Archive of Our Own ^beta

Chapter Text

Герміона не любила конференції чармедиків, тому завжди знаходила всілякі відмовки, щоб уникнути своєї участі. Але цього року, коли начальниця відділу недугів та прокльонів лікарні Святого Мунґо навіть не запропонувала їй поїхати, відьма самостійно висунула свою кандидатуру на цю поїздку. Вона відчувала, що цей захід може бути важливим для її професійного зростання, і не хотіла пропустити таку можливість.

І ось, переступивши поріг номера люкс найвідомішого магічного готелю Парижа, Герміона вчергове перевела важкий подих та поставила валізу біля канапи. Номер був розкішним, із вишуканими меблями та великими вікнами, з яких відкривався приголомшливий вид на місто.

На столі на неї чекала свіжа кава та відомості про конференцію. Герміона з вдячністю взяла горнятко, відчуваючи, як теплий аромат заповнює кімнату. 

– Тиждень обіцяє бути занадто плідним, – вона подивилася на список заходів.

Герміона кинула пергамент на стіл. Все як завжди: англійське Міністерство магії відклало переміщення на останній день, і вчергове не врахувало можливі затримки в відділі міжнародних переміщень. Тому Герміоні катастрофічно не вистачало часу, щоб привести себе до ладу після важких взаємин з летиключем.

Втома навалилася на плечі. Летиключі завжди виснажували Герміону, і цей раз не був винятком. Відьма пройшла до ванної кімнати, бажаючи хоч трохи розслабитися перед початком насиченого дня конференції.

– Хай як хочуть, але без душу я не вийду з цього номера, – промовила вона сама до себе, знімаючи одяг.

Тепла вода зняла напругу з м'язів, і Герміона відчула, як стрес повільно залишив тіло. Вона дала собі кілька хвилин на розслаблення, насолоджуючись спокоєм і затишком.

Після душу вона відчувала себе набагато краще. Готельний номер здавався менш ворожим, а перспектива насичених днів на конференції вже не була такою страшною.

І от через пів години Герміона тихенько пробралася до конференц-залу. Вона завжди приходила заздалегідь і займала місце в першому ряду, проте тепер залишалося прийняти лише те, що є. А саме – бокове місце біля проходу в передостанньому ряду.

Вона на пальчиках, щоб не здійняти шум від підборів, пробралася до вільного місця та опустилася на м’яке крісло. Весь шлях відьма не зводила очей з поважного чарівника, який стояв за кафедрою та розповідав про важливість міжнародної співпраці для подолання нового масового прокляття, що шириться магічним суспільством.

– Не думала, що колись побачу як сама Герміона Ґрейнджер запізниться на якусь наукове засідання.

Голос з сусіднього місця здався дуже знайомим, крім того звертання рідною мовою та на повне ім’я віщувало, що особа поряд їй знайома. Герміона повернулася до жінки та від здивування втиснулася в спинку свого крісла.

– Салазаре, – хихикнула відьма. – Ти б бачила себе зараз, наче привида побачила. Я точно знаю, від усіх своїх коханців, що маю приголомшливий вигляд.

– Паркінсон? – Герміона не могла повірити своїм очам. Перед нею сиділа Пенсі Паркінсон, яку вона зовсім не очікувала побачити на конференції чармедиків. Та й взагалі не думала, що колись їхні шляхи знову перетнуться.

–  Зранку ще була, – брюнетка приклала ніготь до губи. – Але на вихідні запланована зустріч з одним дуже цікавим мужчинчиком, котрий нервував біля ювелірного. Тому… може скоро я зміню своє прізвище.

– Занадто багато зайвої інформації, – Герміона похитала головою.

– Mon сhéri , ми не бачилися десять років. Можливо я хочу поділитися інформацією про своє життя, надолужити втрачене, – відьма поклала руки на підлокітники.

– Ти? Зі мною? – здивовано перепитала Герміона.

– Oui . Чому ти така здивована?

– Бо ти – це ти, а я … – вона зробила паузу. – Я не згадаю, щоб ми за шкільне життя сказали одна одній скільки слів, як щойно.

Пенсі посміхнулася і злегка знизала плечима.

– Час плине – люди змінюються. Можливо я хочу потоваришувати.

Герміона задумливо подивилася на Пенсі. Але колишні шкільні роки й старі конфлікти не відпускали.

– Це абсурд, – гмикнула Герміона та відвернулася до лектора.

– Ну слухай цього занудного дідугана.

– Дякую, що дозволила, – саркастично кинула через плече відьма.

– Ти ж не хочеш поговорити про старі добрі часи, попліткувати про знайомих…

– Слухай, – Герміона підняла руку, – я ж сюди не на зустріч однокласників приїхала.

Герміона намагалась не звертати уваги на Пенсі. Вона знала, як важливо слухати доповідача, але частина її думок все ще була зайнята несподіваною присутністю колишньої суперниці.

Пенсі не здавалася. Вона легенько торкнулася руки Герміони, змусивши її повернутися до неї.

– Ґрейнджер, я серйозно. Нумо товаришувати, – брюнетка простягла руку для стискання.

– Прошу, облиш надокучати. Я хочу послухати про нове зілля.

– Пффф, – скривилася Пенсі. – Ми вже придумали аналог, який є дієвішим та дешевшим. Проте можновладці магічного світу цим не зацікавлені.

– Ми? – Герміона вигнула брову.

– Я і моя команда, – брюнетка приклала руку до грудей.

Герміона подивилася на Пенсі, в очах якої було щось справжнє, щось, що змусило задуматися.

 – Ходімо звідси.

Пенсі здійнялася з крісла та просунулася повз Герміону.

– Я ж бачу, що ти зовсім не зацікавлена слухати цього мудреця.

Герміона розкрила рота та хотіла щось сказати, але їй було важко заперечити проти очевидного.

– Я розкажу про наше зілля. Хоч воно  секретне, проте мої колеги з тобою поділяться рецептом, – продовжувала Пенсі, підморгуючи Герміоні. – Може сама Герміона Ґрейнджер ще більше його вдосконалить.

З цими словами брюнетка схопила Герміону за руку та потягла за собою до виходу з конференц-залу. 

✨✨✨

Занадто неприємний звук набатом вистукував у голові. Герміона спробувала розплющити очі – але все дарма, ніби хтось залучив закляття вічного склеювання. У роті пересохло. На язику ще відчутний смак алкоголю, що Герміону мало не вивертало.

На якусь мить кімната опустилася в тишу, але потім знову сигнал повторився. Крізь затьмарені думки відьма нарешті зрозуміла, що це був її мобільний телефон. Оскільки повіки все ще не піддавалися, Герміона спробувала піднятися з ліжка, але тіло відмовлялося слухатися. Вона простягнула руку до тумбочки та навпомацки дотягнулася до джерела найгіршого у світі звуку. Рефлекторно відьма натиснула відхилення дзвінка та кинула телефон поряд на ліжко.

– Ґрейнджер!

Поряд почувся голос Пенсі, який межував з ультразвуком.

– Я знаю, що ти мене чуєш!

– Я померла… – пробурмотіла Герміона й натягла ковдру на голову.

– О, ні,  mon сhéri. У будь-якому випадку ти зараз воскреснеш.

– Нічого не знаю, попіклуйтеся про мого кота.

– Зараз же розтули свої кляті очі!

– Вони відкриті…

– Брехуха.

Герміона скривилася, але знову спробувала підняти повіки. І щойно вона це зробила, то побачила на стелі величезне дзеркало. В номері чи в неї вдома такого не було…

– Що це в біса таке?! – крикнула Герміона, але потім пошкодувала про це, адже голос хвилею пронісся всім тілом і осів у голові ударами кувалди.

– О, доброго ранку, сонько.

– Дуже тактовно з твого боку, – вона скривилася та потерла скроні.

– Так, ти не в якогось ловеласа. Видихни, – продовжувала Пенсі. – Це моя квартира. І, сподіваюся, ти там сама. Принаймні, я так все пам'ятаю. Тому, двері ліворуч від шафи ведуть до ванної – прийми холодний душ. Над раковиною є зілля від похмілля. А десь у спальні твоя валіза.

– Чому ти розкомандувалася?

– Бо я знаю всю ситуацію, а ти – ні. Тому, підіймай свою пружну дупу з моїх шовкових простирадл і еволюціонуй до Homo sapiens .

– Іди до біса!

– Була там, мені там не сподобалося, – через слухавку почувся сміх Пенсі. – За пів години я перетелефоную.

Почулися гудки відхиленого дзвінка. Герміона повільно піднялася на ліжку, все довкола було наче в тумані.

– Мерліне, якщо я виживу – більше не дивитимуся на алкоголь.

Відьма потерла обличчя руками та на деякий час притиснула пальці до закритих повік. Тепер стало видно трохи краще. Вона побачила великі картини на стінах – портрети Пенсі. Отже, та це точно її квартира. Але де ж тоді господиня? 

“Так же хочеться пити”, – а чарівної палички ніде немає. Герміона пригадала маршрут, який їй розповіла  Пенсі та й рушила до ванної кімнати. Там вона припала ротом до крана з холодною водою, наче ніколи не пила.

“Ич яка леді” , – вона подумки скривилася.

Щойно Герміона втамувала пекучу спрагу, спробувала знайти потрібне зілля. Вона підняла голову, як і казала Пенсі, там була шафка. За скляними дверцятами виднілася безліч різноколірний пляшечок, і всі з етикетками.

Хвала Богам, Паркінсон була такою скрупульозною, бо довго б прийшлося вибирати потрібне зілля з усього переліку.

Герміона швидко випила в'язку субстанцію, а пусту пляшечку поставила на стіл, адже з-за спини так манив холодний душ.

Вона скинула вчорашню сукню та білизну на підлогу та переступила через кам’яний бортик. Потім довго стояла під струменями води, доки рятівний потік змивав важке пробудження. Хоч головний біль відступив, але спогади ночі ще не повернулися. Останнє, що пам'ятала відьма – це те, як вони з Пенсі сиділи в барі при готелі.

Герміона вимкнула крани, обернулася в великих махровий рушник та рушила назад до спальні. І якраз вчасно, адже пролунав дзвінок телефону – час дізнатися як вона тут опинилася.

– Слухаю, – Герміона підняла слухавку та сіла на ліжко.

– О, навіть не прийшлося п'ять разів телефонувати.

