Archive of Our Own ^beta

Сонце, оточене серпанком хмар, спочивало на низині небосхилу занурюючи свої золоті промені до лазурних вод. Океан ліниво омивав білу піщану поверхню пляжу хвилями, хапаючи за литки молодиків, що неспішно простували вздовж берегової лінії.  

– Кіате-е, я більше так не витримаю-ю, мені бентежно цілими днями нічого не робити, – озвався Девід зітхаючи. Засмага встигла торкнутися його блідої шкіри надаючи підтягнутому тілу хлопця бронзуватий відтінок. 

– Бо треба не “Кіатати”, а “мататати”, бо ж Акуна Матата! – друг плеснув Барнса по трохи червонуватій спині змусивши того скривитися. – Ти на відпочинку, чуваче, слідуй прикладу інших наших друзів й бери від життя усе! 

– Легко так казати, коли маєш якесь конкретне завдання, – супиться Девід у відповідь, –  Рейчел приїхала до Таїланду вивчати нові види рослин, Камілла ходить до музеїв та по музичним крамницях, Мікі сидить у номері переглядаючи тайські телешоу прямо в джакузі й попиваючи коктейлі, а Віктор обгорів у перший же день та не вилазить з готельного спа. 

– Мій бідолашка, переоцінив свої можливості й тепер схожий на печеного омара, – цикає Кіат згадуючи свого багатостраждального хлопця. 

– І тільки ми з Мілен не маємо конкретної мети й змушені стирчати тут во славу “великої інтриги”, – продовжує гнути свою лінію Барнс. 

Кіат зітхає, готуючись словесно плазувати перед своїм кращим другом.

– Девіде, будь ласка, ми це вже обговорювали. Батько запахав мене на все літо керувати сімейним бізнесом, а я не можу залишити Віктора та Рейчел без своєї уваги так надовго! Довелося збрехати, що мій друг приїде зі своїми братами та їхніми одногрупницями на кілька тижнів у гості. Барнс, Барлоу, невелика різниця та й на обличчя ви всі схожі.

– Чому я маю постійно страждати через твої любовні афери?  – буркотить хлопець помітивши обриси готельного комплексу попереду.

Бар на дворі сяяв яскравими вогнями й жива традиційна музика віддавала імпульсивним бажанням почати танцювати десь всередині кісток. Проте на тверезу голову Девід робити цього не збирався, ще чого. 

Погляд юнака вивчав гостей, коли його периферійний зір вихопив з натовпу знайоме обличчя. 

Мілен стояла обабіч пальми, притулившись до шорсткої кори дерева спиною й потягувала через соломинку коктейль.  Пляжне вбрання, що складалося з купальника й напівпрозорої довгої хустки на стегнах дозволяло побачити її гарну фігуру й бліду веснянкувату молочну шкіру, що контрастувала з яскравими принтами. Дівчина постійно ховалася під парасолями та мастилася сонцезахисним кремом. Інколи, це доходило до абсурду й призводило до сварок між нею та Рейчел, що було кумедно спостерігати. 

– Девіде, куди ти витріщаєшся й посміхаєшся весь час? – Кіат труснув Барнса привертаючи його увагу. 

– Та там просто Мілен, вона така, – юнак відвів погляд, намагаючись підібрати слова. 

– Соковита? – запитав його друг хитро звузивши очі й поглянувши у бік першокурсниці. – Угу, бачу-бачу.   

– Закрий рота, – Девід стуснув Кіата під ребро, торкаючись злегка почервонілих щік іншою рукою. Він ненавидів як цей хлопець умів витягнути найпотаємніші думки й бажання інших на поверхню. 

– Поглянь на себе, Дев, ти зашарівся як маленька незаймана! Давай, хіба ви з Елізабет не “тудимсь-сюдимсь” у Академії? – захихотів Кіат.

– Прибери вже нарешті свого носа з мого особистого життя, – тихо фиркнув Барнс.

У розмову хлопців втрутився працівник готелю, що підбіг до Кіата встромивши у нього свої налякані очі й почав говорити на схвильованій тайській. 

– Ох, дідько, виникли деякі проблеми, – чорнявий юнак роздратовано потер перенісся. – Почекай мене біля бару, гаразд? А принагідно спробуй завоювати свою бліду “Нанг Тані”. Давай, я вірю у тебе, старий!  – Кіат широко посміхнувся другу й пішов услід за наполоханим робітником. 

Девід зітхнув й попростував до столиків під солом’яним накриттям, залишаючи на піску вервечку слідів. 

Бармен, місцевий чолов’яга у легкому світлому вбранні, демонстрував відпочиваючим невелике шоу під час приготування коктейлів. 

Барнс сів за стійку, втупивши погляд у меню напоїв. Попри пізню годину, на вулиці було досить тепло й хотілося чогось охолоджуючого. 

