Chapter Text
Герміона не любила конференції чармедиків, тому завжди знаходила всілякі відмовки, щоб уникнути своєї участі. Але цього року, коли начальниця відділу недугів та прокльонів лікарні Святого Мунґо навіть не запропонувала їй поїхати, відьма самостійно висунула свою кандидатуру на цю поїздку. Вона відчувала, що цей захід може бути важливим для її професійного зростання, і не хотіла пропустити таку можливість.
І ось, переступивши поріг номера люкс найвідомішого магічного готелю Парижа, Герміона вчергове перевела важкий подих та поставила валізу біля канапи. Номер був розкішним, із вишуканими меблями та великими вікнами, з яких відкривався приголомшливий вид на місто.
На столі на неї чекала свіжа кава та відомості про конференцію. Герміона з вдячністю взяла горнятко, відчуваючи, як теплий аромат заповнює кімнату.
– Тиждень обіцяє бути занадто плідним, – вона подивилася на список заходів.
Герміона кинула пергамент на стіл. Все як завжди: англійське Міністерство магії відклало переміщення на останній день, і вчергове не врахувало можливі затримки в відділі міжнародних переміщень. Тому Герміоні катастрофічно не вистачало часу, щоб привести себе до ладу після важких взаємин з летиключем.
Втома навалилася на плечі. Летиключі завжди виснажували Герміону, і цей раз не був винятком. Відьма пройшла до ванної кімнати, бажаючи хоч трохи розслабитися перед початком насиченого дня конференції.
– Хай як хочуть, але без душу я не вийду з цього номера, – промовила вона сама до себе, знімаючи одяг.
Тепла вода зняла напругу з м'язів, і Герміона відчула, як стрес повільно залишив тіло. Вона дала собі кілька хвилин на розслаблення, насолоджуючись спокоєм і затишком.
Після душу вона відчувала себе набагато краще. Готельний номер здавався менш ворожим, а перспектива насичених днів на конференції вже не була такою страшною.
І от через пів години Герміона тихенько пробралася до конференц-залу. Вона завжди приходила заздалегідь і займала місце в першому ряду, проте тепер залишалося прийняти лише те, що є. А саме – бокове місце біля проходу в передостанньому ряду.
Вона на пальчиках, щоб не здійняти шум від підборів, пробралася до вільного місця та опустилася на м’яке крісло. Весь шлях відьма не зводила очей з поважного чарівника, який стояв за кафедрою та розповідав про важливість міжнародної співпраці для подолання нового масового прокляття, що шириться магічним суспільством.
– Не думала, що колись побачу як сама Герміона Ґрейнджер запізниться на якусь наукове засідання.
Голос з сусіднього місця здався дуже знайомим, крім того звертання рідною мовою та на повне ім’я віщувало, що особа поряд їй знайома. Герміона повернулася до жінки та від здивування втиснулася в спинку свого крісла.
– Салазаре, – хихикнула відьма. – Ти б бачила себе зараз, наче привида побачила. Я точно знаю, від усіх своїх коханців, що маю приголомшливий вигляд.
– Паркінсон? – Герміона не могла повірити своїм очам. Перед нею сиділа Пенсі Паркінсон, яку вона зовсім не очікувала побачити на конференції чармедиків. Та й взагалі не думала, що колись їхні шляхи знову перетнуться.
– Зранку ще була, – брюнетка приклала ніготь до губи. – Але на вихідні запланована зустріч з одним дуже цікавим мужчинчиком, котрий нервував біля ювелірного. Тому… може скоро я зміню своє прізвище.
– Занадто багато зайвої інформації, – Герміона похитала головою.
– Mon сhéri , ми не бачилися десять років. Можливо я хочу поділитися інформацією про своє життя, надолужити втрачене, – відьма поклала руки на підлокітники.
– Ти? Зі мною? – здивовано перепитала Герміона.
– Oui . Чому ти така здивована?