– Не треба цього сарказму. Сама ж напевне в схожому стані прокинулася.

– Було таке, – голос у слухавці на стих, але було чутно важке дихання, – проте злий погляд Поттера мене отверезив.

– Що? – перепитала Герміона.

– Хто ж знав, що головний герой магічного світу виявився вуаєристом.

– В сенсі?

– Щойно я зрозуміла, що прокинулася не у своєму ліжку й сіла на твоєму жорсткому матраці, я зустрілася поглядом з твоїм другом, який сидів у кріслі.

– Гаррі?

– Ну я знаю лише одного Поттера…

– Мерліне…

– Він нічого не сказав, але відразу ж подав мені зілля та каву – герой знову рятує невинну жертву алкоголю, – Пенсі засміялася. – Доречі, я тобі казала, що сплю оголена?

– Це не те, про що зазвичай спілкуються колишні однокласники.

– Ну так знай, і він просидів у кімнаті всю ніч, – голос Пенсі не був обурливим, а якимось хитрим та задоволеним.

Герміона повільно вдихнула й видихнула та лягла на ліжко, втупившись поглядом у своє майже оголена відображення в дзеркалі.

– Розберімось як ми опинилися в інших квартирах. Адже, я зрозуміла, що ти в моїй квартирі.

– Що останнє ти пам'ятаєш? – перепитала Пенсі.

– Як ми обговорювали формули зілля та колег.

– О, то з колег все й почалося. Під час нашої зустрічі мені написав товариш, ім'я його знати тепер не хочу. Так от, знову було треба переробити зілля, адже він вдосконалив формулу, – відьма точно перекривала чіюсь манеру говоріння. – А вона й до того була ідеальною! От я йому виговорила все невдоволення, що через його амбіції не була у відпустці вже два роки, а три місяці взагалі працювала без вихідних. А так хотілося відірватися від усього.

– Наче щось пригадую: дзвінок і твій злий монолог.

– О, а ти ж воліла йти йому допомагати. Прям виривала слухавку в мене з рук і кричала, що ми йдемо.

– Ні, цього точно не пригадую.

– Це не означає, що я брешу, – фиркнула Пенсі. – Ти ж також працювала над власною формулою проти цього прокляття, проте щось не врахувала й вона не зовсім працювала.

– Хммм, я нікому не розповідала, про цю діяльність. 

– То в нас тепер є спільні секрети, як у ліпших подруг. Також я знаю, що ти хочеш вирватися з лікарні й працювати у над проєктом зіллєваріння, відкрити власну майстерню.

– Я тобі й код від банківського рахунку сказала?

– Що ти, мені твої гроші не потрібні. Але не думаю, що не змогла отримати його, – Пенсі прочистила горло й продовжила. –  Так от, сьогодні ввечері тебе будуть чекати в нашій лабораторії.

– Все одно не можу зрозуміти, чому я у твоїй квартирі?

– Бо лабораторія таємна, і туди потрапити можна лише з квартир учасників команди.

– Добре, а що тоді ти робиш в Лондоні?

– Відпочиваю.

– А як ти перебралася за ніч?

– О, тут то ми згадаємо Поттера і його зв'язки. Хто ж знав, що він може змінити час та локацію твого летиключа за годину, якщо в тебе виникла екстрена ситуації. 

– Я б ніколи не звернулася до Гаррі з таким, – вигукнула Герміона й підскочила на ліжку.

– Твереза ти ні, а от п'яна…

– Трясця, – вона стиснула перенісся.

– Але він дуже здивувався, коли серед вітальні твоєї квартири з'явилася я, а не ти. Щоправда, я відразу відключилася і йому прийшлося віднести мене в ліжко. Проте, я як хороша дівчинка роздягнулася перед тим як залізти на твої простирадла. Більшість всього цього він мені розповів зранку.

– Я більше ніколи не буду пити, особливо з тобою.

– Ще я знаю, що Візлі приїхав на міжсезонні канікули та знову надокучає тобі з приводу відмови у пропозиції одруження.

– Ти ж знаєш, що я володію Забуттятусом? – запитала Герміона.

– Я не боюся твоїх погроз, – Пенсі засміялася. – Не забудь – після п’ятої на тебе чекають в лабораторії.

– Прийнято.

Герміона знову опустилася на ліжко, затупотіла руками й ногами та закричала.

– У що я вляпалася?

✨✨✨

Драко переступив камінну решітку та струсив з плечей залишки порошку флу. Він підняв руку та вчергове поглянув на брунатне зілля, що виблискувало в склянці. Воно вигравало під світлом своєю ідеальною консистенцією. Драко відчув, як холодний піт виступив на чолі. Він знав, що вміст цієї склянки змінить хід подій магічного суспільства.

– Пенс, я знаю, що ми домовилися про зустріч на вечір, але ти повинна це побачити, – він вигукнув, але відповіддю була лише тиша.

Драко рушив в бік спальні подруги 

– Ти ж моя п’яничка, – він усміхнувся та похитав головою. – Як я міг забути твою вчорашню феміністичну промову. Там точно було алкогольне… – він оглянув порожнє ліжко, – підґрунтя.

Двері до ванної були прочинені й не видавали жодного натяку на наявність там живої душі. Саме в цей момент на кухні щось стукнуло. Брова Драко миттєво злетіла на лоба, адже подруга ніколи нічого не готувала. Її максимум – кава.

Тепер він миттю рушив до кухні.

– Пенс ти точно забагато випила, якщо надумала ознайомитися з азами кулінарії.

Драко застиг у дверях. Серце почало сильніше калатати, коли він побачив незнайому особу, яка порушила незайману кухню подруги. Він не міг відірвати очей від цієї сцени. Майже оголена жінка стояла біля плити й спритно перевертала щось на сковорідці, а запах смаженої їжі миттєво розбудив його апетит, змішуючи приємні аромати з відчуттям несподіванки та тривоги. Драко став таким нужденним, і справа була не в їжі.

Кучері вільно розсипалися по спині, сяючи у світлі, що проникало через вікно. Воно нагадували золотисті хвилі, що були невимушено розсипані по спині. Легка сорочка вільно висіла на плечах та відкривала погляду привабливі округлі форми та загорілі плечі. Драко відчув, як щоки миттєво зашарілись, а в горлі пересохло. Він інстинктивно зробив крок назад, водночас бажаючи зникнути та залишитися.

– Трясця твоїй матері,  – пробурмотів Драко собі під носа та стиснув підборіддя.

Він не міг відвести погляд від струнких оголених ніг. А їх власниця ще й похитувалася в якомусь невибагливому темпі. Драко відчував себе в пастці власних емоцій. В ньому боролися сором і захоплення. Злість на себе за те, що не міг відвести погляд, і водночас бажання продовжувати спостерігати за нею.

– Агов? – гукнув Драко, але на нього не звернули уваги.

Щойно він хотів зробити крок вперед, як відьма встала навшпиньки, щоб дістати горнятко з верхньої полички. Сорочка підскочила ще вище та повністю оголила її округлі сідниці.

Драко відчув, як серце пропустило удар. Цей момент застав його зненацька, змушуючи затамувати подих. Він був на межі втрати контролю над собою, розум заполонили суперечливі думки. Всі його інстинкти кричали, щоб повернутися і йти геть, але невидима сила тримала на місці, змушуючи спостерігати за кожним рухом прекрасної німфи.

Він нервово стиснув пальці в кулак, доки голова пішла обертом. Незнайомка здавалася абсолютно пропустила чужу присутність, її впевненість і невимушеність тільки підсилювали захоплення. Драко відчув, як тіло зраджувало його, реагуючи на цю привабливу й одночасно небезпечну ситуацію.

– Мантикора тебе роздери, – Драко прикусив кулак. Його голос зрадливо захрипів.

Оксамитова шкіра відьми ховалася за мереживними майже прозорими трусиками. Драко давно вже не відчував такої миттєвої та сильної пристрасті. Хоча його життя було сповнене стабільними сексуальними стосунками, цей момент став приголомшливим. Драко з труднощами стримав збуджений подих, відчуваючи, як бажання захоплювало з головою, доки тіло тремтіло від напруги. Він поправив опукле збудження в штанах та, зібравши всю свою рішучість, таки рушив до відьми. Кожен крок давався йому з великим зусиллям.

– Перепрошую… – прошепотів Драко, ледве стримуючи тремтіння в голосі.

Щойно його пальці торкнулися її плеча, відьма раптово повернулася і з криком вдарила його кулаком по обличчю.

– А-а-а-а!

Удар був несподівано сильним. Драко застогнав і впав на підлогу, відчуваючи гострий біль, що пронизав щелепу.

Він лежав з заплющеними очима, ошелешений і розгублений, не розуміючи, що сталося. Серце гучно калатало, а в голові змішалися думки. Відчуття сорому і приниження огорнули, разом із залишками збудження, яке тепер здавалося не доречним.

Драко почув як відьма присіла поряд й почала плескати по щоках.

– Хто ж тихо підкрадається зі спини?

Драко блимав очима, намагаючись сфокусувати погляд після раптового удару. Біль у щелепі ще не вщух. А єдине, що він зміг розгледіти перед собою, це округлі груди з рожевими ореолами, які виднілися крізь напівпрозоре мереживо бюстгальтера. Тіло реагувало на цю приголомшливу картину, наповнюючись жагою і хіттю. Він просто витріщався на груди перед очима.

А потім знову відчув удар по щоці.

– Ти що собі дозволяєш? – крикнула відьма.

Вона стояла над ним, її очі блищали гнівом і, можливо, страхом. Вона важко дихала, її груди швидко здіймалися й опускалися.

– Та бодай тобі, – він схопив її зап'ястя. – Може досить мене гамселити?

– Мелфой?

– Ґрейнджер? 

– Що ти тут робиш? – вони вигукнули одночасно.

В кімнаті чулися лише два тяжкі дихання, які розбивали тишу на крихкі шматочки.  Під цим напруженим мовчанням пульсувала  нереальність ситуації, в якій вони опинилися.

Драко мимоволі перевів погляд з бурштинових очей відьми на її груди. Ґрейнджер миттєво висмикнула руки з його хватки та підвелася на ноги. Вона хвацько звела сорочку, прикриваючи свої принади.

– Ні! Ні! – вигукнув Драко і повернувся на бік до столу. – Цього не може бути!

– Ти знайшов своє его?

