Archive of Our Own ^beta

Chapter Text

Минуло два тижні, як відлік до зцілення розбитого серця Чіміна було розпочато, і його терапія в турботливих руках коханої людини та мʼяких лапках Кіти проходила як не можна ефективніше. Чімін ніколи та нізащо не подумав би, що в цьому світі існує хтось, хто любив би обійми більше за нього, проте, таким загребущим і жадібним до обіймів ведмежам раптом виявився його хьон. 

З того часу, як Юнгі дізнався, що його почуття, які він так відчайдушно ховав від себе та всього світу, були взаємними, він більше не бажав відпускати Чіміна від себе ані на хвилину. А тому, щойно їх пари закінчувались і вони знову опинялися у рідних стінах своєї кімнати, молодший одразу ж ставав жертвою нестримних нападів ніжності свого хьона. Великі, теплі руки огортали його тіло немов намагались проковтнути заживо. Мін більше не міг уявити читання товстих монотомників з історії кіномистецтва без мʼякого, теплого тіла поруч, що так приємно давило своєю ледь відчутною вагою у його груди або просто сиділо поруч із ноутбуком та графічним планшетом на колінах, створюючи дизайн якогось чергового плакату чи логотипу. Мін не міг сконцентруватися на жодному слові, не запустивши пальці у каштанові пасма, та, здавалося, втрачав свідомість, якщо ненароком хвилину не вдихав улюблений пʼянкий запах шкіри юнака. 

Що ж до Чіміна, то кохати ідеального хьона на відстані було важко і боляче, проте, кохати його так близько та тісно виявилося просто поза межами всього розумного і реального. Хоч зовнішній вигляд Юнгі часто міг вводити інших в оману, Чімін завжди вважав, що його хьон це найтурботливіша і найтепліша людина у світі. Та він ніколи не уявляв, як це бути єдиним обʼєктом його нестримної любові та всеохоплюючої турботи — це просто блаженно. Чесно кажучи, Чіміну інколи здавалось, що він захлинеться у цих хвилях ніжності та нескінченного обожнювання — та йому гріх на таке жалітися. От на що йому і справді можна жалітися, так це на відсутність солодких, довгих поцілунків. 

Так, ви все вірно розчули, попри всю ніжність та інші приємні аспекти, його хьон виявився ще й жорстоким, дразливим створінням, яке мало сміливість та зухвалість відмовляти губам юнака, щойно ті наближались до нього надто близько. І, правду кажучи, це вже починало зводити Чіміна з розуму. Йому хотілось вити на місяць, як тільки ті заповітні губи знущально оминали його власні та торкались будь якої ділянки на його обличчі, окрім найпухкішої. 

Проте, оскільки Чімін був надто впертим, то все його накопичене невдоволення частіше за все доводилось вислуховувати не Юнгі, а байдужому до бід юнака коту, який лише втомлено закочував свої жовті котячі очиська і потім спокійно продовжував солодко муркотіти уві сні. А от найкращому другу Чіміна — Техьону — на жаль, пощастило менше, адже той не міг просто так ігнорувати скарги друга і залишити його вразливе серце без уваги. Звісно, він радів, що те вразливе серце врешті знайшло взаємність і перестало розпадатись на дрібні шматочки щодня, та він все одно трохи непокоївся про нього. А тому, в голові Чіміна щодня, без упину лунали слова найкращого друга: "Я справді радий за тебе, але тобі не здається дивним, що ви досі не цілувалися? І як щодо побачення? Як довго ви ще плануєте киснути в тих чотирьох стінах?" Тц, от і що йому робити..?! Він просто не зможе сам це запропонувати, він швидше власним язиком вдавиться, перш ніж його боягузлива сутність наважиться на подібні слова... 

Та коли минув ще один дуже довгий тиждень, як Чімін нічого окрім ескімо чмоків у носа та схвальних поцілунків у лоба не отримував — його впертість і боягузтво різко змінилися на злість і рішучість. 

– Побачення!!

Юнгі сидів за столом, мирно розписуючи розлогу рецензію на черговий кінофільм, коли раптом молодший став посеред кімнати, вигукнувши йому в спину.

– Ха..? – обернувся на кріслі Мін зі спантеличеним обличчям.

– Побачення. Я хочу, щоб ти взяв мене на побачення! – впевнено повторив хлопець. 

– Хмм... побачення?

– Так!

– Добре. 

– Ем... добре? І це все?

– Я повинен сказати щось іще?

– Просто.... – запнувся зі спантеличення Чімін. – Просто ми завжди у цій кімнаті... і майже ніколи ніде не зустрічаємось поза її межами. І я подумав... було б непогано піти кудись разом. 

– Як роблять на побаченнях, наприклад? – посміхнувся Юнгі, із цікавістю спостерігаючи за войовничим настроєм юнака.

– Так!

– Окей.

– Пфт, хьон, якщо ти цього не хочеш, тоді не потрібно! – фиркнув Чімін, засмучений пласкою реакцією старшого, та відвернув голову вбік, міцно стиснувши руки в кулаки.

– Підійди.

– Щ-що? – розгубився хлопець, щойно його вух торкнувся суворий, низький голос.

– Підійди сюди, – спокійніше повторив Мін, не відводячи погляду від юнака, обличчя котрого різко змінилося із войовничого і ображеного на легко перелякане і жалісливе.

Чімін нервово проковтнув слину, все його тіло миттю налилось свинцем і спершу не сміло і поворохнутися, в той час як важкий погляд Юнгі тільки більше притискав його до землі. Вся його сутність зараз нікчемно скавчала і прагнула впасти колінами до підлоги, просячи пробачення за свою зухвалість і буквально за будь-що, за будь-який огріх, який на нього вирішать повісити. 

Юнгі нетерпляче підкликав хлопця одним коротким порухом пальців руки, яка розслаблено лежала на поруччі крісла, — і Чімін врешті відмер. Він напружено стиснув губи і ступив обережний крок вперед, докладаючи всіх зусиль, щоб якнайшвидше повернути собі контроль над своїм тілом і випадково не перечепитися за власну ногу. Проте, кожен наступний крок під інтенсивним поглядом Міна здавався важчим за попередній, наче він пробирався крізь сипкий пісок і тільки більше грузнув з кожним порухом. 

Щойно він опинився в 20-ти сантиметрах від Юнгі, його запʼястя обхопила велика, холодна долоня та підтягнула до себе ще ближче. Хлопець раптом опинився між широко розведених ніг Міна, поки його живіт пропалювали очі старшого, мимоволі змушуючи шлунок скручуватися у тугий вузол. Все тіло Чіміна почало легко тремтіти, відлунюючи той раптовий хаотичний землетрус, що зараз панував у його серці. І поки одна рука Юнгі все ще легко стискала запʼястя хлопця, інша потягнулась до його бедра на протилежному боці, підчіпляючи довгими пальцями тонку тканину білої футболки, яка ледь закотилась, коли Чімін різко зіскочив з ліжка, і яка весь цей час наполегливо дражнила уяву Міна, відкриваючи огляд на смагляву шкіру юнака. Юнгі підійняв футболку трішки вище, тягнучи її холодними пальцями вверх по талії Чіміна та змушуючи все його тіло моментально рясно покриватися мурахами. Чімін закляк на місці, обмежуючись лише короткими вдихами та видихами і не сміючи схиляти голову донизу, лише тишком підглядаючи наполоханими очима за діями Юнгі з-під прикритих повік. 

Мін прикусив щоку зсередини, роздумуючи про щось і ластячи поглядом мʼяку, медову шкіру, що все стрімкіше вкривалась мурахами. Він повільно нахилився вперед, спершу обережно торкаючись шкіри кінчиком прохолодного носа, а потім мʼяко прикладаючи губи до виразної бедрової кісточки, завмираючи так на мить, втягуючи носом запах пряної шкіри, а потім ще раз цілуючи, вкотре змушуючи тендітного юнака здригатися від шокових хвиль, що стрімко проносилися вздовж його хребта. Тіло Чіміна потрушувало, його зуби мало не цокали одне об одне у марних спробах заспокоїтись, опанувати себе. З його рота мимоволі вилетів тихий зойк, щойно рука Міна, котра ще донедавна тримала його запʼястя, раптом опинилась на поясі його темно-синіх джинсів і тонкі пальці заповзли під них, ледь відтягуючи цупку тканину донизу та ще більше оголюючи стегнову кісточку. Юнгі ледь привідкрив рота і грайливо надкусив гострий вигин, виманюючи з горла хлопця ще один, тепер голосніший зойк і змушуючи бідолаху вхопитися однією рукою за плече Міна, щоб раптом не завалитися спиною на землю. Старший посміхнувся про себе, задоволений реакцією хлопця, і вирішив винагородити його (..чи покарати..), ніжно провівши кінчиком язика по швидко зникаючих слідах від власних зубів, згладжуючи больові відчуття і свою провину. 

Юнгі провів поглядом по мокрій шкірі і лагідно усміхнувся, врешті спускаючи руку із талії юнака та прикриваючи його тіло футболкою. Він відкинувся спиною у крісло, повернувши свої руки на поручні, та поглянув вгору на Чіміна, що все так само нерухомо стояв між його ніг: обличчя рясно вкрите багрянцем, груди нерівномірно здіймаються від важких ударів серця.

– Гаразд, Пак Чімін, — буде тобі побачення, – тихо, хрипко промовив Юнгі, зухвало відтягуючи один куточок рота догори.

І поки юнак похапки намагався скласти до купи думки, котрі без дозволу, насмішливо розбігались у всіх можливих напрямках, Юнгі легко відʼїхав колесиками крісла назад і знову розвернувся до свого робочого стола, безтурботно вкладаючи руки на клавіатуру ноутбуку та заповнюючи тиху кімнату рівномірним цоканням клавіш. 

На обличчі Чіміна німий шок і мовчазне, безпомічне: "Якого дідька?!" Він губився між бажанням стукнути ту дурну, нахабну голову, потилиця якої зараз так невинно і безжурно проїдала очі Паку своїм спокоєм, і бажанням розплистися по підлозі рідкою, слизькою калюжею під ногами свого безсоромного хьона. 

Однак, його тіло обрало власний шлях, котрий пролягав у повністю протилежному напрямку. Юнак різко розвернувся на пʼятах і понісся до ванної кімнати, відчайдушно намагаючись привести свої почуття та думки до ладу, щедро вмиваючи палаюче обличчя льодяною водою. Йому хотілось закритись в тому тісному квадратному метрі назавжди і більше ніколи не бачити сонячного світла. 

☾☾☽☽

Проте, пари в університеті ніхто не відміняв. А тому, після попередньо безсонної ночі в безневинних обіймах свого безсердечного хьона, Чіміну довелося докласти великих зусиль і літр кави, щоб випадково не розбити чоло об парту. На щастя, це була пʼятниця, а тому юнаку не довелося страждати надто довго, і вже після третьої пари він швидко вискочив за двері аудиторії, радісно прямуючи у бік виходу з університету.

І варто було прекрасній, стрункій нозі Чіміна ступити за поріг будівлі, як крізь його череп провібрував знайомий хрипкий, оксамитовий голос:

– Хей, крихітко~~. 

Чімін мало не поперхнувся повітрям. Його голова різко повернулась у напрямку голосу і перед його очима постала розслаблена фігура Юнгі, котрий невимушено спирався плечем об стінку поруч: руки в кишенях чорних рваних джинсів; на ногах важкі, темні комбат-черевики затягнуті тугою шнурівкою; обʼємна, вугільно-чорна куртка привідкривала вигляд на помʼяту білосніжну сорочку з розстібнутим коміром, де з шиї звисав металевий кулон на сріблястому ланцюжку. А на десерт, легкий вітерець доносив солодко-терпкий запах чорного шоколаду та сандалового дерева з кардамоновими нотками, улюбленого одеколону старшого, заразом лоскочучи і носа, і серце Чіміна. 

Юнгі по-лисячи всміхався, потішно спостерігаючи за очима молодшого, які водночас розгублено і захоплено сканували його вздовж та поперек.

– Подобається, що бачиш? – посміхнувся Мін.

– Т-ти, – затинався хлопець, – як ти, коли ти... х-хьон..? – втомлено видихнув Чімін, здаючись своїм жалюгідним спробам сформувати будь-яке повноцінне речення.

– Мм, правильна реакція, – знову посміхнувся Юнгі і відштовхнувся плечем від стінки. 

Він розвернувся до широкого підвіконня поруч і підхопив з нього паперовий стаканчик із гарячим напоєм, одразу ж покрокувавши у бік Чіміна.

– Тримай, – простягнув напій Юнгі.

– Щ-що? Що це?.. 

– Любовне зілля~, – усміхнувся Мін, грайливо підіймаючи брову.

Очі Чіміна розширилися у німому шоці, а губи так і застрягли у дивній зигзагоподібній формі у на півшляху до відповіді.

– Чай це, Пак Чімін, розслабся.

– Ох... – вираз обличчя хлопця врешті трохи помʼякшав і він обережно потягнувся рукою до напою, нерішуче переймаючи його з руки старшого. 

Щойно рука Міна звільнилася, він зарився нею всередину глибокої кишені своєї куртки і дістав звідтіль шоколадний батончик у синюватій обгортці.

– Це також тобі, – усміхнувся Юнгі.

– Оо..? – Чімін був схожим на новонароджене дитя, спілкуючись з дорослим світом лише за допомогою коротких звуків та дивакуватих гримас.

– Поїж, тобі знадобляться сили.

– С-сили? Для чого..?

– Для нашого першого офіційного побачення, звісно ж, – лагідно усміхнувся Мін, знову ловлячи на собі шокований погляд. 

– Щ-що, але, хьон, я-я... 

– Чшш, – обірвав хлопця Юнгі, мʼяко прикладаючи вказівний палець до його губ. – Спокійно, моє лякливе зайченя, обіцяю — боляче не буде.

І поки Мін продовжував свої веселі тортури, Чімін молив всесвіт, аби не випаруватись в повітрі прямо тут і зараз, поки його слабке серце невтомно заганяло киплячу кров попід тонку шкіру і кожен напружений мʼяз. Він завмер, мало не випустивши із рук теплий напій та солодкий батончик, лише дурнувато кліпаючи очима. 

– Гаразд, поки достатньо, – врешті постановив Юнгі і приобняв Чіміна за талію. – Ходімо, – кивнув він вперед і повів юнака за собою, легко стискаючи вигин його талії у своїй руці через мʼяку куртку.

Не те, щоб у Чіміна був великий вибір (і не те, щоб він був сильно проти), а тому його мозок тимчасово переключився до базової примітивної праці: змушуючи легені дихати, серце битися, а ноги старанно пересуватися по цій грішній землі. Після, що здавалось, безкінечних пʼяти хвилин мовчання, операційна система Пака врешті розморозилась і почала подавати перші ознаки розумного життя у тій кістяній черепній коробці. Хлопець перевів погляд із повітря перед собою на стаканчик у своїй руці, а потім і на мирне обличчя свого хьона. 

– З поверненням, – одразу ж усміхнувся Мін, помітивши краєм ока підозрілу активність поруч з собою.

– Х-хьон... куди ми... – не встиг договорити хлопець, як його обірвали.

– Пий, поки ще теплий, і не розтопи шоколад у руці, – Юнгі кивнув на предмети в руках молодшого.

– А-а..? – знову розгубився юнак. – Т-так... – він механічно повернув голову перед себе і підніс напій до губ, роблячи обережний ковток. – Ох! Чайна троянда?! – швидко оживився Чімін, розпробувавши на язиці свій улюблений чай, який він востаннє, здається, куштував ще у бабусі, коли приїжджав до неї на літні канікули. – Звідки... звідки ти знаєш?!

Юнгі легко усміхнувся, милуючись чарівною реакцією хлопця.

– Я багато чого про тебе знаю, mi amor~.

– О-ох, – щоки юнака швидко набрали того ж трояндового відтінку, що і його чай, і він соромливо відвів очі, раптом звернувши увагу на батончик в своїй іншій руці, та знову вигукнув. – Milky Way?! Як ти... 

– Ти справді гадав, що за увесь цей час я недостатньо вивчив твої смаки? – здивовано хмикнув Юнгі.

– Просто... п-просто це не щось, що я коли-небудь згадував чи приносив в кімнату... 

– Ох, Пак Чімін, ти просто чарівний... – весело усміхнувся Юнгі. – Ти сильно помиляєшся, якщо гадаєш, що я спостерігав за тобою лише в кордонах нашої кімнати. І ще більше помиляєшся, якщо думаєш, що я б не приклав жодних зусиль, щоб дізнатись про такі елементарні уподобання свого хлопця перед побаченням.

Обличчя Чіміна рясно вкрилося румʼянцем, простягаючись аж до самих кінчиків вух. Йому на мить відібрало мову і подих.

– Т-ти спостерігав за мною? М-ми... я-я... твій хлопець??

Юнгі раптом зупинив їх посеред тротуару і розвернувся всім тілом до молодшого.

– Чімін-а, – скептично здійняв одну брову Юнгі, – скажи, будь ласка, ким ти думаєш ти мені приходився всі ці три тижні?

– Я-я, ем... – геть розгубився Пак, ховаючи очі від прямого погляду Міна. – Ми, ми просто не обговорювали це, і я... не знаю... – зітхнув юнак. – Виходить, ми зустрічаємось, хьон?? По-справжньому??

– Хм, – хмикнув старший і вдумливо стиснув між пальців своє підборіддя. – Ну, мені здавалось, що це доволі очевидно, але якщо ти наполягаєш, я можу стати на одне коліно і урочисто запропонувати зустрічатися.

– Щ-що?? – запанікував хлопець. – Ні-ні, я просто, – нервово усміхнувся він, – я просто, просто... 

Цю раптову хвилю паніки швидко згасили холодні, мʼякі губи на розпаленій щоці юнака і тихий, пронизливий шепіт. Такий солодкий, такий коханий:

– Пак Чімін, чи згоден ти зустрічатися зі мною — три тижні тому, сьогодні і аж поки стихійне лихо або штамп в паспорті про наше одруження не розлучать нас?

Чи ж хіба може просте людське серце винести подібне? Чи ж може хіба язик поворохнутися і наважитись на бодай один жалюгідний звук, котрий, без сумніву, ніколи не буде достатнім, щоб передати всі ті нищівні почуття, які зараз всеціло заволодівали тендітним тілом? Шкіра Чіміна під коханими губами ледь затремтіла, даючи Юнгі знати все те, що йому було потрібно. Він лагідно вклав руку на бедро хлопця, ледь притягуючи його до себе та цілуючи гаряче чоло. 

– З твого дозволу, я прийму твоє мовчання за згоду, – тихо промовив старший, на що зрештою отримав один-єдиний короткий, стверджувальний кивок головою.

Мін лагідно усміхнувся та зробив маленький крок узад, він потягнувся до напою в руках хлопця і обережно витягнув його з ослабленої хватки. Чорні блискучі зіниці Чіміна швидко простежили за діями Юнгі і розширилися, щойно заповітні губи торкнулися білої, пластикової кришечки і зробили жадібний ковток насиченого, багряного напою. Хлопцю було одночасно і смішно, і солодко від такого дитячого жесту і його значення, але це був їх перший поцілунок — непрямий поцілунок. І зараз це не викликало в його грудях нічого окрім всеохоплюючого тепла та любові. 

Юнгі із ніжною усмішкою повернув напій хлопцеві та натомість вихопив з його руки батончик, розгорнувши чорну обгортку і вже за мить повернувши солодке його законному власнику, заохочуючи того врешті відкусити шматочок і миттєво збадьоритися від улюбленого смаку, що тепер мʼяко вкривав поверхню всього його язика. Мін повернув руку на талію молодшого і вони знову рушили з місця, горнучись одне до одного все ближче.

Їх затишна вуличка невдовзі звернула вбік і привела їх до широкої, красивої алеї, прикрашеної кольоровими гірляндами і великими скляними сніжинками. По стовпах червоно-білих ліхтарів стікали краплі блискучого, пластикового шоколаду, а ніжки деревʼяних лавочок уздовж всієї алеї прикрашали червоні ельфійські чобітці із золотими дзвіночками на носиках. Чімін раніше не бував тут у передріздвяний період, а тому зараз розглядав все величезними очима, змушуючи Юнгі робити спільне фото мало не біля кожного стовпа, але не те, щоб старший був цим незадоволений. Мін був ладен втілити будь-яке бажання хлопця, лише тільки щоб той продовжував так щасливо усміхатися. Щоб його очі продовжували так яскраво, щиро сяяти — він зробить все, щоб з них більше ніколи не лилися гіркі, терпкі сльози.