– Бо ти – це ти, а я … – вона зробила паузу. – Я не згадаю, щоб ми за шкільне життя сказали одна одній скільки слів, як щойно.
Пенсі посміхнулася і злегка знизала плечима.
– Час плине – люди змінюються. Можливо я хочу потоваришувати.
Герміона задумливо подивилася на Пенсі. Але колишні шкільні роки й старі конфлікти не відпускали.
– Це абсурд, – гмикнула Герміона та відвернулася до лектора.
– Ну слухай цього занудного дідугана.
– Дякую, що дозволила, – саркастично кинула через плече відьма.
– Ти ж не хочеш поговорити про старі добрі часи, попліткувати про знайомих…
– Слухай, – Герміона підняла руку, – я ж сюди не на зустріч однокласників приїхала.
Герміона намагалась не звертати уваги на Пенсі. Вона знала, як важливо слухати доповідача, але частина її думок все ще була зайнята несподіваною присутністю колишньої суперниці.
Пенсі не здавалася. Вона легенько торкнулася руки Герміони, змусивши її повернутися до неї.
– Ґрейнджер, я серйозно. Нумо товаришувати, – брюнетка простягла руку для стискання.
– Прошу, облиш надокучати. Я хочу послухати про нове зілля.
– Пффф, – скривилася Пенсі. – Ми вже придумали аналог, який є дієвішим та дешевшим. Проте можновладці магічного світу цим не зацікавлені.
– Ми? – Герміона вигнула брову.
– Я і моя команда, – брюнетка приклала руку до грудей.
Герміона подивилася на Пенсі, в очах якої було щось справжнє, щось, що змусило задуматися.
– Ходімо звідси.
Пенсі здійнялася з крісла та просунулася повз Герміону.
– Я ж бачу, що ти зовсім не зацікавлена слухати цього мудреця.
Герміона розкрила рота та хотіла щось сказати, але їй було важко заперечити проти очевидного.
– Я розкажу про наше зілля. Хоч воно секретне, проте мої колеги з тобою поділяться рецептом, – продовжувала Пенсі, підморгуючи Герміоні. – Може сама Герміона Ґрейнджер ще більше його вдосконалить.
З цими словами брюнетка схопила Герміону за руку та потягла за собою до виходу з конференц-залу.
✨✨✨
Занадто неприємний звук набатом вистукував у голові. Герміона спробувала розплющити очі – але все дарма, ніби хтось залучив закляття вічного склеювання. У роті пересохло. На язику ще відчутний смак алкоголю, що Герміону мало не вивертало.
На якусь мить кімната опустилася в тишу, але потім знову сигнал повторився. Крізь затьмарені думки відьма нарешті зрозуміла, що це був її мобільний телефон. Оскільки повіки все ще не піддавалися, Герміона спробувала піднятися з ліжка, але тіло відмовлялося слухатися. Вона простягнула руку до тумбочки та навпомацки дотягнулася до джерела найгіршого у світі звуку. Рефлекторно відьма натиснула відхилення дзвінка та кинула телефон поряд на ліжко.
– Ґрейнджер!
Поряд почувся голос Пенсі, який межував з ультразвуком.
– Я знаю, що ти мене чуєш!
– Я померла… – пробурмотіла Герміона й натягла ковдру на голову.
– О, ні, mon сhéri. У будь-якому випадку ти зараз воскреснеш.
– Нічого не знаю, попіклуйтеся про мого кота.
– Зараз же розтули свої кляті очі!
– Вони відкриті…
– Брехуха.
Герміона скривилася, але знову спробувала підняти повіки. І щойно вона це зробила, то побачила на стелі величезне дзеркало. В номері чи в неї вдома такого не було…
– Що це в біса таке?! – крикнула Герміона, але потім пошкодувала про це, адже голос хвилею пронісся всім тілом і осів у голові ударами кувалди.
– О, доброго ранку, сонько.
– Дуже тактовно з твого боку, – вона скривилася та потерла скроні.
