Work Text:
Вони обіцяли триматися разом. Обіцяли захищати один одного, і ні в якому разі не покидати, якщо щось трапиться, вони обіцяли один одному вибратися з цього пекла живими і неушкодженими, але зараз вони були мертві й інстинкт самозбереження Кастора змусив його тікати. Паніка огорнула все його тіло, дихання пришвидшилося, пульс стукав у скронях, а внутрішній голос кричав, що треба тікати якомога далі і якомога скоріше. І він побіг. Побіг, не розбираючи дороги, у непроглядну гущу лісу. Довжелезне гілля немовби спліталося у одне темне, страшне полотно, повністю закриваючи місяць. Він не переставав бігти, періодично затинаючись об коріння, що стирчали з землі. Клята поїздка, клятий табір, клята Люсіа з її клятою ідеєю. І навіщо він сюди припхався? Невже тривожних дзвіночків по дорозі до цього місця було замало? Невже не можна було дослухатися власного сьомого чуття? Від довгого бігу в легенях запекло, а бок почав неприємно колоти. Зупинятися зараз було б нерозумно, кричав мозок, але тіло потроху здавало і він був вимушений зупинитися. Панічно обертаючись на всі боки він зрозумів, що, здається, заблукав: жодного джерела світла чи звуку, абсолютна тиша і темрява. Аж раптом, біля його вуха пролунав мелодійний голос: "Піймала~".
Кастор підвівся в холодному поту, голова пішла обертом, дихання не вистачало, а кінцівки досі віддавали болем від заніміння. У нього пішло декілька секунд, аби оговтатися від страшного сну і зрозуміти, де в біса він знаходився. Звична кімната і звична фізіономія сусіда на ліжку поряд, що голосно хропів, абсолютно не реагуючи на шум поряд. Серце нарешті перестало гудіти у вухах і Кастор ліг назад, навдивовижу майже моментально знову заснувши, проте вже не бачив жодних сновидінь.
Ранок зустрів його неприємним звуком будильнику, чайнику, що кипить і бадьорої пісні, долинаючої з душу. Рука автоматично потягнулася до телефону на тумбі, годинник на заставці показував 7:30, від чого хлопець зі стогоном уткнувся лицем назад в подушку. Чайник нарешті хтось вимкнув і до кімнати з бурчанням зайшов один із сусідів по кімнаті Кастора – Зев. Це був приємний на вигляд хлопець із завжди втомленим поглядом і не дуже приємним характером.
"О, та невже спляча красуня прокинулась. Нічого так, що заняття починаються через півгодини?"
"Не в мене одного вони через пів години, а ти досі в піжамі стоїш",– не міг не огризнутися Кастор, після особливо поганого сну і не дуже приємного пробудження.
"Я б вже зібрався і пішов тридцять разів, якби Сорен не натирав до блиску свою дупу у ванній десь хвилин сорок",– знову забурмотів Зев, допиваючи залишки кави і недбало закидуючи конспекти в рюкзак. Кастор нарешті сів у ліжку, замислившись чи так принципово йому дотримуватися правил гігієни, і злісно поглянув на двері ванни, з якої не переставали долинати співи, більше схожі на нявкання кота, якому наступили на хвіст.
Поки Кастор з посним виразом обличчя пережовував холодні мюслі, до кухні залетів Сорен з усмішкою в усі 32, чистий, пахучий і блискучий, наче нова монета.
"І куди ти так довго збирався? Невже на побачення з міс Валеською?",– саркастично промовив Кастор, на що Сорен закотив очі:
"Якби ж то, але ця жіночка у цьому житті не любить нікого і нічого, окрім вищої математики", – Хлопець пройшов до холодильника, дістав пляшку з водою, зробив декілька жадібних ковтків та сів за стіл навпроти, гортаючи телефон. Через кухню пройшов Зев, знущально кинувши Кастору:
"Ще довго балачки розпускати плануєш? Іди помийся краще, у нас сьогодні спільна пара історії з Люсією".
Хлопець ледь не вдавився мюслями і почервонів, поки Сорен зрадницьки хіхікав навпроти.
Люсіа була його найкращою подругою ще зі старшої школи, проте Кастор наївно закохався в неї, коли вони перейшли до університету. Зізнатися в почуттях йому заважала "непробивна стіна френдзони", як її прозвали Сорен і Зев, хоча юнак завжди намагався робити вигляд, що він вище цієї дурної логіки і йому просто треба більше часу, аби розтопити серце дівчини. *А потім вони одружаться, народять четверо дітей(саме стільки хотів Кастор) і заведуть двох собак та хом'ячка.*
За приємним навіюванням про спільне подружнє життя, хлопець не помітив як встиг і помитися і зібратися і дійти до ненависного університету. Сорен та Зев розбіглися кожен по своїм корпусам, а він в той час написав Люсії. До кінця першої пари лишалося ще хвилин 10, тож він сподівався пересіктися з подругою та піти на наступну разом.
Вона чекала на нього біля виходу з кабінету, як завжди прекрасна і витончена. Як завжди трохи відсторонена, навіть від своїх подружок – Камі і Леори, що стояли поряд та активно дискутували. Він привітався з ними всіма, проте Люсіа не відповіла привітною усмішкою чи жартом. Здавалося, вона уважно роздумувала над чимось. У висновку розмову підтримували лише Камі та Леора, що в цілому не надто бентежило Кастора. Наступна пара як завжди тягнулася надто довго, висмоктуючи усі життєві сили з втомлених студентів. До початку весняних канікул, яких усі з нетерпінням чекали, залишався всього-на-всього тиждень. Проте Кастор з компанією ще не обговорювали, як їх провести. Хлопець не надто переймався цим питанням, не проти провести тиждень канікул лежачи вдома.