– Стулися! Це все через тебе, – він підняв у долоні уламки склянки. – На ранок це зілля повинне бути в інвесторів! Що я тепер їм презентую?

– Звідки мені знати? Візьми ще одну порцію у лабораторії.

Драко швидко здійнявся на ноги й навис над Ґрейнджер.

– Це була єдина порція!

– Хто готує лише одну порцію? – вона склала руки в замок на грудях.

– Це пробний варіант, готувався в мінімальному обсязі!

– Чому ти горланиш?

– Це ти винна! – він тицьнув пальцем в груди відьмі.

– Овва! Вриваєшся в чужу квартиру й лякаєш людей до півсмерті – ти, а винна в трощенні склянки – я, – вона розвела руки в сторони.

– Я прийшов у квартиру до подруги та колеги. Наші каміни зв'язані без пароля. І я хотів розділити з нею радість. І я не підкрадався! Я гукав тебе, і до того ж не один раз!

– Я була в навушниках! – відьма підіймає проводки на шиї.

Серце Драко майже розривало груди, коли він дивився на спокійні, безжальні очі відьми навпроти. Її стійкість та безкомпромісність заставляли його відчувати себе ще більше вразливим і безпорадним.

– Ще одна маґлівська штукенція. І через неї весь цей безлад.

– О, то тепер ти звинувачує технічний прогрес людства!

– А-р-р-р. Чому ти тут і де в біса Пенсі?

Голос Драко тремтів від роздратування, він відчував як вени на шиї розширилися, розганяючи занадто гарячу кров.

– Пенсі в Лондоні.

– Що?

– Що почув, – відмовила Ґрейнджер. – Вона взяла відпустку. А я сьогодні повинна йти на екскурсію до її лабораторії. А переміститися туди можна лише з цієї квартири.

В голові Драко почалися проноситися відгомони розмови з подругою і картина потроху вималювалася в голові.

– То ти той міжнародний експерт, який нам конче необхідний? – він здивовано підняв брову.

– Занадто багато уїдливості в голосі, – відьма скривилася.

– То ти отримаєш не лише екскурсію, але й практичне заняття.

– Що? – перепитала відьма.

– Зілля має бути готовим до ранку! Ти розбила зілля, і ти це виправиш, – рішуче сказав Драко.

– Ага, уже кинулася.

Ґрейнджер фиркнула і вже рушила від нього, але Драко схопив її за зап’ястя та зупинив.

– Раджу переодягнутися, – він окинув погляд з голови до ніг відьми. – В лабораторії прохолодно.

Chapter Text

✨✨✨

Герміона стояла посеред лабораторії й вивчала рецепт. Хоч сам Мелфой її добряче роздратував, проте на кону було майбутнє магічного суспільства. Та й відьмі страшенно хотілося попрацювати над цим зіллям. Адже вона сама зробила не одну спробу, щоб вивести ідеальний рецепт. Проте всі намагання були марними. Завжди чогось не вистачало. Тепер Герміона читала детальний опис, створення зілля, написаний занадто ідеальним почерком і нарешті зрозуміла, де робила помилку.

Можливо, аби вона була більш егоїстичною та мстивою, то могла б зникнути з горизонту колишнього слизеринця, приготувати все самостійно та забрати лаври собі. Проте вона завжди боролася за чесність та справедливість, навіть якщо для цього потрібно співпрацювати з тими, хто їй не подобався.

Герміона глибоко вдихнула, залишаючись при своїх принципах.

– Все зрозуміло? – з павутиння думок її вирвав чоловічий голос.

Вона відвела погляд від пергаменту й глянула на Мелфоя, який сперся об стіл.

Чому він повинен виглядати так маскулінно й бажано?

Чорні штани ідеально обтягували його стегна. Відьма була точно впевнена, що вони пошиті на замовлення, так само як і біла, аж до блакиті, сорочка. Верхні ґудзики були розстібнуті ще з того моменту, коли Герміона переодягнулася й вийшла зі спальні. А ще – він засукав рукави до ліктів.

 І,  о Мерлін!

Масивні вени, які оперізувати передпліччя, майже гіпнозувати її.

Тіло стислося від змішаних почуттів. Герміона завжди пишалася своєю здатністю зосереджуватися на важливому, але зараз це було надзвичайно складно. Пронизливі сірі очі Мелфоя, якими він спопеляв її, викликали не лише роздратування, але й дещо інше, що вона не хотіла визнавати. 

– Бачиш те, що подобається? – на його обличчі з’явилася фірмова усмішка.

Відьма зібрала всю свою волю в кулак і повернулася до рецепта.

– Рецепт дуже детальний, навіть ідеальний.

– Бо його написав я.

Голос Мелфоя був таким спокійним і самовпевненим, що Герміону охопила хвиля роздратування.

– Сам себе не похвалиш, то ніхто цього цього не зробить, – відповіла вона, намагаючись зберігати холоднокровність.

– О, Ґрейнджер, аби ти знала скільки я чув похвал та прославлянь…

Мелфой пограв бровами, і Герміона відчула, як вся кров прилила до обличчя. Зненацька стало занадто спекотно. Вона була впевнена, що її щоки палають рум’янцем. Розуміння про подвійність натяків примусило Герміону знову відчути себе сором'язливою незайманою дівчиною-підлітком.

Тепер їй було важко зосередитися на зіллі, коли в уяві вималювався образ Мелфоя, спітнілого та повністю відданого ейфорії. Таки тривала відсутність сексу давалася взнаки.

Герміона зробила глибокий вдих, намагаючись зосередитися на рецепті. Не час думати про те, наскільки привабливим був Мелфой. Важливо було приготувати зілля правильно і довести, що вони можуть співпрацювати заради спільної мети. 

– Зосередьмося на роботі, – сказала вона, намагаючись звучати впевнено. – У нас є важливе завдання.

Мелфой підняв брову і ледь помітно посміхнувся. 

– Звичайно, Ґрейнджер, – відповів він, вирівнюючи поставу. – Ми ж професіонали, чи не так?

Їхні погляди перетнулися, і за мить Герміона зрозуміла, що його думки також були далекими від рецепту. Його видавав ледь помітний вираз обличчя, який він намагався приховати. Проте темні очі палали пекельною нужденністю та бажанням.

– Мелфою, бачиш, щось, що тобі подобається? – запитала вона, намагаючись зберегти рівний тон, хоча всередині вирував буревій емоцій.

Він нахилив голову, ледь помітно посміхаючись. 

– Просто цікаво, як ти завжди зберігаєш спокій і зосередженість. Це... вражає.

Герміона відчула, як її одночасно кинуло і в жар, і в холод. 

– Ну, хтось повинен залишатися зосередженим, коли ти тут, хизуєшся своїми ідеально підібраними нарядами та цією самовпевненою посмішкою.

Мелфой засміявся, і цей сміх був на диво теплим, майже ніжним. 

– О, Ґрейнджер, не думав, що ти можеш так жартувати.

Герміона хотіла відповісти щось гостре, але замість цього тільки знизала плечима і відвернулася. Вона відчувала, як Мелфой продовжує слідкувати за нею, навіть коли повернулася до рецепта. Було так дивно – працювати пліч-о-пліч з тим, кого колись вважала своїм ворогом. Але ще більше – така увага колишнього слизеринця.

Вона взяла чистий пергамент і почала виписувати головні тези для початкового етапу. Але раптом відчула, що Мелфой підійшов ближче. Він стояв за спиною, а його подих ледве торкався шиї. Відьма намагалася не зважати на це, але всередині неї завирувала напруга.

– Ти влучно виділила основне, – його слова пробралися під шкіру.

Похвала від Мелфоя? Розбудіть її!

Герміона мало не впустила перо, настільки несподіваними були ці слова. Відьма на мить завмерла, намагаючись прийняти реальність того, що відбувається.

– Дякую, – відповіла вона, зосередившись на пергаменті.

Її голос прозвучав спокійно, але всередині вона відчула, як хвилі емоцій накочувалися одна за одною.

– Я піду до складу за інгредієнтами, – сказав Мелфой і відсторонився.

Герміона відчула, як він забрав своє тепло, яке обпікало її спину. Вона мимоволі скучила за цією близькістю.

– Можна й мені з тобою? – запитала вона, не зовсім розуміючи, чому ці слова зірвалися з її вуст. Можливо, їй просто не хотілося залишатися наодинці зі своїми думками.

Драко зупинився й обернувся до неї. У його очах було щось більше, ніж звичайна цікавість.

– Звісно, я ж обіцяв екскурсію, – відповів він, ледь посміхнувшись. – Тільки нічого не розбий, в нас дуже багато рідкісних матеріалів.

Герміона голосно фиркнула та закотила очі.

До складу не треба було йти довгими коридорами. Одні з дверей показали сходи, які спускалися вниз, вздовж яких на стіні відразу ж спалахнули смолоскипи, вказуючи шлях до комори.

– Дивись під ноги, слимаки могли вибратися зі своєї банки, – хихикнув Мелфой й швидко рушив вниз.

Герміона обережно спустилася за чоловіком. Прохолода приміщення була надзвичайно рятівною. Відьма сподівалася, що це допоможе їй прогнати занадто хтиві думки, що встигли з’явитися в голові.

Вона мимоволі потерла долонями плечі, проганяючи озноб. Неочікувано відчуття тепла розповзлося по всьому тілу.

– Тут чари холодильника. Без зігрівального закляття можна отримати хронічний нежить, – пояснив Мелфой, його голос був спокійним і теплим, як і закляття.

Герміона подякувала кивком, намагаючись зосередитися на завданні. Вона швидко оглянула полиці, відшукуючи потрібні інгредієнти. Її думки, проте, постійно поверталися до Мелфоя, до його несподіваної турботи, зміненої поведінки та… флірту? Вона не могла повірити, що це та сама людина, яка колись знущалася з неї. Адже зараз він був настільки уважним і турботливим, що це підкупляло й тривожило.

Герміона уважно розглядала все навколо, намагаючись не зважати на присутність Мелфоя поруч. 

– Це вражає, – пробурмотіла вона, продовжуючи оглядати полиці. – Я вже побачила пару рідкісних, майже заборонених речовин.

Мелфой, який стояв трохи позаду, голосно фиркнув. 

– Так, деякі з цих інгредієнтів важко знайти навіть на чорному ринку. Але Нот справляється зі своїми обов'язками.

– О, то ваш колектив називається “Три змії”? – через плече зиркнула Герміона.