– Так, ти не в якогось ловеласа. Видихни, – продовжувала Пенсі. – Це моя квартира. І, сподіваюся, ти там сама. Принаймні, я так все пам'ятаю. Тому, двері ліворуч від шафи ведуть до ванної – прийми холодний душ. Над раковиною є зілля від похмілля. А десь у спальні твоя валіза.
– Чому ти розкомандувалася?
– Бо я знаю всю ситуацію, а ти – ні. Тому, підіймай свою пружну дупу з моїх шовкових простирадл і еволюціонуй до Homo sapiens .
– Іди до біса!
– Була там, мені там не сподобалося, – через слухавку почувся сміх Пенсі. – За пів години я перетелефоную.
Почулися гудки відхиленого дзвінка. Герміона повільно піднялася на ліжку, все довкола було наче в тумані.
– Мерліне, якщо я виживу – більше не дивитимуся на алкоголь.
Відьма потерла обличчя руками та на деякий час притиснула пальці до закритих повік. Тепер стало видно трохи краще. Вона побачила великі картини на стінах – портрети Пенсі. Отже, та це точно її квартира. Але де ж тоді господиня?
“Так же хочеться пити”, – а чарівної палички ніде немає. Герміона пригадала маршрут, який їй розповіла Пенсі та й рушила до ванної кімнати. Там вона припала ротом до крана з холодною водою, наче ніколи не пила.
“Ич яка леді” , – вона подумки скривилася.
Щойно Герміона втамувала пекучу спрагу, спробувала знайти потрібне зілля. Вона підняла голову, як і казала Пенсі, там була шафка. За скляними дверцятами виднілася безліч різноколірний пляшечок, і всі з етикетками.
Хвала Богам, Паркінсон була такою скрупульозною, бо довго б прийшлося вибирати потрібне зілля з усього переліку.
Герміона швидко випила в'язку субстанцію, а пусту пляшечку поставила на стіл, адже з-за спини так манив холодний душ.
Вона скинула вчорашню сукню та білизну на підлогу та переступила через кам’яний бортик. Потім довго стояла під струменями води, доки рятівний потік змивав важке пробудження. Хоч головний біль відступив, але спогади ночі ще не повернулися. Останнє, що пам'ятала відьма – це те, як вони з Пенсі сиділи в барі при готелі.
Герміона вимкнула крани, обернулася в великих махровий рушник та рушила назад до спальні. І якраз вчасно, адже пролунав дзвінок телефону – час дізнатися як вона тут опинилася.
– Слухаю, – Герміона підняла слухавку та сіла на ліжко.
– О, навіть не прийшлося п'ять разів телефонувати.
– Не треба цього сарказму. Сама ж напевне в схожому стані прокинулася.
– Було таке, – голос у слухавці на стих, але було чутно важке дихання, – проте злий погляд Поттера мене отверезив.
– Що? – перепитала Герміона.
– Хто ж знав, що головний герой магічного світу виявився вуаєристом.
– В сенсі?
– Щойно я зрозуміла, що прокинулася не у своєму ліжку й сіла на твоєму жорсткому матраці, я зустрілася поглядом з твоїм другом, який сидів у кріслі.
– Гаррі?
– Ну я знаю лише одного Поттера…
– Мерліне…
– Він нічого не сказав, але відразу ж подав мені зілля та каву – герой знову рятує невинну жертву алкоголю, – Пенсі засміялася. – Доречі, я тобі казала, що сплю оголена?
– Це не те, про що зазвичай спілкуються колишні однокласники.
– Ну так знай, і він просидів у кімнаті всю ніч, – голос Пенсі не був обурливим, а якимось хитрим та задоволеним.
Герміона повільно вдихнула й видихнула та лягла на ліжко, втупившись поглядом у своє майже оголена відображення в дзеркалі.
– Розберімось як ми опинилися в інших квартирах. Адже, я зрозуміла, що ти в моїй квартирі.