Chapter Text

Їх чарівна прогулянка невдовзі привела їх до дверей величезного кінокомплексу і Чімін перевів на старшого запитальний погляд, на що той лише кивнув вперед і провів обидвох всередину. Тепле повітря приємно огорнуло змерзлу шкіру, а запах попкорну швидко натягнув на обличчя широку усмішку та повернув у щасливі, дитячі спогади.

Чімін обожнював кінотеатри, він з дитинства ніколи не пропускав жодної примʼєри улюблених мультфільмів. Його батько завжди потурав захопленню хлопця і радо проводив з ним свій вільний день у просторих залах заповнених червоними оксамитовими кріслами та всеохоплюючим запахом попкорну. Проте, з переїздом до Сеулу у хлопця рідко зʼявлявся час на подібне дозвілля. Якось Техьон намагався витягнути його у якийсь кінотеатр, щоб трохи відволікти від навчання і своєї безутішної, і, як здавалось, односторонньої закоханості, але фільм виявився безнадійно нудним, а Чімін надто втомленим, а тому він все проспав майже від самого початку і до кінця.

Очі юнака мимоволі яскраво засяяли, розбігаючись по різнобарвному інтерʼєру кінокомплексу, що здавався невиправдано величезних масштабів. Високий купол над головами відвідувачів створював атмосферу нічного затишку і містичності: його глибока, темно-синя фарба була рясно всіяна різними зорями і сузірʼями, які спускались аж до самих стін, оббитих мʼяким аметистовим полотном, приємним на дотик і погляд. Де-не-де, вздовж стін були розкидані облаштовані фотозони із різноманітними героями кінофільмів. Всі працівники кінотеатру, і навіть охоронці, зараз були одягнені у тематичну різдвяну уніформу та радо вітали нових відвідувачів, пропонуючи їм подарункові браслетики з намистинами у вигляді червоно-білих мʼятних цукерок і мініатюрних оленів, які, ясна річ, Чімін з превеликою радістю прийняв у дарунок і одразу ж поспішав натягнути один з них на свою руку, але той відмовлявся співпрацювати, а тому Юнгі швидко допоміг юнаку защепити металевий ланцюжок на його тонкому запʼясті, після чого і Чімін клацнув металевим замком на руці старшого, щасливо розглядаючи їх парні браслети і неодмінно роблячи памʼятне фото. Трохи далі від входу в будівлю знаходилось кілька самообслуговуючих касових апаратів біло-бузкового кольору, поверх яких були накинуті червоні велюрові ковпаки з білими бомбонами на кінцях; а посередині величезного холлу розташувався широкий, круглий острівок з різноманітною їжею та напоями.

– Ми якраз вчасно, – тихо промовив Мін, швидко поглянувши на свій наручний годинник. – Ходімо, прикупимо чогось з собою, – він кивнув у напрямку острівку перед ними.

Чімін охоче погодився і прослідував за старшим, не в силах стримати широченної, дитячої усмішки на своєму обличчі. Очі хлопця розбігались від вибору смаків попкорну, які він навіть не підозрював, що можуть існувати. Йому хотілось спробувати все і одразу, і прохання старшого обирати все, чого йому тільки захочеться, зовсім не спрощували його складної ситуації. Однак, після довгих вагань, юнак все ж прийняв рішення на користь двох менших порцій попкорну, один зі смаком лимону та банану в карамелі, а інший — солоної полуниці в вершках. Юнгі ж вирішив не ризикувати і підстрахуватись порцією звичайного солоного попкорну. І коли в їх руках опинилось ще й по газованому солодкому напою, було вирішено врешті вирушити до зали, в якій вже за 10 хвилин мав би розпочатися показ фільму.

– Хьон, а що ми дивитимемось? – врешті поцікавився Чімін, розглядаючи афіші довкола.

– Побачиш, – усміхнувся старший і повів їх до найвіддаленіших зал, котрі зазвичай передбачались для показу старіших фільмів, прокатні дні котрих вже давно минули.

Але коли вони врешті опинилися поруч з потрібними дверима і Юнгі вручив працівниці їх квитки, у очі Чіміна впала чорна афіша з тонкою фігурою його улюбленого персонажа на фоні величезного повного місяця — він не зміг стримати радісного зойку.

– Чорт, хьон, як ти... я навіть не знав, що його досі десь показують, – очі юнака світились у темному коридорі, що вів до зали з сидіннями.

– Звісно показують, Чімін-а, це ж класика, особливо в святковий період, – усміхнувся Мін, поглядом розшукуючи їх місця посеред невеличкої зали, що складалась всього з 10 радів, і яка, на щастя, не була забита. Окрім них всередині сиділа лише одна молода пара і сімʼя з двома дітьми.

Вони зупинились на східцях восьмого ряду, з якого відкривався найкращий вигляд на широкий екран, і розмістилися в центрі, впавши в обійми великих, мʼяких крісел. Вже наступної миті світло в залі згасло і повітря залило холодним сяйвом екрану, на якому почали проноситись перші трейлери різних фільмів, що зараз були у кінопрокаті. Все тіло Чіміна бриніло від радості і нетерпіння, йому хотілось і кричати, і плакати, і сміятися. Юнак зовсім не знав куди себе діти, а тому швидко зайняв неспокійні руки попкорном, завзято розпробуючи на язиці незвичні смаки. Юнгі лише поглядав краєм ока на наелектризований клубочок під своїм боком і лагідно усміхався. Та щойно залу заповнила знайома потойбічна мелодія, а на екрані зʼявилися величезні червоні літери "The Nightmare Before Christmas" — очі Чіміна приворожено прилипли до екрану і навіть не кліпали. Юнак швидко забув про напої та солодющий попкорн, всеціло зосередивши свою увагу на улюбленому анімаційному фільмі.

Хлопець на мить виринув зі свого трансу, коли його руки торкнулися довгі пальці, обережно погладивши мʼяку шкіру. Чімін поглянув на старшого, розплившись у ніжній усмішці і перевернув руку, відкриваючи свою долоню. Юнгі легко усміхнувся у відповідь, і, користуючись щедрим запрошенням, вклав свою руку у теплу долоньку юнака, міцно переплітаючи їх пальці. Чімін ніколи не відчував себе настільки щасливо, спокійно та безпечно. Ще зовсім нещодавно увесь його світ нагадував суцільну темряву з якої немає виходу, немає рятунку. Та зараз, зараз він пізнавав ту іншу частину темряви, знайомився з нею наново, тиснув їй руку і шанобливо кланявся. Ця притемнена зала, наповнена таємничими, тривожними мелодіями — зараз вона була найкомфортнішим місцем у світі. Чімін усміхнувся про себе від цієї думки і присунувся трішки ближче до старшого, вкладаючи голову на широке, мʼяке плече. Так само, як цю темну залу зараз заливало світлом його улюбленого мультфільму — його серце наливалось теплом від улюблених губ, що лагідно поцілували верхівку його голови і тільки міцніше стиснули руку юнака у своїй долоні.

☾☾☽☽

Час пролетів непомітно. На екрані стрімко пролітали титри, жовті лампи на стелі почали підсвічувати оксамитові крісла і довколишні стіни, а попереду чулось якесь вовтуження, голоси і скрип крісел. Чіміну не хотілось вірити, що все закінчилось. Йому хотілось провести тут вічність, хотілось зістаритись та померти в руках коханої людини під милу серцю, ностальгічну мелодію. Але у Юнгі були 'трохи' інші плани на своє та їх спільне життя, а тому голову хлопця турботливо відірвали від свого плеча і допомогли піднятися з теплого, мʼякого крісла, виводячи за руку із зали.

Тут, по той бік дверей, тепер все раптом здавалось якимось сірим і понурим, проте, хлопця вчасно вирвала із цих невтішних думок любляча усмішка, яка вмить нагадала, що поки він поруч із власником цієї усмішки — світ завжди наповнюватимуть кольори і музика.

Та варто їм було всього на кілька хвилин розлучитися і відійти у вбиральню, голову Чіміна знову заполонили різні дурниці і почуття провини — здавалося, на відстані від Юнгі він вʼянув немов квітка без живильних променів сонця.

– Вибач, хьон, – винувато стиснув губи юнак.

– Що? За що ти вибачаєшся? – насторожився Юнгі.

– Ти стільки всього накупив, а я навіть половини не зʼїв...

– Пф, Чімін-а, не лякай мене так, – з полегшенням видихнув старший. – Я купив це не для того, щоб ти просто безтямно забивав свій шлунок, а для того, щоб ти спробував те, чого тобі хотілось і просто насолодився вечором, – Юнгі взяв обидві руки юнака у свої та заглянув йому у очі. – Ти ж насолодився?

Чімін миттєво збадьорився, не в силах протистояти власній усмішці, що підбиралась до куточків його губ варто було Юнгі так ніжно поглянути на нього.

– Так! Це було просто неймовірно! – хлопець не втримався, щасливо кинувшись в обійми старшому і міцно притиснувся до його грудей. – Дякую, хьон!

Юнгі лагідно усміхнувся, радіючи такій щирій реакції хлопця і обійняв його у відповідь, вкладаючи щоку на медові пасма.

– Я радий, – тихо промовив він, – мені також сподобалось, Чіміні, – Юнгі міцніше стиснув хлопця у руках. – І більше ніколи не переймайся щодо таких дурниць. Це навіть добре, що в твоєму шлунку ще залишилось вільне місце.

– Гм? – не зрозумів хлопець. – Добре?

– Мгм, не перебʼєш апетит перед головною стравою.

– Щ-що? – ще більше спантеличився Чімін, відхиляючись узад і заглядаючи у вічі Юнгі.

Проте Юнгі лише загадково усміхнувся і запропонував свою руку, повівши спантеличеного юнака за собою.

– Х-хьон? Куди ми йдемо? Вихід у іншому боці... – дріботів за старшим Чімін, проминаючи поглядом двері до виходу з кінокомплексу, коли його натомість завели у двері ліфту.

Мін швидко натиснув кнопку останнього поверху і повернувся обличчям до хлопця.

– Яке ж побачення без смачної вечері, гм? – легко усміхнувся Юнгі.

– Щ-що? В-вечері? – губи юнака ледь затрусилися, такого розвитку вечора він геть не очікував і подумки вже знаходився на півшляху до гуртожитку і, швидше за все, дуже невдоволеного, покинутого кота.

Але у відповідь хлопець отримав лише чергову порцію прекрасної, таємничої усмішки і підозрілу тишу. За дві хвилини пролунав пронизливий дзиньк і двері ліфту відчинилися, впускаючи всередину приємний прохолодний бриз і привідкриваючи вигляд на вечірню терасу. Чімін витріщив очі перед себе і завмер на місці. Перед ним постала арка обплетена зеленими пагонами і маленькими рожевими трояндами. Трохи попереду виднівся продовгуватий острівець із баром, декорований різдвяними золотими гірляндами. Руку хлопця мʼяко підхопили і, перш ніж дверцята ліфту знову надумали зачинитися, його вивели із тісної кабінки. Десь там, на далекому рівні свідомості, Чімін чув, як Юнгі вітався з персоналом закладу і озвучував своє імʼя, після чого привітна, усміхнена хостес проводила їх до заброньованого столику. Чімін заворожено хапав поглядом кожен клаптик простору, немов рибка, що безпомічно глипала ротом. І тільки коли його гарячу долоню випустили у прохолодне повітря, він на мить прийшов до тями. Юнгі слідував кожному правилу у неписаному кодексі джентльмена, галантно проводячи юнака до крісла і допомагаючи йому із сидінням. Він допоміг йому зняти обʼємну куртку і одразу ж підчепив зі спинки крісла теплу, шерстяну накидку, старанно вкутуючи у неї хлопця. Вже за мить Мін сидів навпроти нього, вклавши обличчя у руки, немов у квітковий горшочок, і вичікувально вглядався у досі шоковані очі юнака.

Продовгуваті обігрівальні лампи за їх спинами мʼяко підсвічували обличчя і зігрівали простір довкола. Їх столик знаходився на самому краю, біля перил тераси, з якої відкривався неймовірний вигляд на вечірнє місто, залите теплими вогнями ліхтарів, холоднуватим сяйвом екранних вивісок та червоними фарами машин. Особливістю цього відкритого кафе були незчисленні кущі з рожевими та червоними трояндами, які розташовувались по периметру всієї тераси та між столиками, таким чином виступаючи ще й природною перегородкою, даючи певне відчуття приватності.

– Замовимо щось? – запропонував Юнгі.

– Х-аа? – ледь витягнув із себе запитальний звук молодший.

Мін лагідно усміхнувся:

– Заглянь в меню і дай знати, чого б ти хотів.

Чімін хотів би скинутися з цієї тераси, чесно кажучи, бо він не впевнений, що його слабке серце було здатне впоратися з усіма тими почуттями, які його зараз переповнювали... Але довелося на мить зібрати залишки свого здорового глузду і сил та потягнутися пальцями до меню.

Зараз його мисленнєвий процес нагадував липку жуйку, яка заторможувала кожну думку і плутала сигнали, що надходили з його живота. Він не знав, хотів він зараз вкласти в рота їжу, чи радше ті привабливі рожеві губи навпроти (проте, було б непогано отримати і те, і інше). Чімін знав свого хьона надто добре, і він чудово розумів, що якщо він сам не тикне пальцем на щось, то це зроблять за нього, а тому, він похапки пробігся очима по меню і обрав перше, що привернуло його сплутану увагу.

– Панкейки на вечерю, гм? Цікавий вибір, – усміхнувся Юнгі, але не став відмовляти хлопця, сьогодні він міг обирати все, що йому хочеться.

– Це не просто панкейки, вони з сиропом шипшини і справжніми зацукрованими трояндами! – миттю заперечив Чімін, оживившись від зауваження старшого.

– Гаразд-гаразд, багато цукру, як скажеш... – не зміг приховати веселої посмішки Юнгі. – Як щодо напоїв?

– Ем... – замислився юнак.

– Відгуки кажуть, у них відмінне біле вино, – запропонував старший, спостерігаючи за нерішучістю юнака.

– Ох, так, звучить чудово, хьон! – засвітився хлопець.

Юнгі вдоволено відклав меню убік та натиснув кнопку виклику персоналу. Вже за хвилину енергійна дівчина записувала у свій блокнот замовлення пари і просила зачекати 15 хвилин на страви, поки невдовзі вона піднесла до їх столику два келихи вина і скляну пляшку звичайної води.

Вони знову залишились наодинці і Чіміна охопила нова хвиля тривожних думок, хлопець зробив один жадібний ковток вина, який на мить обпік його язик, вже згодом залишаючи по собі ніжний виноградно-квітковий присмак.

– Чімін-а, все гаразд? – занепокоївся старший, помітивши зміни у настрої юнака і стрімко зникаюче вино з його келиху.

– А-а, ахха, так, так, все гаразд, хьон, – нервував хлопець, – я просто, просто... Це справді чудово, цей вечір, ти... я ніколи і не мріяв про таке, просто...

– Хей, – покликав тихий, лагідний голос, – хей, Чіміні, все добре, поглянь на мене, – ніжно промовив Юнгі, потягнувшись вперед та накривши руку хлопця своєю. – Скажи хьону, що тебе зараз непокоїть?

Від ніжного дотику і люблячого голосу Чімін трохи розслабився, ледь прикушуючи нижню губу.

– Я-я... коли я сказав, що я хочу побачення, я не думав... не думав, що воно буде ТАКИМ, і...

– Таким? – перепитав старший.

– Таким чудовим, і неймовірним, і казковим, і... – не міг підібрати слів Чімін, викликаючи поблажливу, люблячу усмішку на обличчі Міна. – Я просто... це так багато, і я не хотів тебе змушувати, я...

– Які дурниці, – перебив хлопця Юнгі, – ти не змушував мене нічого робити.

– Ні, але я... я вимагав і... я не думаю, що я заслуго...

– Ти заслуговуєш на увесь світ, Чімін, – різко обірвав молодшого Мін, не бажаючи слухати, як хлопець знову себе знецінює; він був ладен повторювати це стільки, скільки буде потрібно, щоб Чімін справді повірив, що він вартий лише найкращого. – І це найменше, що я можу для тебе зробити. Я хочу, щоб ти був щасливим, хочу бачити твою щиру усмішку, хочу чути твій дзвінкий сміх, хочу бути твоєю опорою, хочу допомагати тобі у всьому, хочу бути поруч. І я більше не хочу бути причиною твоїх сліз. Ніколи. Я тут, Чіміні. Завжди був, є і буду.

Губи юнака затрусились, у горлі пересохло і язик забився десь глибоко у шлунок. Він глипав очима і не наважувався видати і звуку.

– І щоб ти знав, – вирішив додати Юнгі, – я планував запросити тебе на це побачення наступного тижня, та після твоїх слів я просто вирішив змістити його на сьогодні.

– Ох..? – ще більше розширив очі юнак. – Т-ти, ти справді планував це?

– Мгм.

– Чорт, хьон, тепер я відчуваю себе ще більшим ідіотом, – Чімін засоромлено притиснувся чолом до столу, намагаючись злитися з ним у одне ціле.

Мін пирснув повітрям, відпускаючи лагідний смішок і спостерігаючи за розпачем юнака навпроти. Він відірвав свою руку від руки Чіміна і натомість переніс її на медово-каштанові пасма, ніжно погладжуючи його заклопотану всякими дурницями голову.

– Не страшно, Чімін-а, я люблю тебе і таким, – грайливо відповів Мін, пестячи шовкове волосся.

– Щ-що?? – хлопець різко відірвав чоло від стола і натомість вклав на нього своє підборіддя; чорні зіниці розширилися і заблистіли, зазираючи угору на радісне обличчя старшого. – Т-ти, ти сказав... що ти сказав..??

– Мм? – не зрозумів Юнгі. – Аа... так — я люблю тебе.

Преспокійно випалив Мін, немов бажав "Доброго вечора".

– Тц, хьон... – прошипів Чімін, міцно стиснувши губи, і знову буцнувся чолом об деревʼяну поверхню. – Ти просто...

– Що? Це ж очевидно, – одночасно дивувався і забавлявся реакцією юнака Мін.

– Можливо, це очевидно тобі, – бурмотів у стола Чімін, – але мені ти цього не казав раніше... Як я можу знати щось напевне, поки ти цього не озвучиш?

– Хм, це слушно, – врешті згодився з логікою молодшого Юнгі і спустив руку з волосся хлопця до його щоки, легко погладжуючи її великим пальцем і спонукаючи підняти голову.

Чімін слухняно підвів голову догори, піддаючись ласці свого хьона і ледь падаючи щокою у його теплу долоню. Чорні очі навпроти велично височіли над ним, та в них не було ані краплі зверхності чи пихатості — лише безкрайня ласка та тепло.

– Я кохаю тебе, Чіміні.

Ось так легко чиєсь розбите серце здатне зцілитися. Всього завдяки кільком щирим словам. Особливим словам. Словам, промовленим з такою впевненістю, лагідним, мʼяким голосом, солодким як самий цукор — солодшим за нього. Липкий, плинний сироп, який немов густа патока міцно склеює гострі шматочки серця між собою — і воно знову бʼється — голосно, нестямно, жваво.

Чімін хотів щось відповісти, хотів щось сказати, та його думки стрибали одна поперед одну і змушували його рот лише дурнувато відкриватися та закриватися. А вже наступної миті, поруч з ними почувся тихий тупіт і перед столиком зʼявилась офіціантка із величезним підносом. Чімін відскочив від столу та руки Юнгі, врешті випроставши спину у кріслі. Він чемно вклав руки на коліна і спостерігав, як на столі зʼявляються тарілки із замовленими стравами. Вони подякували дівчині і за столиком знову запанувала тиша. Чімін блукав поглядом по широкій тарілці, не наважуючись радіти чи проявляти будь-які емоції.

– Гм, мушу визнати, виглядає непогано, – раптом сказав Юнгі та грайливо посміхнувся, розглядаючи гірку панкейків на тарілці молодшого, – тепер я навіть трохи заздрю.

Чімін підняв погляд на страву старшого, яка виглядала немов не з цього світу і дразнила ніс своїм апетитним запахом. Юнгі не відмовляв своїй любові до мʼяса і замовив стейк Рібай та гарнір із овочами гриль і печеною картоплею з лимоном і спеціями. Молодший проковтнув слину і скептично поглянув на веселе обличчя Міна.

– Справді, хьон? Хочеш помінятися? – із викликом здійняв брову хлопець та схрестив руки на грудях.

– Я б із радістю, – удавано сумно зітхнув Мін, – та як же я можу відбирати таку поживну, королівську вечерю у свого чарівного хлопця.

– Їж свій стейк, поки він на тарілці, а не на твоїй голові, – фиркнув Чімін і закотив очі.