Мелфой закинув голову назад та голосно засміявся. Потім він обіперся плечем об кам’яну стіну та примружив погляд.

– Чотири.

– Що чотири? – перепитала Герміона, зустрічаючись з сірим поглядом.

– Чотири змії, – він не відводив очей. – Ще є Забіні – головний по зв’язках з громадськістю. Саме він і віднайшов інвесторів для виготовлення даного зілля.

– Овва. Це так добре, що ви зберегли свою шкільну дружбу й змогли перетворити її в щось більше.

Тиски заздрості здавили груди відьми, адже вона зі своїми шкільними товаришами була не в таких тісних взаєминах. Занурившись у думки, Герміона не побачила маленький виступ і спіткнулася.

– Дідько, – вона змахнула рукою та схопилася за металеву стійку від чого склянки на полиці затряслися.

Мелфой, який стояв неподалік, сіпнувся, наче хотів спіймати відьму при падінні.

– Обережно, Ґрейнджер, – він поправив комір сорочки. – Хоч до стелажів і залучено чари збереження, проте склад має багато небезпечних інгредієнтів, які чхати хотіли на протируйнівні закляття.

– Перепрошую, – вона стиснула зуби. 

Герміона ковзала поглядом по банках і склянках, наповнених різнокольоровими порошками, рідинами та іншими інгредієнтами. Від величезного вибору в неї перехопило подих. Але певний острах пробрався в думки від того, що такі потужні речовини зберігаються в одному місці.

– Я навіть не знала, що деякі з цих інгредієнтів ще існують, – сказала вона, витягуючи склянку з золотистим порошком.

– Це інгредієнти, які використовують тільки найкращі майстри зіль, такі як Снейп, – відповів Мелфой, дивлячись на склянку в її руках.

– Ти такий хвалько, – хмикнула Герміона й похитала головою.

– Що є, то  є, – він запхав руки в кишені й відвів погляд до стелажів. –  Ці матеріали дуже рідкісні й коштують цілий статок.

– Це надає новий рівень відповідальності нашій роботі, – зауважила Герміона та поставила склянку на місце.

– Безумовно, – Мелфой посміхнувся, злегка нахиливши голову. 

Герміона відчула, як його погляд зупинився на її руках і ледь помітно здригнулася. Вона змусила себе зосередитися на полиці попереду. Відьма пальцями ковзала по стелажу ледь доторкаючись до склянок і флаконів у пошуках потрібних інгредієнтів. 

– Здається, ось насіння папороті, – промовила Герміона, витягуючи склянку з полиці. Вона простягнула знахідку Мелфою, і їхні пальці мимоволі торкнулися. Цей дотик був коротким і відчувався як удар заряду. Здалося, що між ними пробігла іскра, після якої в пальцях залишилося приємне оніміння.

– Це воно, – відповів він, приймаючи склянку.

Герміона зробила крок назад, намагаючись повернути свою увагу до завдання. Її розум намагався відокремити професійне від особистого, але було важко ігнорувати ті нові емоції, що вирували всередині.

– Ще у списку були корінь мандрагори й листя омели, – сказала вона, і Мелфой кивнув. 

– Це на тій верхній полиці,  – він вказав на стелаж ліворуч.

Герміона швидко розвернулася на п'ятках і підійшла ближче. Вона піднялася навшпиньки, але все одно не могла дістати до верхньої полиці. Вже за мить вона відчула гарячі долоні на своїй талії.

– Тримайся,– голос Мелфоя залоскотав вухо, а потім вона відчула, як відривається від землі.

Відьма зойкнула, серце пропустило удар від несподіванки, а потім несамовито закалатало. Дотик Мелфоя був ніжним і сильним одночасно, і вона відчула, як його енергія зливалася з її власною. Цей момент був миттєвим, але дуже інтимним. Герміона швидко схопила необхідні банки.

– Все, спускай, – промовила вона, намагаючись приховати власні відчуття і сконцентруватися на завданні. Її голос звучав трохи дрібно, але вона старалася не виказати це.

Мелфой відступив, дозволяючи їй зайняти своє місце. Вона швидко розставила банки на столі, розгублено перевіряючи кожен елемент їхнього експерименту. Герміона відчувала, як пульсує кожна клітина тіла, нагадуючи про той миттєвий контакт з Мелфоєм. Вона старалася зосередитися, але його присутність продовжувала відбиватися в її думках і відчуттях.

Мелфой махнув чарівною паличкою – і ще декілька склянок з’явилися на столі.

– То в тебе весь цей час була паличка? – шоковано запитала Герміона.

Погляд Мелфоя був спантеличеним.

– Якось вилетіло з голови, – блондин глипнув графітовим поглядом. – Розпочнемо процес варіння, бо ми й так втратили багато часу.

Мелфой підняв всі інгредієнти паличкою й швидко попрямував нагору.

– Але ж ми ще не все взяли…

✨✨✨

Драко не міг більше залишатися з Ґрейнджер в тісному приміщенні. Здавалося, що стіни комори почали звужатися, примушуючи його раз за разом  підходити до відьми все ближче та робити невластиві вчинки.

Як він міг забути про паличку й підняти відьму за талію?

Все це вина Ґрейнджер! В Драко перед очима все ще стояв її стрункий оголений стан, котрий він вивчав зранку. Вона не набагато прибрала з його периферії  одягнувшись до лабораторії. Здавалося, що сорочка та джинси щільно облягали її фігуру. Вона зібрала волосся в косу, що відразу ж відзначив Драко як одну з якостей професійності – маленька волосина могла звести нанівець всі старання при варінні зілля. Проте, якщо до цього він хотів заритися носом в її кучері, то зараз  його бажання було смикнути за косу, щоб відкрити доступ до ключиць та шиї, які визирали з-під верхніх розстібнутих ґудзиків.

Драко просто не міг не дивитися на привабливу відьму перед собою. Потайки в складі він багато разів просканував її тіло вздовж і впоперек. На додаток, він не міг згадати, чи було таке раніше, що думки одразу ж перейшли до бажання знати, як відчуватиметься жінка під ним.

Він вчергове стиснув перенісся, доки підіймався сходами.

– В лабораторії є кімната з рослинами під стазисом. Там ми зможемо взяти ті, які повинні бути свіжозібраними.

Драко подобалося, що Ґрейнджер не зачіпала його з зайвими запитаннями, а  виконувала все згідно з рецептом. Коли в казанку закипів відвар шипшини, вона начаклувала навколо голови сферу повітря й підійшла, щоб додати гній бубонтюбера. Рідина вмить зашипіла й густий пар скотився по столу.

– Одного разу Пенсі забула про сферу й пролежала в лікарні тиждень з отруєнням випарами, – сказав Драко.

– Це жахливо, – Ґрейнджер знизала плечима. – В мене також бували нещасні випадки при навчанні. Проте не помиляється той, хто нічого не робить.

Драко посміхнувся. – Тепер в нас постійно залучені чари вентиляції. Без них вона відмовляється працювати.

Відьма поряд кивнула в знак розуміння та потягнулася за коренем мандрагори. Драко уважно спостерігав за тим, як вона очистила залишки ґрунту та розмістила плід на дошці. Її рухи були чіткими та відточеними, а шматочки – майже ідеальними.

– Ґрейнджер, ти неправильно ріжеш корінь, – зауважив Драко.

– Перепрошую? – вона відірвалася від справи та подивилася на нього, її брови злегка піднялися, а очі виблискували змішаним здивуванням і обуренням.

– Ти ріжеш впоперек, порушуючи кожне волокно.

Драко відклав насіння папороті, яке якраз замочив у відварі маргариток, і наблизився до відьми. В її погляді зосередженість помітно розчинилася в напрузі, коли він підійшов ближче. Драко зупинився позаду, відчуваючи тепло її тіла та п’янкий аромат молока та меду, які точно буде уявляти пізніше в душі.

– Дозволиш, – його рука вже була над ножем, і він відчув власний подих, що торкнувся  її шиї.

Герміона мовчки кивнула. Драко відчув як її тіло наїжачилося, і в його грудях з’явився легкий трепет. Він взяв руку відьми своєю, ніжно і впевнено, та почав показувати, як правильно різати корінь. Її пальці були м'якими, але напруженими під його дотиком.

– Ось так, – тихо сказав він, направляючи її руку, – ми ріжемо вздовж волокон, щоб зберегти всі властивості інгредієнта. Тепер ми маємо менше розрізаних волокон, бачиш? – Драко розвернув корінь, – так легко економити такий важливий сік.

Герміона уважно слідувала його інструкціям, і Драко відчув, як її напруження поступово зникало. Його близькість до неї здавалася одночасно дивною і природною. Він ловив себе на думці, що йому подобається бути поруч з нею, працювати разом і відчувати цей незвичний зв'язок.

– Дякую, – прошепотіла вона, її голос був м'яким.

Драко відпустив руку відьми, але вона також розслабила свою хватку, і ніж полетів на підлогу.

Далі все трапилося занадто швидко: Драко зробив крок назад, щоб полегшити собі доступ до ножа, але Герміона також захотіла його підняти й була швидшою. В той момент, коли він почав опускатися – відьма вже підскочила і вдарила головою йому в ніс.

Від несподіваного удару Драко зашкутильгав назад і схопився за ніс. 

– Ауч! – він інстинктивно притиснув руку до обличчя, відчуваючи гострий біль. Кров почала повільно стікати з носа, і він намагався зупинити її руками.

– Драко, вибач, я не хотіла! – вигукнула Герміона, відчайдушно намагаючись допомогти. Вона підхопила хустинку зі столу й піднесла до його носа. – Дай я подивлюсь!

Драко намагався зібратися, борючись з хвилею болю і збентеження. Він відчув її теплу руку, яка обережно притримувала хустинку біля його носа. Її дотик був ніжним і заспокійливим.

– Все добре, Ґрейнджер, – пробурмотів він, намагаючись не показувати, як йому боляче. – Це не твоя вина.

Її очі зустрілися з його, і він побачив у них турботу і щире співчуття. Це дивне відчуття тепла знову виникло всередині нього, перекриваючи біль.

– Ти ще з третього класу небайдужа до мого носа, – жартом промовив Драко, намагаючись полегшити ситуацію.

– Дурень, – вона легенько вдарила його в плече. – Ти справді в порядку?

