Archive of Our Own ^beta

Chapter Text

— Тодде, мідна чи латунна?

Дірк Джентлі, насупившись, зосереджено переставляє милиці, з одного боку його підтримує Тодд, з другого — Мона.

— Якщо ти про мою могильну плиту, то я волію бути кремованим.

— Взагалі-то, я мав на увазi табличку із назвою нашого детективного агентства, але врахую твої побажання на майбутнє.

Дірк голосно зойкає, коли милиця ковзає на невеликій вибоїні узбіччя, і Тодду доводиться підхопити його поперек талії. Поранене плече вибухає болем, але свідомість ще не пливе, Дірк широко посміхається.

Тодд зводить очі до неба: 

— Боже, мені не пробачать, якщо я знову поверну тебе в лікарню. Нехай буде латунна табличка.

Тодд чує, як задихається Дірк, та як скажено калатає його серце — по-хорошому, у лікарні варто було полежати ще тиждень, але Дірк… непростий пацієнт в усіх сенсах.

Лікарі дали раду двом вогнепальним пораненням, але організм Дірка був занадто виснажений, і рани загоювалися повільно. З моменту пробудження у лікарняній палаті Дірк постійно нервував та марив Чорним Крилом, що все-таки прийде по нього. Тодд ніколи не бачив друга у такому стані — здавалося, що уся енергія Дірка пішла на супротив Прісту і компанії, і лишилася тільки виснажена, змучена оболонка.

Протизапальні, знеболювальні та заспокійливі не діяли — лікарняна палата так нагадувала закапелки для “проєктів” Чорного Крила, що Дірк не міг нормально спати, і тероризував жахіттями не тільки себе, але й усе відділення. Інші пацієнти чомусь жалілися, що їхній сон стає неспокійним теж, а лампи у палаті магічним чином лускалися щоразу, коли Дірк з переляканим криком прокидався серед ночі.

Коли у лікарні почали глючити абсолютно нові та повністю надійні кардіомонітори, було ухвалено спільне рішення не мучити жодну із сторін довгого процесу одужання.

Як тільки стан Дірка дозволив забрати його додому, Тодд не зволікав ані хвилини.

На реєстратурі тричі перепитали, чи узаконені стосунки Дірка Джентлі та Тодда Броцмана, і на четвертий раз Тодд вирішив, що простіше погодитися із тим, що Дірка загадковим чином вважають Тоддовим чоловіком.

—  Нарешті вдома, —  Дірк задоволено видихає та радісно споглядає звичний безлад квартири Тодда.

—  Як ти? 

Тодд стривожено дивиться, допомагає зняти куртку та розшнурувати черевики.

— Набагато краще, аніж у будь-який день у лікарні.

Мона загадковим чином кудись випарувалася —  Тодд помітив, що вона страшенно зацікавилася кав'ярнею у сусідньому будинку, і цілком ймовірно, що найближчі два місяці вона проведе у образі кавоварки чи вазона на вікні. Холістична акторка, що майже ніколи не бачила людей, окрім тих покидьків із Чорного Крила. Тодд сподівається, що вони ще побачаться, та й Дірк обожнює Мону, але очевидно, що усім потрібен час, аби прийти до тями.

Дірк обережно опускається на ліжко та спирає милиці на тумбочку, аби мати змогу дотягнутися до них за потреби.

— Піду докуплю дещо у супермаркеті, побудеш тут за головного чверть години?

В очах Дірка на долі секунди спалахує страх, але він швидко опановує себе та посміхається.

— Звісно, я поки… просто полежу на не-лікарняному ліжку?

—  Чудова ідея, звучить дуже небанально та навіть трохи авантюристично. 

Тодд простягає йому об'ємний, теплий плед, настільки картатий, що аж дещо епілептичний.

— Тримай, бо якщо нога замерзне, то знову скрутить спазмом та судомами все стегно.

Дірк притискає до себе плед так, ніби бачить цей витвір мистецтва вперше.

Тодд боїться —  зовсім трошки — лишати його самого, бо раптом знову якісь пихаті ЦРУшники та зарозумілі псевдонауковці спробують забрати його Дірка.