– Із превеликим задоволенням, – дразливо усміхнувся Юнгі, кидаючи ще один іронічний погляд на панкейки Чіміна.

Чімін тихо цикнув собі під носа і підсунувся ближче до столу, уважно роздивляючись гарно викладені цукрові троянди довкола панкейків. Можливо, лише зовсім трішки, його приваблював той дражливий запах стейку, який зараз так завзято розрізав Юнгі прямо перед його носом, та все ж він не шкодував про своє замовлення, бо панкейки і справді виглядали неймовірно. Товсті, пухкі, ідеально круглої форми, достатньо підрумʼянені, зі шматочком масла на горі, і взагалі немов зійшли з картинки кулінарної книги. А рожеві троянди поруч, залиті крихким карамелізованим цукром і посипані золотистими кулінарними блискітками взагалі видавалися просто вологою мрією будь-якого фуд-блогера. Рука Чіміна потягнулась до білого соусника і піднесла його до носа хлопця, солодкий аромат шипшинового сиропу вмить збадьорив всі смакові рецептори юнака і змусив ті танцювати у нетерпінні. Чімін усміхнувся про себе і обережно схилив соусник у повітрі носиком донизу, щедро поливаючи соковиті панкейки червонуватим сиропом, який апетитно стікав донизу і утворював липку калюжу довкола. Він не стримався і потягнувся до свого телефону, зробивши кілька памʼятних фото цього кулінарного шедевру. Чімін ще раз окинув оком той дурний, спокусливий стейк навпроти і тихо здихнув, взявши до рук ножа з виделкою.

І щойно він зібрався розрізати свою ідеальну гірку панкейків, перед його носом зʼявився щедрий шматок стейку, нанизаний на виделку та легко змочений у червоному соусі. Чімін швидко підвів погляд до Юнгі і завмер на мить із німими знаками питання у очах.

– Скуштуй.

– Щ-що... але це твій, я...

– Чімін-а, – перебив його Юнгі, – давай, скажи "Аа", будь чемним хлопчиком.

Щоки хлопця вмить злилися із кольором липкого шипшинового сиропу, який зараз ліниво розтікався по його тарілці, а очі ледь затремтіли. Низький голос дзвінко відлунював у вухах, а грайлива посмішка навпроти змушувала нервово проковтнути слину. Чімін не міг пручатися ані проханню хьона, ані своєму власному тілу, яке слухняно відкрило рота і затамувало подих. По його губах ковзнув ароматний шматочок стейку і він відкрив рота ще трішки ширше, тепер відчуваючи солоний присмак та важкість на своєму язиці. Його зуби інстинктивно примкнулися, стукаючи по металевій виделці, яка тепер поволі залишала його ротову порожнину, наостанок ковзаючи по губах і залишаючи на них легке відчуття прохолоди. Несміливо, повільно, він почав жувати, щиросердно намагаючись сконцентруватись на смаку, а не на тих важких, темних очах навпроти, які пильно стежили за кожним порухом мʼязів на його обличчі. Хлопець проковтнув старанно пережований стейк і присоромлено відвів погляд.

– Д-дякую, хьон...

– Ще дещо.

– Гм..? – не встиг запитати Чімін, як перед його губами знову зʼявилась виделка, тепер зі шматочком духмяної запеченої картоплі, яка дразнила ніс ароматом лимону та розмарину.

– Аааам, – награно протягнув Мін, натякаючи хлопцеві, що він повинен зробити.

Чімін зиркнув на старшого, вдаючи ображену гуску, яка от-от була готова зашипіти, але щойно Юнгі грайливо здійняв брови і легко усміхнувся — Чімін проковтнув все як чемний хлопчик, яким він і є, не забувши опісля ввічливо подякувати.

– Молодець, – похвалив хлопця Юнгі і повернувся очима до своєї тарілки, як нічого не трапилося.

– Іноді ти буваєш таким жорстоким, хьон... – буркнув Пак, роблячи спраглий ковток вина.

– Правильне слово — щедрим, Чімін-а, – усміхнувся Юнгі, з апетитом закладаючи за обидві щоки свій стейк.

– Мгм... – закотив очі Чімін і врешті взявся за панкейки.

Перший шматочок пухкого тіста хутко полетів до рота і у грудях юнака розлилося тепло — це було просто блаженно. Ніколи до цього він не смакував подібних панкейків і дуже сумнівався, що скуштує ще, адже той перший шматок завжди особливий і найсмачніший. Карамелізовані троянди приємно тріскотіли під ножем і лоскотали цікавість. Смак був незвичним, немов його улюблений трояндовий чай помножений втричі і приправлений щедрою порцією солодких, збитих вершків, бо, як виявилось, ними і були начинені рожеві бутони. Обличчя Чіміна сяяло яскравіше полярної зорі, позаяк цукор швидко розносився по тілу і бадьорив кожен нерв хлопця.

Юнгі із усмішкою спостерігав за таким завзяттям хлопця і не смів тривожити його ейфорійний, блаженний стан. Тарілки і келихи швидко пустіли, натомість настрій і животи повнішали. Мін замовив їм ще по келиху вина і відкинувся на спинку крісла, перевівши погляд на нічне місто, вдумливо розглядаючи потік машин та людей вдалині. Його відволік солодкий трояндовий запах, який раптом опинився поруч із носом. Юнгі повернув голову вперед і побачив перед собою нанизаний на виделку шматочок панкейку, вимочений у сиропі разом із цукровою трояндою; він запитально здійняв брову.

– Аааааамм, – протягнув Чімін, відлунюючи слова старшого, – будь чемним хлопчиком, хьон, відкрий ротика.

Юнгі вдивлявся у зухвалі очі навпроти, які одночасно горіли жагою своєї дрібʼязкової помсти та щирим бажанням поділитися незабутнім, смачним десертом. Мін лукаво посміхнувся, прикусивши нижню губу, а потім здійняв свою руку, схопивши Чіміна за запʼястя руки, що висіла у повітрі та тримала виделку. Він легко нахилив голову вперед, привідкриваючи губи, та повільно увібрав до рота солодкий шматочок, просуваючись губами по виделці вперед трішки більше потрібного. Не відводячи погляду від хлопця та утримуючи його руку на одному місці, він із дзвінким чмоком випустив виделку із рота, немов то був чупа-чупс якийсь, і вдоволено усміхнувся, перш ніж відпустити запʼястя юнака і почати пережовувати солодкий панкейк.

Чімін сидів там, закамʼянівши, немов на нього щойно Медуза Горгона поглянула, не в змозі одразу опустити руку, що так і зависла у повітрі. Але зовсім скоро вона сама почала тремтіти, слабнучи та благаючи хлопця змилуватись, і він хутко повернув виделку на тарілку, врешті безсило скинувши руку на своє стегно.

– Гмм, непогано. Як на мене, трохи засолодко, але не смертельно, – постановив Мін, врешті завершивши своє скрупульозне дегустування.

За мить на їх столі зʼявилося ще по одному келиху вина і зникли пусті тарілки. Вони мовчки відпили зі своїх келихів; щоки Чіміна все ще румʼяніли, відголошуючи нещодавній "панкейковий інцидент", через що юнак нервово переминав пухкі губи між собою, більше не наважуючись на жодні слова, натомість займаючи рот виноградним ферментованим напоєм.

– Не голодний? Хочеш ще чогось? – поцікавився Юнгі, перебиваючи тишу.

Чімін заперечувально захитав головою; його розум поволі знову заполоняли набридливі, шумні думки.

– Чіміні, – лагідно покликав Юнгі, – щось не так?

– А-н, ні, хьон, – одразу ж заперечив молодший, не бажаючи тривожити Міна своїм непостійним настроєм.

– Я ж знаю, що ти знову про щось думаєш, Чімін-а. Ти завжди можеш поділитися зі мною своїми думками, не намагайся постійно впоратись з усім сам.

Насправді, Чіміна багато що непокоїло, багато різних речей... Перед ним і справді лежав ще довгий шлях до 'позитивного мислення', проте, на щастя, Юнгі не стомлювався йому нагадувати, що він більше не був забовʼязаний йти цим шляхом один. Тепер він міг покластися на старшого, міг довірити йому всі свої сумніви та тривоги, так само, як і теплі усмішки та люблячі погляди.

– Я-я... – нерішуче почав Чімін, – я просто такий... такий щасливий, хьон, – сумно усміхнувся юнак. – І разом з тим... разом з тим наляканий... що все це може зникнути будь-якої миті. Або, що все це взагалі лише в моїй уяві... – хлопець похилив голову, очікуючи почути стомлене зітхання старшого.

Але, натомість, він почув лише як Мін встає з-за столу і тягне своє крісло ближче. Чімін здивовано повернув голову на звук і побачив, як старший всівся прямо поруч з ним, беручи його руки в свої та притягуючи їх до губ, залишаючи ніжний, теплий поцілунок на мʼякій шкірі.

– Це тобі також здається вигадкою? – тихо запитав Юнгі, розсипаючи поцілунки по руках хлопця. – Я нікуди не зникну. Я все ще тут, Чіміні. І буду поруч так довго, як тільки ти цього забажаєш.

Юнгі приклав свою щоку до рук хлопця, на мить затихнувши та заплющивши очі, купаючись в теплі та солодкому трояндовому ароматі.

– Мені це також потрібно, – раптом продовжив Юнгі, схвильовано прикушуючи свою губу. – Ти потрібен. Так близько і так довго, як це тільки можливо.

Тихий шепіт звучав так вразливо, так щиро. Він вібрував шкірою і проникав у кістки. Чімін так занурився у власні страхи, що і зовсім забув, що вони можуть виникати не лише у нього. Хлопець обхопив гарячі щоки старшого обидвома долонями і підвів його обличчя догори, зустрічаючи чорні, тремтливі очі своїми теплими карими, рішучими.

– Я кохаю тебе, Юнгі! Більш за все на світі кохаю. Так сильно, що інколи хочеться вилізти з власної шкіри. Ти моє все. Мій цілий світ. Мій дім.

Чорні очі навпроти на мить перестали труситися і завмерли, повільно розпливаючись по білій склері у одну суцільну темну, блискучу пляму. Юнгі потягнувся рукою до щоки хлопця, лагідно погладжуючи його мʼяку скулу та запускаючи пальці у мʼяке волосся поруч з вухом.

– Клянусь, якщо ти мене зараз не поцілуєш, я заберу свої слова назад, – жалібно проскавулів Чімін, не в силах більше терпіти цю напругу, яку, немов навмисне, утримував Юнгі.

– Хіба поцілунок в губи це найважливіше, Пак Чімін? – прошепотів старший, не спускаючи очей із невдоволеного обличчя навпроти.

– Звісно! Якщо це не так, чому ти тоді постійно продовжуєш відкладати його немов якийсь останній десерт у своєму житті? – спалахнув хлопець, врешті даючи волю своєму накопиченому невдоволенню.

– Хм... можливо тому, що ти виглядаєш неймовірно мило, коли не отримуєш те, чого так сильно бажаєш? – провокативно здійняв брову Мін.

– Пфф, і це вся твоя причина? – фиркнув юнак, не вірячи власним вухам. – Ти ж чудово знаєш, що я увесь цей час хотів отримати той довбаний поцілунок.

– Гмм, ти ж знаєш, що ти міг просто його попросити? – відповів Юнгі, відчуваючи, як його обличчя мстиво стискають маленькі сильні рученята.

– Аргхххх, повірити не можу! – гнівно зіхмурився Чімін. – Та хто просить про таке, це ж очевидно...

– Як я можу знати щось напевне, поки ти цього не озвучиш? – повернув Юнгі хлопцеві його ж власні слова.

– Тц, це що, тест якийсь? Ти хотів, щоб я попросив тебе про це? – продовжував дутися Чімін.

– Це не тест, Чімін. Я просто хочу, щоб ти відкрито говорив зі мною, – стримано відповів старший. – Хочу, щоб ти навчився озвучувати свої думки та бажання і не ховався від мене, – Юнгі ніжно погладив великим пальцем щоку хлопця, змушуючи повернути його погляд на себе. – Хочу, щоб в цих стосунках ти почував себе безпечно і навчився довіряти мені та покладатися на мене.

– Оо...

Обличчя Чіміна скривилося у напів болісній гримасі, слова старшого змусили його задуматись і відчути гострий щипок провини — який же він егоїст... Увесь цей час він просто чекав, поки все зроблять за нього, поки прочитають його думки, і злився щоразу, як 'магії' не траплялось. Інколи він геть забував, наскільки його хьон терпеливий, виважений та дорослий. Його дії ніколи не продиктовані злими чи мстивими намірами, і він ніколи б не змусив Чіміна навмисне страждати чи плакати. Увесь цей час він не стомлювався нагадувати йому, що він поруч і Чімін може розмовляти з ним на будь-які теми, і особливо на найважчі. Юнгі лише хотів, щоб він почувався в безпеці, відкрився йому. І він ніколи не тиснув на нього: ані розмовами, ані фізичною близькістю. За увесь цей час, Чіміну навіть на секунду не спадало на думку, що, можливо, у Юнгі також були всі ті бажання та потреби, що і у нього, але він поступився ними, терпеливо чекаючи на Чіміна, поки він сам буде готовий відкритися та поділитися своїми думками, адже саме вони, ще зовсім нещодавно, і привели хлопця у таке гірке, плачевне становище, в результаті штовхаючи його на безрозсудні слова та дії. Чорт, Пак Чімін, ти такий ідіот.

Чімін не помітив, як вздовж його щоки пробігла тиха сльоза і як старший швидко стер її своїм пальцем. Юнгі ніжно поцілував мокру шкіру і обійняв хлопця, вкладаючи його підборіддя на своє плече та лагідно накриваючи великою долонею потилицю хлопця, притискаючи його до себе ще ближче.

– Все гаразд, Чіміні, все гаразд, – тихо шепотів Мін, – я чекатиму стільки, скільки потрібно.

Юнак міцно стиснув губи, намагаючись стримати свої емоції та сльози, що так раптово почали нагромаджуватись у його очах.

– В-вибач, хьон... – тремтяче промовив молодший, – вибач, я такий егоїст... я-я намагатимусь стати краще. Я хочу, хочу ділитися з тобою тим, що мене турбує, просто... чорт, чому це так складно... – Юнгі не перебивав його, не заперечував, лише уважно слухав, лагідно погладжуючи юнака по спині та даючи йому можливість казати все, що прийде у голову. – Я довіряю тобі, я знаю, що ти... ти завжди підтримаєш мене і ніколи не насміхатимешся наді мною, – тіло хлопця ледь здригалось від емоцій, але він намагався зібратися з думками. – Я... мені, мені просто завжди здається, що варто тобі почути все те сміття, яким постійно забита моя голова, то ти відвернешся від мене. Що тобі просто набридне постійно чути про всі мої дурні страхи, сумніви і тривоги. Та разом з тим, я ненавиджу себе за те, що приховую цю жалюгідну частину себе, немов я обманюю тебе, показуючи лише хороше. Але, таким чином, мені здається, що я оберігаю тебе від цієї темної частини. Та, мабуть, і тут я думаю лише про себе і оберігаю лише себе... щоб ти... щоб ти не розчарувався в мені... – більше Чімін не міг себе стримувати і з його очей покотилися соромливі сльози, які мочили плече старшого через білосніжну сорочку. – Я-я, я так люблю тебе, хьон, інколи я не знаю, як мені впоратись з цими почуттями і вони перетворюються у щось жахливе, щось, що змушує мене ненавидіти себе за один лише той факт, що вони у мене є... Бо ти, ти здаєшся таким прекрасним... таким ідеальним, хьон... Мені здається, наче я не достойний навіть дихати одним повітрям з тобою. Мені так страшно, навіть зараз, особливо зараз... розчарувати тебе...

Хлопець різко замовк, власні слова, немов гірка отрута, розʼїдали його серце та мозок, які, як він думав, знайшли свій довгоочікуваний спокій у обіймах коханої людини. Але, як виявилось, жодна інша людина не здатна побороти його власних демонів, які так давно і міцно вкоренилися у його підсвідомості та керували кожним його кроком. Це була його власна боротьба — боротьба за власне серце та прихильність. І він знаходився лише на самому її початку.

Та навіть якщо інша людина і не здатна боротися та виграти цю битву замість нього, вона завжди може знаходитися поруч та підтримувати його на цьому нелегкому шляху. І Юнгі був тією людиною. Людиною, котра бачила у ньому все те прекрасне, чого ще поки не бачив сам Чімін. Людиною, котра щиро кохала його та любила кожну його частинку — гірку чи солодку — кожну. Юнгі ніколи не ділив людей на хороших та поганих, керуючись лише сухими фактами і причинно-наслідковим звʼязком. Зрештою, такою була природа всього у всесвіті — без світла не існує темряви та навпаки. Він ніколи не ідеалізував ані себе, ані інших. Люди не досконалі, ніколи не будуть, але деякі з них здатні настільки опанувати та прийняти свою недосконалість, що непомітно для себе та інших наближаються до того самого недосяжного ідеалу. І Чімін був для Юнгі тією людиною. Людиною повністю свідомою власних демонів, і разом з тим, людиною, котра відчайдушно тягнулась до світла. Він був тією доброю та щирою людиною, люблячою і теплою, красивою та, разом з тим, колючою. Немов троянда, несвідома власної краси, але знайома із жорстокістю довколишнього світу, вона була вимушена захищати свої тонкі пелюстки гострими шипами, не зі зла — а зі страху.

Юнгі міцніше обійняв тендітного юнака у своїх руках, залишивши мʼякий поцілунок на його каштанових пасмах. Він мовчав, даючи хлопцеві змогу прожити всі ті емоції, які він ховав у собі. Понад усе, Юнгі прагнув створити для нього той безпечний, комфортний простір, де він міг би давати волю власним почуттям не даючи їм жодних імен. Не заперечувати їх, не перефарбовувати їх — просто прийняти їх такими, які вони є і знати, що від цього Місяць не звалиться на Землю, що від цього — між ними нічого не зміниться.

Під вухом Юнгі почувся тихий смішок, юнак зробив один глибокий вдих і повільно видихнув, приводячи своє тіло та розум до тями.

– Дякую, хьон... – промовив тремтливий голос, – що не перебивав і не переконував мене у зворотньому... Здається, тепер я розумію, що ти мав на увазі...

– Все добре, мій маленький, я завжди поруч.

– Мгххх, – раптом прошипів юнак, міцно притиснувшись чолом у плече Юнгі.

– Що?

– Сьогодні ти вже перевищив допустиму норму ласкавих імен...

– Гм, невже? Так і знав, що тобі це подобається, мій соромʼязливий трояндовий панкейк.

– Тццц, хьон! – ще більше стиснувся юнак.

– Так, мій янгол?

– Припини!

– Ти впевнений, що це саме те, чого ти хочеш, моя... солодка цукрова хмаринка? – усміхнувся Мін, відчуваючи, як черговий потік гарячого, скомпресованого повітря обпалює його шкіру через сорочку.

– Впевнений!

– Гаразд, як скажеш, – швидко погодився Мін.

– І, хьон...

– Мм?

– Тільки не припиняй назавжди, лише на деякий час, гаразд..? – тихо попросив Чімін, ніяково кусаючи щоку зсередини. – Я, ем, просто вирішив, що варто це уточнити...

– Звісно, Чіміні. Дякую за це важливе уточнення, я ціную це, – тепло усміхнувся Мін, схвально поцілувавши юнака у голову.

Тіло в руках Міна врешті трохи розслабилось, дихання та серцебиття повернулися до норми, емоції вщухли — Чіміну і справді було це потрібно. Ослаблені руки хлопця потягнулися довкола спини старшого і міцно стиснули його, немов намагалися вичавити із нього саму душу. Чімін широко усміхався у широке плече і тіснився якомога ближче, і Юнгі був зовсім не проти тимчасово побути його мʼякою іграшкою (а коли він був проти...).

– Дякую за цей чудовий вечір, хьон, – пошепки промовив хлопець, – я запамʼятаю його на все життя.

– Я також, Чіміні, – лагідно усміхнувся старший, – я радий, що тобі сподобалось.

– Ох, і це місце таке чудове, хочеться залишитись тут назавжди, – мрійливо зітхнув юнак.

– Ну, назавжди, мабуть, не вийде, але ми можемо сидіти тут поки не набридне, або поки нас не виженуть.

– Хах, це були б цікаві спогади, – усміхнувся юнак. – Але, думаю, Кіта нас не пробачить, якщо ми проведемо тут бодай одну лишню хвилину... ох! – раптом запанікував хлопець і відстрибнув з обіймів, перелякано заглядаючи у очі Юнгі. – Хьон, ти ж погодував його перед тим як прийшов забрати мене?!