– Так, справді, – відповів він, відчуваючи, як кровотеча повільно зупиняється. – Це була лише невелика аварія. Біль пройде.

Їхні погляди знову зустрілися, і на мить весь світ зник, залишивши лише двох людей, які несподівано опинилися ближче одне до одного, ніж будь-коли раніше.

– Дякую, – тихо сказав Драко. – І справді, не варто так поспішати з ножами.

Вони обоє засміялися, напруга розчинилася в повітрі, залишивши після себе відчуття легкості та взаємного розуміння. Драко відвів погляд від обличчя відьми до столу, де побачив свою чарівну паличку й подумки чортихнувся. Він швидко схопив чарівний предмет і змахнув біля свого носа: біль миттєво зникла. Потім Ґрейнджер також провела маніпуляцію біля його обличчя. Напевне прибирала сліди крові.

– Ну що ж, – промовив Драко, взявши ножа, – спробуймо ще раз, але цього разу обережніше.

Повернувшись до своєї роботи, Драко не міг позбутися думок про відьму. Її присутність, вміння і навіть помилки – все це робило Ґрейнджер ще більш привабливою для нього. А потім ще й це непідробна турбота. Він хотів ще: дотиків, поглядів, піклування.

✨✨✨

Зілля вже понад три години кипіло в казані, більшість інгредієнтів вже були залучені. Герміона уважно спостерігала за процесом, намагаючись ігнорувати висхідне хвилювання. Вона простежила, як Мелфой обережно додав пилок з крил феї. Це був найдорожчий інгредієнт, і його потрібно було вводити з великою обережністю та точністю.

Герміона захоплено дивилася на Драко. Вона пам'ятала, як лише один раз працювала з пилком під наглядом професора, і тепер навіть не намагалася наполягати на виконанні цього етапу. Драко виконував цю роботу так впевнено і майстерно, що вона не могла не відчути певного захоплення.

"Він і справді дуже талановитий," – подумала Герміона, продовжуючи спостерігати за його рухами. Її думки мимоволі повернулися до інциденту з ножем. Вона ще раз відчула сором за те, що сталося, але також пригадала той момент, коли їхні очі зустрілися.

Герміона відвела погляд і вирішила переключитися на іншу діяльність. Вона завжди старанно ставилася до свого робочого місця, тому взялася протирати поверхню та прибирати непотрібні склянки. Її руки автоматично виконували звичні рухи, а думки повернулися до того, що сталося за останні кілька годин.

Герміона намагалася зрозуміти, що саме вона відчуває. Мелфой, колишній ворог, тепер став зовсім іншим. Вона не могла ігнорувати той факт, що між ними виникла справжня хімія, і це було більше, ніж просто спільна робота над зіллям.

Під час прибирання її думки зупинилися на моменті, коли їхні руки торкнулися, і на його дотику, який змусив серце тріпотіти. Вона усвідомила, що ніколи не думала про цього чоловіка таким чином раніше, і це відкриття було для неї  дивним і захопливим одночасно.

– Така старанна, – пролунало з-за спини.

Від несподіванки Герміона підскочила й сіпнула рукою. Вона ненароком зачепила склянку з рожевою рідиною. Наче в повільному відтворенні фільму відьма бачила як предмет зробив декілька обертів у повітрі перед тим як гучно розбився об підлогу. Хмара перламутрового пару окутала все навколо. Герміона відчула, як залоскотало в носі.

– Скажи, що я помиляюся, – вона закрила очі й стиснула стільницю.

– Ні, – занадто млосно протягнув Мелфой.

А далі вона відчула, як він опустив своє підборіддя на її маківку. Тілом миттю пронеслася хвиля збудження, яка осіла нижче попереку.

– Драко, – вона прошепотіла, намагаючись взяти владу над хіттю, що зростала. – Хто тримає амуртензію на робочому столі?

Герміона чула його важке дихання. А потім він стиснув її плечі долонями.

– Це один з наших проєктів, – сказав він, його голос звучав низько і хрипло. – Точніше, це забаганка одного шейха, – Драко загарчав. – Цитую Забіні: “ Він платить великі гроші”.  

– Що не так з цим зіллям? – запитала Герміона, намагаючись зберегти спокій, хоча всередині все кипіло.

– Це не зілля, – відповів він, нахиляючись ближче.

– Тоді що це? – Герміона відчула, як її серце забилося швидше, передчуваючи відповідь.

– Це парфуми з великою концентрацією амуртензії, – пояснив Драко, а потім ніжно провів долонями по руках Герміони. –  І велика доля афродизіаку.  

Дихання стало важчим, а відчуття близькості спопеляло всі емоції, залишаючи лише збудження. Герміона намагалася зібратися з думками, але кожен його дотик та слово, промовлене м'яким голосом, розсіяло її увагу.

– Що я повинна знати? – прошепотіла вона, розуміючи, що це вже впливає на них обох.

– Що в нас немає шансів.

Драко притиснувся ближче, через що Герміона відчула його твердість, що тиснула на поперек. Цей контакт передав імпульси прямо до пекучої жаги між стегнами. Тіло повністю віддалося полону магічного ефекту і зрадницьки відповідало на близькість чоловіка.

В Герміоні боролися хвилювання та бажання. Вона хотіла обернутися, подивитися йому в очі, але її тіло ніби застигло на місці. Всі раціональні думки відступили, залишаючи лише відчуття й емоції. Дихання стало ще важчим, а напруга між ними досягла свого піку.

– Драко, – прошепотіла вона, і її голос тремтів.

Він обережно, але впевнено повернув її до себе. Їхні погляди зустрілися, і в цей момент все стало зрозуміло. Вони були неспромога боротися з цим почуттям, яке поглинало обох.

– Герміоно, – промовив він, його голос був низьким і пристрасним. – Ми не повинні цього робити, але я не можу зупинитися.

Вона не встигла відповісти, бо він уже нахилився ближче, його губи торкнулися її в ніжному жадібному поцілунку, наповненому довгостримуваним бажанням. Герміона відчула, як усе її тіло відгукується на цей поцілунок, хвиля за хвилею збудження накочувалися на неї.

– Ми повинні закінчити зілля, – слабо пробурмотіла Герміона в вуста Драко.

– Ми закінчимо, – відповів він, його голос був сповнений впевненості. – Але спочатку дозволь мені сказати тобі, що це не тільки парфуми, а й те, що ми відчуваємо.

І він знову поглибив поцілунок.

Голова йшла обертом від емоцій і почуттів, що охопили Герміону. Вона забула про все на світі, крім цього моменту. Такого шаленого пристрасного та чуттєвого поцілунку в неї ще не було. Її думки розсіялися, залишаючи лише відчуття тепла, бажання і неймовірної близькості. Вона піднялася навшпиньки й закинула руки на шию Драко. Пальці миттю знайшли шлях до волосся, вплітаючись у м'які пасма, і вона притягнула його ще ближче.

Руки Драко ніжно погладжували її спину, викликаючи мурашки по всьому тілу. Його губи жадібно використовували її вуста, кожен поцілунок був наповнений пристрастю і бажанням. Герміона відчула, як його руки опускаються нижче, обіймаючи її талію і притискаючи ближче до себе. Вона втратила відчуття часу, повністю віддаючись цьому моменту, коли все навколо зникло, залишивши лише їх двох.

Драко відсторонився на мить, його очі були темними, сповненими бажання. А потім він схилився до її чола. І Герміоні вже не вистачало його поцілунків.

– Я зараз поставлю зілля на стазис, йому потрібно настоятися біля місячного каменя п’ять годин.

✨✨✨

Драко схопив Герміону на руки й виніс з лабораторії. Він подумки подякував продуманому Забіні за додаткові кімнати для відпочинку, які той облаштував для кожного. Хоч це не був номер люкс чи пентхаус, але зручне ліжко та душ там були.

– Драко, – прошепотіла Герміона, її обличчя було зосередженим, але водночас сповнене ніжності. – Що ми робимо?

– Те, що ми обоє хочемо, – відповів він. – І те, що нам обом потрібно.

Він пройшов коридором, притискаючи відьму близько до себе, відчуваючи її тепло і биття серця. Герміона опустила голову на його плече. Її дихання лоскотало відкриту шкіру, а неслухняні пасма надокучали обличчю. Але аромат, що відходив від тіла відьми, заспокоював його.

Вони увійшли до кімнати, і Драко обережно поклав свою жадану ношу на ліжко. Її очі блищали в напівтемряві, і він бачив у них відображення своїх власних почуттів. Драко сів поруч, нахилившись ближче, щоб їхні обличчя були на одному рівні.

– Ти впевнена? – прошепотів він. – Ми можемо зупинитися, якщо ти хочеш.

– Я впевнена, – вона підняла руки й лагідно доторкнулася пальцями до його щоки. – Я хочу бути з тобою, Драко.

Він зняв прикрасу з волосся Герміони, і неслухняні кучері одразу ж вивільнилися з заплетеної коси. Він на мить завмер, зачарований тим, як пасма м'яко спадали на її плечі.

– Хотів зробити це весь вечір, – сказав Драко, відчуваючи, як його голос тремтить від збудження.

Він зарився рукою в її волосся, відчуваючи їхню м'якість і теплоту під своїми пальцями. Це було настільки приємно, що він дозволив собі на мить закрити очі й просто насолодитися відчуттям.

– А це – з самого ранку, – додав він, нахиляючись ближче і вдихаючи аромат.

Відчувати Герміону настільки близько – це було більшим, ніж Драко міг собі уявити.  Він дивився на неї, на те, як вона реагувала на його дотики, і це викликало в ньому ще більше бажання. Її очі блищали, губи були трохи прочинені, дихання  швидким і нерівним.

Драко легенько смикнув її пасма, змушуючи Герміону відкинути голову назад. Вона зойкнула, і цей звук був для нього наче музика. Її вуста були червоними й опухлими від поцілунків, але тепер для Драко відкрилася нова жадана частина ніжного тіла. Він відчув, як хвиля бажання ще більше зросла, коли побачив її оголену шию, ніжну і тендітну. Драко нахилився і почав цілувати її, залишаючи легкі, палючі сліди своїх губ на її шкірі. Герміона звивалася від кожного дотику, її дихання стало ще важчим, а її руки стиснули його плечі.

Іншою рукою він легенько розстібнув ґудзики на сорочці: вона не перевдягла бюстгальтер, в якому була зранку. Драко подумки вилаявся, а вголос прозвучало щось схоже на тваринне ричання.