Розгулюючи по супермаркету з візком та машинально озираючись на всі боки, Тодд міркує, що насправді не відмовився би від допомоги. Він ніколи не доглядав за пораненими і страшенно боявся десь налажати, тим паче, коли справа стосується Дірка. Зрештою, звісно, завжди є телефон лікаря, вони у Сіетлі, якщо щось піде не так, то то можна буде викликати швидку. Але все одно від хвилювання вже сіпається око. 

Аманда дала б йому добрячого стусана за такі панічні настрої, але вона зараз далеко, намотує на колеса тисячі миль у компанії друзів. Дірк завжди був для Тодда… особливим. Якби не він, Тодд й досі працював би десь у готелі чи магазині, бився із орендодавцем, брехав батькам та сестрі, нудно животів би собі і все. Із Дірком менше ніж за рік він встиг побувати у іншому всесвіті, кільканадцять разів мало не загинув, втікав від ФБР та споріднених контор, тримав довбану енергетичну криницю-портал, аби Дірк міг провалитися прямісінько у Чорне Крило.

Тодд зітхає: з усіма хаотичними подіями та необхідністю вирішувати проблеми тут і зараз, у нього навіть не було часу подумати, яких зусиль Дірку вартувало повернення у місце, де його катували… місяцями? Роками? Тодд бачив, яка паніка охопила Дірка, коли їх мало не захопив той страхітливо спокійний чувак, Пріст. Що робилося у Чорному Крилі, якщо…

Тодд зойкає, коли тягне руку за пакетом молока, але на полиці зненацька з'являється Мона. Вона сидить між пляшками кефіру, ніби жила у супермаркеті все життя. 

— Тодде! А що ти тут робиш?

— Я думав, це я маю питати, що ти тут робиш!

— Тут затишно. І багато цікавих людей.

Тодд озирається, але якимось дивом на них ніхто не звертає уваги.

Мона перехиляється з полиці ближче до Тодда:

— Як там мій друг Дірк Джентлі?

Тодд коротко переповідає усі складнощі утримання холістичних детективів у лікарнях.

Мона голосно зітхає та хитає головою.

— Він був таким втомленим, а Всесвіт вже знову тріщить по швах.

— В сенсі тріщить, ми ж його тойво, полагодили?.. Ми повернули хлопчика у той вигаданий світ, і…

— Ох, Тодде, це була лише одна проблема з тисяч, мільйонів проблем Всесвіту. — повчально тягне Мона своїм дитячим голосом. — Цей світ, як старе рядно, ось-ось репне.

— Але як Дірк… має впоратися із цим? Він ледве ходить!

— Дірк Джентлі знає, що робити, Тодде. Він створений для латання дірок, а світ почекає його одужання, перш ніж почати ще дужче руйнуватися.

Тодд навіть не розуміє, жартує Мона чи ні. Якого біса! Дірку тільки нових холістичних пригод не вистачає, які дірки у Всесвіті!

— Бувай, я була рада поспілкуватися. Заходь ще, я буду або тут, або у кондитерському відділі.

Мона зникає так само раптово, як і з'являється, лишаючи Тодда абсолютно збентеженим. Він поспіхом розраховується на касі, хапає пакети з покупками та відчайдушно сподівається, що Дірк не встиг вскочити в якусь чергову пригоду.

Дірк лежить, згорнувшись у клубок та вкрившись пледом майже з головою. На грюкання вхідних дверей він зводить голову і широко усміхається, побачивши Тодда.

— Ти прийшов!

Дірк взагалі усміхається набагато частіше, ніж середньостатистичний мешканець Сіетла. Він усміхається при зустрічі із друзями, голосно регоче над жартами, усміхається навіть коли йому тривожно або страшно. Усмішку змінює зосереджений вираз обличчя лише коли Дірк замислюється над черговою справою і забуває про свої звички соціальних взаємодій. Усмішкою він часто маскує майже всі емоції, і Тодду знадобився деякий час, аби зрозуміти, що усмішка не означає того, що все в порядку.

Зараз Дірк теж усміхається тривожно.

— Як ти почуваєшся?

Тодд заносить покупки на кухні, повертається до спальні, сідає на ліжко коло Дірка. 

—  Хочеш, подивимося новини чи якесь шоу по телеку? Як нога, не болить?

Дірк хитає головою та мовчки пересувається так, аби вкласти голову на коліна Тодду.

— В якийсь момент я почав засинати, але потім… так, бісова нога болить, куля пройшла прямо по усіх м'язах, по яких тільки можна.