Це питання неочікувано порушила за обідом Люсіа, яка до того сиділа тихо. Окрім Сорена та Зева до них приєдналися Дафна та Арло– єдина пара у компанії.
"Ви вже придумали чим зайнятися на ці канікули?",– запитала Люсіа.
"Збираюся проспати цілий тиждень і додивитися нарешті серіал",– відразу ж відповів Кастор.
"Ми думали, може поїхати в сусіднє місто разом на декілька днів",– сказала Дафна, паралельно заклопотана чимось в телефоні(ох вже ця доля всіх старост). Арло лише мугикнув, прожовуючи сендвіч.
Камі та Леора одночасно стиснути плечима та чекали на пропозицію Люсії, напевно, вони вже знали, що було в тієї на умі. Відповіді Сорена та Зева всі проігнорували, чудово знаючи, що ті скоріш за все поїхали б побачитися з сім'єю. Тож Люсіа вичекала інтригуючу мить, а потім запитала:
"Як вам ідея поїхати на весь тиждень до літнього табору?"
В компанії повисла тиша, навіть Арло забув дожувати сендвіч.
Сорен перший не витримав і з піднятою бровою запитав у відповідь:
"Це типу жарт такий чи що?",– і спробував засміятися, проте вийшло надто натягнуто. Від погляду Кастора усмішка зникла.
"Серйозно Люсіа, нам уже не по дванадцять років, аби ми мали бути в захваті від твоєї ідеї", – м'яко дорікнула Дафна.
"А ви мали б бути. Я кажу про табір у мальовничій тихій місцині в лісі, з доступом до гарного чистого озера, яке повністю у нашому розпорядженні на всі канікули. Уявіть як там можна відірватися, до того ж погода вже дозволяє купатися. Вважайте відкриваємо літній сезон заздалегідь."
Аргументи звучали не дуже переконливо для всієї компанії, проте Камі та Леора вже почали кивати головами і підморгувати Сорену, який старався зробити задумливий вигляд. Хлопець, що завжди був за будь‐яку ворушню, швидко здався і почав пхати під бік Зева, який тільки глибоко видихнув і сказав:
"Деталі. Нам треба більше деталей".
Кастор підхопив думку Зева і, не дивлячись на дійсно заманливу пропозицію провести цілий тиждень десь у віддалені від людей на природі тільки зі своєю компашкою, запитав:
"Так, Люсіа, що це за дивовижне місце таке? Невже нам не треба буде платити чи щось таке? Хах, чи може ти нам просто описуєш початок сюжету якогось слешеру?",– міркуючи, що його зауваження вийшло досить дотепним, хлопець засміявся, хоча компанія не оцінила його почуття гумору. Він прокашлявся і поглянув на Люсію, яка склала руки в замок, нервово посмикуючи кутикулу–погана звичка, яка свідчила, що дівчина активно обмірковувала щось.
"В тому таборі діти не відпочивають вже декілька років..мої знайомі викупили територію де він знаходиться, а поки вона стоїть без діла, запропонували мені там відпочити…і друзів взяти– безкоштовно ж… Казали природа дійсно дуже гарна і заспокійлива, саме те перед початком літньої сесії. Єдине прохання– не спалити табір, але то вони так…",– і, не закінчивши речення, дівчина ніяково посміхнулася друзям.
"Уууу і з яких це пір ти маєш таємничих заможних знайомих? Познайомиш нас?",– підморгнув Сорен, трохи покрутивши волосся і закусивши губу в грайливій манері, чим викликав сміх компанії.
"Це хороші друзі мами, можемо до них заїхати, познайомитися; вже після того, як відпочинемо. Бо вони не сидять на одному місці, багато працюють".
"Ти ба.. якісь великі шишки виходить, алеее… мені ідея поїхати подобається. Влаштуємо тусу, нап'ємося як в старі добрі, уух…",– закинувши руки за голову щасливо промовив Сорен.
"Еее мрійнику, ти куди розігнався? Ми ще навіть не погодились",– зауважив Зев, проте дівчатка вже щось шепотіли Люсії і сміялися:
"Ми теж за",– сказала Леора.
Дафна кинула погляд то на Кастора, то на Зева, нібито в пошуках здорового глузду, проте, неочікувано для неї і для себе теж, Кастор погодився, при цьому зжавши руку Люсії у заспокійливому жесті. Дафна на це лише закотила очі та пирхнула:
"Ну що, ми також їдемо?",– пошепки промовила вона до свого хлопця. Той кивнув, поглянувши на дівчину у відповідь та чмокнув у щоку.
"Ми тоді теж за",– сказала Дафна.
Після декількох хвилин вмовлянь Зев також розколовся і погодився. Свої подальші обговорення вони перенесли в спільний чат, бо вже настав час повертатися кожному до своїх занять.
Телефон Люсії розривався від сповіщень з чату. Хлопці та дівчата були все більше і більше схвильовані плануванням поїздки. Люсіа всміхнулась екрану, а потім підняла очі, вишукуючи в університетському дворику знайому фігуру.
Та дивилася на неї з тіней, не відводячи примхливого погляду. Люсіа одразу ж кинулася назустріч, обійняла завченим рухом тонку талію, і, поглянувши у бездонні темні очі, промовила:
"План спрацював, вони погодилися".
Погляд постаті навпроти одразу ж пом'якшився, вона ніжно провела рукою по щоці дівчини, на що та тільки притислася сильніше, шукаючи ласки.
"Моя розумниця, я в тобі і не сумнівалась".
Вперше вона помітила її в барі: самотня незнайомка з непримітною зовнішністю, проте палким темпераментом. Та про щось яро сперечалась з чоловіком за барною стійкою поруч. Було складно зрозуміти чи вони приятелі, чи незнайомці, але вона вирішила не переривати їх, а просто споглядати зі сторони чи то від сором'язливості, чи то від бажання подовше подивитися на гарну дівчину, що вміло затикає рот чоловікам.