Її шкіра була гарячою на дотик, і він не міг насититися цими відчуттями. Драко продовжував цілувати її шию, переходячи до ключиць.

– Ти така прекрасна, – прошепотів він, не відриваючись від її шкіри. – Я не можу насититися тобою.

Тіло Драко бурхливо реагувало на цю близькість, кожен дотик викликав хвилі збудження, які проносилися крізь нього.

Герміона здригнулася і затримала дихання, коли він легенько покусав її за шию, залишаючи там невеликі сліди своїх зубів. Вона була повністю у його владі, і це відчуття запаморочувало його. 

Драко відсунувся на мить, щоб подивитися на неї. Її очі були напівзаплющені, її губи розтулені, а дихання важким. Вона виглядала настільки вразливою й одночасно сильною, що його серце ще сильніше стискалося від почуттів.

– Я хочу тебе, – прошепотів він. – Понад усе на світі.

Драко почав легенько роздягати її. Неохоче він відірвався від оксамитової шкіри, під акомпанемент її незадоволеного бурчання.

– Ти занадто повільний, – Герміона миттю скинула свою сорочку і простягла руки до його ґудзиків. Її рухи були рішучими й швидкими, і вона не збиралася втрачати жодної миті. – Ми так до ранку залишимося в одязі.

Її хрипкий голос був занадто хтивим, викликаючи в нього хвилі збудження, які прокочувалися тілом. Драко відчував, як його дихання стало ще важчим, коли її пальці торкнулися його грудей, коли вона розібралася з усіма ґудзиками сорочки.

Він дивився на неї, захоплюючись її рішучістю і пристрастю. Герміона була неймовірною, і її прагнення тільки підсилювало його власне бажання. Він допомагав їй роздягати його, їхні руки перепліталися в поспіху, коли вони скинули свої штани та залишилися лише в спідній білизні.

Драко на мить затримав подих, дивлячись на Герміону. Вона була неймовірно красива, її шкіра світліла в тьмяному світлі кімнати. А потім вона зробила те, що він аж ніяк не очікував. Не розриваючи погляд, вона повільно зняла спочатку бюстгальтер, а потім і трусики. Її рухи були плавними й упевненими, і в них було щось майже магічне. Драко не міг відірватися від цього видовища.

– Мерліне, – він прошепотів, облизуючи губи та стиснувши своє підборіддя, відчуваючи, як його збудження досягло нових висот.

Погляд Герміони горів викликом, і Драко відчув, що не може залишити це без відповіді – він повільно спустив свої боксери, оголюючи себе перед нею.

Драко зробив крок вперед, скорочуючи відстань між ними, і знову притягнув відьму до себе. Він підхопив Герміону на руки, їхні тіла на мить притиснулися одне до одного, перш ніж акуратно опустив її на ліжко. Драко нависнув над нею, тішачись поглядом відьми, який був сповнений бажання.

Він цілував жіночі груди, спочатку ніжно, а потім все більш наполегливо. Його губи знайшли її соски, і він почав пощипувати їх, а потім покусувати, залишаючи на них легкі сліди своїх зубів. Герміона стискала його волосся, її пальці заплутувалися в пасмах, притягуючи ще ближче. Тендітне тіло відгукувалося на кожен дотик та поцілунок, і це зводило його з розуму.

Герміона видавала тихі стогони, що давало Драко зрозуміти, як її бажання перегукувалося з його власним, створюючи незрівнянний зв'язок. Він продовжував пестити тіло відьми, кожен рух губ і рук був спрямований на те, щоб принести їй насолоду.

– Драко, – прошепотіла вона, її голос був хрипким і наповненим пристрастю. Він підняв голову і подивився на неї, бачачи в її очах відбиток власної нетерплячки, його губи розтягнулися в легкій усмішці.

Здавалося, що його збудженням ще ніколи не було таким сильним. Він нахилився і поцілував її, вкладав у цей поцілунок всю свою пристрасть і бажання. Герміона відповідала на його поцілунок, її губи рухалися в такт із його, а  дихання злилися в одне.

Драко відчув, як його руки тремтіли від хвилювання, коли він прокладав шлях своїм членом до її вологого центру. Перший дотик манив теплом та збудженням. Він увійшов у неї повільно, бажаючи запам'ятати цю мить.

– Герміоно, – прошепотів він, коли їхні тіла нарешті злилися в єдиному пориві. Її м'які стогони відповідали на його дотики, і це тільки посилювало його збудження. Його губи були жадібними, а руки міцно тримали її тіло, не дозволяючи їй віддалитися. Вона стискала плечі, її нігті впивалися в його шкіру, залишаючи за собою сліди.  Герміона була прекрасною в цей момент.

Він продовжував рухатися, відчуваючи, як їхні тіла досягають вершини задоволення. Стогони злилися в одну мелодію, і Драко знав, що цей момент залишиться в його пам'яті назавжди. Перед кульмінацією він ще більше притиснув Герміону до себе, рвучко входячи до її лона. 

Вони досягли вершини разом, їхні тіла злилися в єдиному вибуху насолоди. Хвилі екстазу накотилися на Драко, змушуючи тіло тремтіти. Він опустився поряд обійняв Герміону ще міцніше, притискаючи її до себе.

Коли хвилі піднесення поступово вщухли, вони залишилися лежати, обіймаючи одне одного. Їхні серця билися в унісон, і це було найпрекрасніше відчуття на світі.

– Герміоно, – прошепотів він, зустрічаючись з її поглядом. – Я ніколи не відчував нічого подібного.

– Я теж, Драко, – відповіла вона тихо.

 ✨✨✨

Зі сну Драко витягнув звук безперервного калатання у двері. Проте його увага була повністю прикута до оголеної відьми поряд. Драко клацнув пальцями й кімната знову опустилася в тишу. Волосся Герміони було розкидане на подушці, а на оксамитовій шкірі виграли ранкові промені, що пробралися крізь щілину портьєр.

Як йому не хотілося покидати теплих обіймів, проте за дверима чекав озлоблений Забіні. Драко тихо піднявся з ліжка і дістав з шафи запасний комплект одягу. Він одягнув штани,  накинув сорочку на плечі та рушив до дверей.

– Трясця твоїй матері, Драко, – заволав було Блез, проте замовк щойно зміг побачити долю картини на ліжку. – У нас тут справа горить, а він всю ніч трахався.

– Стулися, – скривилася Драко й виштовхав друга з дверей. – Ми приготували зілля.

Вони рушили коридором до лабораторії. Драко на ходу застібав сорочку та ремінь на штанах.

– Бачу, як ти працював, – Блез тицьнув Драко на шию.

– Не твоя справа, – відмахнувся блондин. – Зілля готове, я в прекрасному настрою для презентації.

– Міжнародна співпраця творить чудеса, – Блез здійняв руки до стелі. – Буркотун отримав ласий шматочок.

– Це все твоя вина!

– Хто всравсь – невістка? – Блез проскочив у двері лабораторії. – Мене тут не було, свічки я не тримав.

– Цього б не сталося без твоїх парфумів хтивості.

Двері в лабораторію грюкнули. Чоловіки обернулися, але там нікого не було.

– Кляті протяги.

– Салазаре, скажи ще що тобі не сподобалося між ногами Ґрейнджер.

– А це не твоя справа, – Драко тицьнув пальцем в бік товариша. Як він не стримував, але легка усмішка з’явилася на його обличчі.

– Amour-amour.

Chapter Text

✨✨✨

– Цього б не сталося без твоїх парфумів хитрості.

Герміона відпустила ручку дверей лабораторії та зробила крок назад.

Вона прокинулася, щойно Драко вийшов з кімнати, та хотіла побажати йому успіхів на презентації. Їй здалося, що вчора між ними сталося щось справжнє. Але докори в бік Забіні довели вірогідність оцього “здалося” .

Можливо, це було наївно, але за такий короткий час вона повірила в те, що вони з Драко можуть бути більше, ніж просто співробітниками або колишніми ворогами. Хоч спробувати…

Тепер же, стоячи на порозі лабораторії, реальність безжально розбила її мрії. Вчорашня магія зникла, залишивши тільки сумніви та біль.

Герміона глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати калатання серця, а думки плуталися. Вона не могла дозволити собі показати слабкість, не зараз. Відьма швидко відвернулася від дверей і рушила до каміна, який знаходився в спальні.

Щойно вона з’явилася у квартирі Пенсі, то зрозуміла, що її внутрішній світ руйнувався, і кожна хвилина перебування в Парижі тільки посилювала цей біль. Герміона не вагалася. Вона швидко зібрала свої речі, стараючись не дивитися у дзеркало, щоб не бачити свого відображення з почервонілими очима і слідами сліз на обличчі. Вона обрала найпростіший одяг – джинси, светр і куртку – бажаючи тільки одного: зникнути звідси якнайшвидше.

В Парижі її більше нічого не тримало. Всі мрії та надії, які вона плекала, розвіялися, як дим: конференція вже пропущена, співробітництво – не дало бажаних результатів. Герміона не хотіла чекати створення летиключа, кожна хвилина затримки була нестерпною. Вона вирішила скористатися маґлівськими авіалініями – це було швидше і, головне, дозволяло їй втекти негайно.

Герміона вчергове подумки похвалила себе за квиток з відкритою датою, який оформила ще перед робочою поїздкою. Це було справжнім благословенням зараз, коли вона так поспішала залишити Париж і всі пов’язані з ним болісні спогади. Після довгого перельоту, виснажена фізично та емоційно, вона нарешті явилася в затишній вітальні своєї квартири. Їй хотілося відчути спокій і безпеку, які завжди дарувало це місце.

Вона зовсім забула, що Пенсі зараз гостювала у неї. Втома і пережиті емоції затьмарили її пам’ять. Герміона сподівалася на кілька годин самотності, щоб розібратися у власних почуттях і знайти сили для нового початку.

Проте відьма зовсім не очікувала побачити те, що розгорнулося перед її очима. Вітальня, яка завжди була її притулком, зараз стала ареною несподіваного видовища: напівоголена Паркінсон на колінах Гаррі. Їхні обличчя були напружені, здивування і збентеження застигли на них.

Серце Герміони стислося від шоку. Вона стояла на місці, нездатна поворухнутися, і дивилася на цю сцену, намагаючись осмислити побачене. Її думки змішалися, а розгубленість охопила з новою силою.