Тодд обережно притримує Дірка за плечі та тягнеться до шухляди за таблетками.

—  Це знеболювальне тобі дозволили кілька разів на добу, але спочатку треба щось з’їсти. Я зараз швидко щось приготую, і…

—  О, а можна тобі допомогти? —  Дірк суттєво пожвавлюється. 

—  Допомогти на кухні? Дірку, у тебе пошматоване плече та прострелена нога, це якось жорстоко.

— Ну будь ласка! Я просто посиджу на стільці і подивлюся, я в житті майже не готував нічого!

Тодд готовий зробити багато законних і не дуже законних речей задля того, аби ентузіазм у погляді друга більше не зникав. А ще він намагається не думати, що Дірк дійсно був позбавлений багатьох звичних речей у побуті —  і все через бісове Чорне Крило.

Тодд допомагає Дірку всістися на м'який стілець та зручно витягнути ногу, а сам знаходить у шафці старий фартух і повертається до плити.

—  Будеш яєчню з грибами? Я купив лоток шампіньйонів. І можу зробити тости, тостер наче лишився неушкодженим.

Дірк з захватом киває та спостерігає за кожним рухом Тодда, наче кіт за акваріумними рибками.

— Ось так, майже готово. 

Тодд сподівається, що Дірку нехитра страва сподобається і він нормально поїсть, бо після поранення детектив і так схуд на добрячі п’ять кіло.

— Вау, це дуже смачно. Чому ти раніше не казав, що ти так чудово готуєш?

Дірк із задоволенням збирає гриби на виделку. Права рука все ще погано слухається, і він трохи незграбно користується лівою.

— В цьому немає нічого складного, просто зробив нашвидкоруч. — Тодд, втім, задоволено шаріється, що Дірк оцінив його старання. — Кава чи чай?

Тодд бачить, що Дірк вже ледве тримає спину рівною, його звичайна шалена енергія швидко випаровується. Свій чай Дірк допиває вже у ліжку, напівсидячи та без упину теревенячи, аби не заснути. Знеболювальні таблетки додають седативного ефекту, і Дірк зосереджено кліпає, втупившись у негоду за вікном. Під вечір набігли хмари і холодна злива, здається, мала ось-ось підтопити будинок.

Тодд підозрює, що майже справжня буря не сприяє відмінному самопочуттю Дірка, і обережно забирає порожню чашку з його рук.

— Якщо хочеш, ванна вільна, я можу допомогти… якщо потрібно. Чи трохи відпочинеш від цієї шаленої біганини на милицях?

Дірк хитає головою.

— Ненавиджу це казати, але у мене відчуття, що у найближчі півдоби я на ноги не зведусь. Тому, якщо ти не проти… у тебе є у що перевдягнутися?

Тодд підхоплюється із ліжка.

— Боже, звісно. Я думав, що ти спиш у своїх улюблених куртках, але запасні спортивки та футболка у мене є.

Дірк з майже фізичним болем дивиться на широкі фланелеві штани на заміну його звичним тісним джинсам, в які аж ніяк не вдавалося запхати три шари пов’язок на нозі. Тодд намагається бути тактовним та виходить з кімнати; Дірк повільно, але дуже вперто та самостійно перевдягається.

— Тут набагато краще, аніж у палаті лікарні. Тодде, у тебе дуже затишна квартира.

— Тому ти обрав саме її, аби влізти у вікно?

— Я обрав її, бо це твоя квартира. А я знав, що тобі сподобається бути повноправним партнером у холістичному детективному агентстві.

— Ти не міг цього знати! — Тодд вимикає верхнє світло, лишаючи тільки невеликий нічник на тумбочці біля Дірка.

— Але ж тобі сподобалося!

— Чекай, то я тепер повноправний партнер? Не помічник?

— Так, і Фара також. Звісно, я, як засновник, трохи повноправніший за вас, але кого цікавлять такі дрібниці.

Тодд закочує очі та посміхається. Він справді почувається на своєму місці . 

Дірк перевертається на відносно неушкоджений лівий бік та підкладає долоню під щоку, загорнувшись у ковдру.

— Не холодно? Принести тобі щось?

— Все гаразд. Посидиш зі мною?

— Га?

Дірк прочищає горло та відводить погляд убік.