Друга їх зустріч сталася у той же вечір біля того ж бару, але вже при більш неординарних обставинах. Непримітна незнайомка тепер стояла заляпана в крові, в руках тримаючи складний ніж, а у її ніг лежав чолов'яга, з яким вона сперечалася десь годину тому. Незнайомка важко дихала, проте стояла впевнено і твердо на ногах. Помітивши небажану спостерігачку, вона пильно поглянула на неї своїми бездонними темними очима, а потім сказала достатньо голосно, аби друга дівчина почула за какофонією звуків з бару та проїжджої частини поруч: "Якщо ти зараз спробуєш закричати або втекти, я наздожену тебе і вб'ю". Люсіа різко видихнула, тілом пробіглися сироти. Вона зрозуміла, що абсолютно облажалася, коли зашарілася від тону незнайомки, вигляду її суворого обличчя і тендітних рук в крові. І замість того, аби тікати якомога швидше, викликати поліцію, вона ступила на крок ближче до жахливої сцени перед нею з грайливою посмішкою та піднятими бровами і промовила: "Я можу допомогти сховати труп".
Було важко сказати коли саме в Марсі прокинулася жага до насилля. Здавалося, вона була такою завжди, завжди оточена ним. Вона бачила як батько бив матір, а потім сміявся, поки та лежала ледь притомна, бачила, як її старший брат топив кошенят, що були чи не єдиними її друзями, бачила як у школі дівчата зі всіх сил гамселили ногами бідолашну, що не приглянулася їм чи то зовнішністю, чи то характером. Це було неважливо. Важливим було те, що в ці моменти Марса завжди відчувала слабкою та вразливою себе, нібито кривдили саме її, і нібито кривдником була якраз вона. Ці постійні непереборні відчуття вивертали усі її нутрощі, калічили втомлений розум та залишки совісті в пошуках хоч якогось морального орієнтира. Допоки на їх місці не лишилася сама лише ненависть. Ненависть – страшна і ядуча, до всіх навколо і найголовніше – до себе.
Вона стікала по стінках її горла далі в шлунок, викликала постійну нудоту. Вона була на кінчиках пальців, під ребрами, в хребті. Та ненависть зробила з неї монстра, що ладен був калічити людей, тільки аби не відчувати себе такою безпомічною та нікчемною. Коли її матір сердилася на своє нелегке життя вона калічила себе, коли сердився її батько він калічив усіх навколо. Напевно, вона таки вдалася більше в батька. Або ж можна спробувати знайти ще тисячі причин, чому вона стала такою яка є, проте ці причини ніколи не цікавили Марсу і, найголовніше, не цікавили Люсію. Вона відчувала, знала з першого дня, коли побачила її, що Люсіа схожа на неї. Проте її ненависть була завжди похована глибоко всередині, не така яскрава і руйнівна, як в Марси. Ненависть Люсії була крижаним озером, тихим, спустошливим, але не смертельним. Вона ідеально пасувала Марсі. Гасила її лють, аби та не згубила дівчину, але ніколи не зупиняла її від згублення інших. У них було повне розуміння один одного, ще до того, як вони почали тісно спілкуватися. Далі– прив'язаність один до одного. А потім Люсіа вирішила продовжити допомагати Марсі у тому, що вона робила. Між собою вони ніколи не називали це "вбивствами", жартома лише "терапією". І дійсно, вибір нової жертви, а потім сумісне приховування злочина стали для Люсії методичним заняттям, цікавим і навіть приємним завдяки Марсі. Крижане озеро всередині Люсії більше не робило їй боляче, але іншим людям – так.
"Ти ще не розповідала їм, що ми зустрічаємося?",– питання застало зненацька Люсію. Вони сиділи у шумному кафе, в темному кутку– улюбленому місці сховку Марси. Люсія задумливо покрутила біляве волосся між пальців і поглянула на залу попереду неї.
"Ні, і не планувала якщо чесно. Не думаю, що вони мене підтримають",– засмучено видихнула Люсіа. Марса проводила обрежені кола на її долоні– один з улюблених проявів ніжності:
"У нас відбулася зміна планів… я поїду з тобою до табору, тому ти маєш аргументувати для них хто я".
"Чому я не можу просто сказати, що ти моя нова подруга?".
"Бо тоді я не зможу цілувати тебе при них, хоча дуже хочеться. Як от зараз",– і вона потягнулася через стіл, аби ніжно ковзнути губами по вустах Люсії. Та одразу ж зашарілася:
"Ти що таке робиш, ми ж на людях!".
Ця фраза викликала сміх у Марси: її люба чудова Люсіа боялась цілуватися з нею поза межами дому, проте не боялася тягнути черговий труп до машини та замивати сліди крові. Як же абсурдно смішно. Проте Марса ніколи не засуджувала її за це, тільки іноді ось так дражнила. Вона сплела свої пальці з пальцями Люсії, потираючи великим ніжну шкіру кісточки. Люсіа захитала головою, відмітаючи сумніви, що крилися в її голові та відпила трохи своєї кави, яка встигнула охолонути.
"Добре, я скажу їм і одразу ж познайомлю вас…не хочу терпіти усі незручні питання наодинці".
"Не хвилюйся, їм ще не довго лишилося тебе турбувати",– підморгнула Марса та підперла щоку іншою рукою.
Люсіа поглянула на свою кохану, милуючись її красою, і посміхнулася зовсім трохи кровожерливо.
