
Здається, втрата Цзян Ченом Золотого ядра вплинула на нього навіть більше, ніж на самого Цзян Чена.
— Вип'ю тільки якщо там отрута, — відізвався він.
— Можеш пити спокійно, до ранку не доживеш, — несподівано пролунав жіночий голос. Вень Цін. Наступна фраза адресувалася вже Вень Ніну. — Хто так готує ліки? Ти його вилікувати чи вбити хочеш? Тоді давай, виконай бажання хворого.
Вень Цін була такою саркастичною, грубою і водночас турботливою, що він не втримався й обернувся. Гарна, але характер зовсім не відповідав зовнішності. В минулому житті вона теж такою була. Втім, у цьому так само, тільки стать змінила. Цзян Чен ні разу не янголятко. Здається, в майбутньому вони зможуть порозумітися. Ось тільки як налагодити стосунки, якщо зараз вони вороги на межі війни?
— Ти прийшла мене добити?
Три срібні голки промайнули в повітрі та встромилися кудись у шию. Він все ще був у свідомості, але заговорити чи поворухнутися не міг. В принципі, це також непогано.
— Ось це я бачу подяку, — прошипіла Вень Цін і звернулася до брата. — Не вийдеш із кухні, доки не приготуєш нормальні ліки. А ти, Вей Усянь, сиди й не висовуйся, нічого з твоїм братом не станеться. Полежить трохи паралізований, може навчиться спочатку думати перед тим як заговорити.
Вень Цін пішла, забравши із собою брата. Вей Їн переклав його в зручнішу позу і присів поруч, через пів години почулося тихе сопіння. Мабуть, брат сильно втомився за останні дні та діставшись до умовно безпечного місця, відразу заснув.
Йому самому спати не хотілося зовсім. Треба було все ретельно обміркувати й прийняти кілька важливих рішень. До чоловічого тіла доведеться звикати, але нічого особливо у зміні статі не було. Головне – це життя. Ось це справді величезний подарунок. Трохи складніше буде звикнути до Стародавнього Китаю з їхніми правилами та традиціями, а ще ніякого вай-фаю та інтернету. Та й без цього можна спокійно жити. На завданнях доводилося не раз відмовлятися від всіх благ цивілізації.
До всього можна звикнути, всюди є можливість навчитися жити заново. Хвилювало, що не залишилося пам'яті попередника. Це могло створити у майбутньому чимало проблем. В оригінальній історії було не так багато інформації про цей світ, та й сам Цзян Чен не був головним персонажем в новелі. Потрібно буде звернути на це увагу трохи пізніше. Цілком можливо, що мозок зараз перевантажений іншою інформацією та пам'ять власника відійшла на задній план. Треба спробувати якось зайнятися медитацією, може тоді вдасться знайти щось корисне у своїй голові.
Тепер потрібно було визначитися з планами на найближче та подальше майбутнє. Варіантів багато. Але кинути все це і поїхати якомога далі – не варіант. Всередині зріло відчуття, що уникнути війни не вдасться. Отже, потрібно не уникати основних подій, а сміливо рухатись вперед, підлаштовуючи їх під себе. Враховуючи всі деталі та повороти сюжету.
Цзян Чен спробував скосити очі на сплячого Вей Усяня, але так і не зміг поворухнутися. Щось глибоко всередині відгукнулося теплом і чітко ідентифікувало, що це хтось рідний та дуже близький. Брат. Ім'я Яньлі викликало таку саму реакцію. Вони – його єдина родина в цьому незнайомому світі. І це відчувалося десь на підсвідомому рівні.
Відкинувши емоції, він постарався повністю оцінити ситуацію в якій опинився. Вся історія побудована на тому, що Вей Їн позбавляється золотого ядра та звертає на темний шлях. Але що буде, якщо він не втратить ядро? Питання в іншому, чи зможуть вони тоді перемогти в війні проти Вень Жоханя? Не варто знецінювати об'єднану силу орденів, але без Вей Їна та його армії мертвих вони навряд чи зможуть перемогти. Жити у світі, де всім керують Вені? Нізащо, та і його швидше за все просто стратять.
Досить великі ризики.
Отже, поки потрібно слідувати канонічним подіям, головне — не псувати стосунки з братом. Потім він знайде вирішення проблемі золотого ядра, але для цього потрібно буде зберегти життя Вень Цін, за будь-яку ціну. Навряд чи в цьому світі знайдеться ще хтось, хто так добре розуміється на тематиці пересадки золотого ядра.
План дій ставав все чіткішим.
За цими думками Цзян Чен сам не помітив, як заснув.