— Я… щось не дає мені заснути. А того єдиного разу, коли ти по-шпигунськи вліз до лікарні та був поруч вночі, я спав не так кепсько. Але якщо ти не…

Тодд зі звуком рішучого заперечення сідає на другу половину ліжка.

— Дірку, я з радістю складу тобі компанію. Єдине, що в цій квартирі зручне та хороше — це ліжко, і ми вдвох цілком помістимося.

— Дякую тобі, — Дірк посміхається з полегшенням. — Я такий радий, що того дня вліз саме у твоє вікно.

— А були якісь ще варіанти?

— Просто усі інші вікна були зачинені.

Тодд не може зрозуміти, чи то Дірк так специфічно жартує, чи ні.

— Щось наближається, Тодде. Я прям чую, як рипить Всесвіт.

— То риплять твої старі побиті кістки, Дірку. Спи вже, ти ледве язиком ворушиш.

Дірк ображено пирхає та заплющує очі.

Тодд півгодини залипає у телефон, пильнуючи сон Дірка, потім йде трохи прибрати кухню та найбільш критичний безлад, але втома валить з ніг. Зрештою, він теж сьогодні бігав як скажений, намагаючись оточити Дірка максимальним комфортом та турботою.

Він повертається до спальні та обережно вкладається на свою половину ліжка. Дірк уві сні виглядає настільки беззахисним, що Тодд нізащо не повірив би, на які відчайдушні вчинки здатен детектив. 

Він ніколи раніше не бачив, як Дірк спить — за час знайомства могло здатися, що той взагалі спить раз на тиждень, якщо пощастить. Тодду жахливо хочеться обійняти зщулене тіло, але він гадки не має, як це сприйме Дірк. Зрештою, можна завжди пожартувати та сказати, що у Сіетлі здійнявся тайфун і Тодд не хоче, аби Дірка здуло вітром. 

Уві сні Дірк трохи совається по постілі, і зрештою теж тулиться ближче до Тодда. Той наважується обережно обійняти Дірка та підтягнути ковдру повище, вкриваючи плечі.

Серце калатає як скажене, Тодд заплющує очі та благає усіх відомих йому святих, аби Дірк не прокинувся та не поцікавився, якого біса Тодд вчепився у нього.

Цього не відбувається, схоже, Дірків сон зараз міцний як ніколи, і Тодд трохи заспокоюється. Волосся Дірка все ще трохи пахне лікарнею та медикаментами, на шкірі —  ледь помітний запах парфумів, поту та ще чогось, і це щось дуже подобається Тодду. Він повільно вдихає, майже зариваючись носом у шию Дірка, у голові паморочиться, а рот наповнюється слиною.

Він просто жахливий друг.

Chapter Text

Дірк просинається раптово, голова болить від каламутних, нерозбірливих, страхітливих образів, що ввижалися йому всю ніч. Присутність Тодда допомогла нормально поспати бодай кілька годин, але потім, під ранок, хаотичні жахіття наздогнали. 

До горла підступає нудота, але Дірку ще вдається себе контролювати. Біль у нозі та плечі трохи відволікає від безладу у голові, Дірк повільно кліпає, борючись із панікою. Він у Тоддовій квартирі, і у даний момент часу йому нічого не загрожує.

Тодд лежить поруч — Дірк відчуває його руку у себе на талії, дихання лоскоче шию. Це… дуже приємно. Дірк притискається ближче, живе тепло заспокоює, але він гадки не має, як відреагує Тодд, коли прокинеться. Друзі можуть обійматися у ліжку, чи це вже занадто? Дірк як ніколи відчуває повну безпорадність та необізнаність у складних соціальних штуках. Його бажання назавжди розпрощатися із Чорним Крилом та викреслити з пам'яті роки пекла нічим хорошим не скінчилося — усі його друзі ледь не загинули, а його самого ось-ось мав схопити Пріст, і тільки Тодд його врятував. Дірк хотів лише простих нормальних речей: відкрити власну агенцію, знайти друзів, жити життя так, як підказує чуття. 

Але все пішло шкереберть. Тепер Пріст знову керує Чорним крилом, знає про прохід у інший світ, знає про Тодда, Фару та інших друзів Дірка Джентлі. Холістичне детективне агентство ще не відкрилося, а вони вже мають тікати світ за очі.