Кастор кинув штангу на підлогу і зняв навушники. Телефон без перестанку вібрував від повідомлень, не даючи сконцентруватися. Він відкрив месенджер, прогортуючи чати з одногрупниками, які постійно ставили дурні питання з приводу майбутніх семінарів. Його увагу привернуло повідомлення від Люсії в груповому чаті: "У мене для вас є новина, не хочу розповідати по телефону, давайте зустрінемося завтра після занять?". Чергова новина? Кастор нахмурився, замислившись. Вирішив написати дівчині в особисті:"Привіт, у тебе все в нормі?". Пальці зависли над клавіатурою, він думав, що ще додати, проте помітив, що Люсіа вже друкує відповідь.
"Так, все добре, не переймайся. Просто хотіла вас познайомити з людиною, що поїде разом з нами до табору".
Це вже було цікаво. Новий знайомий Люсії? Про якого вона нікому нічого не розповідала, але ця людина поїде з їхньою компанією? Не те щоб Кастор ревно ставився до людей, що хотіли доєднатися до їхнього кола друзів(тільки якщо це не стосувалося Люсії). Він пробував розпитати її про ту людину, але дівчина відповідала завуальовано, тож Кастору не лишалося нічого, крім як чекати до завтра. Коли він повернувся додому, його чекав потік саркастичних питань від Сорена та Зева. Ті двоє ніколи не відмовляли собі в задоволенні познущатися над закоханістю Кастора, а зараз була просто ідеальна нагода для їх підколів.
"Ну як, Кастор, готовий до знайомства із залицяльником Люсії?? От жеж лошара",– розривався від сміху Сорен. Зев знущально похлопав його по плечу і сказав:
"Ну нічого страшного, брате, в тебе ще буде можливість її відбити. Ти маєш привілею друга дитинства, це завжди працює в серіалах". Кастор злісно скинув його руку:
"Взагалі-то ми не друзі дитинства".
"Оо, ну тоді в тебе точно шансів нема, бідоська",– далі волав Сорен, тікаючи на кухню, в спробах врятувати себе від можливого удару по обличчю від Кастора.
Увесь наступний день Кастор ходив так, наче на нього ґедзь напав. Зев заради ж власної безпеки більше не нервував хлопця і Сорену заборонив, інакше довелося б екстрено ремонтувати обличчя другу.
Люсіа попросила їх зустрітися в кафе навпроти головного корпусу університету, аби поділитися новиною, і, хоча Кастор вже розумів про що піде мова, це не завадило йому прийти на зустріч найпершим. Він обвів поглядом залу в пошуках подруги та помітив її за великим столом біля вікна. Вона сиділа і мирно читала книгу, тож Кастор поспішив до неї. Люсіа відчула його наближення і підняла голову, ніжна посмішка освітила її обличчя, проте як виявилося вона дивилася не на Кастора, а кудись за його спиною. Хлопець різко обренувся і наштовхнувся на гарну високу незнайомку з суворим виразом обличчя. Її темні очі ніби пропалювали діру в ньому. Дівчина обернулася до Люсії і тільки тоді її погляд помітно пом'якшився, насуплені брови розслабилися. Здавалося, ніби у темних пустих очах з'явилися проблиски, наче перші зірки, що осяюють нічне небо.
В цей момент Кастор відчув себе максимально некомфортно, нібито він був зайвим у цій сцені. Незнайомка обійшла його і ніжно поцілувала Люсію, яка теж піднялась зі свого місця і зробила декілька кроків назустріч для обіймів. Після короткого поцілунку вона заховала червоне обличчя у грудях незнайомки і щось пробурмотіла. Та лиш гмикнула у відповідь й відпустила Люсію. Вона повернулася до Кастора і протягнула руку, вітаючись. Весь її стан випромінював самовпевненість і небезпеку. У Кастора відняло мову, він подав руку у відповідь і продовжував стояти, дивлячись у темні очі, що зачаровували.
"Мене звати Марса і я дівчина Люсії. Рада знайомству",– коротко представилася вона, повернувши ворожий вираз своєму обличчю. У Кастора пробігли сироти по спині, а від шоку відвисла щелепа. Він поглянув на Люсію, нібито в пошуках підтвердження слів Марси, або ж спростування. Його подруга все ще з рожевими щоками кивнула головою:
"Це саме те, про що я хотіла з вами всіма поговорити".
"Люсіа, я б ніколи не подумав, що ти по дівчатам",– сказав Кастор, запнувшись на мить, коли зрозумів неправильність свого формулювання. Марса запитально підняла брову і глянула на нього, як на повного дурня.
"Вибач.. хм.. я хотів сказати… як давно ви вже разом? Чому ти вирішила розповісти тільки зараз?", – продовжив хлопець.
"Може ми для початку сядемо?", – запитала Люсіа, нервово крутячи пасмо волосся.
"Так, я б краще сіла і зробила нарешті замовлення",– сказала Марса, склавши руки і сідаючи поряд з Люсією, не надто даючи вибір Кастору. Той вмостився навпроти і вирішив сховати очі за меню. Мозок категорично відмовлявся співпрацювати з ним, тому хлопець навмання обрав зелений чай. Марса взяла доппіо, а Люсіа, не зраджуючи своїм звичками, взяла капучіно.
"Тож.. у тебе було якесь питання?", – неочікувано першою заговорила Марса.
"Так, я.. я.. мені цікаво, як давно ви разом?"
"Півроку",– просто відповіла дівчина. Люсіа досі сиділа мовчки, іноді перевіряючи телефон.
До того, як Кастор встиг поставити наступне з 5 тисяч питань, до кафе увірвався Сорен, як завжди сяючий і веселий, за ним йшла Камі. Люсіа помахала їм рукою і вони бадьоро рушили до столику.
"Хелоу еврібаді!",– привітався з яскраво вираженим акцентом Сорен, завалюючись поряд з білим, як стіна, Кастором.
"Я бачу нові обличчя в нашій скромній компанії… Хто ця неймовірна чарівна пані?",– одразу ж почав фліртувати хлопець, завидівши гарну дівчину.
"Ця пані– Марса, моя дівчина",– скромно зізналася Люсіа.