– “Секс на пляжі” смачний, – почувся голос з-за спини хлопця. 

Девід швидко озирнувся й зустрівся з сірими очима Мілен. Першокурсниця тримала у руці пусту склянку й приязно посміхалася. Її щоки були злегка рожеві від випитого алкоголю. 

– Секс? А, так, – хлопець згадав пораду Кіата й засоромлено відвів погляд, що сам собою почав блукати по фігурі дівчини. Дідько, як йому тепер дивитися їй в очі? 

– Чи “Блакитна лагуна”, тільки він заміцний для вечора… я це ще вчора перевірила, – Мілен ніяково хихикнула сівши на стілець поруч. Було видно як вона з усіх сил намагається почати розмову. 

– Що сталося вчора? – Девід ліниво підпер голову рукою чекаючи на своє замовлення. Навколишня плавність та спека втомлювали його. 

– Рейчел попросила мене розшифрувати її нотатки про місцеві квіти, а я випила трошки й заснула прямо за столиком з усім приладдям. Досі соромно перед персоналом. 

– Прошу пана, а пані хоче чогось ще? До речі, у готелі скоро будуть проводитися конкурси на випивання алкоголю, я певен, ви б мали усі шанси на перемогу, – бармен посміхнувся дівчині і та почервоніла від його слів. 

Барнс гмикнув змочуючи губи об край келиху “Маргарити”, то он про яке “трошки” казала Мілен. Від нудьги вона постійно сидить у барі й вбиває свою печінку? Хлопцю якось навіть стало її шкода.

– А що саме за квіти? – Девід вирішив відволіктися на розмову, поки чекав свого кращого друга й, час від часу,  давав знак бармену поновити напій.

Коли Кіат повернувся, то лише здивовано насупився, побачивши кількість пустих склянок біля Барнса. 

– Бо діса, чуваче, я залишив тебе тут на годину, а ти встиг зробити з собою те, чого не досяг прилад мандрівки часом – розчепив свої нейронні клітини на атоми. Та сваритися з тобою будемо потім. Зараз у нас лімбо! 

Молодик вказав на танцмайданчик, де вже збиралися відпочиваючі, аби пограти. Ритмічна музика знову викликала у Девіда потяг до танцю, але тепер він йому не пручався. 

– Хочеш піти з нами? – юнак поглянув на Мілен. 

– Чому б ні, – дівчина посміхнулася і, слідуючи до місця гри, злегка розхитувала стегнами.

– Старий, ти тільки не падай, тебе, здається, спокушають, – захихотів Кіат на вухо другу, граючи бровами. 

– Дай спокій, – Барнс відмахнувся, підходячи до групи майбутніх учасників. 

У натовпі він помітив Рейчел та Каміллу, що вийшли потішитися вечірньою прохолодою на пляжі. 

– Нумо, хлопці та дівчата, покажемо, що ми не тільки під систему прогинатися вміємо, – Кіат засміявся й нахиляючись пройшов під жердиною.  

Гра почалася й гості швидко доєдналися до спільних веселощів, поринувши у процес з головою. Ритмічні традиційні мелодії посилювали запал та конкуренцію, а планка, що опускалася все нижче лише додавали внутрішніх приємних хвилювань. 

Ставало все важче долати перешкоду та Девіду, навіть, подобалося. У Академії Часу, він звик до постійної фізичної підготовки та челенджів, пов’язаних зі зміцненням тіла. На острові йому цього не вистачало, тому таке простеньке навантаження стало чудовою розминкою для м’язів. 

Окрім того, тренування допомагали Барнсу тримати під контролем свої емоції та знижувати тяжіння до протилежної статі підсилене гормонами. Проте зараз він ніяк не міг викинути з голови обриси спини та статури Мілен, що стояла у черзі перед ним. Те, як тіло дівчини вигиналося кожного разу, розбурхувало захмелілий розум Барнса, штовхаючи його самоконтроль у прірву. 

– А вона гнучка, особливо у попереку, візьми до уваги, Девіде, – глузливо прошепотів Кіат, що стояв поруч.

– Не смій говорити мені такі сороміцькі речі, коли я ледве тримаюся,  – простогнав юнак, спостерігаючи як дівчина у черговий раз долає перешкоду. Він мав терміново перестати витріщатися на неї, коли почув зойк. 

Мілен захопилася грою й втративши рівновагу почала падати назад. 

– Тримаю! – Барнс миттєво спіймав першокурсницю за талію, допомагаючи піднятися.

Боги, її шкіра була такою ніжною та приємною на дотик. Коли він востаннє тримав дівчину ось так? 

Девіду здавалося, що він почав божеволіти, а його серце неприємно стислося, вартувало Мілен покинути його обійми. Усе тіло хлопця почало відчувати дивну тугу за доторком до неї. 

Гра закінчилася через декілька раундів й хто б міг уявити, що Камілла стане абсолютним переможцем. 