Дірку дуже подобається лежати у майже-обіймах Тодда. Він не до кінця розуміє, що відчуває до нього — Тодд був першим, хто повірив Дірку, хто не відштовхнув його (невелика потасовка при першій зустрічі не рахується). Серцебиття Дірка прискорюється щоразу, коли Тодд торкається його, але що це має означати? Дірк кляне останніми словами Чорне Крило за те, що вони з ним зробили. Роки у чотирьох стінах геть відбили його соціальні навички, він не знає, як поводити себе з друзями, де дружні стосунки мають переходити… у щось більше. І що взагалі таке… це більше ? 

Тодд ворушиться, просинаючись теж, і Дірк напружується. Раптом Тодд зараз відштовхне його?.. Він заплющує очі, намагаючись вдати, що ще спить.

Тодд дуже обережно прибирає руку та підводиться, і чомусь від цього жесту в грудях у Дірка щось щемливо рипить. Може, він зробив щось не так? Може, Тодду неприємний такий тактильний контакт?..

Дірк ще чверть години похнюплено лежить із заплющеними очима, даючи Тодду можливість прокинутися остаточно, перевдягнутися, привести себе до ладу та зайняти вбиральню. Лише коли гупають двері на кухню — напевно, Тодд пішов варити ранкову каву та готувати сніданок — Дірк повільно підводиться на постілі. Нічна негода на ранок не тільки не минула, а ще більше посилилася — злива періщить, і у кімнаті напівтемно, наче на годиннику не десята, а п’ята ранку.

У скронях міцно засів тупий, ниючий біль, кульовий отвір у нозі пульсує. Дірк обережно знімає штани, лишаючись у трусах та футболці Тодда. За ніч повязка на стегні трохи збилася, бинти просякли кров’ю — напевно, краї рани частково розійшлися. Дірк зітхає — якщо кожне його розслідування буде і далі супроводжуватися травмами, за рік на ньому живого місця не лишиться. Стріли у плечі, два вогнепальні поранення, нескінченні садна та забої — і це лише дві перші його справи. Він ненавидить фізичний біль, ненавидить власний низький больовий поріг  — перебування у Чорному Крилі привчило Дірка до думки, що біль означає неправильність його дій.

Обрав неправильний варіант — удар струмом, помилився ще раз — удар сильніший, спробував втекти — спльовуєш кров та сподіваєшся, що ребра цілі, а нирки не відбиті .

Дірк кліпає, повертаючись до реальності — він з Тоддом, він у безпеці, йому нічого не загрожує. Принаймні, зараз.

Його задачі на сьогодні — поїсти, привести себе до ладу, поспати та не дуже набридати Тодду. 

— Як воно, добрий ранок чи не дуже? — Тодд з'являється на порозі спальні з кухонним рушником на плечі.

— Відносно добрий. — Дірк збирається із силами та натягає звичну маску соціальної прийнятності. — А тобі як спалося?

— Чудово. Ніколи б не подумав, що на цьому ліжку зручно спати удвох.

Дірк спалахує, але Тодд, здається, не помічає цього.

— Напевно, я займу ванну кімнату на деякий час, — Дірк з роздратуванням чухає кількаденну щетину на підборідді та причісує пальцями вже трохи брудне, тьмяне волосся.

Дірк ненавидить відчуття несвіжої білизни, липкої шкіри та жирного волосся. Можливість обирати коли, як і чим митися кожен день завжди видавалася йому розкішшю. У колишніх тимчасових апартаментах Дірка була ціла колекція різних шампунів, гелів та інших штук для ванни, але після перебування у лікарні перспектива усамітнитися навіть у скромній Тоддовій ванній неймовірно надихає.

Присмак крові та жовчі на губах, липке від поту та крові волосся, нудота від запаху і ще більша нудота від розуміння того, що це запах його власного тіла. Чорне Крило не катує заради катувань, лише виховує та розкриває потенціал  — так каже Пріст, чіпляючи тонкі електроди на тіло Дірка.

З такими ранами важко помитися без сторонньої допомоги, але Дірк не може зловживати приязністю Тодда. Він повільно шкутильгає до ванної, намагаючись не надто голосно шипіти та лаятися від болю.

— Точно впораєшся сам? Якщо що, я без проблем… — Тодд чимось брязчить на кухні.

— Ні-ні, все гаразд. Я сам. — Дірк причиняє за собою двері ванної кімнати.