– Що тут відбувається? – ледве вимовила вона, її голос зрадливо здригнувся.

Гаррі миттєво підскочив, обличчя його почервоніло від сорому. Пенсі теж швидко підвелася, намагаючись прикрити себе.

– Герміоно, це не те, що ти думаєш, – почав Гаррі, але його слова здавалися порожніми й безглуздими в цей момент.

Герміона зібрала всю свою волю, щоб зберегти спокій. Вона знала, що зараз не час для емоційних зривів. Вона глибоко вдихнула і, ледве стримуючи сльози, сказала:

– Мені байдуже, що між вами тут відбувалося, – вона відставила свою валізу й стиснула перенісся. –  Я хочу відпочити. Будь ласка, дайте мені це.

Не чекаючи відповіді, Герміона попрямувала до своєї кімнати, залишаючи пару стояти в тиші. Вона знала, що це лише початок довгого шляху до відновлення, і їй потрібно було знайти сили, щоб пройти його.

За годину спокій так і не приходив у душу відьми. Герміона лежала на ліжку, обійнявши подушку, її думки хаотично носилися навколо подій, що сталися. Раптом тишу порушив тихий стукіт.

– Можна? – тихо запитала Пенсі, її голос звучав невпевнено і з ноткою провини.

Герміона трохи підвела голову, роздумуючи, чи хоче вона говорити зараз. Зрештою, вона зітхнула і відповіла:

– Ти сама?

– Так, – пролунала відповідь Пенсі. Вона обережно зачинила за собою двері й зробила кілька кроків вперед. – Так, я спровадила Поттера

Герміона сіла на ліжко, обпершися спиною об подушки. Вона кивнула, запрошуючи відьму сісти поруч.

– Пробач, що ти нас застала. Це сталося так зненацька, я сама не очікувала, – почала Пенсі, її голос звучав напружено.

– Можеш мені не розповідати. Просто прошу, не розбивай йому серце, – відповіла Герміона, спробувавши звучати спокійно.

Пенсі поглянула на неї зі смутком.

– Щось сталося в Парижі? – питання Паркінсон було обережним, але в ньому відчувалася цікавість.

Намагаючись звучати спокійно, Герміона відповіла:

– Нічого важливого, просто погано почуваюся після перельоту.

Пенсі похитала головою, але її вираз обличчя говорив, що вона не повірила. Проте Герміона була вдячна, що більше питань не було. Вона знала, що зараз найважливіше – це знайти спокій і зосередитися на собі, на своїх почуттях, а не на поясненнях перед іншими.

З кишені Пенсі почувся дзвінок телефону.

– Перепрошую, – брюнетка швидко поглянула на екран. – Це Драко, напевне новини про інвесторів.

Відьма піднялася з ліжка й відійшла до вікна. Герміона хотіла була щось сказати, але Пенсі швидко прийняла виклик.

– Так, привіт, – погляд відьми звузився й вона перевела його на господиню квартири.

Герміоні стало важко дихати. Її мозок працював на повну потужність, вона знала, що ця розмова про неї, і це викликало хвилювання.

– Так, я в Лондоні, – продовжувала Пенсі, але її голос для Герміони здавався далеким, немов він прийшов з іншого світу.

– Ні, Герміона мені не телефонувала й нічого не говорила про свої плани.

Герміона відчувала, як  серце ледь не лопнуло від непередбачуваного напруження. Вона вже й так була на межі, проте Пенсі її не видала.

– Добре, обов’язково повідомлю, якщо вона зв’яжеться зі мною.

Пенсі відхилила дзвінок і сіла поряд з Герміоною.

– "Нічого важливого" страшенно лютує в Парижі.

✨✨✨

– Трясця! – Драко кинув телефон на ліжко та стиснув голову руками. Серце калатало з такою силою, що він майже чув кожен удар у своїх вухах. Розпач змішався з люттю, створюючи гримучу суміш емоцій, які розривали його зсередини.

– Ми отримали величезний грант, не за горами – світове визнання, а ти такий невеселий, – Блез, що сидів на дивані з келихом вогневіскі, виглядав задоволеним і трохи знервованим одночасно.

Драко примружив погляд і поглянув на товариша, якого завжди вважав незворушним. Але зараз Забіні виглядав таким безтурботним, що це ще більше дратувало Драко. 

– Просто стулися, благаю, – промовив він, стискаючи перенісся. Голова розколювалась від болю, а думки бігали як божевільні. Грант мав стати їхнім тріумфом, їхньою перемогою, але зараз він здавався порожнім і безглуздим.

– Йой, – Блез лише зітхнув і схилився ліктями на коліна. – Сироватка спокою від Ґрейнджер мала занадто коротку дію.

Драко невдоволено скривився. Згадка про Ґрейнджер була стовідсотковим попаданням від товариша. Драко знову поглянув на ліжко, де лежав телефон, наче відчуваючи його важкість. Він не знав, що потрібно зробити, чи вистачить йому сил. Драко заплющив очі, намагаючись знайти хоча б крихту спокою у цьому хаосі. 

– Не твоя справа! – різко відповів Драко, наче рубонув лезом по повітрю.

Блез підняв брови та повільно зробив ковток вогневіскі, перш ніж спокійно продовжити: – Друже, ти занадто роздратований. Що вже сталося?

Драко затримав дихання, перш ніж відповісти, наче кожне слово було важким каменем, що падає у прірву.

– Вона зникла.

– Хто?

– Ґрейнджер! – майже крикнув Драко. – Я був у квартирі Пенсі – нічого. Вона просто зникла.

Блез хихикнув і сперся об спинку дивану, його очі блищали насмішкою.

– Наче раніше тебе це засмучувало. Радіти треба, що не вимагає пояснень і не має намірів на “довго і щасливо”.

Драко опустився на крісло навпроти друга, його плечі опустилися під вагою невидимого тягаря. Він похитав головою, намагаючись зібратися з думками.

– А може я хочу пояснень?

Блез зітхнув і нахилився вперед, дивлячись на Драко з неприхованою турботою.

– Йой, брате. Викинь цю дурню з голови. Вистачить нам одного одруженого в компанії. Я не витримаю, якщо ще й ти будеш постійно шкіритися від задоволення, промовляючи “моя дружина”, “моя дружина”.

Намагаючись упоратися з емоціями, Драко глибоко вдихнув.  Він знав, що Блез мав рацію, але всередині нього щось тримало, наче незакінчена історія, що потребувала свого фіналу. Він не міг просто так відпустити все, що сталося між ним і Ґрейнджер. І хоч зараз йому здавалось, що він на межі, в глибині душі він розумів: це лише початок.

Драко подивився на друга, усвідомлюючи, що Блезу не зрозуміти всього, що зараз коїться в його душі.

Серце стиснулося, наче потрапило в залізні лещата. Він хотів кричати, бити, руйнувати, знайти відповіді на питання, що палали в голові. Але все, що він міг зробити зараз, – це сидіти й намагатися зібратися з силами, аби знайти Герміону й зрозуміти, що сталося насправді.

✨✨✨

Герміона лежала в ліжку, ковдра стискала тіло, мов пастка. Відьма втратила відчуття часу і не знала, який сьогодні день. Її думки були заплутані й хаотичні, як нитки в клубку, який ніяк не вдається розмотати. Серце калатало швидко, гучною луною віддаючись у скронях.

“Чому я це дозволила собі?” – знову і знову повторювалося в думках.

Слабкість, яку вона відчула в Парижі, гризла її зсередини. Вона ніяк не могла пробачити собі ту мить. Примітки в книгах про амуртензію, які вона так старанно вивчала, запевняли, що зілля лише підсилює наявні почуття. То що ж сталося в лабораторії насправді? Герміона так легко вірила цим словам, які тепер здавалися глузуванням.

Раніше в неї були випадкові сексуальні стосунки, і вона ніколи не надавала їм великого значення. Це були просто моменти задоволення, нічого більше. Чому ж зараз все так по-іншому? Чому цей зв’язок з Мелфоєм, який завжди був для неї уособленням презирства і ворожості, раптом став таким важливим?

Ці думки, мов нав'язливі тіні, не давали їй спокою. Вони крутилися в голові, немов вітер у вирі, і кожна нова думка боляче відштовхувала від звичного повсякденного життя. Герміона почувалася загубленою, наче корабель без керма в розбурханому морі. Вона знала, що мусить знайти відповідь, зрозуміти свої почуття, але кожен новий виток роздумів приносив тільки більше сумнівів і розчарувань.

– Тук-тук.

Герміона відірвала голову від подушки й поглянула в бік дверей. Там стояв Гаррі. Його вираз обличчя виражав занепокоєння.

– Ти вже добу не виходиш з квартири й не хочеш ні з ким говорити, – він запхав руки в кишені. – Але я завжди був тим, хто йде проти натовпу. Тому готовий отримати твої гнівні тиради.

Герміона піднялася на ліжку та обіперлася об спинку, намагаючись виглядати більш зібраною. Гаррі сів поруч на ковдру.

– Ти сам? – тихо запитала вона, протираючи очі в надії, що її безпорадність не така очевидна.

– Так, Пенсі відправилася до Парижа, – Гаррі опустив погляд на свої долоні, які склав на колінах.

– То ти і Пенсі? – Герміона підняла брови, її цікавість перемогла тимчасову слабкість.

– Це складно, ми поки просто досліджуємо все це між нами, – він знизав плечима й ледь-ледь усміхнувся. – Тому не мені тебе засуджувати за зв’язок зі шкільним недругом.

– Між мною та Драко нема чого досліджувати, – Герміона нервово перебирала пальцями ковдру. – Ми просто потрапили під дію їхнього нового зілля хтивості.

– Тоді чому ти законсервувалася у своїй квартирі? Невже Мелфой в сексі такий же поганий як і у квідичі?

– Трясця, Гаррі, я не буду з тобою це обговорювати, – вона легенько стукнула його в плече, і вони обоє розсміялися, що трохи зняло напругу.

– Гаразд, – він потер обличчя. Було помітно вагання в його погляді, він намагався знайти правильні слова. – Тоді розглядай вікенд в Парижі як засіб розслаблення. Ти ж так виснажувала себе роботою. Тобі просто потрібен був відпочинок.

– Гаррі, – перебила його Герміона, її голос став більш твердим. – Це не просто вікенд в Парижі. Це більше, ніж просто зілля хтивості. Я не можу зрозуміти, чому це так сильно зачепило мене.