– Що останнє ти пам'ятаєш? – перепитала Пенсі.
– Як ми обговорювали формули зілля та колег.
– О, то з колег все й почалося. Під час нашої зустрічі мені написав товариш, ім'я його знати тепер не хочу. Так от, знову було треба переробити зілля, адже він вдосконалив формулу, – відьма точно перекривала чіюсь манеру говоріння. – А вона й до того була ідеальною! От я йому виговорила все невдоволення, що через його амбіції не була у відпустці вже два роки, а три місяці взагалі працювала без вихідних. А так хотілося відірватися від усього.
– Наче щось пригадую: дзвінок і твій злий монолог.
– О, а ти ж воліла йти йому допомагати. Прям виривала слухавку в мене з рук і кричала, що ми йдемо.
– Ні, цього точно не пригадую.
– Це не означає, що я брешу, – фиркнула Пенсі. – Ти ж також працювала над власною формулою проти цього прокляття, проте щось не врахувала й вона не зовсім працювала.
– Хммм, я нікому не розповідала, про цю діяльність.
– То в нас тепер є спільні секрети, як у ліпших подруг. Також я знаю, що ти хочеш вирватися з лікарні й працювати у над проєктом зіллєваріння, відкрити власну майстерню.
– Я тобі й код від банківського рахунку сказала?
– Що ти, мені твої гроші не потрібні. Але не думаю, що не змогла отримати його, – Пенсі прочистила горло й продовжила. – Так от, сьогодні ввечері тебе будуть чекати в нашій лабораторії.
– Все одно не можу зрозуміти, чому я у твоїй квартирі?
– Бо лабораторія таємна, і туди потрапити можна лише з квартир учасників команди.
– Добре, а що тоді ти робиш в Лондоні?
– Відпочиваю.
– А як ти перебралася за ніч?
– О, тут то ми згадаємо Поттера і його зв'язки. Хто ж знав, що він може змінити час та локацію твого летиключа за годину, якщо в тебе виникла екстрена ситуації.
– Я б ніколи не звернулася до Гаррі з таким, – вигукнула Герміона й підскочила на ліжку.
– Твереза ти ні, а от п'яна…
– Трясця, – вона стиснула перенісся.
– Але він дуже здивувався, коли серед вітальні твоєї квартири з'явилася я, а не ти. Щоправда, я відразу відключилася і йому прийшлося віднести мене в ліжко. Проте, я як хороша дівчинка роздягнулася перед тим як залізти на твої простирадла. Більшість всього цього він мені розповів зранку.
– Я більше ніколи не буду пити, особливо з тобою.
– Ще я знаю, що Візлі приїхав на міжсезонні канікули та знову надокучає тобі з приводу відмови у пропозиції одруження.
– Ти ж знаєш, що я володію Забуттятусом? – запитала Герміона.
– Я не боюся твоїх погроз, – Пенсі засміялася. – Не забудь – після п’ятої на тебе чекають в лабораторії.
– Прийнято.
Герміона знову опустилася на ліжко, затупотіла руками й ногами та закричала.
– У що я вляпалася?
✨✨✨
Драко переступив камінну решітку та струсив з плечей залишки порошку флу. Він підняв руку та вчергове поглянув на брунатне зілля, що виблискувало в склянці. Воно вигравало під світлом своєю ідеальною консистенцією. Драко відчув, як холодний піт виступив на чолі. Він знав, що вміст цієї склянки змінить хід подій магічного суспільства.
– Пенс, я знаю, що ми домовилися про зустріч на вечір, але ти повинна це побачити, – він вигукнув, але відповіддю була лише тиша.
Драко рушив в бік спальні подруги
– Ти ж моя п’яничка, – він усміхнувся та похитав головою. – Як я міг забути твою вчорашню феміністичну промову. Там точно було алкогольне… – він оглянув порожнє ліжко, – підґрунтя.