— Гаразд, поки приготую щось. Ти любиш млинці? Знайшов тут залишки сухої суміші для них.

Дірк гадки не має, любить він млинці чи ні. Але впевнений, що страва авторства Тодда йому точно сподобається.

Він дивиться у дзеркало і сумно зітхає: мішки під очима, нездорово бліде обличчя, запалі щоки та загально-недоглянутий стан викликають легку тривожність та роздратування. І оцю безрадісну картину Тодд побачив зранку, коли прокинувся?..

Дірк витягає з упаковки новий пластиковий станок та на пробу рухає правою рукою. Плече прострелює біль, рука не тримається у потрібному положенні, і Дірк сердито зморгує непрохані сльози. Дірк бере бритву лівою рукою: позиція незвична, але він сподівається, що принаймні за кілька заходів вдасться зняти основний масив щетини.

Перші кілька рухів даються без проблем, але потім на кухні щось з лунким стуком падає, чути лайку Тодда. Дірк ціпеніє, підозрюючи найгірше, рука смикається найневдалішим чином.

— Тодде!

— Все гаразд, просто упустив сковорідку! — Тодд кричить з кухні, Дірк не чує у його голосі чогось підозрілого, і трохи заспокоюється.

Перша крапля крові безгучно падає на умивальник.

Він загальмовано дивиться, як від гострого кута щелепи стікає тонесенька цівка крові. Поріз неглибокий —  цим лезом неможливо серйозно травмуватися — але кілька крапель вже впали на білий кахель. 

Дірк випускає бритву з руки, ніби у трансі торкається щоки, розмазуючи яскраво-червоні краплі по пучках пальців, намагається швидко стерти кров з умивальника, але раптом у голові щось перемикає.

Дірк із тихим наляканим схлипом сповзає на підлогу.

—  Ти сам винен у тому, що з тобою трапилося. Я —  лише інструмент, аби ти отримав заслужене покарання.

Пріст дивиться на Дірка зі звичним трохи насмішкуватим виразом обличчя та крутить шокер у чіпких пальцях.

—  Ні! Будь ласка, не треба!

Дірк б'ється у міцній хватці двох військових: занадто слабкий, аби мати бодай якісь шанси на успіх, але все ще занадто впертий, аби здатися без супротиву.

— Ми ніколи не застосовуємо фізичний вплив, якщо з об'єктами можна домовитися, як із цивілізованими людьми. Ти ж постійно намагаєшся порушити правила, а вони тут одні для всіх.

Дірк завмирає, коли Пріст торкається шокером його діафрагми.

—  Ти сам в усьому винен, Дірк Джентлі.

Розряд такий сильний, що Дірка вигинає у руках конвою, плечі та лікті тріщать від нелюдського зусилля.

— Ти думаєш, що ти особливий, що зможеш жити без Чорного Крила. Ти навіть не знаєш, яке зараз життя у світі за цими стінами. Без мене ти безпорадний, Дірк.

Ще один удар струмом пронизує тіло, з носа стікає цівка крові, Дірк рефлекторно злизує її з верхньої губи.

— Це ти… безпорадний без мене… і таких, як я. Все твоє життя тримається на Чорному Крилі. —  Дірку важко говорити, бо від розряду все ще тремтить кожен м'яз. — Якби ти не запевнив керівництво… що дресируєш тут загін людей з надздібностями, ніхто б і гадки не мав, хто ти.

Пріст хижо посміхається.

—  Дірку, з усіх об'єктів ти найбільш агресивний та соціопатичний. Невже ти думаєш, що зможеш жити деінде? Зможеш знайти друзів, сім'ю? Дітей заведеш?

Слова Пріста б'ють по найслабшому місцю у хиткій Дірковій обороні.

— Підкорися, і не матимеш жодних проблем. Ми зробимо з твоєю допомогою багато цікавих речей.

—  Я не можу! В мене немає ніякої суперсили! —  Дірк відчуває, як починають текти сльози відчаю. — А навіть якби і була…

Пріст нарешті дає волю люті та із силою б'є його по обличчю. Хрустить щелепа, Дірк відсторонено спостерігає, як кров з розбитих губ крапає на підлогу.

— Такі хитрі покручі, як ти, мають бути під наглядом. Він ваш, хлопці. Робіть, що вважаєте за потрібне, але без особливих каліцтв.