В Сорена комічно швидко відвисла щелепа, і він панічно глянув на Кастора потім на Марсу. Він спробував надати своєму обличчю спокійний вигляд, але виходило дуже погано. Одна лише Камі поки реагувала нормально і привіталася з Марсою.
"Дафна і Леора сказали, що прийдуть за декілька хвилин, їх затримує викладач",– із сумом зауважила Люсіа. Всі вирішили культурно промовчати про несподівану новину, доки не прибуде інша частина компанії, і сиділи пили: хто каву, хто чай - лише зрідка перекидаючись парою-другою невинних реплік про погоду чи навчання.
Через п'ятнадцять хвилин, які по відчуттям тягнулися три вічності, Дафна разом з Арло, Зевом та Леорою доєдналися до них. Їх також чекала несподіванка, і Кастор знайшов для себе доволі потішним спостереження за їхніми перекошеними обличчями. Кастору стало шкода Люсію, бо їй було помітно некомфортно. Він хотів за звичкою ніжно погладити руку дівчини, але його випередила Марса, кидаючи короткий, але вбивчий погляд.
Камі вирішила розрядити обстановку і дізнатися більше про дівчину Люсії:
"Може розкажеш нам скільки тобі років, де навчаєшся чи може працюєш? Як ви познайомилися?".
"Мені двадцять сім, працюю фізіотерапевткою. Ми з Люсією познайомилися на сайті знайомств",– завчена брехня.
Уся компанія зацікавилася Марсою, закидуючи її питаннями, на які вона майстерно відповідала або ж відкидала. Тільки Кастор мовчки слідкував за дівчиною, іноді переводячи погляд на Люсію, їхні сплетені з Марсою руки. В животі неначе скручувався вузол, долоні потіли, а думки все ніяк не збиралися докупи. Він не помітив, коли саме вони встигли перейти до обговорення поїздки, уже включаючи до неї Марсу. Та виглядала задоволеною собою, подавала якісь ідеї та розповідала деталі про табір, в які їх забула посвятити Люсіа, проте не забула посвятити у них свою дівчину. "Її дівчина.. як дивно звучить",– подумав Кастор. Йому все менше і менше подобалася ідея їхати і він вже хотів сказати, що передумав, як Люсіа звернула на себе його увагу:
"З тобою все добре? Виглядаєш поганенько. Ти як, не передумав їхати? Будь ла-а-асочка, не відмовляйся, без тебе буде не те". І Кастор поплив, зашарівся неначе школяр, шкіра пекла, а увага всіх друзів була прикована до них двох. Він вже передчував, що Сорен і Зев не дадуть йому спокою, якщо він зараз не відповість гідно і відмовиться їхати:
"Все в порядку, просто трохи втомився, але нічого… лишилося пережити ще тиждень і ми з вами відпочинемо як слід".
"Оооо , оце я розумію настрій, так тримати, друже", – ляснув його по плечу щасливий Сорен.
Він подивився на нього втомленими очима і злегка всміхнувся.
Компанія домовилася виїхати в неділю, дівчата–на машині Марси; хлопці– на машині Арло. Їжею і випивкою кожен запасався індивідуально, на свій смак, а потім, після довгих вмовлянь Сорена, вони таки мали заїхати до милих друзів матері Люсії, що надавали їм таку чудову можливість розвіятися. Після цього компанія ще довго розмовляла про всяке, Марса повністю вклинилася до них, і Люсіа була рада, що взяла її з собою. Так Марсі буде легше увійти до них в довіру, так вони вперше вб'ють когось, хто підпустив їх настільки близько до себе. "Наївні вівці", – роздумувала Марса, – "А от з ним буде трохи складніше", – внутрішньо зауважила дівчина, дивлячись на похмурого Кастора.
Камі самотньо сиділа на траві недалеко від озера, крутячи якусь польову квітку біля обличчя, коли вона почула крик. Різкий звук здався занадто незвичним і страшним у навколишній тиші. Дівчина хутко підвелася і пішла до озера. Можливо це просто Арло та Дафна дуріють у воді? Їй хотілося переконатися, що з ними все добре. Коли вона підійшла до води, то не помітила нікого. Може, їй здалося? Дівчина уважно оглядала спокійну водну гладь, проте і далі не бачила фігур своїх друзів. Вона підійшла до старенького пірсу і помітила там речі, що по собі лишила пара. Невже вони пішли назад до табору голяка? Ні, звучить як дурня. Краще повернутися прямо зараз і розібратися, що сталося. Чи чули усі інші цей крик? Чи може дівчина дарма накручувала себе. У роздумах вона не помітила, як до неї підкралася фігура ззаду, та накрила рота рукою. Шок та страх охопив тіло дівчини, від чого та заціпеніла. Пробувати відбиватися було марно, адже до її горлянки вже приставили ніж, проводячи різко і чітко лінію, з якої моментально бризнула кров. Останнє, що вона бачила– темно-синю воду озера, яке здалеку було схоже на крижане.
Вони рушили в дорогу рано вранці, коли сонце показувало свій яскраво оранжевий бік на обрії, а туман ще не до кінця відступив. Камі, Леора та Дафна на задньому сидінні одразу ж заснули, скоцюрблені в своїх не надто теплих кофтах. Люсіа розглядала краєвиди за вікном, поки Марса вела машину, тримаючи кермо однією рукою, іншу залишивши на стегні коханої. У неї божевільно калатало серце від передчуття, і вона сподівалася, що її ненормальне захоплення та радість ментально передаються і Люсії. Вони вже були в тому таборі, обдивилися місцину, вивчили її цілковито та підготували зброю – ніщо не могло піти не за планом, лишалося лише розслабитися та підготуватися морально до моря "веселощів", що на них чекало. Марса хижо всміхнулася, Люсіа повернула до неї голову, оглядаючи кохану і відзеркалила її посмішку.