Двері до ванної були прочинені й не видавали жодного натяку на наявність там живої душі. Саме в цей момент на кухні щось стукнуло. Брова Драко миттєво злетіла на лоба, адже подруга ніколи нічого не готувала. Її максимум – кава.
Тепер він миттю рушив до кухні.
– Пенс ти точно забагато випила, якщо надумала ознайомитися з азами кулінарії.
Драко застиг у дверях. Серце почало сильніше калатати, коли він побачив незнайому особу, яка порушила незайману кухню подруги. Він не міг відірвати очей від цієї сцени. Майже оголена жінка стояла біля плити й спритно перевертала щось на сковорідці, а запах смаженої їжі миттєво розбудив його апетит, змішуючи приємні аромати з відчуттям несподіванки та тривоги. Драко став таким нужденним, і справа була не в їжі.
Кучері вільно розсипалися по спині, сяючи у світлі, що проникало через вікно. Воно нагадували золотисті хвилі, що були невимушено розсипані по спині. Легка сорочка вільно висіла на плечах та відкривала погляду привабливі округлі форми та загорілі плечі. Драко відчув, як щоки миттєво зашарілись, а в горлі пересохло. Він інстинктивно зробив крок назад, водночас бажаючи зникнути та залишитися.
– Трясця твоїй матері, – пробурмотів Драко собі під носа та стиснув підборіддя.
Він не міг відвести погляд від струнких оголених ніг. А їх власниця ще й похитувалася в якомусь невибагливому темпі. Драко відчував себе в пастці власних емоцій. В ньому боролися сором і захоплення. Злість на себе за те, що не міг відвести погляд, і водночас бажання продовжувати спостерігати за нею.
– Агов? – гукнув Драко, але на нього не звернули уваги.
Щойно він хотів зробити крок вперед, як відьма встала навшпиньки, щоб дістати горнятко з верхньої полички. Сорочка підскочила ще вище та повністю оголила її округлі сідниці.
Драко відчув, як серце пропустило удар. Цей момент застав його зненацька, змушуючи затамувати подих. Він був на межі втрати контролю над собою, розум заполонили суперечливі думки. Всі його інстинкти кричали, щоб повернутися і йти геть, але невидима сила тримала на місці, змушуючи спостерігати за кожним рухом прекрасної німфи.
Він нервово стиснув пальці в кулак, доки голова пішла обертом. Незнайомка здавалася абсолютно пропустила чужу присутність, її впевненість і невимушеність тільки підсилювали захоплення. Драко відчув, як тіло зраджувало його, реагуючи на цю привабливу й одночасно небезпечну ситуацію.
– Мантикора тебе роздери, – Драко прикусив кулак. Його голос зрадливо захрипів.
Оксамитова шкіра відьми ховалася за мереживними майже прозорими трусиками. Драко давно вже не відчував такої миттєвої та сильної пристрасті. Хоча його життя було сповнене стабільними сексуальними стосунками, цей момент став приголомшливим. Драко з труднощами стримав збуджений подих, відчуваючи, як бажання захоплювало з головою, доки тіло тремтіло від напруги. Він поправив опукле збудження в штанах та, зібравши всю свою рішучість, таки рушив до відьми. Кожен крок давався йому з великим зусиллям.
– Перепрошую… – прошепотів Драко, ледве стримуючи тремтіння в голосі.
Щойно його пальці торкнулися її плеча, відьма раптово повернулася і з криком вдарила його кулаком по обличчю.
– А-а-а-а!
Удар був несподівано сильним. Драко застогнав і впав на підлогу, відчуваючи гострий біль, що пронизав щелепу.
Він лежав з заплющеними очима, ошелешений і розгублений, не розуміючи, що сталося. Серце гучно калатало, а в голові змішалися думки. Відчуття сорому і приниження огорнули, разом із залишками збудження, яке тепер здавалося не доречним.
Драко почув як відьма присіла поряд й почала плескати по щоках.
– Хто ж тихо підкрадається зі спини?