Наступні кілька годин Дірк хоче назавжди випалити із власної пам'яті .

Дірк задихається, тіло здригається від сухих ридань. Він усвідомлює, що хтось щосили трусить його, але не розуміє, де він і що від нього хочуть Мозок шаленіє від бажання втекти, сховатися, скрутитися у найменший клубок та забитися якнайдалі, аби його ніхто не знайшов і не зачепив. Якщо відключити свідомість, більше не буде ніякого болю. Більше не буде страху та приниження, не буде…

— Дірку! Чорт забирай, що трапилося?! Дірку! Будь ласка, отямся!

Втомлений мозок чіпляється за “будь ласка”. Можливо, він дійсно у безпеці? Може, тут є хтось, кому не байдуже його самопочуття?..

Очі мимохіть розплющуються від сильного ляпаса, щока спалахує болем.

— Дірку! Ти у безпеці, тобі ніхто нічого не зробить, благаю, отямся тільки!

Тодд з абсолютно шаленим виразом обличчя тримає його за плечі, стоячи навколішках поруч, на підлозі. На зміну паніці приходить пекучий сором —  він не впорався з такою простою річчю, Тодд тепер точно вважатиме його зламаним та непотрібним, кому потрібен такий друг?..

Дірк намагається підвестися, але тремтячі ноги не слухаються. Рани даються взнаки, в роті присмак жовчі, уся спина мокра від холодного поту.

— Як ти, Дірку? Трохи покраще?

У погляді Тодда немає презирства чи насмішки, лише занепокоєння та бажання допомогти.

— У тебе трохи крові… тут, на підборідді. Порізався? Зараз принесу пластир.

Тодд не розпитує, що трапилося, чому Дірк зловив панічну атаку та півгодини тремтів на підлозі. Дірку здається, що Тодд і так все розуміє, але не хоче акцентувати увагу на цьому, натомість хоче оточити увагою та піклуванням.

Ніби Дірк заслуговує на таке ставлення.

— Допомогти з голінням? Тут зовсім трохи лишилося.

Дірк на автоматі киває, все ще ошелешений, не в змозі натягнути звичну маску ентузіазму та бравади.

Тодд всідається поруч на підлогу, озброївшись станком, пінкою та вологим рушником.

— Посиди спокійно хвилинку, будь ласка.

Дірк мимоволі здригається, коли Тодд обережно бере його під підборіддя. Його рухи точні та акуратні, Дірк забуває, як дихати. Тодд так близько, що навіть крізь одяг Дірк відчуває тепло його тіла, і це трохи заспокоює.

—  Ось так, стривай, заліплю трохи поріз. 

Тодд чіпляє на ранку рожевий клейкий пластир і задоволено посміхається.

—  Тепер зовсім красень, хоч на подіум. Дірку, я правда можу і хочу допомогти, якщо дозволиш. 

Дірк все ще не може прийти до тями: повільні рухи леза по шкірі, Тоддова майже ніжна обережність заворожують. Ніхто ніколи не торкався його так пильно та турботливо.

— Так, гаразд, бачу ти зовсім розклеївся. Підемо снідати чи спочатку хочеш виконати план по помивці?

Від відчуття липкої пітної шкіри нудить, Дірк не витримає ходити у цій майці цілий день. Але завантажувати Тодда огидними проблемами особистої гігієни видається ганьбою.

— Так, пропоную наступний план: душ, після душу перев'язка, потім снідаємо та дивимося дурню по телеку. Гаразд?

Дірк занадто кволий та збентежений, аби сперечатися. Тодд допомагає йому зняти штани, тягнеться до майки, але Дірк з останніх сил пручається.

—  Можна…  я хочу лишити майку.

Тодд закочує очі.

— Боже, навіщо? Ти завжди так приймаєш душ?

Дірк не хоче, щоб Тодд бачив місиво із рожевих та фіолетових шрамів на боках та животі. Це виглядає занадто огидно, і точно відштовхне його.

—  Гаразд, як скажеш. Сідай у ванну, почнемо з голови.

Дірку лишається тільки слухатися, він не відчуває внутрішнього спротиву — навпаки, довіритися рукам Тодда видається безпечним. Дірк думає, що якби вони із Тоддом раптом помінялися ролями, то він би із задоволенням піклувався би про друга. Можливо, якщо він зовсім трохи відпустить контроль, нічого катастрофічного не станеться?..