– Спокійно, Пак Чімін, – поблажливо усміхнувся Мін, – все з ним гаразд. Я попросив Хосока зайти пізніше і додатково нагодувати те пухнасте нещастя.

– Ох, справді?.. – здивовано розширив повіки юнак. – Мабуть, він був не у захваті...

Чімін нервово стиснув губи. Їх відносини з найкращим друга Міна ніколи особливо не складались, та й зазвичай вони майже не пересікались. Здавалось, старший ніколи не горів бажанням спілкуватися з ним. Можливо, це тому, що на відміну від Юнгі, Хосок одразу був здатен бачити його приховану жалюгідну сутність, яка інколи грала з хлопцем у жорстокі ігри, змушуючи його прикидатися кимось іншим, кимось щасливим... Однак, після того випадку на балконі, коли він раптом розплакався на очах у Хосока і той зʼясував, що у Чіміна увесь цей час були почуття до його найкращого друга, напруга між ними трохи спала. Старший, здавалось, навіть був по-своєму радий, що ті двоє врешті поговорили і зізнались у своїх почуттях. Та все ж, Чіміну і досі було ніяково дивитись Хосоку у вічі.

– Не переймайся, його захват, як і настрій, дуже перемінливий, – відповів Юнгі, заспокійливо погладжуючи руку молодшого. – Я знаю, що він насправді обожнює котів, але ніколи у цьому не зізнається. Можу закластися — за нашої відсутності боки Кіти добряче обжамкали і навіть заспівали йому колискову на прощання, – пирснув сміхом Мін, уявляючи собі цю компроментуючу картину, якої його найкращий друг соромився би до кінця життя, якби його раптом застукали за подібним "некрутим" заняттям.

– Ох, ну гаразд... – полегшено видихнув Чімін.

– Хочеш ще чогось поїсти? – запропонував Мін, непокоячись про свого обезсиленого хлопця.

– Хьон, ти хочеш розгодувати мене як Колобка? – здійняв брову Чімін.

– Я хочу, щоб ти добре почувався, Чімін-а, – Юнгі відтягнув щоку хлопця двома пальцями. – Але, знаєш, я не проти, якщо на цих щічках зʼявиться трохи більше жирку.

– Пффф, – фиркнув Чімін, – цьому ніколи не бути! Вони й так достатньо круглі...

– Коли ти так дуєшся, мені хочеться відірвати їх і скласти собі у нагрудну кишеньку.

– Брр, хьон, це супер моторошно... – із жахом поглянув на старшого Чімін.

– Ну-ну, любов моя, я жартую, я не зроблю такого. Принаймні, поки ти живий, – додав Юнгі, змушуючи тіло молодшого інстинктивно відхилитися узад, тікаючи з-під його рук та божевільного погляду.

– Ем, гаразд, Юнгі-хьон, думаю, тобі вже достатньо вина...

– Гмм, шкода... я стаю більш тактильним, коли достатньо випʼю~, – театрально зітхнув Юнгі.

– ОФІЦІАНТ, нам ще вина!!! – блискавично вигукнув Чімін на межі своїх можливостей, змушуючи Юнгі залитися сміхом.

– Ти справді хочеш той поцілунок, гм? – посміхаючись хмикнув Мін.

– І не тільки його... – соромливо відвів погляд хлопець.

– Мгм, я бачу, – Юнгі вдоволено відкинувся на спинку крісла.

Виявилось, навіть через всі ті кущі троянд і цілу терасу, уважна дівчина, яка сьогодні була їх офіціанткою, розчула відчайдушний крик Чіміна і вже за хвилину зʼявилась перед їх шокованими обличчями з круглим підносом та двома келихами вина на ньому. Чімін ніяково вибачився за свою поведінку, на що дівчина лише усміхнулась та відмахнулась рукою, рада бачити щасливу, червоніючу пару перед собою. Щойно радісна дівчина покинула їх столик, молодший соромливо стиснувся у кріслі в калачик: піднявши стопи на широке сидіння, і сховав голову між колін, міцно обвивши ноги руками.

– Вибач, хьон... – тихо простогнав хлопець у свої коліна.

– Та годі тобі, це було весело, – не міг перестати усміхатися Юнгі, – будуть чудові спогади.

– Мхммм... – винувато протягнув хлопець. – Чорт, це ж все мабуть коштує цілий статок! – раптом подумав юнак, ще більше стиснувши свою нещасну голівоньку між колін.

– Не переймайся про це, додаткові витрати враховані у сьогоднішній бюджет.

– Ох-х..? – здивовано підійняв голову Чімін. – Але... звідки ти..?

– Не переймайся, Чімін-а, це не грязні, бандитські гроші. Все зароблено чесною фрілансерською працею. Копірайтерські навички завжди в попиті, – запевнив хлопця Мін, усміхнувшись.

– То... то ось чому ти останнім часом проводив більше часу над "домашніми завданнями"? – осяяло хлопця.

– Нехай це не хвилює твою прекрасну голівоньку, Чімін-а, – ласкаво відповів старший, намагаючись попередити виникнення почуття провини у хлопця, – просто дозволь мені попіклуватися про тебе, гаразд? Я буду дуже вдячний за таку можливість, – Юнгі ніжно поцілував руку юнака.

– Г-гаразд, – зашарівся Чімін.

– Мій слухняний хлопчик, – задоволено усміхнувся Юнгі, змушуючи Чіміна червоніти ще більше.

І, користуючись черговим німим шоковим станом свого хлопця, Мін спритно вклав у його руку келих з вином та підійняв свій, раптом проголошуючи тост:

– Тоді — за цей чудовий вечір, за наше перше побачення, – Юнгі нахилився вперед, залишивши ніжний поцілунок на щоці Чіміна та заглянув йому у вічі, – і за ці чудові щічки!

Мін дзвінко цокнув своїм келихом по келиху молодшого і зробив ковток вина, очікуючи, поки той зробить теж саме. Чімін, і досі шокований кожним словом та дією свого безтурботного і, очевидно, вже добре захмелілого хлопця, насилу притягнув келих до губ та зробив кілька спраглих ковтків, добряче змочуючи горло спиртовою рідиною.

☾☾☽☽

Ще за годину таких посиденьок, Чіміну стало зрозуміло, що варто закінчувати цей чарівний вечір, інакше його хьон зовсім втратить звʼязок із реальністю. Як виявилось, старший пʼянів значно швидше та ефективніше за нього, і щодо тактильності той також не збрехав, швидше, применшив... Юнгі в такому стані нагадував коалу, що липла до хлопця немов до найсоковитішого евкаліптового дерева на плантації. І не те, щоб Чімін був проти цього, дуже навіть навпаки, в обіймах старшого йому завжди було добре та спокійно, але коли ці обійми ставали настільки тісними та довгими — його мозок стрімко починав відмирати від недостачі кисню.

На щастя, після того як старший ополоснув обличчя холодною водою у вбиральні, він трохи повернувся до тями і навіть зумів стримати себе від чергових нападів ніжності, поки розраховувався за вечерю та викликав таксі. Усміхнена офіціантка побажала їм приємної ночі, не забувши подякувати за щедрі чайові, і провела гостей до ліфту, низько вклонившись на прощання. У тісній кабінці Чімін, очікувано, знову став жертвою напівсонних обіймів старшого. Хлопець із усмішкою прийняв свою нелегку долю та ніжно пестив спину Юнгі однією рукою, поки інша знайшла своє місце на його потилиці, занурившись пальцями у чорне волосся та притиснувши важку, втомлену голову до свого плеча.

Холодне повітря гамірливої вулиці приємно лоскотало шкіру і свідомість, та вже зовсім скоро вони опинились у теплому салоні авто і впали спинами у мʼякі сидіння. Юнгі липнув до тонкого плеча юнака, аж поки мʼязи його шиї зовсім не відмовили і важка голова не повисла у повітрі. Чімін ніжно усміхнувся, милуючись своїм чарівним пʼяним бойфрендом і допоміг йому вкластися на свої коліна. Мін мало не муркотів від задоволення, ластячись щокою до пружних стегон хлопця, обтягнутих у темно-сині джинси. Чімін запустив руку мʼяке вугляне волосся і ніжно масував скальп голови старшого, змушуючи його ще більше розслабитися та втопитися важким тілом у теплі шкіряні сидіння. Рука Юнгі обплела ноги хлопця довкола, немов мʼяку подушку, заповзши довгими пальцями під стегно юнака та насолоджуючись відчуттям тепла і важкості, що придавлювали його руку до сидіння авто. Чімін легко здригнувся, відчуваючи, як по тілу розбігаються солодкі мурахи. Він легко прикусив губу і відвернувся до вікна, намагаючись перемкнути свою увагу на мерехтливі вивіски назовні. Він був впевнений, що зараз міг би отримати від старшого будь що, чого б він тільки забажав, але йому зовсім не хотілось користуватись цим вразливим становищем і плямувати чудові спогади пʼяним поцілунком чи сексом. Зараз йому хотілось лише знаходитись якомога ближче та насолоджуватись тією щирою близькістю, яка панувала між ними увесь вечір...

Chapter Text

Наполегливе сонце царапало тонкі повіки крізь штори, шкіру чола лоскотала мʼяка шерсть, на талію тиснула важка рука, а шию на потилиці дразнило гаряче повітря. Чімін поволі відкрив одне око, одразу ж мружачись і наморщуючи носа — він таки змусить Юнгі змінити штори на цупкіші. Тіло юнака відчувало себе заточеним у камері безкомпромісної любові і прихильності та нило про порятунок, в той час як серце молило продовжувати солодку муку. Оточений сонними котячими тілами, хлопець щасливо усміхнувся собі під носа: Кіта традиційно вклався на його подушці, скрутившись у мирний лакричний клубочок поруч з його головою, поки важке тіло позаду тіснилося до його спини і сопіло у шию — мабуть, так виглядає щастя, думалось хлопцеві. 

Рука Юнгі опоясувала талію юнака, давлючи своєю вагою на його живіт. Чімін ліниво потягнувся рукою нижче і легко торкнувся пальцями холодної крейдяної шкіри. Він лагідно провів пальцями вздовж мʼякої шкіри, змушуючи ту ледь здригнутися та вкритися мурахами. Хлопець пробігся по гострих кісточках та довгих пальцях, легко стискаючи їх своїми, відтягуючи кожен один за одним і потім відпускаючи, щоб ті вдарялися мʼякими подушечками об бавовняне простирадло. За спиною почувся сонний, сердитий стогін, сигналізуючи хлопцеві про невдоволення власника того самого стогону, але Чімін не звертав на це уваги, як і зазвичай. Для хлопця це вже стало звичною ранковою грою — і він не збирався собі у ній відмовляти і сьогодні. Пальці старшого були його улюбленим інструментом, як фортепіано для піаніста, він бігав по довгих, тонких клавішах, грайливо натискаючи на кожну по черзі, витягуючи зі свого особливого інструменту найпрекрасніші звуки та сумлінно складаючи їх у неповторну мелодію. 

– Мгмхх… ти робиш це щоранку… коли тобі набридне..? – нерозбірливо бурмотів сонний голос у шию хлопцеві, змушуючи шкіру слабко тріпотіти від важкого ранкового баритону.

– Коли тобі набридне обіймати мене уві сні? – відповів Чімін, продовжуючи гратися з пальцями старшого.

– Ніколи… – протягнув Мін, тиснучись носом у гарячу шию.

– Ну, тоді у тебе є відповідь на твоє запитання, – усміхнувся юнак, легко вщипнувши тильну поверхню долоні старшого. 

Юнгі цикнув від раптового болю і запустив пальці попід талію хлопця, згрібаючи його під свою сильну руку та притягуючи ще ближче. Чімін зойкнув від несподіванки, різко виганяючи все повітря з легень, через що Кіта перелякано підняв голову і нагострив шерсть, кидаючи розсерджений погляд на юнака. 

– Ауч, хьон! 

– Не “ауч”, а “вибач, хьон”, – гмикнув старший.

– Пф, можливо, я і вибачився би, якби ти не стискав мене як синтепонову іграшку весь вчорашній вечір та ніч, – промимрив хлопець.

– Можливо, я і не стискав би, якби ти не був таким мʼяким і теплим.

– То це моя провина?

– Це твоя перевага, над моїм слабким серцем… 

– Гмм… – протягнув хлопець, стримуючи широку усмішку, – ось як, бо вчора мені здалось, що твоє серце піддається виключно владі пʼятьох келихів вина.

– І двох солодких щічок одного маленького Чіміна, – серйозно додав старший.

– Пхх, – пирснув сміхом молодший, – хьон, ти досі пʼяний? 

– Пʼяний від твого солодкого запаху… – мрійливо протягнув Юнгі, водячи носом по шиї юнака і вдихаючи запах його шкіри.

– Ох, хьон… – здригнувся Чімін, – ти такий милий, коли пʼяний… 

– Я завжди милий, Пак Чімін, – надувся Мін.

Раптом, над їх головами почулося різке шипіння і якесь мотлошіння, Кіта здійнявся на свої чотири і гонорово зістрибнув з ліжка, немов йому щойно мокрим рушником по носі дали.

– Здається, твій кото-бойфренд тебе ревнує, – кривлявся Мін.

– В мене тільки один кото-бойфренд, хьон, і це ти.

– Ммм, тоді ти не проти, якщо я допоможу тобі з ранковим вмиванням? – по-лисячи прошепотів Мін у вухо хлопця.

– Щ-що..? – розгубився Чімін.

Але вже зовсім скоро молодший зрозумів, що мав на думці Юнгі, коли він відчув, як по краєчку його вушної раковини ковзнув гострий, теплий язик, залишаючи по собі мокру стежку. Тіло Чіміна мало не підскочило до стелі, різко здригнувшись і напружившись. Його щоки та вуха миттю залилися яскраво-червоною фарбою.

– А-ах, чорт! Хьон!! – викрикнув від несподіванки хлопець. 

– Гмм? – як нічого не трапилось протягнув Юнгі.

– Якого дідька це було?

– Хм? Просто виконую свої котячі обовʼязки, це ж ти мене котом назвав, – преспокійно відповів Мін.

– Тц, – цокнув хлопець крізь зуби, його тіло все ще переживало шок і вкривалось мурахами.

– Урок засвоєно, Чімін-а? – потішаючись запитав Мін.

– Мхм… 

– Вибач, здається, я не почув тебе.

– Агх! Так, засвоєно — ніколи не називати свого божевільного хлопця котом, – буркнув молодший.

– Молодець, – посміхнувся Юнгі і залишив мʼякий поцілунок на все ще червоному, пульсуючому вусі юнака.

Їх ранкову ідилію перервав звук сповіщення на телефоні Пака і хлопець потягнувся до своєї приліжкової тумби, через що одразу ж був покараний сильнішими обіймами, які утримували його на місці.

– Хьооон, відпусти, я просто погляну на повідомлення, – поблажливо усміхнувся Чімін.

Юнгі невдоволено зітхнув, але трохи послабив свою хватку та дозволив хлопцеві дістати телефон з тумби.

– Ох, чорт!! – миттю підскочив у положення сидячи хлопець. – Я геть забув!

– Що таке?.. – сумно запитав старший, не передчуваючи нічого хорошого.

– Я мав зустрітися сьогодні з Техьоном, це вже 12-та година дня, хьон! – Чімін приречено провів рукою вздовж обличчя. 

– Для чого? Він не може зачекати до понеділка..? – нив Юнгі, не бажаючи відпускати свого хлопця з-під їх теплої ковдри. 

– Ні, хьон, не може, – рішуче заявив Пак, намагаючись встати з ліжка, але щойно він звісив ноги над підлогою, його живіт різко обплели сильні руки Юнгі, котрий підсунувся ближче і вперся чолом у поясницю хлопця. 

– Не йди… – прогудів Юнгі йому у спину.

– Хьон… – щоки юнака залились ніжним румʼянцем і він соромливо усміхнувся. – Вибач, я справді мушу, – він лагідно провів пальцями по руці, що опоясувала його живіт. – Я старатимусь повернутися якомога швидше, – він любляче запевнював.

Як би сильно Чіміну не хотілось залишитись у їх комфортній любовній бульбашці, він не міг просто кинути свого друга, який завжди був поруч та підтримував його. Вони домовились про це ще тиждень тому, Техьон планував поїхати на зимові канікули додому і хотів знайти різдвяні подарунки своїм батькам і молодшій сестрі, яка цього року переходила до старшої школи. Та й Чімін… хотів прикупити дечого своїм батькам і бабусі, адже він також кожного року навідував свою сімʼю під час зимових і літніх канікул. Він обожнював своє рідне місто, але цього разу… цього разу йому зовсім не хотілось повертатись туди, адже це означало, що він не бачитиме старшого цілих два тижні. Вони знали, що це станеться, що цей момент настане і їм доведеться розʼїхатись у різних напрямках на цей період, але жоден з них поки не хотів про це розмовляти… 

В них ще був час. Час, який вони проведуть поруч один з одним у теплих обіймах, обмінюючись пливкими поглядами і ніжними словами. Та поцілунками в губи! було б також непогано, якби вони врешті почали обмінюватись, скреготів подумки Чімін. 

Залишивши позаду сумний, розмитий силует старшого, Чімін вискочив за двері їх кімнати, швидко зібравшись і навіть не поснідавши, чудово знаючи, що для нього вже давно готують гнівну тираду у маленькій кімнатці на пʼятому поверсі. Та варто було Чіміну опинитися на коридорі свого поверху, як його вже очікували розлючені очі друга, що поблискували червоними вогниками у притемненому коридорі. Пак подумки ляснув себе рукою по чолу і підійшов ближче, боязко вітаючись з другом. І після того, як він мовчки вислухав свою заслужену порцію нарікань на його двогодинне запізнення, вони врешті опинилися на вулиці, тихо прямуючи у бік автобусної зупинки. Пара з вух Техьона нарешті вщухла і його обличчя помʼякшало, сигналізуючи Паку, що тепер його чекає вже зовсім інша хвиля емоційних запитань.

– То що там Юнгі-хьон такого зробив, що змусило тебе втратити памʼять на цілий ранок? – загравав бровами Техьон.

– Не те, що ти думаєш, – закотив очі Чімін.

– Ох, облом, а я так сподівався на порцію пікантних подробиць з твого сексуального життя… 

– Техьон!!

– Та що? Вам же не по 15 вже, – цокнув язиком Техьон і розвів руками. 

– Вчора… ми були на побаченні, – соромливо зізнався Чімін.

– Ох, святі коржики!!! Та невже це сталося?!! – невіряче засвітились очі хлопця і він закинув одну руку через шию Пака, стискаючи його у напівобіймах. – Вітаю, друг, це справжній успіх!

– Так… ем, дякую, – ніяково усміхнувся Чімін.

– Ти мусиш мені все розповісти, кожну деталь, Чімін-а! Це ж подія року! Нам треба це якось відсвяткувати! Як це сталося? Хто кого запросив? Де ви були?

Безкінечний потік запитань раптом хлинув на розгубленого юнака, поки він чіплявся поглядом за номер автобусу, що виднівся попереду. Здається, він вже знав, як пройде вся ця 40-ка хвилинна поїздка і міг забути про спокійне, медитативне споглядання безтурботного суботнього життя сеульських вулиць через широке вікно автобусу. 

На щастя, під час поїздки Техьон якимось дивом утримався від гучних запитань, різких скриків і скептичних зітхань, а тому, Чіміну не довелось червоніти перед всіма пасажирами, поки він тихенько переповідав другу увесь свій вчорашній день. Техьон уважно вслуховувався у кожне слово і захоплено кивав головою, не втомлюючись широко усміхатись і поплескувати товариша по плечу. 

Щойно їх ноги знову ступили на твердий, ледь присніжений асфальт, хлопці попрямували до торгового центру. Техьон запропонував спочатку щось перекусити, почувши, що його друг досі навіть не снідав, не кажучи вже про те, що це вже був обідній час. Вони швидко замовили собі по мисці улюблених токпоккі і газованому напою та розмістились за столиком, вже за кілька хвилин досхочу набиваючи свої животи. 

– Серйозно, повірити не можу, що ви досі не цілувались, навіть дитсадівці за цей час вже давним б давно один одному у рота залізли.

– Господи, Те, який жах… – Чімін мало не поперхнувся шматком рисового коржа.

– Ви якийсь дуже тупий рекорд намагаєтеся побити, чи що? – не зупинявся Техьон. 

– Я тобі, здається, вже все пояснив, – закотив очі Чімін.

– Пф, пояснив він… це тобі Юнгі-хьон пояснив, а ти і не скористався.

– Я не хотів, щоб це було таким чином… 

– Боже, не знав, що ти така чеснотлива принцеса, ЧімЧім. Пʼяні поцілунки завжди найгарячіші.