Ближче до півночі, уся компанія зібралася разом, аби поспілкуватися на готельній веранді та обговорити свій відпочинок. 

– Я не здивуюся, якщо Вільямс тіньовий ніндзя, вона рухається тихіше за шелест вітру, – пирхнула Рейчел, обнімаючи руками кухоль прохолодної сангрії.

– Ага, чим достобіса нас усіх лякає, коли беззвучно заповзає у спільне бунгало, мов той гекон, – додала Мілен посміхаючись. 

– Бо у вас крім музичного, будь-який інший слух теж відсутній, – Камілла закотила очі, хильнувши зі своєї склянки. 

Девід всю розмову спостерігав за Мілен краєм ока. Почувши тихий сміх дівчини, його серце знову затьохкало. Вона була тут такою відкритою й дотепною під час канікул на острові, такою іншою. Хлопцю захотілося пізнати її, проводити більше часу поруч, а не лише спостерігати осторонь. За цей вечір у нього несвідомо розвинувся до неї сильний потяг.

Коли Мілен підвелася, у юнака всередині знову щось неприємно стиснулося. 

– Піду прогуляюся перед сном, бо щось алкоголь у голову б’є, – вибачливо кинула Мілен прямуючи до пляжу. Проходячи повз Барнса, вона легко торкнулася його руки.

Знову натяк, це напевне. Чи варто йому слідувати за нею? Так, до біса, він занадто п’яний, аби ухвалювати раціональні рішення прямо зараз. 

– Піду за нею прослідкую, – промимрив Барнс, теж встаючи теж з-за столу. 

– Боги, він ніколи не вмів брехати, – гмикнув Кіат пригортаючись до Рейчел. 

– Вони схожі на персонажів серіалу, який я сьогодні дивився по телевізору, – додав Мікі, – сподіваюся, не доведеться чекати 100 серій поки вони поцілуються. 

– Я б посперечався, що доведеться, – посміхнувся Віктор. 

Девід зміг розслабитися, лише коли гомін за його спиною стих, залишаючись далеко позаду. Він оглянув пляжу. Сонце давно зникло за горизонтом прикрашаючи океанічний берег серпанком місячного сяйва та миготінням перших зірок. Шепіт нічних припливів та спів диких пташок надавали острову справді райської атмосфери. 

Мілен сиділа під пальмою, підібгавши під себе ноги, воістину підтверджуючи своє прізвисько “Нанг Тані”. Побачивши чужу тінь поруч, вона не здригнулася. 

– О, Девіде, це ти? Щось хотів? –  сірі очі дівчини уважно подивилися на нього, хитро виблискуючи у світлі ночі, мов коштовне каміння. 

Барнс лише зітхнув, сівши поруч, аби їхні плечі ледве торкалися. 

– Так, – юнак ніяково торкнувся шиї, міркуючи як їй сказати про свої почуття, –  Мілен, чи не хотіла б ти проводити зі мною більше часу? Бо після сьогоднішнього вечора, я зрозумів, що хочу частіше бути поруч з тобою…. Це звучить дивно? –  Барнс звів брови. 

Дівчина посміхнулася з його розгубленості, її веснянкуваті щоки злегка порожевіли. 

– Зовсім ні, думаю це було б весело. Ми зможемо разом вивчати острів. Мені все дуже кортіло відвідати дику пляжу неподалік готелю, аби помилуватися звідти світанком… з кимось особливим, – тихо додала Мілен. 

Девід застиг, невже він отримав ще один натяк? Юнак посміхнувся сам собі. Ця дівчина такий безнадійний романтик і вона така мила. 

– Ми обов’язково туди сходимо, а зараз, – Барнс нахилився ближче, аби знову зазирнути у сяйливі очі першокурсниці, – можна я тебе поцілую?

Мілен тихенько захихотіла й кивнула, дозволяючи Девіду ніжно з'єднати їхні губи. Хлопець поклав її руки собі на плечі нахиляючись ближче, аби поглибити поцілунок. Вперше за довгий час, у його животі знову запурхали  метелики й тепло почало огортати тіло приємними хвилями, наче прогріта сонцем океанічна вода. Він відчував, як повільно поринає у цю дівчину з головою, мов дайвер, у передчутті занурення до неймовірно красивого коралового рифу.  

Тихі зітхання першокурсниці викликали у Барнса посмішку. Юнак провів долонею по спині Мілен і та одразу вкрилася гусячою шкірою. Вона була такою ніжною у його руках, як рідкісна тропічна квітка, яку йому хотілося захищати. 

Пристрасті зростали з настанням темряви оголюючи тихі бажання і мрії, свідком яких був місячний ріжок, заплутаний у пухнастих хмарах, що мандрували небосхилом.

Це було чудовим завершенням літнього вечору та початком чогось зовсім нового.