Кастор не міг зімкнути очей дві ночі підряд, і зараз, замість того, аби відпочити, він споглядав обриси міста, яке зникало позаду. Голова та очі боліли, неначе їх намагалися видавити, нудотне відчуття не покидало його з тих пір, як він познайомилися з Марсою. Хлопець спробував знайти її соцмережі, дізнатися більше інформації про дівчину, в яку, як вийшло, закохалася його люба подруга, проте нічого не зміг знайти. Ніяких фото, ніяких старих твітів та загалом згадок подібної дівчини в інтернеті. Це не могло не насторожувати, і він поділився своїми переживаннями із Зевом, який лишень пожав плечима, магічним чином розгубивши усю свою скептичність до незнайомців. Здавалося, розповіді Марси зачарували всіх навколо. Невдовзі після зустрічі в кафе Люсіа додала її до спільного чату, де дівчина напрочуд активно та мило спілкувалася з усіма. Вона могла і гостро підколоти Сорена, і душевно побалакати з Леорою, і обговорити якісь місцеві плітки з Дафною, і навіть підтримати філософські роздуми Арло про буття всесвіту. Один лише Кастор не хотів зайвий раз з нею взаємодіяти, на що логічно отримав несхвальні коментарі хлопців; вони ніби казали/натякали: "годі бути мудаком, змирися з тим, що Люсіа дісталася не тобі і просто порадій за подругу". Проте він не міг, як би егоїстично з його боку це не було. Тепер він розумів, куди так швидко після пар тікала Люсіа, бачив, як вона гуляє з Марсою містом і наскільки щаслива вона з нею, коли, на її думку, зайві очі їх не бачать. Від невеселих роздумів він лише тяжко зітхнув. Ще й пісня сумна невчасно почала грати в навушниках. Тому він вимкнув їх, перевівши свою увагу на Арло та Сорена на передніх сидіннях, які вели активну бесіду.
Об одинадцятій ранку автомобілі зупинилися на заправці. Компанія вийшла розім'ятися і поїсти перш ніж продовжити мандри. Касир оглянув натовп нудьгуючим поглядом. Кастор вирішив за вдалої нагоди розпитати його про місцину, куди вони їхали. Той здивовано поглянув на хлопця.
"Що? Що там такого?", – трохи нервово запитав юнак.
"Нічого такого… давня історія… в тій місцині перестали відпочивати діти після того, як одного літа там зник хлопчик, а потім його труп знайшли в озері. Вбивцю знайшли і покарали, звісно ж, але репутація була зіпсована і багато пліток та страшних історій почало розходитися, тож батьки не пускали туди дітей".
Кастор важко ковтнув слину, апетит пропав моментально і він з острахом поглянув на своїх друзів, ніби їм всім теж зараз загрожувала небезпека. Він вирішив виловити Люсію, аби поговорити з нею про те, що він дізнався, але подруга зникла десь разом із Марсою. Він злісно видихнув і попрямував до Зева. Хлопці сиділи на дерев'яних стільчиках надворі і спокійно їли, дівчата ж побігли у туалет. Кастор сів і серйозно поглянув на Зева, який сміявся з чергової дурнуватої історії Сорена.
"Агов, Зеве, знаєш що мені розповів касир про той табір, куди ми їдемо? Що в нього погана репутація, бо там колись вбили дитину. Може, ну його, поки не пізно, повернемося та знайдемо інше, більш привітне місце для відпочинку". Зев перестав пити каву і хмикнув:
"Касторе, так чи інакше будь-де траплялися випадки смертей людей. Це ж не значить, що ми маємо сидіти на дупі рівно, через дурні марновірства і плітки? Розслабся і кайфуй від життя… До речі, хочеш крекер?",– він протягнув пачку Кастору, проте той гидливо відвернувся, обурений тим, що історія не справила враження на його друзів. Можливо все дійсно мало б бути нормально? Той випадок старий, їх багато, чого взагалі боятися? Привидів? В них вірять тільки дурні… Дівчата приєдналися до них, розповідаючи про гарного бродячого кота, якого вони помітили біля заправки і накормили сосисками. Вони почали показувати фото його гарненької мордочки, точніше її. Тваринка була триколірною і на диво ніжною. Арло додав, що за повір'ями такі коти приносять щастя і, в спробах підбадьорити, підморгнув Кастору.
Він лежав на спині у гарній прохолодній воді озера. Дафна сиділа на пірсі і ліниво гойдала ногами по воді. Її довге кучеряве волосся обліпило груди та руки, через що вона нагадувала прекрасну річкову німфу. Дівчина засмагала топлес і палила цигарку, проте щось привернуло її увагу в гущавині лісу. Вона крикнула Арло: "Я зараз повернуся'',– і пішла, не дочекавшись відповіді. Арло пірнув під воду і проплив допоки вистачало повітря в напрямку пірсу. Коли хлопець винирнув, коханої в полі зору не лишилося. Він здивовано крутив головою, проте не міг зрозуміти куди та поділася. Гукнув її раз, не дуже голосно, потім голосніше, у відповідь–тиша. Допитливість змусила його вилізти з води і піти в ліс так само оголеного. Він думав, що дівчина хоче пожартувати над ним чи зробити сюрприз, враховуючи, що вони були на самоті в такому романтичному місці…Чи не були? Між дерев промайнула постать. Арло покликав: "Дафно, це ти? Нужбо, виходь, годі тягнути прикола",– проте у відповідь він почув:
"Це не Дафна… Це Люсіа",– і дівчина виринула наче нізвідки перед Арло. Той стидливо прикрився:
"Ой це ти… не дивися будь ласка…". Від сорому він поглянув на землю і помітив за розлогими деревом закривавлену руку. Серце у нього ледь не зупинилося від жаху та несподіванки, волосся стало дибки.