– Я не хочу, щоб це було просто гаряче, я хочу, щоб це було чуттєво, ніжно, довго, і щоб я памʼятав це на ранок.

– Ти так кажеш, ніби ви дві бутилки віскі вихлептали, – цокнув язиком Техьон. – Добре, не важливо, тепер ж в тебе є чітка інструкція, все що потрібно зробити — це прямо сказати, що ти хочеш той дурний поцілунок та й по всьому. Головне потім зуміти відлипнути один від одного і не заляпати все довкола слиною, після такого-то тривалого утримання… 

Чімін лише кинув на друга злий, осудливий погляд, скрививши носа від його слів.

– І чого ти кривишся, потім ще згадаєш мої слова, – пирхнув Техьон.

– Ага, обовʼязково, О Великий Кім Нострадамус.

– І, чесно кажучи, на твоєму місці, я б тепер просто так свій поцілунок не віддавав, попередньо не змусивши його самого про нього просити та благати, – роздумував уголос Техьон. – Бо які б там хороші у нього наміри не були, а ігнорувати такі прекрасні, спокусливі, апетитні, пухкі губи може хіба тільки ідіот або повний психопат, і мені здається, що Юнгі-хьон може виявитися сумішшю обидвох… 

– Я навіть не знаю, за що тебе вдарити по голові спершу — за обʼєктивацію моїх губ чи за образи у бік мого хлопця, – злісно зиркнув на друга Чімін і склав руки на грудях.

– Ти б краще свій праведний гнів у інше русло перенаправив — сексуальне русло.

– Господи… – закрив рукою очі юнак, важко зітхнувши.

– Я серйозно, Пак Чімін, старе-добре зваблення ніхто не відміняв. Кілька порухів цими пружними бедрами і язиком — і він увесь твій — скрипить зубами і сумлінно благає.

– Свята Марія, пробий мені вуха цими деревʼяними паличками, – стиснувся у кріслі хлопець від сорому.

– Не вдавай з себе невинну лань, Чімін-а, я знаю твої думки краще за тебе. Хочеш сказати, в тебе в голові цнотливіші картинки виникають? – підігнув одну брову Техьон, на що Чімін лише відвів погляд. – Мгм, як я і думав, – хмикнув хлопець, отримавши своє підтвердження у вигляді двох полумʼяних щік навпроти.

☾☾☽☽

Слова друга надто глибоко засіли у голові Чіміна, а тому весь їх шестигодинний похід по незліченних магазинах пʼятиповерхового торгового центру став для хлопця справжнім випробуванням. Він не міг зосередитися на жодному запитанні чи речі, що йому показував Техьон, запитуючи поради щодо подарунку. Перед його очима просто без кінця блимали різні книги, футболки, чашки, аніме фігурки, музичні диски і всіляка біжутерія — все це мимоволі розмивалось у дві чорні плями, що підозріло сильно нагадували очі Міна і засмоктували хлопця з головою. 

Їм з Техьоном, очевидно, доведеться повторити цей лицарський похід ще раз, адже сьогодні відсутній розум Чіміна аж ніяк не допомагав у відповідальній справі вибору подарунків. Але цього можна було очікувати, позаяк подібні походи по магазинах з Техьоном завжди займали багато часу і кілька підходів. Хлопець дуже прискіпливо ставився до покупок будь-яких речей, скрупульозно вивчаючи кожен товар і порівнюючи ціни. Та сьогодні, на щастя, він все ж визначився бодай з одним подарунком та прикупив батьку книгу його улюбленого автора і музичну пластинку, якої так не вистачало його колекції. Чімін же вирішив взагалі відкласти купівлю будь-яких подарунків для родичів і Юнгі на потім, щоб ненароком не купити якоїсь дурниці; йому потрібно було все добре зважити і обдумати. Потрібно було звільнити голову від навʼязливих бажань та картинок в голові… 

☾☾☽☽

Чімін зупинився біля дверей кімнати і завис на деякий час, вирівнюючи дихання та набираючись сміливості. Він чув, як за дверима лунала ледь чутна, спокійна музика, яка означала, що його хьон зараз працював над якимось сценарієм. За увесь цей час Чімін добре вивчив старшого: зазвичай той навчався у повній тиші, читаючи книги, які вимагали його повної концентрації, проте, коли він сідав до написання своїх сценаріїв, то завжди вмикав якусь музику у пошуку додаткового натхнення, ретельно підбираючи її під настрій кожної історії.

Хлопець обережно прокрутив ключ у дверях та потягнув ручку донизу. Щойно двері привідчинилися, за ними почулось гучне мявкотіння — Кіта хутко зіскочив з колін Юнгі і чкурнув до Чіміна, як тільки його нога переступила поріг. 

– Ох, хей, – тихо привітав кота Чімін, швидко присівши навпочіпки та погладивши його голову, позаяк це був найшвидший спосіб заспокоїти те пухнасте мявкотливе створіння. – Привіт, хьон, – юнак підійняв голову догори та зустрів пару чорних пильних очей, котрі одночасно були нестямно раді його бачити, і помітно гнівались на довгу відсутність хлопця. 

– Мгм, – тихо відповів старший, знову розвернувшись у кріслі до свого столу. – Як погуляли? 

– Ем, непогано… – невпевнено відмовив Чімін, випростовуючись і знімаючи з себе верхній одяг та взуття.

– Голодний? Я можу щось приготувати, якщо хочеш.

– Чесно кажучи, не дуже, Техьон пригостив мене вишневим мафіном по дорозі.

– Зрозуміло.

Чімін нервово стиснув губи, вглядаючись у темну дощову хмаринку, яка висіла над головою Юнгі (він міг поклястися, що бачив її!). Хлопець не знав куди себе діти і що сказати, а тому зробив тактичний відступ до ванної кімнати; здається, та маленька, тісна кімнатка вже стала для нього таким собі місцем сили. Звісно, він не міг провести у ній вічність, хоч інколи дуже хотілось, а тому, вмивши руки та трохи освіживши обличчя, він знову відчинив двері до кімнати і зустрівся зі спинкою крісла Юнгі, котрий навіть дрібку не сіпнувся на звук позаду нього. 

Юнак обережно ступав вперед, даючи своєму тілу волю рухатись в тому напрямку, якому йому хотілося, і зупинився за спиною у старшого. Його руки потягнулися вперед, через плечі Юнгі, аж поки не повисли на них, зімкнувши пальці у замок у повітрі; він мʼяко вклав своє підборіддя на верхівку голови Міна, на мить прикривши очі та вдихнувши улюблений деревний запах із нотками чорного шоколаду та кардамону. Пальці Юнгі на деякий час зависли над клавіатурою і в кімнаті повисла тиша, яка розбавлялась лише мʼякою мелодією з динаміків ноутбуку. Чімін привідкрив очі, вглядаючись у білий екран і рядки чорних, гострих літер на ньому.

– Як минув твій день, хьон? – впівголосу поцікавився Чімін.

– Без тебе, – не роздумуючи і секунди відповів Мін, знову повернувши пальці до роботи.

– Гм… – заінтриговано гмикнув хлопець, відчуваючи дивну суміш жалю, провини та задоволення. – Без мене — добре чи погано?

– Ти сам як гадаєш? – відповів запитанням на запитання старший, що вже говорило про його роздратованість, а значить — розпачливий стан. Бо Мін дуже рідко проявляв подібні емоції, особливо по відношенню до власника двох чарівних щічок. Так, Чімін і справді тепер дуже добре його знав.

Юнак міцніше обійняв старшого за шию обидвома руками. Тягнучись губами до краєчку його вуха, він прошепотів:

– Ти такий милий.

Тіло Міна ледь здригнулося і пальці знову безвільно застигли над клавіатурою. Чімін посміхнувся та мʼяко поцілував холодний хрящик його вуха. Грудна клітка Юнгі нерівно здійнялася і він сутужно видихнув, намагаючись придумати якусь чергову дотепну відповідь, або, буквально, будь-яку відповідь, проте, його язик та мозок перестали його слухатись. Ну, що ж, можливо, Техьон і мав рацію, і зваблення це не така вже й погана ідея, тим паче що в Чіміна це настільки вміло і природно виходило.

Користуючись тимчасовим збоєм у мозку Міна, молодший розʼєднав обійми і вхопився руками за спинку крісла старшого, прокручуючи його і розвертаючи до себе обличчям. Його зустріли ледь шоковані очі і мовчазне запитання у них. Чімін легко усміхнувся і ступив ближче, спираючись руками на плечі Юнгі та присідаючи на його коліна. З легень Міна вирвався короткий, рваний видих і він завмер на декілька секунд, міцно вчепившись руками за поручні крісла, під якими тепер безтурботно лежали стегна молодшого. Чімін нахилився трішки ближче, повільно скорочуючи дистанцію між їх губами і не спускаючи очей з Юнгі, і коли між ними залишались лічені міліметри — він повів обличчям убік та зупинився біля самого вуха Міна.

– Я також скучав, хьон~.

Чімін мʼяко поцілував мочку його вуха, відчуваючи, як міцно стиснулась щелепа Юнгі. Хлопець вирішив не втрачати здобутий прогрес і продовжити свої злодіяння, підіймаючись губами вище і розціловуючи стрімко червоніюче вухо, уважно прислуховуючись до кожного нерівного вдоху та видоху старшого. Задоволений реакцією Міна, він осмілився випустити гарячий кінчик язика зі свого рота і ковзнути ним уздовж гострого хрящика чутливого вуха. Мабуть, для Юнгі це виявилось занадто, бо йому не вдалось стримати ганебний стогін, що раптом вирвався з його горла, і Чімін був готовий поклястися, що нічого прекраснішого в житті він ще не чув. Юнак нервово проковтнув слину, прикусивши свою нижню губу; він повинен був залишатися сильним та зібраним, повинен був контролювати ситуацію, але поруч з Міном це виявилося далеко не легким завданням. Він спробував зібратися з силами та думками, набравши у груди повітря.

– У тебе справді дуже красивий голос, хьон…

Шепіт хлопця пронісся крізь кожну клітинку у тілі Юнгі і змусив шкіру вкритися шаром дрібної, солодкої манки. Короткі нігті ще сильніше впилися у мʼякі, чорні підлокітники, намагаючись приборкати свої почуття і трохи випустити пару. Але, очевидно, сьогодні його кат зовсім не планував так швидко відпускати свою жертву з-під заточеного інструменту. Губи Чіміна відірвалися від червоного вуха і спустилися до шиї, ніжно зціловуючи кожен її міліметр, дразнячи пульсуючу шкіру гарячим повітрям. Одна рука хлопця піднялась з плеча старшого і зарилася пальцями у чорні пасма на потилиці, пізніше згрібаючи їх у кулак і ледь відтягуючи в бік, спонукаючи Юнгі відхилити голову і надати безжальним губам ще більше доступу до беззахисної шиї. Чімін вже потроху втрачав власний розум, стрімко пʼяніючи від терпко-солодкого запаху шкіри. Гіркий, чорний шоколад забивав всі нюхові рецептори, згодом огортаючи собою і смакові рецептори на язиці, який вже було не стримати за пухкими губами. Крейдяна шкіра швидко вкривалась широкими мокрими смугами і блистіла на мʼякому світлі від теплої настільної лампи. 

Дії хлопця ставали все хаотичнішими і йому вартувало титанічних зусиль, щоб спустити себе з небес на землю і повернутися до ніжнішого, повільнішого темпу. І Юнгі не знав, що було жахливіше — ті палкі поцілунки, якими ще донедавна всипали всю його шию, чи знущально повільні, мокрі полизування — і те, і те цілком могло стати причиною зупинки його молодого, здорового серця. Він відчайдушно стримував нові стогони, які постійно загрожували знову без дозволу вирватися з його рота. Насправді, йому вже просто хотілось кричати на повні груди, щоб бодай якось звільнити тіло від напруги. Чімін безсоромно крутився на його стегнах, відтягуючи тканину його домашніх штанів і змушуючи все всередині жалібно скавуліти та збуджуватися. Він ледве відірвав власні руки від підлокітників і потягнувся до бедер юнака, міцно обхопивши їх та впившись нігтями у цупку тканину джинсів. Він намагався втримати хлопця на одному місці, щоб той перестав ковзати по його ногах і створювати ще більше проблем, ніж у Юнгі вже й так було. 

– Чі-Чімін… – ледве вичавив з себе Юнгі, його горло ще ніколи настільки сильно не пересихало.

Але у відповідь він отримав лише зухвалий укус у шию. Зуби Чіміна ледь прикусили палаючу шкіру, залишивши по собі кілька живописних виямок. Юнгі прошипів крізь зуби і ще міцніше стиснув бедра хлопця в своїх руках. Здається, Чімін залишився задоволеним собою і наостанок мʼяко облизнув місце укусу язиком, врешті відхиляючись узад і заглядаючи в затуманені, мокрі очі старшого.

– Гмм? – протягнув Чімін.

– Чорт, ти що… що ти робиш..? – намагався відновити дихання Мін.

– Ти виглядав засмученим і я вирішив трохи підняти тобі настрій, – преспокійно відповів хлопець; зараз Техьон однозначно міг би ним пишатися — так вдало приховувати свій вразливий стан міг лише особливо видатний актор.

– Мгм… дякую, ти його однозначно підняв... – проскрипів зубами Юнгі.

– Як чудово, – розплився у задоволеній усмішці Чімін. – Гаразд, ти наче був зайнятий, не буду тебе більше відволікати, – безтурботно, радісно промовив хлопець, збираючись піднятися з колін Юнгі, але щойно його зад на сантиметр піднявся в повітря — його швидко припечатали назад та знову всадили на місце. – Х-хьон?? – ледь злякано вигукнув молодший від несподіванки, ловлячи на собі важкий погляд навпроти.

– То ти думаєш, ти можеш натворити ось це все і потім просто розвернутися і піти? – мало не вогнем дихав Мін. 

– Н-ні..?

– Ні.

– Я-ем, я просто, – раптом розгубився юнак, похапки намагаючись повернути собі свою попередню зухвалість та впевненість, – я просто справді не хочу заважати тобі…

– Чімін-а, – скептично здійняв одну брову Юнгі, – мені здавалось, що ми вчора домовилися говорити про все прямо, м? А ще мені здається, що ти зараз зовсім не проти продовжувати відволікати мене і далі, чи я помиляюсь?

Чорт, Пак Чімін, і як ти міг піддатися на ту дурну провокацію Техьона, очевидно ж було як день, що подібне з Юнгі-хьоном не пройде… Юнак безжально картав себе подумки, поспішно намагаючись придумати якусь відповідь. Тільки от він знову забував, що Юнгі зовсім не його креативні придумки були потрібні — а проста, прозора правда.

– Я… хьон, я… я справді… справді дуже… дуже сильно хочу поцілувати тебе… дуже сильно… – врешті визнав Чімін, лякливо вглядаючись в чорні очі навпроти, котрі із кожною миттю наповнювались ніжністю та теплом.

– Ось так, добре, мій хороший, – шепотів Мін, підіймаючись руками до обличчя хлопця та вкриваючи теплими долонями його багряні щоки. – Я також дуже, дуже цього хочу. 

– Хьон… – покликав тремтливий голос, – поцілуй мене, будь ласка..?  

Очі Чіміна ледь зблиснули від вологи, Юнгі повільно притягував до себе обличчя юнака, котрий охоче піддавався заклику і приворожено тягнувся вперед. Між їх носами майже зовсім не залишалося простору і вони застигли так на декілька секунд, прикриваючи очі і купаючись у теплі один одного. Чімін вже збирався потягнутися вперед, коли його губ несподівано торкнулось щось дуже мʼяке і лагідне — Юнгі цілував його, він цілував його!! В грудях та голові хлопця бахкали міріади дрібних феєрверків, а мʼязи тіла немов вперше в своєму житті змогли розпружитися, змушуючи його повиснути в руках Міна немов бездиханна лялька. Його руки скотилися з плечей Юнгі і впали донизу, впершись у живіт старшого, поки стопи безвільно розʼїжджалися по слизькому паркету у протилежні боки. Його губи так ніжно зминали — так турботливо, так лагідно. Немов ті були якимось безцінним скарбом, мильною бульбашкою, що могла луснути від будь-якого необережного подиху — його ніколи ще не цілували так . Так правильно і так солодко, так, як йому ніколи і не снилося. Юнгі не поспішав, даючи їм змогу сповна насолодитися кожною миттю, назавжди вкарбовуючи цей поцілунок у кожне нервове закінчення. 

Так, воно було того варте. Кожна хвилина очікування. Чімін не знав, чи він коли-небудь буде здатен відновитися та тверезо сприймати реальність, за яку завжди так відчайдушно чіплявся. Бо це — це не могло бути нею. Це було щось за межами реальності, фантазій та снів — це було справжньою мрією. Такою солодкою, далекою, ефемерною мрією, існування якої він так довго заперечував і ховав у найвіддаленіших закуточках свого мозку, щоб та не зводила його з розуму ще більше. Заради свого виживання, він був змушений забути, викоренити те безцінне вміння. Але Юнгі змусив його все пригадати — знову навчив мріяти. Він показав йому, якими приємними та солодкими можуть бути мрії, якщо тільки бути достатньо сміливим та впустити їх у своє серце — якими досяжними вони є насправді. Юнгі навчив його бути сміливим, бути чесним з собою — і завжди щедро нагороджував за старанність. 

Так тепло — всюди у тілі. Кожна клітинка жевріє і тріпотить життям, любовʼю. Мокрі, гарячі губи дбайливо зціловують всі турботи і зайві роздуми, обережно роздмухуюючи багаття, щоб те не обпікало, а зігрівало тонку шкіру. Ніжні руки ховають яскравий румʼянець на щоках своєю сніжною поверхнею, турботливо підтримують легку, ледь притомну голову у повітрі. Поволі, мʼяко, неохоче розпухлі губи розʼєднюються, лапаючи чуже гаряче повітря; кінчик прохолодного носа Юнгі ніжно пестить шкіру щоки хлопця — дякує та хвалить. Закриті повіки Чіміна досі часто тріпотять, очі під ними бігають з кутка в куток, переглядаючи кольоровий калейдоскоп нових спогадів та емоцій. 

Мін легко відхилився узад, роздивляючись розніжений вигляд обличчя свого хлопця, котрий і досі не міг повернутися з теплих обіймів своєї нірвани, і Юнгі не поспішав його звідти виривати, натомість ліниво ковзав поглядом по прекрасних, трояндових губах навпроти. Куточки рота Міна мимоволі закручувались догори, спостерігаючи за задоволеним обличчям молодшого; він готовий був дарувати йому сотні поцілунків щодня, аби тільки той виглядав таким безтурботним та щасливим завжди. 

Довгі вії юнака поволі почали підійматися догори, привідкриваючи вигляд на широкі чорні зіниці, що розплилися мало не по всій коричній райдужці. Він вдивлявся вперед, намагаючись розгледіти обличчя старшого перед собою, та його зір заливало шаром густого блюру. Чіміну знадобився десяток довгих секунд, щоб його мозок врешті повернув собі повний контроль над зоровими нервами і знову був здатен розрізняти навколишній світ. 

– Я-я л-люблю-ю..тебе, хьонн… – язик бідолашного хлопця нещадно заплітався, спотворюючи його щире зізнання і викликаючи усмішку на обличчі старшого.

– І я тебе люблю, любов моя, – потішно поглянув на хлопця Юнгі, стискаючи його його щоки докупи і відтопирюючи вперед пухкі губи, щоб залишити на них короткий, дитячий чмок. 

Чімін легко зіхмурився, але не мав сил пручатись. 

– Я шерйожно, – жував слова хлопець разом зі своїми щоками, які старший і досі тримав у заручниках.

– Ага, я також, моє шьонечко, – по-доброму кепкував Юнгі, милуючись своїм безвільним бойфрендом.

Юнак вимучено простогнав і спробував вивільнити своє обличчя з рук старшого, відхиляючись всім тілом назад та мало не втрачаючи рівновагу. На щастя, від падіння на тверду підлогу його врятували ті ж самі руки, від яких він так спесиво тікав, зловивши його за спину і повернувши у сидяче положення. 

– Обережніше, крихітко, – прошепотів Мін.

– Тц, хьон..! – розчервонівся хлопець.

– Гм?

– Ти знову називаєш мене… так… – звів брови на переніссі юнак.

– Скажи, що тобі не подобається — і я одразу ж перестану, – із викликом поглянув на хлопця Юнгі.

Очі Чіміна розгублено забігали з кутка в куток і він напружено стиснув губи, врешті соромливо опустивши погляд донизу.

– Мгм, як я і думав, крихітці подобається бути крихіткою, – самовдоволено посміхнувся Юнгі.