***
У паралізованому стані він провів ще три дні. Вей Їн багато разів просив вибачення, але витягти голки Вень Цін навіть не намагався. Воно і на краще. Весь цей час Цзян Чен просто спостерігав і обмірковував. Інколи з’являлася думка, чи не варто розповісти братові про все. Навіть про те, що він не його справжній шиді. Починати нове життя з брехні було погано, але... Потрібно.
Його головна мета – забезпечити світле майбутнє собі та своїй родині. Він не дасть померти ні Яньлі, ні Усяню. Ну, і намагатиметься не померти сам. Знову.
Весь час поки Цзян Чен пролежав у паралізованому вигляді, Вень Цін відпоювала його ліками. Взагалі виглядало кумедно, вона постійно бурчала, злилася та лаялася, але при цьому допомагала і робила багато добрих справ. Безперечно, такій людині не можна дати загинути. Вень Ніну теж, він просто дуже мила і вразлива дитина. Перетворити його на Примарного Генерала, який залякуватиме весь світ заклинателів? Та нізащо.
Вей Їн з Вень Цін часто зиркали одне на одного, так ніби безмовно про щось домовлялись. Він підозрював, що відбувається, але довелося прикинутися сліпим і глухим. Нехай поки все йде так, як заплановано.
На четвертий день Вень Нін допоміг їм втекти та влаштував у мисливському будиночку неподалік. Досить безпечне місце. Тільки після того, як хлопець пішов, Вей Їн нарешті дістав голки. Рухливість тіла поверталася повільно. Китайська народна медицина (на додачу в світі магії) – це щось неймовірне.
Хотілося розім'ятися, але, на жаль, потрібно було продовжувати відігравати роль байдужої до світу людини. Головне – не перестаратися.
— Тобі треба поїсти, інакше ти не зможеш відновити своє золоте ядро, — промовив брат, коли йому набридло мовчання.
— Я знаю, що знищене ядро вже не можна відновити, — скривився Цзян Чен.
— Тут ти не правий. Звичайним людям це й справді не під силу, та тільки не Баошань Саньжень.
Наступні пів години Цзян Чен слухав відверту маячню від Вей Усяня і розмірковував, як його попередник в оригінальній історії міг на це повестися? Будь-хто, хто хоч трохи знайомий з Вей Їном зрозумів би, що той несе повну нісенітницю. Але він лише кивав, ставив потрібні запитання та нетерпляче рвався вирушити у дорогу прямо зараз. В результаті погодився поїсти та добре виспатися перед дорогою.
Події наступного дня більше нагадували театральну постановку, хоча так воно певне й було. Тільки актор з Вей Їна вийшов поганий. Чи це просто Цзян Чен вже встиг його добре вивчити? Брат, як і раніше, жартував і пустував, але за цим глибоко всередині ховалися страх і тривога.
Коли вони дійшли до вершини гори, де нібито жила Баошань Саньжень, Цзян Чен міцно обійняв брата. Вей Їн трохи розгубився, але теж обійняв його у відповідь.
— Гей, не хвилюйся ти так, Баошань Саньжень хороша. Просто не забувай говорити, що ти Вей Їн, син Цансе Саньжень. Зрозумів?
— Зрозумів, не дурень, — відізвався Цзян Чен і ляснув брата по плечу, після чого вже подумки додав: «Пробач мені за цей вибір. Обіцяю, пізніше я все виправлю».
Цзян Чен зав'язав очі та попрямував вгору. Тепер він не мав шляху назад.
Вень Цін грала набагато краще, ніж брат. Якби він не знав всю історію, то справді повірив би, що до нього зійшла сама Баошань Саньжень. А потім свідомість поглинула темрява.
Коли Цзян Чен прийшов до тями, поруч нікого не було, а сам він лежав на вершині гори під теплим промінням сонця. Переконавшись, що крім нього навколо нікого немає, він вирішив ближче дізнатися, що таке золоте ядро. Буде зовсім невесело, якщо не вдасться ним скористатися.
Прийнявши зручну позу, Цзян Чен намагався зрозуміти, що саме змінилося всередині. Довелося навчитися повністю відчувати своє тіло та довіритися йому. Раніше Цзян Чен нехай і був трохи слабшим за Вей Їна, але все ще вважався досить сильним і обдарованим заклиначем. Деякі речі повинні для нього бути звичними.
Тепло. Раніше цього тепла всередині не було, і нехай він не помічав, але там була порожнеча. Холодна та страшна. Тепер зрозуміло, чому в каноні Цзян Чен так сильно істерив. Втратити це тепло було страшно.