Драко блимав очима, намагаючись сфокусувати погляд після раптового удару. Біль у щелепі ще не вщух. А єдине, що він зміг розгледіти перед собою, це округлі груди з рожевими ореолами, які виднілися крізь напівпрозоре мереживо бюстгальтера. Тіло реагувало на цю приголомшливу картину, наповнюючись жагою і хіттю. Він просто витріщався на груди перед очима.
А потім знову відчув удар по щоці.
– Ти що собі дозволяєш? – крикнула відьма.
Вона стояла над ним, її очі блищали гнівом і, можливо, страхом. Вона важко дихала, її груди швидко здіймалися й опускалися.
– Та бодай тобі, – він схопив її зап'ястя. – Може досить мене гамселити?
– Мелфой?
– Ґрейнджер?
– Що ти тут робиш? – вони вигукнули одночасно.
В кімнаті чулися лише два тяжкі дихання, які розбивали тишу на крихкі шматочки. Під цим напруженим мовчанням пульсувала нереальність ситуації, в якій вони опинилися.
Драко мимоволі перевів погляд з бурштинових очей відьми на її груди. Ґрейнджер миттєво висмикнула руки з його хватки та підвелася на ноги. Вона хвацько звела сорочку, прикриваючи свої принади.
– Ні! Ні! – вигукнув Драко і повернувся на бік до столу. – Цього не може бути!
– Ти знайшов своє его?
– Стулися! Це все через тебе, – він підняв у долоні уламки склянки. – На ранок це зілля повинне бути в інвесторів! Що я тепер їм презентую?
– Звідки мені знати? Візьми ще одну порцію у лабораторії.
Драко швидко здійнявся на ноги й навис над Ґрейнджер.
– Це була єдина порція!
– Хто готує лише одну порцію? – вона склала руки в замок на грудях.
– Це пробний варіант, готувався в мінімальному обсязі!
– Чому ти горланиш?
– Це ти винна! – він тицьнув пальцем в груди відьмі.
– Овва! Вриваєшся в чужу квартиру й лякаєш людей до півсмерті – ти, а винна в трощенні склянки – я, – вона розвела руки в сторони.
– Я прийшов у квартиру до подруги та колеги. Наші каміни зв'язані без пароля. І я хотів розділити з нею радість. І я не підкрадався! Я гукав тебе, і до того ж не один раз!
– Я була в навушниках! – відьма підіймає проводки на шиї.
Серце Драко майже розривало груди, коли він дивився на спокійні, безжальні очі відьми навпроти. Її стійкість та безкомпромісність заставляли його відчувати себе ще більше вразливим і безпорадним.
– Ще одна маґлівська штукенція. І через неї весь цей безлад.
– О, то тепер ти звинувачує технічний прогрес людства!
– А-р-р-р. Чому ти тут і де в біса Пенсі?
Голос Драко тремтів від роздратування, він відчував як вени на шиї розширилися, розганяючи занадто гарячу кров.
– Пенсі в Лондоні.
– Що?
– Що почув, – відмовила Ґрейнджер. – Вона взяла відпустку. А я сьогодні повинна йти на екскурсію до її лабораторії. А переміститися туди можна лише з цієї квартири.
В голові Драко почалися проноситися відгомони розмови з подругою і картина потроху вималювалася в голові.
– То ти той міжнародний експерт, який нам конче необхідний? – він здивовано підняв брову.
– Занадто багато уїдливості в голосі, – відьма скривилася.
– То ти отримаєш не лише екскурсію, але й практичне заняття.
– Що? – перепитала відьма.
– Зілля має бути готовим до ранку! Ти розбила зілля, і ти це виправиш, – рішуче сказав Драко.
– Ага, уже кинулася.
Ґрейнджер фиркнула і вже рушила від нього, але Драко схопив її за зап’ястя та зупинив.
– Раджу переодягнутися, – він окинув погляд з голови до ніг відьми. – В лабораторії прохолодно.