Юнак зашипів немов паруюча праска і різко гупнувся чолом у груди Міна, караючи того за самовпевнені слова і ховаючи власне рясно червоніюче обличчя. 

– Ненавиджу тебе… – пробурмотів Чімін.

– Ох, яким же все-таки коротким виявився той один крок від любові до ненависті… – сумно зітхнув старший.

– Не знаю, чого ти очікував, у крихіток всі кроки короткі, – фиркнув хлопець. 

– Гм… здається, мене переграли. Яка ж дотепна крихітка мені дісталась, – весело хмикнув Юнгі і склав руки у замок за спиною у молодшого, обійнявши його міцніше.

Чімін стиснувся в клубочок ще більше, знову червоніючи. Між ними повисла тиша, яку доповнювала лише ледь чутна мелодія позаду Юнгі і тихе сопіння Кіти десь у кутку кімнати. Руки хлопця потягнулися до білої футболки на животі старшого, розтягуючи і комкаючи ту між пальців. Він ніколи ще не відчував себе так комфортно. Юнгі був настільки близько, що, здавалося, він міг би вплавитися в нього, якби вони просиділи в такому положенні достатню кількість часу. 

Юнгі провів носом по мʼяких пасмах і залишив на пухнастому волоссі ніжний поцілунок. Він задоволено здихнув і притулився щокою до верхівки голови хлопця, солодко прикриваючи очі. Чімін лагідно усміхнувся, продовжуючи гратись з футболкою старшого, щоб хоч якось зайняти свій розум та руки. Та, вочевидь, його невинна забава провокувала не такі вже й невинні реакції у тілі Міна. Бо хлопець відчував, як грудна клітка старшого починала здійматися все вище, а потім глибоко прогиналася назад, випускаючи з легень забите повітря. Бавовняна тканина футболки лоскотала чутливу шкіру щоразу, як Чімін відтягував та відпускав її, утворюючи хвилі прохолодного повітря, що розтікалися по поверхні живота та грудей Міна. 

Молодший прислухався до стриманих ударів серця, що обережно штовхалися у ребра та вібрували вздовж його чола. Сміливі пальці однієї з рук мандрували все нижче, невдовзі вже торкаючись чорної тканини домашніх штанів Міна. І цього разу серце старшого не стрималось і гучно здригнулося, змушуючи міцні руки за спиною Чіміна мимоволі напружено стиснутися у тугіший замок. Чімін прикусив нижню губу, його мозок потроху теж починав розмивати реальність і вів його дорогою пливких почуттів. Він обережно заповзав під нижній край футболки, міліметр за міліметром долаючи її складки та підіймаючись вище по поясу штанів, вже за мить торкаючись мʼякої білосніжної шкіри живота старшого. Чімін відчув, як від одного лише цього невинного доторку його немов током вдарило — короткий електричний імпульс швидко пробігся вздовж пальців і аж до самого серця. І Юнгі, вочевидь, зараз відчував те ж саме. Обидвоє все важче дихали, але, здається, ніхто поки і не збирався це зупиняти. Не зустрічаючи жодного спротиву, Чімін збадьорився, повільно тягнучи пальці догори, майже невагомо проводячи мʼякими подушечками по вразливій шкірі, інколи кружляючи довкола особливо ніжної ділянки. Його рука вже повністю володарювала під тонкою білою тканиною, утворюючи невеличкий пересувний тент, за яким Чіміну особливо подобалось спостерігати. Так само, як йому подобалось чути поруч зі своїм вухом важке, шумне дихання Юнгі. Він не знав, як далеко міг зайти і тому намагався діяти обережно, аби ті допитливі пальці раптом не ляснула важка рука, але стримувати себе було все важче. 

Чімін поволі відірвав своє чоло від широких грудей, даючи змогу щоці Юнгі вчасно зістрибнути зі своєї тимчасової пухкої подушки і відхилитися убік. Хлопець потягнувся вище, проводячи носом стежку до плеча старшого, вдихаючи улюблений, пʼянкий запах через тонку футболку. Його свідомість стрімко згасала; власне тіло штовхало його у тягучу вирву, змушуючи звиватися у нерішучості і бажанні. Ті дикі імпульси, що зараз прострілювали кожну його кістку та мʼяз, загрожували зовсім скоро звести хлопця з розуму, і йому потрібно було хоч щось з цим робити, хоча б якось випустити пару. Губи самі потягнулися вперед, до плеча загорнутого у бавовняну тканину, і ніжно поцілували, вже згодом нетерпляче залишаючи мокру сіру пляму на футболці, відкриваючи рот ще ширше і цілуючи знову, присмоктуючись до шкіри через тканину і легко прикусуючи її. Юнгі видихнув клубок гарячого, важкого повітря через рота і легко здригнувся, впиваючись пальцями у светр на спині хлопця. Така реакція старшого тільки розпалювала Чіміна більше, йому хотілось перейти ту межу, хотілось дізнатися — де вона. 

Хлопець ковзав відкритим ротом вздовж ключиці Юнгі, залишаючи по собі мокру доріжку, добираючись до шову горловини футболки і врешті торкаючись губами відкритої ділянки шкіри. Він проціловував собі шлях до яремної ямки, надкушуючи широкий горбок ключиці і прилизуючи його язиком опісля. Вся шкіра Юнгі вже нестримно тремтіла, його живіт під гарячою долонею Чіміна вібрував і плавився. Хлопець змістив свою руку убік, стиснувши талію Міна і запустивши короткі нігті у шкіру, виманюючи з рота старшого коротке жалібне шипіння. Юнак ледь усміхнувся собі під носа і повів губами догори, піднімаючись по шиї Міна аж до самого вуха і лагідно цілуючи мʼяку мочку, ледь прикусуючи її, лижучи, і просто зводячи старшого з розуму, змушуючи його втрачати контроль над власним голосом. Руки Юнгі, немов з останніх сил, чіплялися за светр хлопця, міцно стискали його у долонях та між пальців, неминуче розтягуючи тканину і нищачи улюблений предмет одягу Чіміна — проте зараз Чімін нічого йому б не сказав навіть якби той розірвав улюблений светр навпіл. 

– Чімін… – важкий, мокрий голос лизнув вухо юнака, змушуючи того ненароком боляче прикусити власного язика від несподіванки.

– Т-так..? – з острахом запитав Чімін, боячись, що зараз його зухвалу екскурсію по найчутливіших ділянках коханого тіла зупинять.

– Можна… можна поцілувати тебе? 

Чіміну мало мову не відібрало, вся його шкіра вкрилась тонким шаром криги — Юнгі просив його про поцілунок. Так ніжно, так боязко, так безпорадно. В той час як Чімін без дозволу вже мало не роздягав свого хлопця. І йому так хотілось відчувати за це провину, і він навіть був готовий піддатися цьому важкому почуттю, але той голос — той голос, це тіло — вони самі так спокусливо штовхали його на цю злочинну, слизьку доріжку.

Хлопець повільно відірвався від червоного, мокрого вуха і заглянув в улюблені очі, знаходячи в тих такий розпач та бажання, що це змушувало серце юнака шпарко гримнутись додолу в німому каятті. Чімін ніколи ще не бачив його таким розбитим. Бліді щоки ще ніколи так яскраво не пашіли червоною фарбою, чорні пасма ще ніколи так не закручувались на лобі від вологи. Він був таким прекрасним — його хьон був таким прекрасним, що хотілося кричати та битися на підлозі у болісних судомах, голосно вибачаючись та дякуючи одночасно. Дякуючи за те, що якимось дивовижним чином він обрав його. З усіх людей на планеті Земля Юнгі обрав його — свого дурного, нахабного, егоїстичного сусіда по кімнаті. 

Чімін прикусив нижню губу, стримуючи емоції, він винирнув рукою з-під футболки старшого і обережно потягнувся обидвома долонями до його обличчя, мʼяко вкладаючи ті на румʼяні щоки, ласкаючи гарячу шкіру. Повіки Міна ледь прикрилися: чи то від полегшення, чи то від передсмаку. Він мовчки дивився на схвильованого хлопця перед собою, не в силах повторити своє прохання уголос, сподіваючись, що його вразливий стан голосно кричить про це сам за себе. І, мабуть, так воно і було, бо омріяні губи повільно скорочували дистанцію і вже наступної миті лагідно тулилися до його власних. І о господи — це все, про що тільки можна було мріяти. Це все, що зараз було так необхідно. Як ковток свіжого, прохолодного повітря у спекотний день. Поцілунок Чіміна був таким мʼяким, неспішним. Він був таким теплим та люблячим, немов той хотів спокутати якусь провину — провину, якої Юнгі не розумів. Бо для нього все це було наче сном — найсолодшим, найпрекраснішим у світі сном. Він не вірив. Відмовлявся вірити, що подібне могло відбуватися в реальності: що цей красивий, тендітний юнак зараз так солодко цілував його губи; що він кохав його; що він бажав його; що він хотів дарувати Юнгі всього себе, віддавати йому кожен шматочок власного серця, навіть якщо наприкінці собі нічого не залишиться. 

Руки Юнгі хапалися за розтягнутий светр на спині Чіміна немов за рятівну мотузку скинуту йому з гвинтокрила посеред бурхливого океану. Він вперше відчував себе так з кимось, вперше не наважувався на будь-які сміливі кроки, не наважувався і запитати про них. Все його тіло прохало про щось, чого мозок ніяк не міг зрозуміти та навідріз відмовлявся обробляти сплутану інформацію, яка надходила з нервових закінчень по всьому тілу. Він губився в цілій купі нових бажань, почуттів і емоцій, навіть не помітивши, як одну з його щік раптом підставили прохолодному повітрю і його руки торкнулися мʼякі пальці. Чімін потягнувся за спину і вклав свою долоню на руку Юнгі, лагідно погладжуючи її, змушуючи розпружитися і відпустити пухнастий светр зі своєї мертвої хватки. І коли він відчув, як рука старшого мʼякшає, він обережно охопив її та направив під власний светр. Щойно довгі пальці Юнгі торкнулися гладкої шкіри спини, вони обидвоє тремтливо здихнули у поцілунок. Сухі подушечки пальців обережно вивчали нову територію, підіймаючись все вище, сантиметр за сантиметром задираючи светр догори, проходячись по виразним хребцям, рахуючи кожен, обожнюючи кожен. Старший мало не муркотів у губи юнака, врешті діставшись того, чого так сильно бажало його тіло та серце. Мʼяка шкіра тремтіла під його доторком, таким знайомим та чужим водночас. Поцілунок щораз ставав впевненішим, палкішим. Мокрі звуки губ та язиків заповнювали простір довкола. Інша рука Юнгі сповзла до бедер хлопця, обережно промацуючи собі шлях до округлої сідниці, спершу легко торкаючись, а згодом впевнено закручуючи пальці довкола та нетерпляче впиваючись нігтями у мʼясисту випуклість крізь цупкі джинси. Чімін тихо простогнав у поцілунок, хапаючись однією рукою за футболку на грудях Юнгі, а іншою пірнаючи у вугільне волосся на потилиці, легко стискаючи його між пальців. 

Здається, це все, що їм було потрібно, щоб геть збожеволіти, щоб остаточно втратити гальма. Щоб перестати зважати на кількість слини, котра тепер безбожно розмащувалась довкола губ, носів та підборідь. Щоб не звертати увагу на кількість та інтенсивність звуків, які виходили з їх ротів. Щоб не відчувати болю від зубів на губах та язиці. Щоб плутати власне тіло з іншим у намаганні злитися в єдине, тиснучись одне до одного якомога ближче, тісніше. Чімін сидів вже мало не на самому животі Юнгі, відчуваючи, як у його сідниці впирається твердий член та стогнучи у поцілунок тільки більше від однієї лише цієї думки, поки його власний повністю ерегований орган тіснився в тугих джинсах, штовхаючись у живіт старшого. Для Міна ситуація була ще фатальнішою, його збудження тільки зростало від кожного руху бедрами хлопця, котрий все завзятіше і нетерплячіше терся об випуклість в його штанах, тим самим змушуючи Юнгі втрачати будь-який самоконтроль і ясність розуму. 

Однак, поки остання краплина розсудливості в мозку Міна не випарувалась, він вирішив нею скористатися і розʼєднав їх губи, лапаючи невдоволене скиглення хлопця.

– Чі-Чімін, – його дихання все ще збивалося, – ти ж розумієш, що ми зараз робимо, правда?

– Емм… – по очах хлопця було зрозуміло, що він зараз знаходився далеко поза межами цієї реальності (в одній, де він, в біса, сидить на ерегованому члені свого хлопця!) і не в змозі серйозно сприймати дурне, на його думку, запитання Міна. А тому його язик так і лоскочеться виплюнути якусь саркастичну відповідь. – Збираємо кубика Рубіка язиком на випередження?

Юнгі, натомість, здається, швидко протверезів від подібної несерйозності хлопця і скептично нахмурив брови.

– Подумай ще раз, я зачекаю. 

– Тц, хьон, ти зараз знущаєшся з мене? 

– Ні, – цілком серйозно відповів старший.

– Ну, гаразд, дай подумати, хмм… – награно роздумував Чімін, схопившись за своє підборіддя пальцями. – Хм-хм-хм… здається, ми цілуємось, доволі гаряче, до речі. А ще, ти стискаєш мою сідницю у своїй руці, доволі сильно, і доволі приємно, – наголосив юнак. – Хммм, щось забув… Аа, точно! А ще, я сиджу на твоєму збудженому члені і мій власний впирається у твого живота. Такий опис достатній? – зухвалі, роздратовані очі сверлили поглядом камʼяне обличчя Юнгі.

– Так, Пак Чімін, опис достатній, аж занадто… Але я не зовсім це мав на увазі. 

– Тоді уточнюй наступного разу, – хмикнув юнак.

– Гаразд, – важко видихнув Юнгі. – Тоді скажи, чого б ти зараз хотів? 

– Ем, тебе..? Хіба це не очевидно? – спантеличено відповів Чімін.

– Гм, я, кхм… – зашарівся Юнгі від неочікувано прямолінійних відповідей хлопця. – Я маю на увазі… що саме і як саме ти цього хочеш?

– Я… ем… – ще більше розгубився Чімін. – Я справді повинен це сказати? Уголос?

– Мені, звісно, хотілось би читати твої думки час від часу, але поки у мене такої можливості немає, – Юнгі переніс свою руку із сідниці хлопця на його руку на своїх грудях і ніжно стиснув її. – Чіміні, я розумію, що це не просто, але для мене це справді важливо, і я був би вдячний, якби ти міг поділитися зі мною своїми бажаннями, будь-якими. І… – Юнгі нервово проковтнув слину, ще раз мʼяко стиснувши руку у своїй долоні, – для нас це буде вперше… тому я хотів би, щоб нам обидвом було якомога комфортніше. 

Чімін відпустив тихий звук здивування. Не те, щоб у нього був великий досвід, та все ж, раніше його ніхто не запитував про подібні речі, ніхто не цікавився його вподобаннями у сексі, він і сам ніколи не думав, що про подібне взагалі потрібно було говорити. Але зараз, навіть в такому вразливому та збудженому стані, його партнер був здатен зупинитися і поцікавитись його бажаннями. Юнгі завжди був таким — завжди був чуйним та уважним. Завжди дбав про його комфорт та думав про все те, про що важливо було думати, але ніколи не спадало на думку Чіміну, чорт…  

– В-вибач… я… мабуть, я не повинен був… не повинен був все це робити без твого дозволу, я-мені, мені… – розхвильований мозок юнака поспішно намагався виправитися.

– Хей, – старший вклав руку на щоку хлопця, – дурненький, не думай так, будь ласка, – Юнгі ніжно усміхнувся. – Повір, якби я був проти, я б чітко дав тобі це зрозуміти ще на самому початку. ..І ти б зараз не сидів на моєму збудженому чле… 

– Шшш!! – Чімін хутко закрив своєю долонею рота Юнгі, червоніючи.

– Пхпх, – давився сміхом Мін, милуючись своїм раптом високоморальним, цнотливим хлопцем. – Тсе цвої слоа, не моі, – бубнів у руку Чіміна старший.

– Знаю… – цикнув Чімін, засоромлено опускаючи погляд і забираючи руку від обличчя Юнгі.

– Чімін, поглянь на мене, – ніжно покликав Мін, змушуючи юнака боязко підняти погляд. – Я кохаю тебе, і я хочу зайнятися з тобою коханням, але ми не забовʼязані цього робити прямо зараз, чуєш? Якщо ти не впевнений, тоді ми можемо зачекати і… 

– Я хочу! – спішно перебив Міна хлопець. – Я-я справді дуже хочу, – стишив голос молодший, вглядаючись вологими очима у кохане обличчя. – Будь ласка, хьон…  

– Г-гаразд… – губи Юнгі ледь здригнулися, його мозок потроху починав втрачати контроль над збудженим тілом, особливо, коли той благальний, розпачливий вираз обличчя був прямо перед його очима. 

– Я просто… просто я ніколи не говорив про таке, і я… я не впевнений, як відповісти на твої запитання… – нервово покушував нижню губу юнак. – Я відкритий до багатьох речей, справді, дуже багатьох… І, я, ем… мені подобається… подобається бути зверху, як зараз... А-але не в тому сенсі коли… як…  Агххх!! – юнак простогнав і закрив руками обличчя. – Чорт, чому це так складно… 

– Все гаразд, я розумію, – заспокійливо промовляв Юнгі. – Тобі подобається проявляти ініціативу і частково контролювати ситуацію, так? 

– Мгм… – Чімін розвів пальці віялом, з острахом поглядаючи на старшого. 

– Добре.

– Добре? – щиро здивувався молодший. – Т-ти… не проти такого?

– Пф, Чімін-а, ти бачив, щоб я хоч якось жалівся?

– Ну… просто зазвичай, через мою мʼяку зовнішність, всі припускають, що я, ем…

– Що тебе можна кидати по горизонтальних поверхнях немов мішок з картоплею?

– Щ-щось типу того… – пирснув сміхом Чімін.

– Гм, – потішно гмикнув Мін, наблизившись до вуха юнака, – тоді вони не знають, що втратили, бо ти до біса гарячий, коли поводиш себе так.  

Вздовж шиї Чіміна пробігла холодна краплина поту; всім його тілом прокотилась електрична хвиля. Він відчував, як губи старшого закручуються у самовдоволену посмішку поруч з його вухом — та він не міг дозволити цій нахабній посмішці осквернити губи свого ідеального хьона. Хлопець вклав руки на плечі Юнгі і штовхнув його у спинку крісла, змушуючи те противно заскрипіти на всю кімнату. Мін від несподіванки розкрив рота і сфокусував пливкий погляд на жовтих вогниках в очах навпроти. 

– Ти зʼясував все, що тебе цікавило? – нетерпляче видихнув Чімін.

– Майже. Але, думаю, все інше ми можемо зʼясувати в проце… 

Юнгі не вдалося закінчити своє речення. Чімін почув все, що йому було потрібно і більше не бачив необхідності стримувати ані себе, ані власні губи. Знову так тепло, мокро та солодко — так знайомо, так добре, надто добре. Чімін губився у своїх відчуттях; бедра спрагло ковзали по стегнах старшого в погоні за задоволенням і нетерпляче тіснилися ближче до твердого члена, схованого під мʼякою тканиною бавовняних штанів. Він був на межі божевілля, всього за крок від прірви. Чорт, це буде просто ганебно, якщо він кінчить лише від кількох поцілунків і невеликого тертя. Йому варто було б зупинитися, варто було б сповільнитися принаймні, але він ніколи не славився контролем своїх емоційних імпульсів, на відміну від Міна. І старший міг би йому зараз допомогти, міг би зупинити — він завжди був єдиним, хто міг його заспокоїти. Проте, цього разу він зовсім не збирався зупиняти свого перезбудженого хлопця. Ні, цього разу він активно штовхав його у ту глибоку прірву. 

Руки Юнгі залізли під светр Чіміна, вивчаючи кожен вигин талії, кожне виразне ребро, блукаючи довгими пальцями по його животу, підіймаючись вище до самих грудей. Тонка медова шкіра трусилась під його доторком і благала про більше. Довгу шию тепер розціловували гарячі губи, вкривали її своєю всеохоплюючою любовʼю, і вже згодом гострий язик пестив мʼяку шкіру, залишаючи по собі вологі плями. 

– А-ах, хьон… якщо ти продовжиш, я… я-а-ах… 

– Мм? Ти що? – шепотів Мін не відриваючи губ від солодкої шиї.