"Люсіа, ти не знаєш куди поділася Дафна?",– з надією промовив він.
"Чого ж не знаю? Ти скоро зустрінешся з нею". Очі в хлопця розширилися, він зробив крок в сторону розлогого дерева і мигцем помітив знайоме кучеряве волосся. Десь поруч хруснула гілка, Арло закричав, і голос його покотився луною по лісу. Рота йому ззаду закрили кляпом з ганчірки, штовхнули на землю і останнє, що він бачив– граційний помах сокири над своєю головою.
Доїхали вони до табору ближче до ночі, дорога втомлювала, проте їм було весело. Краєвиди навколо дійсно були чудові: з одного та з іншого боку густий ліс. На диво, в таборі досі працював генератор, енергії якого вистачало, аби світло було в трьох хатинка поруч. Компанія вирішила як серйозні дорослі люди розподілити, хто в якому будиночку буде жити за допомогою гри в камінь-ножиці-бумага. Півтори години в них пішло на облаштування на новому місці. В будиночках було по три кімнати з двома двоповерховими ліжками,як і належало літньому табору. Дафна та Арло захотіли жити в окремій хатинці, а всі інші розділилися за статевими ознаками на два будиночки, що лишилися. О 12 ночі вони розпалити багаття і сіли відмічати приїзд. Їхнє святкування з двома ящиками пива і трьома літрами горілки затягнулося майже до ранку, поки Сорен не впав біля костру, тож Зеву довелося тащити його напівмертве тіло в кімнату, не без допомоги Арло, якого алкоголь ледь взяв. Камі пішла і пропала без сліду з Леорою, якій на незрозуміло якому саме етапі святкування стало дуже зле. Люсіа та Марса п'яні та почервонілі намагалися непомітно вкрасти поцілунки одна в одної, не перестаючи сміятися, з чим за ніч встиг трохи змиритися Кастор. Поки всі святкували початок канікул і відпочинку, він запивав горе.
Люсіа прокинулася від яскравого сонячного проміння, що падало з вікна. Біль одразу ж вдарив у голову, наче молоток. Поряд лежала Марса і ніжно гладила оголену спину коханої. Люсіа зі стогоном та грацією помираючої косатки повернулася обличчям до іншої дівчини. Незрозуміло як, але вони примудрилися вміститися разом на нижньому ліжку. Леора та Камі були в сусідніх кімнатах, тож ніщо не заважало Люсії цілувати Марсу, окрім жахливого перегару, на який згодом пожалілася дівчина. Коли Люсіа таки відірвалася від Марси, щаслива посмішка осяяла її обличчя.
"Ти не думала, що ми будемо робити після того, як вб'ємо їх усіх? Це сильно відрізняється від того, що ми привертали раніше… Їх почнуть шукати… нам варто гарно приховати сліди…",– почала міркувати Люсіа.
"Насправді я думала про це… що якщо ми втечемо разом? До іншого міста чи іншої країни.. неважливо. Кудись, де нас ніхто не буде знати, де ми будемо новими людьми… де ми будемо разом",– з видихом зізналася Марса. Це звучало романтичніше пропозиції руки і серця, найкраще з того, що Люсіа сподівалася почути в своєму житті.
"Я згодна… згодна на все поки ти зі мною",– просто сказала вона і переплела пальці з коханою.
Люсіа стояла заляпана в крові, ніби її окунули в казан, наповнений нею. Очі неприємно пекли, і вона спробувала протерти їх, проте зробила тільки гірше. Марса була зайнята добиванням Зева, виглядаючи при цьому непробачно гарно, мов грецька богиня. У них лишалося ще троє жертв, яких зараз треба було зібрати наче стадо овець і привести в пащу хижаку. Вона відволікла Марсу від свого заняття, хутко поцілувала і кинулася до будиночку дівчат, де скоріш за все забарикадувалися її друзі. Вона вибігла з лісу і закричала, імітуючи істерику і тваринний страх. З усіх сил вона почала бити в двері та вікна з благанням впустити її, інакше її теж вб'ють і Кастор, дурнуватий Кастор впустив її, наляканий до жаху. Люсіа ледь стрималася, аби не засміятися. Десь з глибини кімнати долинали крики Сорена, якого Марса встигла поранити, проте не смертельно. "Спритний гівнюк", – подумала Люсіа, – "Добре, що він мене не встиг побачити".
Сорен привітав Люсію та Марсу яскравою посмішкою, виглядаючи напрочуд свіжим, нібито це не він ледь не помер передчасно від кількості алкоголю в його організмі вчора. Юнак вправно готував омлет і зробив чай дівчатам, посвятивши їх у те, що більшість пішли на озеро. На питання, чому він не пішов, хлопець сказав, що чекає на пробудження Зева. Навіщо той був йому потрібен він не пояснював, тож дівчата поїли, зібрали речі і також попрямували до озера. Воно дійсно захоплювало своєю красою: величне та ідилічне, з водою темно-синього кольору. Люсіа помітила самотню постать Кастора, що сидів на березі у навушниках. Дівчата лежали на пірсі, наче ящірки, та сохли, і тільки Арло досі плавав, поставивши собі за ціль переплисти озеро. Люсіа хутко скинула одяг, лишившись у купальнику і побігла до води. Холодна вода гарно витверезлювала та освіжала, проте Люсіа ледь не запищала від різкої зміни температури. Вона помахала Марсі та Кастору, аби ті доєдналися, але хлопець і дівчина проігнорували її, розмовляючи. Люсіа не звернула на це уваги і попливла до подруг, через пару хвилин до неї таки доєдналися Марса і Кастор; вони бризкали водою один на одного і заодно на дівчат, що тільки висохли, викликавши галас з погрозами втопити дурнів. Коли вони повернулися до табору, то почули музику, що голосно лунала з колонок. Сорен і Зев смажили м'ясо на кострі, паралельно попиваючи пиво. День проходив ліниво і приємно, через що задоволений Кастор таємно побажав назавжди у ньому лишитися.