Гаррі уважно подивився на неї, його погляд випромінював співчуття і розуміння.

– Можливо, це не зілля, Герміоно? Можливо, це просто ти? Твої почуття? І це нормально. Можливо, тобі потрібно просто дозволити собі відчути це і зрозуміти, що ти не повинна бути завжди сильною.

Герміона тихо зітхнула, відчуваючи, як її внутрішні стіни повільно руйнуються під вагою його слів.

– Я просто не знаю, Гаррі. Все так складно. Але дякую, що ти поруч. Це багато для мене значить.

Гаррі обійняв її, притискаючи до себе.

– Ми розберемося з цим разом. І пам'ятай, що ти не одна.

✨✨✨

У вітальні квартири панувала важка тиша, що гнітила своїм тягарем навіть повітря. Драко перевів погляд на друзів, які сиділи на дивані навпроти: занепокоєні та роздратовані.

– То ти так і будеш тихо скиглити в подушку? – Пенсі примружила очі, вираз її обличчя був гострим, як лезо.

– Ой, перестань, – Драко махнув рукою, намагаючись відмахнутися від її слів, і відійшов до вікна. За склом виднілися ледь помітні контури міста, яке жило своїм життям, тоді як його власне здавалося застиглим у часі.

– Якщо ти ще раз в такому настрої зайдеш до лабораторії й зіпсуєш коштовні інгредієнти – я тебе звільню, – невдоволено пробурмотів Нот низьким і суворим голосом.

– Дурбецало, ти не можеш мене звільнити, – скривився Драко. – Ми співвласники, і до того ж я фінансую більшість закупівель.

– Не прикривайся від нас грошима, – Пенсі похитала головою, її тон був різким, але турботливим.

Драко повернувся і зустрівся з пекучим поглядом Теодора, який сперся ліктями на коліна, здавалося, що його очі проникали в саму душу.

– Ми всі прекрасно знаємо причину твоєї розгубленості, – сказав Тео.

– Блезе, ну ти й базікало, – Драко гиркнув в бік Забіні, відчуваючи хвилю гніву і безсилля одночасно.

– Цього разу це був не я, – Блез підняв руки в жесті оборони, його обличчя виражало невинність, а очі блищали.

– Любий, я бачила обидві сторони цієї ситуації, – Пенсі склала руки на грудях, її голос став м’якшим, але не менш наполегливим. – Поговори з нами, не закривайся.

Драко тяжко зітхнув, намагаючись зібратися з думками. Дихання було важким, здавалося, наче весь світ звалився на його плечі.

– Як вона? – ледве вимовив Драко.

– Гівняно, – додала Пенсі й перевела погляд.

– Трясця, – він запустив руки у волосся, відчуваючи, як відчай почав зашкалювати. – Не можу зрозуміти, чому вона втекла. Все було добре. Ми мали цей зв’язок, і я думав...

Теодор зітхнув і піднявся з дивана, підійшовши ближче до друга.

– Драко, напевне це було складно для неї, так само як і для тебе, – сказав він, його голос був сповнений співчуття. – Можливо, вона заплуталася у своїх почуттях і через це втекла.

Драко згадував ті моменти з Герміоною – її посмішку, дотики,  очі, що дивилися на нього з теплом і розумінням. Всі ці спогади, такі яскраві й такі болючі одночасно, не давали спокою.

– Я думав, що ми могли б знайти спосіб бути разом, розібратися в усьому... – почав він, але слова застрягли в горлі.

– Можливо, вона теж так думала, – тихо додала Пенсі, наближаючись до нього. – Але інколи нам потрібен час, щоб зрозуміти, що ми відчуваємо і чого хочемо.

Блез, що весь цей час мовчки слухав, нарешті втрутився.

– Драко, якщо ти дійсно хочеш зрозуміти, що сталося, тобі потрібно поговорити з нею. Справжня розмова, без гніву і звинувачень. Тільки так ви зможете знайти відповіді.

– Не будь бовдуром, я це й намагався зробити останні два дні! – гиркнув Драко. –  Вона не хоче мене чути.

– Ич який. Кидаєшся на мене, – Забіні відкинувся на спинку дивану. – Хотів трохи підбадьорити, а ти як той скажений собака.

– Навіть якщо вона злякалася почуттів – можна було сказати хоч щось. Банально – відшити. Тоді б ця ситуація не залишилася підвішеною у повітрі.

Драко опустився на підвіконня, оперся спиною на холодне скло і провів рукою по обличчю, намагаючись зібратися з думками.

– Це все так заплутано, – він майже прошепотів. – Я не можу зрозуміти, що зі мною відбувається. Те, що сталося з Герміоною… Я не можу просто забути про це. І це точно не дія зілля хтивості.

Пенсі, Тео і Блез обмінялися поглядами.

– От з цього й треба почати розмову, –  м’яко сказала Пенсі, її очі заблищали. – Люди різні. Не всі можуть висловити свої почуття одразу. Вона могла просто не знати, як зреагувати. Дай їй трохи часу. Можливо, вона збереться з думками та зможе поговорити з тобою.

– А якщо ні? – Драко відчував, як страх перед невідомістю стискав серце. – Що, якщо вона ніколи не захоче зі мною говорити?

Пенсі подивилася на нього з блиском в очах, її губи скривилися в загадковій посмішці.

– Залиш це на мене, – впевнено промовила вона.

Драко відчув, як всередині серця запала іскра надії. Він знав, що Пенсі здатна на багато що, коли справа стосується її друзів. Але все ж таки в ньому залишався страх, що все може піти не так.

– Дивлюся на вас, хлопці, та й дивуюся, – втрутився Блез, не приховуючи скептичної усмішки, його голос був сповнений іронії. – Ті ґрифіндорки медом намазані? Теодор і Візлета, Драко і її величність Ґрейнджер. Ви, – він перевів пальцями між товаришами, – такі жалюгідні в цьому коханні.

– Стулися! – гиркнув Драко.

– Слухай, – Пенсі повернулася до Блеза, її погляд був м'яким, але наполегливим. – Може й не намазано, але вони солоденькі. 

В її погляді миготіла насмішка, яка явно дратувала Забіні. Очі Блеза розширилися, а рот відкрився, наче він хотів щось сказати, але слова застрягли в горлі.  Це явно застало його зненацька.

– Не знаю про всіх, але Поттер хороший, – Пенсі склала руки біля підборіддя, в очах змигнув вогник збудження. – Занадто вправний, – вона усміхнулася, і в цій усмішці було щось майже диявольське.

– Тьху, і ти туди ж, – пробурмотів Блез, піднімаючи очі до стелі, наче молився про порятунок від безглуздих розмов.

– Про це ми поговоримо згодом, у нас не така драма, – знизала плечима Пенсі, відмахуючись від теми. Її безтурботність контрастувала з напруженням, яке відчував Драко.

– А хто там ще є вільний з Ґрифіндору? – запитав Блез і компанія зайшлася сміхом.

✨✨✨

Герміона сиділа на кухні, втопивши свої думки в чашці гарячої ранкової кави. Сонячне світло проникало крізь вікно, малюючи золоті промені на столі й підлозі. Вона намагалася знайти спокій в цьому затишному куточку свого дому, але її думки були далеко звідси. Від роздумів її відірвав звук сповіщення про прихід повідомлення.

Вона взяла свій телефон і прочитала:

"Не вбивай мене, подумай про свого найкращого друга. Можливо, я зможу його ощасливити."

Герміона втупила погляд в букви, намагаючись зрозуміти, про що ж говорила Паркінсон. Її серце закалатало швидше, а невідомість почала стискати груди. Що ж такого сталося?

Раптом її роздуми перервав вхідний дзвінок, що сповістив про чийсь вранішній прихід. Герміона вже підвелася, щоб відкрити двері, коли прийшло ще одне повідомлення:

"Не проганяй його. Просто вислухай. Йому також погано."

Вона знову зупинилася, обмірковуючи прочитане. Вагання на мить скувало її рухи. Затамувавши подих, Герміона відчинила двері.

Подих перехопило.

На порозі стояв Драко, його обличчя було напруженим, а очі виражали стільки болю і розгубленості, що Герміона відчула, як серце пропустило декілька ударів. Цей глибокий погляд примушував забути про все на світі, зосереджуючи всю її увагу на ньому одному.

– Привіт, – сказав він тихо, його голос тремтів.

– Привіт, – відповіла Герміона, намагаючись звучати впевнено.

Драко тяжко видихнув. Було дуже помітно, що він нервував. Його звичайна самовпевненість кудись зникла, залишивши місце лише вразливості й невпевненості. Герміона відчувала, що ця зустріч змінить усе, але вона ще не знала, як саме.

Вона стояла, відчуваючи, як напруга між ними зростала. Драко зробив крок вперед, його рука тремтіла, коли він простягнув їй букет білосніжних ромашок.

– Це тобі.

– Мої улюблені, – промовила вона, приймаючи квіти й підносячи їх до обличчя.

– У мене були помічники, – нарешті посміхнувся Драко, в очах промайнула іскра радості.

– Зрадники, – з посмішкою відповіла Герміона, відчуваючи, як напруга між ними потроху розчиняється.

– Ні, вони просто дуже хороші друзі.

Він злегка перехилився на ногах з носочків на п’ятки.

– Між нами все почалося досить не в правильному порядку, – продовжив Драко. – Проте я не відчуваю, що це була помилка.

Герміона дивилася в його очі, і вони не брехали. Вона бачила в них правду, яку він намагався донести. Вона відчувала кожне його слово, яке звучало так близько до її серця.

– Ти зруйнувала мене для когось іншого, – сказав він тремтливим голосом.

Вона відчула, як її серце стислося від цих слів. Вони були одночасно красивими та лячними, проникаючи в саму глибину душі.

Герміона не могла говорити. Вона відчувала, як слова застрягли в горлі, а думки плуталися.

– Проте я хочу відновити порядок, – продовжив він, його погляд був твердим і рішучим.

Герміона відчула, як її брова злетіла до лоба від здивування.

– Зробімо все правильно? – він схилив голову. – Ти підеш зі мною на побачення?

Вона не могла стримати усмішку, що з’явилася на обличчі. Герміона сховала її за букетом, але була впевнена, що Драко зрозумів відповідь.

🌼🌼🌼🌼🌼