Чімін справді хотів би відповісти бодай щось на той знущальний тон у голосі старшого, проте, тепер ані його свідомість, ані його язик не були на це здатні. Особливо, коли одна з рук Юнгі повернулась до пружної сідниці і міцно стиснула її, виманюючи з рота хлопця сльозливий схлип, змушуючи його щосили вчепитися за вугляне волосся на потилиці Міна, обличчя котрого зараз було занурене у простір між його плечем та шиєю. Юнгі не звертав уваги на тихі скиглення, натомість продовжуючи свою почесну справу, штовхаючи юнака все ближче до межі своїми губами. Котячий укус приземлився на тонку ключицю Чіміна, вибиваючи все повітря з його легень, змушуючи його на мить зупинитись і хапати ротом втрачене повітря.

– Не зупиняйся, – прошепотів Мін, тягнучись до маленького червоного вушка. – Ти ж будеш хорошим хлопчиком і кінчиш для хьона на його колінах, мм? 

Тіло Чіміна мало не зігнулося удвоє, у вухах голосно пульсувала гаряча кров і все довкола розмивалось в одну брудну пляму. Він був готовий кінчити від одних лише тих слів, від одного лише голосу, що підступно заповзав під череп та вібрував у кожній клітинці тіла. Він відчув, як його сідницю заохочуюче стискають та штовхають вперед, змушуючи бедра інстинктивно зарухатись у знайомому темпі. Він вже давно перейшов межу болю, тісна тканина джинсів більше не зводила його з розуму і видавалась лише незначною незручністю. От що дійсно змушувало його голову крутитися у розпачі, так це гаряче дихання на його шиї, на шкірі якої щойно залишили яскраво-червону мокру пляму; а ще рука, котра впилась у його рівну круглу сідницю і допомагала штовхатись вперед. Та чи не останньою краплею стали холодні пальці на гарячій шкірі грудей, які вчепились у розбухлий твердий сосок і замкнули його у своїх тісних обіймах, стискаючи та прокручуючи чутливу намистину. Хлопець голосно простогнав, немов божевільний, закочуючи очі догори аж поки карі райдужки не зникли за повіками, щелепа втомлено повисла у повітрі і з рота мимоволі вивалився язик. Він більше не контролював своє тіло, тепер воно повністю належало коханим рукам, під вагою котрих він розтікався немов мʼякі, теплі вершки. Його бедра рухались у хаотичному темпі, наздоганяючи довгоочікувану розрядку, яка зараз розкочувалась широкими важкими хвилями вздовж всього його тіла. Йому соромно визнавати, та це був найкращий оргазм у його житті, для якого йому навіть роздягатися не довелося. Чорт, це просто жалюгідно, і так приємно…  

Юнгі огорнув важко дихаючого хлопця руками, ніжно обіймаючи тендітну фігуру, розсипаючи любовні поцілунки по каштановому волоссю, яке зараз дрібно тріпотіло від швидкого серцебиття та дихання хлопця. Гаряче чоло Чіміна пропікало шкіру його плеча крізь бавовняну футболку і Юнгі подумки благав, щоб на ньому назавжди залишився той випалений слід, щоб він завжди із гордістю носив на своєму тілі цей солодкий спогад, щоб памʼятав кожен прекрасний звук, що злетів з тих мʼяких червоних губ, щоб у свідомості назавжди відклався той особливий запах та смак гарячої шкіри, котра парувала під його дотиком. 

Хлопець потроху почав приходити до тями, тіло перестало труситися і серце заспокоювало своє биття. Він обмʼяк в руках Юнгі, звішуючи руки по боках немов тряпкова лялька, і вклав щоку на широке плече, ліниво тягнучись губами до шиї, залишаючи на крейдяній шкірі короткий вдячний поцілунок.

– Будь ласка, – усміхнувся Юнгі, правильно розпізнаючи невинний жест хлопця. – Що завгодно для моєї крихітки.

– Хмхф… – невдоволено простогнав Чімін.

– Не обовʼязково прикидатися, ми вже зʼясували, що тобі це подобається.

– Не обовʼязково мені про це нагадувати щоразу… – пробубнів хлопець.  

– Хм, гаразд, тоді можна нагадувати про те, що ти кінчив у власні джинси від кількох моїх слів?

– Кххххх!! – загрозливо зашипів хлопець, кусаючи Міна за шию, немов маленьке мстиве мишеня.

– Ауч, Пак Чімін.

– Не смій про це ніколи згадувати! 

– Чому? Це мило.

– Це соромно, – Чімін закрив своє обличчя руками, ще сильніше впираючись чолом у плече старшого.

– Не треба соромитись того, що приносить задоволення, Чімін-а, цим потрібно лише користуватися і насолоджуватися, – Мін пробігся пальцями вздовж хребта юнака, змушуючи його легко здригнутися.

– Все одно… Я… вибач, хьон… 

– За що ти вибачаєшся, маленький? – ніжно запитав старший, відкидаючи убік своє дразнення.  

– Мабуть, ти не так собі уявляв наш перший раз… Мені шкода, що все… 

– Слухай сюди, Пак Чімін, – перебив його Юнгі, – перестань вдавати, що ти вмієш читати чужі думки, натомість навчись ставити питання спершу, – він мʼяко вщипнув хлопця за бік.

– Мх, але, хьон… – Чімін знову відчув маленький щипок на своїй шкірі і важко здихнув. Юнгі мав рацію, йому потрібно було подорослішати. Хлопець відірвав голову від зручного плеча і заглянув у чорні очі навпроти. – Т-ти… не шкодуєш, що все вийшло саме так?

– Ні, – впевнено відповів Юнгі. – Не існує правильного першого разу, Чімін. Важливо тільки те, які почуття це тобі приносить. І якщо нам обидвом все сподобалось, тоді я не бачу жодної проблеми.

– Т-тобі сподобалось? – невпевнено запитав юнак.

– Найкраще, що траплялось зі мною в житті. Ти — найкраще, що траплялось зі мною в житті.

Очі Чіміна стрімко наповнились вологою, Юнгі щоразу знаходив новий спосіб дістатися самого ядра його душі і вкрити ту невагомими поцілунками, огорнути турботою та ніжністю. В ньому настільки вдало поєднювались твердість та мʼякість, сексуальність та чутливість, що це просто зводило з розуму. Юнак шепотів кількасот “я тебе люблю” у кохані губи, солодко розціловуючи їх аж поки ті не почали німіти. Здавалось, що його серце було більше не в змозі витримати ту кількість любові, яку він відчував до Юнгі, воно щомиті було готове розірватися від цих гарячих почуттів. 

Він хаотично блукав руками по міцному тілу, широких плечах та грудях, знову залізаючи під білу футболку і ковзаючи подушечками пальців по мʼякій шкірі живота. Дихання Юнгі знову важчало, знову горіло; воно живило свідомість юнака немов вугільне паливо і штовхало його все далі. Маленька ручка спустилась до тісної резинки штанів, що вʼїлась у молочну шкіру і залишала на тій червоні сліди. Пальці ковзали вздовж поясу, виманюючи якомога більше повітряних видихів з рота старшого та спускались все нижче, тепер накриваючи долонею ерегований член. Мін тихо прошипів, одночасно відчуваючи полегшення та болюче збудження.

– Чі-Чімін-а… що ти робиш?

– Я з тобою ще не закінчив, Мін Юнгі.

Chapter Text

– Чі-Чімін-а… що ти робиш?

– Я з тобою ще не закінчив, Мін Юнгі, – прошепотів у червоне вухо Чімін. – Але ти вільний зупинити мене, якщо хочеш… якщо можеш…  

Ні, Юнгі однозначно не може, і однозначно не хоче. Його мовчання було сприйняте вірно і вже наступної миті він відчув, як його член знову мʼяко стискають крізь тканину штанів. Надто мʼяко, немов знущаються, немов йому вже й так недостатньо страждань. Тц, цей малий паршивець. Юнгі обовʼязково пригадає йому все, як тільки зʼявиться можливість, як тільки зʼявиться бодай трохи більше сил. Але ті лише стрімко покидали його під вагою нахабної руки. Здається, його кат вирішив бодай трохи змилостивитися і просунув маленьку ручку під тісну резинку на поясі, торкаючись його крізь тонку тканину чорних боксерів. Тепла долоня врешті дарувала таке необхідне полегшення, скидаючи бодай трохи напруги з натягнутих мʼязів. 

Але з Юнгі і справді вже було досить. З останньою дрібкою сили, він схопив Чіміна попід стегна і поволі піднявся з крісла, змушуючи молодшого перелякано схопитися обидвома руками за свою шию. І поки на язиці Пака крутилось кількадесят нецензурних висловів, у старшого була змога дати власним ногам трохи розрухатись від довгого сидіння. 

– Х-хьон, ти… ти злишся на мене?

Мабуть, питання хлопця було спровоковане невдоволеною морщинкою на переніссі Юнгі. Коли насправді, він лише боровся з власним збудженням, намагаючись не звалитися на землю разом зі своїм дорогоцінним вантажем. 

– Мгм, хочеш спокутати свою провину? – дразнив Мін, користуючись спантеличенням хлопця.

– Я-а… – Чімін кліпав пустими очима, не в змозі зібрати думок до купи.

Хлопець виглядав надто мило, щоб його не дражнити, немов сам на це напрошувався, тому це не провина Юнгі, ні, на його місці так вчинив би кожен.

– Годинник тікає, Пак Чімін. Дверцята сповідальниці скоро зачиняться.

– Щ-що? Якої спові… 

– Мʼякої і горизонтальної.

Так. Надто милий.

Червоні щоки стріляли в Міна вогняними стрілами сорому, а надуті губи так і напрошувались на поцілунок — і йому його гарантували. Юнгі мʼяко поцілував дві солодкі випуклості і облизав їх перед тим як повторити своє запитання.

– То, твоя відповідь?

– Будь ласка… – благально протягнув Чімін, прикушуючи свою мокру губу.

– Правильна відповідь, – розтягнувся в чеширській усмішці Мін.

За кілька кроків ноги Юнгі опинилися поруч з ліжком і він обережно вклав свій дорогоцінний вантаж на мʼякий плед. Хлопець сперся спиною до холодної стінки, відкидаючи голову назад та розводячи ноги ледь у сторони, щоб дати змогу Міну підсунутись ближче. Але, вочевидь, у Юнгі були інші плани. Він дав собі декілька секунд, щоб насолодитись прекрасним виглядом перед собою: відкритою довгою шиєю, яку подекуди прикрашали червоні плями від палких поцілунків; плавким, розмитим поглядом у очах, котрий благаюче заглядав у саме серце; та звихреним медово-каштановим волоссям, яке так красиво відросло та вкривало маленькі, тендітні вушка з круглими сережками. Юнгі проковтнув слину, змочуючи пересохле горло, і обхопив розведені ноги, різко підтягуючи їх до себе, тим самим змушуючи Чіміна прочовгнути сідницями вздовж покривала, мало не пускаючи іскри від тертя. Хлопець охнув від несподіванки, спершись на свої руки, щоб не втратити рівновагу, і перш ніж його мозок придумав якесь лагідне слово, аби описати увесь свій шок — його притягнули за потилицю до улюблених губ, в повній мірі виправдовуючи ризик. 

– А тепер серйозно і коротко — чого саме ти зараз хочеш? – важко дихаючи прошепотів у губи хлопцеві Мін.

Чіміну знадобилось декілька секунд, щоб обробити несподіване запитання і приблизно півтори секунди, щоб дати на нього відповідь, додатково приправивши її самовдоволеною усмішкою.

– Твій член в моєму заді? 

Мін мало не поперхнувся власною слиною — такої прямолінійності він однозначно не очікував… Але, що ж… він сам на неї напросився.

– Не обовʼязково настільки коротко… 

– Мені здалось, це дасть тобі точне уявлення моїх бажань.

– Надто точне… 

– Мін Юнгі, ти справді надто багато говориш.

Хлопець схопив Юнгі за комір і притягнув до себе, розчиняючи своє роздратування в поцілунку. Кімната швидко насичувалась гарячим повітрям. Мокрі звуки заповнювали простір довкола і стріляли у скроні — передсмак зводив з розуму. Вже за якусь хвилину біла футболка Міна та розтягнутий светр молодшого опинилися поза ліжком, а одразу за ними підмітати пилюку полетіли і штани. Покривала та ковдри невдовзі теж опинилися десь на периферії ліжка, як щось зайве та непотрібне. Каштанові пасма торкнулись пухкої подушки, втоплюючи в ту важку, гарячу голову. Юнгі нависав зверху, зминаючи піддатливі губи та ловлячи мʼякі повітряні звуки, що доносились з охриплого горла Чіміна. Руки торкались всього, що зустрічали на своєму шляху, ніжно пестили та міцно стискали кожен закуточок, дразнили медову шкіру підтягнутого торсу. Пальці ковзали вздовж живота та грудей, немов випадково зачіпаючи тверді, чутливі соски, змушуючи Чіміна здригатися щоразу та мало не плакати від нестерпного знущання. Хлопець боляче прикусив губу старшого, даючи тому зрозуміти, що з нього вже досить. 

– Терпіння, Пак Чімін, – Мін усміхнувся і відхилився узад, тягнучись рукою донизу, добігаючи довгими пальцями до білих боксерів Пака і виманюючи з нього короткий стогін. Юнгі відчув на шкірі вологу від сперми, яка сочилась крізь тонку тканину білизни, і закусив свою нижню губу. – Ти ж не хочеш, щоб нетерплячість знову змусила тебе забруднити власні трусики, м?

– Кхххххх!!! – хлопець жалібно прошипів, ховаючи обличчя рукою. – Ти просто нестерпний!! І це твоя провина!! – жалісливо бубонів Чімін.

– Гмм, мабуть, так. І як твій хьон, я просто забовʼязаний взяти за це відповідальність і очистити твоє благородне імʼя від будь-яких ганебних плям, що скажеш?

Юнгі хитро посміхнувся, залишаючи мʼякий поцілунок посередині руки Чіміна, що закривала його обличчя, і спускався все нижче, розсипаючи поцілунки по шиї, грудях та животі, аж поки його підборіддя не сягнуло білої резинки на бедрах хлопця. Чімін здригнувся, коли відчув, як губи старшого ніжно торкнулися його члену крізь мокру тканину і залишили по собі ще кілька мʼяких поцілунків. В животі хлопця спалахнув яскравий феєрверк, іскри якого стрімко обпікали нутрощі і змушували одночасно викручуватись від болю та задоволення. 

– А-хх, ти що… – мовлення Чіміна ускладнювали нестихаючі поцілунки вздовж його паху, – це ж так… грязно… 

Проте, дурні зауваження Чіміна наполегливо ігнорували. Мін швидко підвівся, твердо налаштований врешті стягнути останній надокучливий предмет одягу з хлопця, який, швидше за все, все одно доведеться пізніше викинути. Крізь сором та шар яскраво-червоних, палаючих щік, Чімін врешті наважився заглянути своєму страху у пливкі смоляні очі, котрі, навіть не зважаючи на його тепер суцільну оголеність, здавалось, роздягали його до самих кісток одним лише своїм тваринним поглядом. Той самий тваринний інстинкт, котрим зараз було просочене повітря і з котрим так відчайдушно боровся старший, безсумнівно змусив би кожну дихаючу істоту безвільно завмерти і підкоритися — і Чімін не був виключенням. Хлопець завмер, спершу не наважуючись навіть кліпнути. Бажання та відчай, з яким дивилися на нього очі навпроти, підігрівали кров у венах і обпалювали тонку шкіру. Та було в тому погляді і щось вразливе, щось ледь вловиме і надто інтимне та ніжне. Тремтяча рука Чіміна відірвалась від простирадла і потягнулась до напруженої щелепи, легко пестячи мʼякими подушечками пальців білосніжну шкіру та потроху змушуючи зціплені зуби розтискатися. Внутрішній звір Юнгі поволі стихав, змінюючи гарчання на стримане гудіння. Туман перед його очима розсіювався і напруга від тривалого збудження на мить спала, даючи її власнику тимчасову можливість знову сприймати навколишній світ. 

– Юнгі, – тихо покликав Чімін, продовжуючи заспокійливо погладжувати великим пальцем гостре підборіддя старшого, – я не очікував, що ми сьогодні і справді до цього дійдемо, тому я не розтягував себе, але… ти ж подбаєш про мене, правда? – Чімін мʼяко, соромливо усміхнувся, спостерігаючи за тим, як чорні очі легко виблискують вологою.

Мін немов прокинувся від сну, лапаючи гарячими вухами соромливе прохання коханої людини, тепер повністю усвідомлюючи стан речей і свою поведінку. Йому на мить стало соромно, відчуття провини легко щипнуло за носа. Мабуть, він виглядав досить лякаюче, вирячаючись на голе тіло загнане під свою нависаючу постать, мало не капаючи слиною на вкриту мурахами медяну шкіру.

– Так, звісно ж так, мій маленький, – Юнгі припав додолу, згрібаючи тендітне тіло в обійми. – Вибач, я на мить втратив звʼязок з реальністю.

– Так, я помітив, – поблажливо усміхнувся Чімін.

– Ти просто… Агх, чорт, я серйозно на мить замислився над тим, щоб тебе зʼїсти. Якого дідька ти виглядаєш як довбаний витвір кондитерського мистецтва?!

– Оо… то це моя провина, що моє тіло таке спокусливе, а в тебе слабка витримка?

– Саме це я і сказав, ні?

– Пхх, гаразд, хьон, я зроблю вигляд, що це був комплімент, – пирснув сміхом Чімін. – І поки я не став твоєю вечерею, в прямому сенсі, можна я все ж спершу отримаю смачний поцілунок і, бажано, фантастичний трах?

Це твоя провина, Мін Юнгі, ти навчив його подібній прямолінійності.  

Юнгі подумки виривав власного язика розпеченими пласкогубцями, караючи себе за поганенькі пояснювальні здібності, які, схоже, невдовзі приведуть його слабке серце до незапланованої зупинки.

– А-ем, хьон, мені шкода переривати твій шок, але… в тебе ж є лубрикант? Будь ласка, скажи, що так, – в голову Пака неочікувано завітала тривожна думка, він дурень, що сам про це не подбав ще століття тому… 

– Хмм… – награно замислився Мін, розважаючи найкращі можливості відповіді, що зможуть струсити надмірну пиху з губ хлопця. – Ти ж знаєш, що я старомодний, гм? Сьогодні обійдемося натуральним лубрикантом, – він по-лисячи всміхнувся.

І поки душа Пака не покинула його тіло, заразом прихопивши з собою його вже другу болючу ерекцію, його губ торкнулися довгі пальці, наполегливо просячи дозволу всередину. Чімін напружено ковтнув, не відводячи погляду від темних очей, і почав поволі привідкривати губи. Гаряче повітря торкнулось подушечок пальців Юнгі і він сміливо просунув їх вперед, вкладаючи ті на мʼяку, мокру подушечку язика покірного хлопця. Обидвоє легко здригнулися; здавалось, немов кожен сантиметр простору довкола них зараз був заряджений електричним струмом. Язик Чіміна зробив кілька пробних полизувань і, помітивши, як голодний погляд старшого стрімко повертається, він зімкнув губи і почав легко посмоктувати дві довгі, горбисті фаланги. Здавалось, навіть це було своєрідною грою на витривалість, бо обидвох ця дія шалено збуджувала і змушувала втрачати звʼязок з реальністю. Юнгі ледь натиснув на язик хлопця, змушуючи його зупинитись, і поволі витягнув мокрі пальці з рота, з насолодою розглядаючи розпашіле обличчя перед собою, яке одночасно хотілось і розцілувати, і зʼїсти. Мін потягнувся рукою нижче, наближаючись розмʼяклими подушечками пальців до розуватого входу, легко дразнячи та водячи круги довкола спершу. Тихе, нетерпляче скиглення та благально зведені брови на переніссі все ж добилися свого, і середній палець Міна почав проникати всередину, поволі, обережно, немов просячи дозволу. Його зустрів мʼякий стогін полегшення та спокусливо прикушена пухка губа. Юнгі почав рухатись все сміливіше, згодом додавши другого пальця, та насолоджувався кожною краплиною процесу, кожним ніжним звуком, що злітав з яскраво-червоних губ — він мріяв про це вічність. Міну ставало дедалі складніше себе контролювати, його камʼяна ерекція штовхала мозок далеко не на найніжніші рухи, та, здається, Чімін не міг хвилюватися про це менше. Він обхопив старшого за шию обидвома руками і притягнув його до себе, відчайдушно впадаючи в солодкі губи, шукаючи в них спасіння — натомість марніючи тільки швидше. 

Юнгі вартувало великих зусиль зупинити себе, та все ж здоровий глузд переміг інстинкт та дав змогу на мить вирватись з тієї туманної заслони. 

– Хей, зачекай хвилинку, – він тихо промовив, хрипкий голос лоскотав розпухлі губи.