Тодд налаштовує температуру води, відхиляє голову Дірка назад.

— Заплющ очі, будь ласка, щоб не потрапив шампунь.

Спина Дірка вкривається мурашками — із заплющеними очима кожен рух Тодда відчувається гостро, незнайомо. Приємна тепла вода стікає по шиї та плечах, Тодд м'яко збиває шампунь в піну, промиває волосся, трохи повертає йому голову під зручним кутом.

Дірк відчуває у горлі важкий слизькій ком, коли Тодд обережно торкається його скронь та загривку. Повітря у легенях не вистачає, він щосили мружиться та зціплює зуби.

— Ну, твою звичну укладку я тобі не зроблю, але принаймні волосся стало чистіше.

Дірк розплющує очі: Тодд стоїть зовсім поруч, перехилившись через борт ванни, його футболка у бризках піни та води.

Тепле відчуття затишку бореться із страхом та зневірою, Дірк навіть вичавлює посмішку.

Раптом Тодд ціпеніє, дивлячись на торс Дірка. 

— Це тому… тому ти не хотів повністю роздягнутися?

Мокра майка щільно облягає худе тіло, і під вологою напівпрозорою тканиною просвічує кожен шрам та рубець на ребрах й животі.

Дірк робить інстинктивний ривок, аби кудись втекти, сховатися від цієї ганьби та від жалісливого виразу Тодда, але поранена нога робить його до біса незграбним.

Тодд хапає його за плечі.

—  Тихо-тихо, все гаразд. Сядь, заспокойся, я тебе дуже прошу, бо шви і так на чесному слові тримаються.

Дірк одвертає палаюче обличчя до стіни. Ніхто не любить шрами, там паче такі великі та огидні. 

Долоня Тодда, що ніжно лягає на його бік, відчувається як удар шокером. 

— Дірку, подивись на мене. Це від Чорного Крила, так?

Він лише киває, щелепа тремтить так, що не вдається вимовити ані слова.

— Боже, як же хочеться, щоб на місці цієї катівні не лишилося жодної цілої цеглини. Дірку, шрами не роблять тебе якимось… гіршим. 

Тодд зненацька виплутується із штанів, лишаючись у трусах, трохи приспускає їх та повертається спиною. Дірк ошелешено витріщається.

— Бачиш величезний рубець на сраці? Це я у дитинстві тікав із ділянки сусіда, не дуже вдало стрибнув через паркан, і півгодини висів на власній дупі, поки Аманда не прибігла разом із батьками, аби мене зняти. 

Дірк пирхає, уявляючи Тодді на чужому паркані.

— Це геть не ганебно та не огидно, Дірку. Ти дуже красивий, навіть із шрамами.

Дірк із недовірою піднімає очі на Тодда, але не бачить на його обличчі і натяку на насмішку чи зневагу.

— Я… напевно, можу зрозуміти, як тобі зараз важко, як багато всього і одразу. Треба відпочити, добре? Просто дозволь мені допомогти, Дірку. Це нормально, це те, що роблять друзі — піклуються, коли ти не в змозі потурбуватися про себе сам. А ти — мій найближчий друг, і мені правда приємно допомагати тобі.

Дірк відчуває, як паніка та сором відступають перед страшною втомою. Тодд допомагає йому помитися та одягтися, його рухи такі ніжні та обережні, наче Дірк тисячолітня порцелянова ваза.

— Так, з перевязкою вже на кухні розберемось, там більше світла.

Дірк із сумнівом позирає на безлад, лишений у ванній.

— Я потім все приберу, твоя задача — поснідати і спокійно десь полежати чи посидіти, вистачить з тебе переживань на сьогодні.

Тодд кладе долоню на бік Дірка, де навіть під футболкою відчувається рельєф шрамів.

— Це все нічого не значить, серйозно. Ти дуже вродливий, Дірку, і дуже хоробрий, бо зміг втекти з того пекла. Я пишаюся тобою, і дуже радий, що ми з тобою познайомилися.

Тодд виглядає вбивчо серйозним, і у Дірка тремтять коліна — чи то від фізичної втоми, чи то від незвичних, незнайомих почуттів.

Сидячи на Тоддовій кухні та наминаючи трохи підгорілі млинці, Дірк думає, що його життя все ще має шанси трохи налагодитися.