Уявивши, що всередині нього сяє золота енергія (не дарма ж ядро прозвали золотим!), він змусив її розтектися по всьому тілу. Здається, він зміг навіть відчути канали, якими текла енергія. Як же вони називаються? Точно, меридіани.
Це було схоже на медитацію. Коли енергія розтеклася по всьому тілу, стало дуже тепло. Почувся дивний тріск, який Цзян Чена й повернув у реальність. З кільця на його правій руці раптом з'явився сяючий батіг, який ніби був створений із сотні маленьких блискавок.
Цзидянь.
Він сидів і з захопленням розглядав це диво. Доторкнувшись до блискавок, він не відчув жодного болю, тільки теплі іскорки між пальців. Кілька разів змахнувши рукою, Цзян Чен зрозумів, яка дивовижна зброя потрапила йому до рук. Цзидянь підкорявся будь-яким його бажанням! Він був немов продовженням його самого!
Вдосталь награвшись із батогом, він повернув його до колишнього вигляду кільця. Піднявшись на ноги, він почав розминатися. Цзян Чен навіть не помітив, як минуло кілька годин. Повернувши тілу рухливість, він спробував використати енергію, не впадаючи в той медитативний стан. Спочатку нічого не виходило, але варто було тільки розслабитися та довіритися тілу, як золоте ядро активувалося саме собою. Хоча це не зовсім правильне слово, активованим воно було постійно, просто прийшло розуміння, як саме його контролювати. Він підійшов до дерева і сконцентрував всю енергію в кулаку, після чого завдав удару. Ефект перевершив всі очікування. Величезний дуб вирвало з корінням і відкинуло на значну відстань.
У різні боки полетіли тріски.
Здається, тепер зрозуміло, чому звичайні люди так поважають і водночас бояться заклинателів.
Меча під рукою не було, але Цзян Чен вирішив перевірити свої вміння за допомогою довгої палиці, яку відламав з поваленого дерева. Навички цього тіла були досить непоганими, але для цього потрібно було розслабитися та припинити аналізувати кожен рух. Пізніше він розбереться з усім цим, але коли поверне свій меч і в нього буде вільний час. Головним було розуміння, що він не беззахисний.
Спробував він і кілька рухів, якими часто користувався в минулому житті під час затримання злочинців. Спочатку було дивно, але тіло досить швидко пристосувалося. Виняткова здатність до навчання.
Ще трохи потренувавшись в освоєнні золотого ядра, Цзян Чен відчув, що нарешті зголоднів. Довелося провести ревізію. На відміну від одягу інших кланів, у Юньмен Цзян було не заведено носити широкі рукави-кишені, тому більшість пожитків знайшлося у внутрішніх кишенях та у поясному мішечку цянькунь.
Крім кількох талісманів, призначення яких він так і не зрозумів (доведеться заново вивчити), знайшовся гаманець зі шматками срібла та бронзовими монетами. Потрібно буде потім прогулятися містом і дізнатися, багато у нього грошей чи не дуже.
А ось їжі з собою у нього не було зовсім. У мішечку на поясі знайшовся клановий одяг на зміну, щось на кшталт теплого покривала, письмове приладдя та ще багато різних дрібниць. У тому числі й лук зі стрілами. Цікаво, як воно все там вміщається? Магія, не інакше. Але штука дуже зручна.
Останнє, що він знайшов у цянькуні, був якийсь дивний брусок довгастої форми. Тільки пізніше Цзян Чен зрозумів, що це печатка ордена Юньмен Цзян, яка раніше належала його батькові. Дивно, що вдалося зберегти цей скарб. Він спробував розібратися, що це за камінь, але не дуже досяг успіху.
— Точно, — усміхнувся він і ледь не ляснув себе по лобі. — Це ж бузковий нефрит.
Сховавши всі свої знахідки назад, Цзян Чен вирішив, що настав час спуститися з гори. Була лише одна проблема, він надто сильно виділявся з натовпу. Ні, йому подобався його фіолетовий одяг, але зараз у ньому він ніби повідомляв Веням: «Піймайте мене!», тож треба було щось вигадати.
На щастя, біля самого підніжжя гори він зустрів старого, у якого за три бронзові монети виміняв старенький плащ з глибоким капюшоном. Заодно дізнався, що бронзові монети — це цяні, а срібні шматки — ляні. Цінувалися останні залежно від ваги й водилися лише у заможних людей, використовували їх для покупки дорогих товарів. Звичайні люди найчастіше користувалися цянями.
Новини були хорошими, грошей поки вистачало. Тепер можна переходити й до решти пунктів плану.