Він намагався знайти зброю, будь-яку, достатньо ефективну, аби прикінчити здурівше стерво, що накинулося на них. Навіть якби він її ненадовго вирубив, у них з'явився б час дістатися до автомобіля. Проте, враховуючи стан Сорена, це здавалося все більш і більш нереальним. Той захлинувся слізьми від болю, криво зроблена перев'язка на животі не дуже допомагала, тож Леора, не дивлячись на паніку, не переставала прижимати рану. Люсіа стояла поряд із Кастором і тряслася. Він мав це передбачити, мав урятувати кохану будь-якою ціною. Під руку, як на зло, не попадалося нічого схожого на нормальну зброю. Це означало, що їм або доведеться вийти надвір, або сидіти тут до кінця віку. Ні, такий варіант не підходив, тож Кастор вирішив швидко збігати в їх з хлопцями будиночок та знайти зброю. Леора вмовляла його не покидати їх та не розділятися, проте Люсіа була згодна піти з ним і допомогти. Вони хутко вибігли надвір, панічно оглядаючи темряву лісу навколо. Жодного звуку чи шороху. Кастор взяв Люсію за руку та кинувся до будинку. Міцно закрив двері та вікна і почав шукати в сумках ніж. Люсіа підганяла його, паралельно переглядаючи речі інших хлопців. Вони почули крик Сорена, час спливав все швидше, і руки в Кастора почали тремтіти. Він панічно шукав ніж і думав що робити, а коли знайшов – мигцем вилетів з будинку на допомогу Сорену, покинувши Люсію.
Марса вибігла з лісу і почала, неначе хижак, що вистежує здобич, підкрадатися до будинку, де заховалася та частина компанії, що вижила. Поки вони перебували в паніці і розділилися, Марса вичекала моменту і розбила вікно у спальню. Там вона помітила переляканих до смерті Сорена і Леору. Крива усмішка закралась на її обличчя. Вона кинулася до Леори, проте та із зойком відскочила. Сорен ледь не навкарачки почав лізти до дверей. Допоки Марса петляла за Леорою, Сорен відчинив двері і закричав. Леора мигцем кинулася до нього і захлопнула двері, створюючи бар'єр між ними та вбивцею. Вони навалилися на двері, наскільки дозволяли сили, поки розлючена Марса намагалась їх вибити. Далі у хід пішла сокира, проте товсті двері виявилося не так легко пробити.
Залетівши назад до будинку, Кастор побачив, як Марса намагається проломити двері спальні, де її зачинили Сорен та Леора, проте та швидко відмовилася від своєї ідеї. Стало тихо, було чутно тільки плач Леори і стогони болю Сорена. Кастор думав: чи буде гарною ідеєю вийти з будинку? Чи встигнуть вони втекти?
Сорен ніби прочитав його думки і сказав: "Кидай мене, друже, хапай дівчат і тікай з усіх ніг". Дівчат. Боже…він забув про Люсію! Леора задихаючись спитала: "Що сталося з Люсією? Де вона? Де Марса? Що нам робити?". Проте Кастор не встиг дати відповіді, бо Марса вибила скло у вікні коридору, хутко заскочивши до будинку. Леора закричала, кинувшись до виходу, і Кастор, завидівши закривавлену сокиру, переступив моральні принципи і побіг, покинувши Сорена. Марса тріумфально глянула на пораненого хлопця, що забився в куток.
"Нічого…нічого, дожену інших пізніше",– подумала вона. Сорен з останніх сил почав благати, прикриваючи обличчя руками:
"Будь ласка..не треба…". Але Марсі було відверто байдуже і вона нанесла контрольний удар йому в живіт.
Кастор не помітив, коли Леора відстала від нього, проте повертати назад йому не дозволив страх. Він і так покинув найдорожчих людей напризволяще; вертатися, аби стовідсотково померти не було жодного сенсу. Якщо він виживе… якщо втече звідси, викличе поліцію, то Марса буде покарана. Тишу лісу перервав дівочий протяжний крик, Кастор почав всхлипувати, але не перестав рухатися, допоки сили не покинули його і він не зупинився повністю. Тільки зараз він зрозумів, що заблукав. Тяжко дихаючи, він оглядав дерева і стежки, що здавалися однаковими, він мусив сховатися десь, перечекати ніч, а потім продовжити рух. Не перестаючи прислуховуватися до навколишніх звуків, Кастор дістав ніж. Аж раптом за його спиною, зовсім поряд пролунав мелодійний голос: "Піймала~", – сказала жива і неушкоджена Люсіа. Вона увімкнула ліхтарик і посвітила йому в обличчя, на мить засліпивши. Кастор на автопілоті ступив декілька кроків назад і прикрив лице, тільки аби відчути за собою ще одну людину. Він хотів був втекти, проте рука міцно схопила його за футболку і штовхнула додолу. Над Кастором нависла Люсіа, заляпана в крові і Марса з сокирою. Обидві щасливо посміхалися, неначе це був найкращий день їх життя. У Кастора відняло мову і він забув про ніж в руці, який різко висмикнула Люсіа і кинула подалі.
"Не хочеш сказати щось на прощання?",– знущально запитала Марса, наставивши сокиру на Кастора.
"Люсіє… я… тебе кохаю.",– ледь вимовив хлопець. Язик наче занімів і приклеївся до піднебіння. Більше нічого він не зміг би сказати, навіть якби і захотів. Сльози знову навернувся йому на очі, коли Люсія вдивлялася своїми крижаними блакитними очима прямо йому в душу:
"Я знаю, ідіоте, але це тебе ніяк не врятує".