Chapter Text
Скільки цінності було в його житті, речах, які він купував чи про які турбувався. Що було важливе?
Відповідь вдарила неочікувано, швидко та боляче зрізала пласт шкіри, яку Шень Дзьов старанно зшивав купу часу. Його цінність – його ідеали, його рівна осанка, ранковий чай, вечірня прогулянка серед бамбукового лісу, далекий гомін дітей та його зовсім простий будинок. Можливо, треба було вибирати щось інше, бо зараз його цінності руйнувались, горіли, зникали.
- Що сталось, шидзвень? – голос брехливо віддавав турботою.
А сталось так багато, що в одне речення й не поміститься, слів бракувало. Хоча Шень Цінцьов і не відповів би навіть маючи слова – ком в горлі давив, ще один незначний біль, який тільки підтверджував реальність всього.
Пік горів, його речі сипались помаранчевим попелом. Небезпечно червоний.
- Що сталось, шидзвень? – все звучить зверху.
Він не може заплакати, не може видавити з себе хоч одну емоцію, лиш дивитись та запам’ятовувати як червоний забирає в нього все, як руйнує все життя лиш за те, що цей демонічний покидьок не отримав бажаної похвали. Шень Цінцьов все життя втрачав, щоб втратити знову.
Це було так несправедливо, що хтось приходив і висував свої правила, бо він бачив свій світ саме таким, а йому, дитині з вулиці, в цих рамках не було місця. Не вписався в ідеал. Знову.
Шень Цінцьов дивиться вниз, на брудний одяг та руки, на те як звисає розплетене волосся. Знайома картина, яку хотілось забути, але від долі не втечеш, чи не так? В нього ніколи нічого не було, окрім ексцентричних бажань забратись на верхівку, обійти кожного на полосі з перепон, виграти всюди де зможе. Маленький переможець, який захлинається посмішкою на другому місці.
- Чому, - йому важко говорить, він задихається, - треба було все зруйнувати?
- Шидзвень, це дуже просто, - Лво Бінхе присідає поруч, повертає чуже обличчя до себе, щоб Шень Цінцьов дивився на відображення вогню на кришталику ока. – Я теж хочу скинути вас в безодню, щоб ви втратили всю надію на майбутнє, на щастя, на все, що тільки може бути присутнім у твоєму житті.
Декілька смішків вирвалось з Шень Цінцьова, йому враз стало надто смішно, дивлячись в ці гарненькі рубінові камінчики з пустим бажанням помсти. Всі надії були втрачені ще в тій закритій кімнаті, в якій Шень Дзьов, маленький зляканий хлопчик, чекав порятунку. Його остання надія була розбита шахраєм, що обіцяв йому зорі та місяць, а то і ціле сонце. Його єдине бажання – зберегти себе. Ніхто не захистить, не дасть безпеку, він ніколи не був щасливий, не чекав, що в один день все стане добре. Для нього життя – це безкінечний біг, щоб врятуватись від хижаків. Ще краще напасти на них вночі, щоб вдень дозволити собі годинку відпочити.
Але хто би щось знав про його життя, про Шень Цінцьова.
Ні.
Про Шень Дзьова?
Чи існувала ця людина? Хоч хтось хотів би, щоб ця людина існувала? Шень Цінцьов хоронив ці спогади в безіменній могилі, то чому хтось інший би хотів зберегти цей скляний кришталик?
Вони дивились одне на одного, переможець на того, хто програв, зломлений на крихкого.
- Я і бачу як ти втратив всі надії, брудний демоне.
Бінхе посміхається, перш ніж вдарити по обличчю Шень Цінцьова. Він зламає, підкорить, зробить все, щоб цей отруйний зелений покинув легені.