– На що? Не зупиняйся зараз… – легка хмуринка зібралась на чолі Чіміна.

– Я швидко, – Юнгі чмокнув хлопця у носа, обережно піднімаючись та тягнучись до своєї приліжкової тумби, та вже за мить, як і обіцяв, повертаючись до обмʼяклого тіла поруч. 

– Х-ха? Це те, що я думаю? Хіба ти не казав…

– Мм… ти ж не думав, що я настільки жорстокий, що справді змушу тебе проходити через все це без належного зволоження? 

– Я… ем, просто… – соромливо відвів погляд хлопець.

– Ох, Пак Чімін, тільки не кажи, що ти настільки розпусний… – награно зацокав язиком Мін. – Слина… ми ж не в 17-ому столітті… 

– Пф! Це ти… ти сам… АГХ!! – злісно фиркнув Пак і відштовхнув старшого, прудко міняючи їх місцями, і вже наступної миті сідлаючи його на ліжку.

– О-ох, – від несподіванки ледь скрикнув Юнгі. – Що ти збираєшся… 

– Просто помовчи, – різко видихнув крізь ніздрі Чімін, – ти вже вичерпав свій ліміт слів на сьогоднішній вечір.

Юнгі здійняв одну брову і усміхнувся. Цього разу він справді вирішив дослухатись до прохання свого дуже роздратованого і дуже збудженого партнера, і лише вдавано замкнув рота на замок двома пальцями. Чімін пирснув і потягнувся до руки Юнгі, в якій була замкнута біла пляшечка з лубрикантом. Він ніжно провів пальцями по напʼятій шкірі, змушуючи Міна безвільно розтиснути кулак і вивільнити з нього нагрітий білий пластик. Юнгі старанно працював над своїм кожним вдихом, вимірюючи точну кількість кисню, що він впускав у легені, аби ненароком не втратити свідомість. Виявилось, що просто мовчки спостерігати за живим втіленням гріха хтивості на своїх бедрах було ще тим викликом, і тепер все, що йому залишалось, лише тихо ковтати слину і молити власне тіло витримати все, що цього вечора випаде на його долю. 

Чімін читав його немов відкриту книгу: кожну тонку зморшку на переніссі, кожен неспокійний видих, кожну тріпотливу вію, що мить за миттю ставала важчою за гравій і хилила повіки все нижче додолу, ледь прикриваючи дві тягучі смоляні вирви. Чімін відкрив пляшечку та видавив на пальці порцію напівпрозорої рідини. Він розтирав вʼязку речовину між теплими подушечками пальців, відтягуючи один від одного і спостерігаючи за тим, як прохолодний гель тонкою смужкою розтягувався у повітрі. Кожен нерв всередині його тіла лоскотав і поколював від передсмаку, і він готовий був терпіти цю тортуру скільки завгодно, якщо вже вона змушувала те сильне, напʼяте тіло під ним мало не викручуватись та скавуліти від бажання. 

В цьому і справді щось було. Він вперше довіряв комусь настільки, щоб взяти контроль у свої руки; щоб без краплини сорому показувати власне оголене тіло та насолоджуватись голодом в очах навпроти, знаючи, що йому нічого не загрожує. Зовсім нічого. Це глибинне знання дарувало найгостріші та найприємніші відчуття — абсолютна довіра. 

Чімін видавив ще трішки лубриканту на пальці та потягнувся рукою за свою спину. Він ледь привстав на колінах, відкриваючи кращий огляд і даючи змогу старшому спостерігати за своїм кожним рухом. Попередньо вміло розтягнутий двома пальцями Юнгі, зараз він із легкістю проштовхнув в себе один палець. Та він не хотів поспішати, навіть якщо його власне тіло проклинало його за це. Ні, сьогодні він дозволить собі все, чого тільки захоче його хворобливий мозок, і він впевнений — його в цьому одноголосно підтримають. 

Легкі, повітряні звуки злітали з мʼяких губ, смагляві бедра обережно здіймалися догори та спускались донизу, дразнячи кожну клітинку у тілі Міна, змушуючи його кулаки стискатися до побіління, боляче впиваючись нігтями у власні долоні. Врешті Чімін не витримав та додав ще один палець — так набагато краще. Йому так не вистачало цього відчуття. Та все ж і цього врешті виявилось недостатньо, його пальці, на відміну від пальців Міна, надто малі, надто тонкі та надто короткі — їх недостатньо. З третім пальцем все стало трішки краще, тонкі стінки отримували все більше такого необхідного тертя і приємно розтягувались. Хлопець потроху втрачав звʼязок з реальністю і його очі стали дедалі частіше закочуватись за повіки. Він розводив пальці ножицями і тихо стогнав, все ще стримуючи власний голос. Йому потрібен був Юнгі, йому потрібно було відчувати його руки на собі, бодай десь, інакше він вибухне. Та він знав, що Мін ніколи не торкнеться його без належного дозволу, тим паче, в такому розбитому стані. Бо зараз все тіло старшого примерзло до простирадл немов шукало в тих опори та спасіння. 

Чімін навпочіпки потягнувся вільною рукою убік, шукаючи руку Юнгі. Він насилу відірвав ту від ліжка та переклав на власне стегно, майже миттєво відчуваючи полегшення, щойно велика долоня охоче вчепилась за нього і впилась пальцями у пружні мʼязи. Краплини змазки стікали з пальців Чіміна та де-не-де бруднили чорне спіднє Юнгі, з під якого вже давно виглядала налита кровʼю голівка твердого члена — його самоконтроль і справді вражав, і це навіть ще більше збуджувало. Чорт, Пак Чімін, ти просто хворий, якщо так думаєш… 

Серце молодшого ледь стиснулось від почуття провини. Він жалісливо прикусив губу і потягнувся рукою до чорної тканини під собою, легко пройшовшись пальцями вздовж. Мін тихо зашипів, борючись із сумішшю приємних та болісних відчуттів. Чімін натиснув пальцями трішки сильніше та знову погладив член старшого крізь мокру тканину, що вже давно сочилась передеякулятом. Юнгі сильніше стиснув стегно хлопця у своїй руці, спонукаючи його трохи пришвидшити свої дії, і не те, щоб Чімін волів сперечатися. Хлопець відтягнув резинку боксерів та ледь стягнув їх донизу, повністю оголюючи налитий, товстий член. Він на мить завмер, оцінюючи розмір і довжину статевого органу перед собою, розважаючи спроможності власного тіла. Та, чесно кажучи, в цьому стані він не надто турбувався про обережність. Навіть якщо все його тіло завтра зранку нитиме і розсипатиметься, він впевнений — це того вартуватиме. 

Сяючі очі облизували товстий член поглядом немов найсолодший льодяник в магазині. В його скронях голосно пульсувало лише: “Хочухочухочу”. Чімін похапки облизав губи та поволі витягнув пальці зі слизького, обмʼяклого отвору, що одразу ж жалісливо занив у своєму німому протесті, лапаючи лише насмішливу порожнечу довкола. Хлопець розгублено бігав очима по пляшечці змазки, своїх мокрих пальцях та напруженому члені на животі старшого, гублячись у власних бажаннях. Ті скандували йому про все і одразу. На якусь мить йому навіть запаморочилося в голові від всіх ідей, що невтомно кружляли всередині. Проте, його швидко пробудив жар на запʼясті від важкої долоні, що схопила його та притягнула вперед. 

Юнгі вирішив скористатись тимчасовим замішанням хлопця і піддатися власним наполегливим бажанням. Вже наступної миті біля його губ опинились слизькі, мокрі пальці; зморщені подушечки маленьких пальчиків пашіли теплом та легким запахом персика від лубриканту. Юнгі інстинктивно відкрив рота та втягнув один з пальців всередину, старанно вилизуючи його і не відмовляючи собі у задоволенні голосно смакувати і вицмокувати. Щоки Чіміна яскараво спалахнули, очі геть спорожніли, а з горла мимоволі втік голосний видих змішаний зі стогоном. Йому хотілось кінчити лише від одного вигляду свого хьона, котрий зараз із таким захватом вилизував кожен його палець, якими він ще зовсім нещодавно так безсоромно розтягував себе у нього на очах. Дідько, це просто якийсь навіжений, найпрекрасніший сон — не може ж так пощастити в реальності… 

– Чорт, хьон, стій… – на силу витягнув з себе Чімін, зустрічаючи лише тишу у відповідь. – Я серйозно, якщо ти не припиниш, я знову кінчу, чорт… 

Хлопець боляче вкусив свою губу, намагаючись перемкнути увагу власного тіла на щось менш приємне. Однак, вийшло, швидше, навпаки... І це, звісно ж, не оминуло очей Міна. Старший тихо посміхнувся, витягуючи палець зі свого рота і вглядаючись в розмʼяклі, мокрі очі навпроти. Юнгі легко поцілував заслиненого пальця, обвів його язиком довкола і знову примкнув до нього губами, вже за мить привідкриваючи рота. Вздовж всього хребта Чіміна пронісся шоковий розряд, що мало не змусив його безвільно вивалити язика набік — Юнгі прикусив його палець — так гостро та ніжно водночас. Достатньо, щоб змусити його забути власне імʼя та назавжди викарбувати на своєму тілі імʼя Юнгі. 

Звісно ж, Юнгі мовчав увесь час, як його і просили — та коли його це зупиняло від того, щоб висловитися та донести свою позицію з будь-якого приводу... 

І як йому завжди це вдається?! 

Чімін і сам інколи не розумів — захоплюється він цією здатністю свого хьона чи ненавидить її. Звісно ж захоплюється, пф… Чорт, він проклятий. І, вочевидь, збоченець, якщо йому вже сподобалась ця біль. Та Чімін ніколи і не намагався бути взірцем доброчесності. Проте, вперше в своєму житті, він був готовий показати всього себе, кожен закуточок своєї душі та тіла — кожен — лише йому.  

Юнгі знову легко провів губами по пальцю хлопця і відпустив його руку. Обезсилена рука юнака впала на груди старшого та на хвилину застигла на місці, даючи змогу своєму власнику прийти до тями. Юнгі вже було вирішив підвестися на лікті, але майже миттєво зустрів опір. Чімін швидко повернув його на його законне місце і прибив назад до ліжка обидвома руками, легко захитавши головою у боки.

– Ще ні, – він коротко відмовив.

Юнгі звів брови догори у подиві і зацікавлено усміхнувся, даючи хлопцеві змогу влаштовувати на своєму тілі пишний банкет скільки тому заманеться. І не втрачаючи секунди більше, Чімін врешті повністю стягнув набридливе спіднє з Міна і потягнувся за презервативом, швидко позбуваючись упаковки і обережно натягуючи тонкий гумовий матеріал уздовж твердого члена, змушуючи старшого легко шипіти від контакту. Ще за мить, в його руках знову опинилась пляшечка лубриканту і він нетерпляче відлив добрячу порцію гелю на голівку члена Юнгі, старанно розподіляючи його рукою у всю довжину, лапаючи вухом кожен хрипкий, збуджений звук, що виходив з горла старшого. 

Нутрощі викручувало від бажання. Чімін легко привстав і підсунувся бедрами ближче, поволі направляючи твердий член в своє розбухле, мокре від змазки кільце мʼязів. Юнгі на мить зупинив його, стиснувши стегна обидвома руками. Чіміну навіть не довелось чекати, поки той заговорить, в очах навпроти виблискував кожен найменший відтінок хвилювання та турботи. І це, в біса, просто чарівно, навіть в їх ситуації.

– Все гаразд, я достатньо розтягнутий, не переймайся, – він тихо прошепотів.

Занепокоєння в очах Юнгі ледь розвіялось, хоч було і очевидно, що він нізащо не дозволить Чіміну бодай якось зашкодити собі. Старший продовжував підтримувати бедра хлопця, застерігаючи його від різких дій і допомагаючи йому плавно занурюватись на свій член. Обидвоє важко видихнули, щойно вся довжина повністю опинилась всередині Чіміна. Потрібно було кілька секунд, щоб звикнути до нових відчуттів — до таких довгоочікуваних, солодких відчуттів. Чімін обережно почав рухатись, ледь підіймаючись вгору та вниз; міцні руки на його бедрах додавали впевненості та допомагали утримувати баланс. Та з кожною хвилиною йому хотілось все більше, щоб сліди від тих рук назавжди залишилися на його шкірі і завжди нагадували йому про Юнгі. Завжди нагадував йому про те, що відтепер він повністю належить лише йому. Він вперся обидвома руками у груди Міна, знаходячи в тих свою опору. Все тіло Юнгі зараз видавалось його домом, завжди таким теплим, міцним і надійним. Загублений у своїх почуттях та емоціях, Чімін не помітив, як його темп ставав все швидшим і розпачливішим, аж поки у його барабанні перетинки не постукався важкий, мокрий голос.

– Чімін-а-ах… хей, тобі буде боляче, зачек…  

Юнгі не встиг домовити, як його рот швидко накрила маленька спритна долоня. Чімін знав, що старший за нього хвилювався, та йому і справді зараз було все одно. Він радше згорить до золи та попелу прямо тут і зараз ніж зупиниться бодай на мить. Він надто довго чекав на це, надто довго стримував себе. Пальці Юнгі вʼїлися в пружні, мʼякі стегна, більше не боячись залишити на тих сліди. Мін врешті перестав стримувати себе і так само повністю віддавався задоволенню. Маленька ручка Чіміна наполегливо впиралась у міцні груди, тоді як інша продовжувала затикати старшому рота, побоюючись, що його знову намагатимуться зупинити. Та Мін більше не зміг би, навіть якби на цьому зараз залежала доля всього людства. Зараз він тут, з ним — кожною частинкою свого тіла та душі — він з ним.  

Тендітне тіло почало легко потрушуватись, мʼязи від довгої напруги починали втрачати свою стійкість і здавались на користь втомі; його рухи ставали все хаотичнішими і слабкішими. Раптом Чімін відчув, як його щоку вкриває знайома, ніжна долоня і легко погладжує його вилицю великим пальцем. Таке кохане і тепле відчуття, погляд в його очах на мить пояснішав і він поволі забрав руку від рота Юнгі, даючи тому змогу говорити.

– Хей, привіт, маленький, – Мін тихо покликав, – ти чудово впорався, – він продовжував погладжувати щоку хлопця великим пальцем, заспокоюючи його неспокійний розум та тіло. – Можливо, тепер даш змогу хьону подбати про тебе, мм?

Чімін ледь прикрив повіки і облизав сухі губи. Не знаходячи сил для відповіді, він слабко хитнув головою, погоджуючись. Юнгі тепло усміхнувся, поволі підіймаючись усім корпусом вверх, в положення сидячи, все ще притримуючи бедро хлопця однією рукою і його легку голову іншою. 

– Ось так, молодець, мій хороший хлопчик, – продовжував хвалити Мін, мʼяко цілуючи червоні вуста навпроти. 

Юнгі приобняв Чіміна сильніше, фіксуючи його тіло в своїх руках, і обережно поміняв їх місцями, вкладаючи спину хлопця на вологі простирадла. Він дав собі можливість розглянути обмʼякле тіло хлопця, подекуди вкрите краплями поту і сливовими гематомами, за котрі Юнгі не знаходив в собі сили, щоб почуватися винним — вони надто чудово доповнювали тендітну імбирну шкіру. 

Щось в розмитому погляді юнака різко змінилось: той став розпачливішим, більш благаючим, та разом з тим більш гострим. Він вимагав продовження, вимагав уваги і контролю. Пухкі губи розкрилися, намагаючись щось вимовити, але маленький язичок губився за ними та слабко западав назад, гублячи всі потрібні звуки та призвуки. Бідолашний хлопець видавався таким безпорадним і залежним.

– Використовуй слова, Чімін, – Юнгі рідко використовував цей суворий, наказовий тон, але щоразу як він це робив — Чімін готовий був віддати йому свою душу.

– Я-ах, бу-уд… – губи юнака трусились, випускаючи на волю лише безладні звуки.

– Слова, Чімін, мені потрібні слова, – Мін незворушно вдивлявся у мокрі очі.

– Бу-удь ласкка-а, я хочу..хочу… 

– Чого ти хочеш, Чімін? – погляд старшого важчав з кожною секундою.

– Кін… кх… кінчити… – врешті промовив він, боляче кусаючи власну губу від надлишку почуттів.

Кров у жилах Юнгі на мить зупинилась і вкрилась кригою, лише щоб наступної секунди боляче вдарити у скроні та розлитись гарячою лавою по всьому тілу. Цей хлопець діяв на нього як найшаленіший наркотик, щоразу змушуючи втрачати голову та губити здоровий глузд. Він більше не міг себе стримувати і знову почав рухатись всередині Чіміна, ловлячи тихі, вдячні стогони і закочені за повіки зіниці. Чімін все ще стримував себе, все ще силоміць заштовхував власний голос глибше у горло. 

– Боюсь, якщо ти продовжиш стримувати власний голос, тобі не вдасться кінчити, – легко пригрозив Юнгі, перейшовши на повільніший темп.

– А-але-але… – паніка в очах хлопця була очевидною, йому не хотілось вірити, що його хьон справді був здатен на таку жорстокість.

– Я хочу чути тебе, Чімін, – трохи лагідніше промовив Мін, тягнучись рукою до обличчя хлопця. – Ти стримувався увесь вечір…

– А-ах, але нас можуть почути інші… 

– Тоді нехай чують, нехай чують все, – Юнгі ніжно погладив щоку хлопця, продовжуючи рівномірно рухати бедрами і виманювати з рота Чіміна все голосніші всхлипи. Він нахилився нижче, цілуючи червоне вухо та прошепотів. – Нехай знають, як добре я змушую тебе почуватися. 

Все тіло юнака голосно провібрувало і його горлом пробіг голосний, солодкий стогін. Він не міг пояснити це, та одні лише слова Юнгі змушували його мозок стікати слизом і хворобливо здригатися від задоволення. Він справді так довго не протримається. Юнгі переможено усміхнувся та знову почав набирати темп та рухатись все швидше, і вже за якусь хвилину Чімін знову кінчав здригаючись та безперестанку промовляючи імʼя Юнгі немов завчену молитву. Юнгі стишував темп, проводячи хлопця крізь його вже другий сильний оргазм, і невдовзі геть зупиняючись. Він розціловував мокре, червоне обличчя, хапаючи губами гаряче повітря з рота юнака і тихо нахвалюючи його, примовляючи яким хорошим він був і як чудово він впорався. 

Кінцівки Чіміна вкотре легко німіли та слабко посіпувались, по тілу розливались хвилі спокою та задоволення, та він не міг йому віддатися в повній мірі. Щойно він відчув, як Юнгі поволі покидає його тіло — він міцно обійняв його, утримуючи на місці.

– Продовжуй, – тихо прошепотів він.

– Чімін… 

– Я хочу цього, – впевнено відповів хлопець. – Будь ласка, хьон… – наполягав він, змінивши голос на спокусливіший. – Невже хьон більше не хоче мене..? 

Так само згубно як на Чіміна діяли слова старшого, так само і на Міна діяло те одне маленьке слово, вимовлене таким солодким, благальним голосом — і Чімін, очевидно, повністю усвідомлював цей маленький, невинний кінк старшого. 

Тіло Юнгі раптом налилось свинцем, погляд знову поважчав. Він впився губами у мочку вуха молодшого і тихо, мокро зашепотів: 

– Моя крихітка ніяк не насититься? – Юнгі обережно штовхнувся бедрами вперед.

– Мхм… – протягнув Чімін крізь стулені губи, стримуючи шипіння; нове відчуття насолоди змішаної із болем зводило його з розуму.

– Хмм, тоді, дозволиш хьону..? – Мін зробив ще один плавний поштовх, полизуючи хрящик вуха хлопця. 

– Мх-мгм… – розум Чіміна розмивав межі реальності та фантазії, граючи з ним у небезпечні ігри; він тихо проскавулів, – хочу, щоб хьон кінчив в мене… будь ласка, хьон…

– Мій хороший хлопчик, такий слухняний, такий ласкавий, – мало не стікав слиною старший, шепочучи похвалу у вухо хлопцеві.

– Ха-аа, – Чімін голосно застогнав, здригаючись від кожного слова.

– Гмм, – усміхнувся Мін, задумавшись, – мій хороший хлопчик любить, коли його хвалять, мм? – улесливо шепотів старший, з кожним словом набираючи темпу і штовхаючись все глибше всередину. 

– Л-люблю коли хьон… мх-аа… коли хьон хвалить мене… – хлопець мало не задихався в своїх почуттях, міцно чіпляючись руками за спину Юнгі.

– Ммм, що ще тобі подобається? Ти ж будеш слухняним і поділишся з хьоном?

– Я-я… так, агх, я-мені… подобається коли… подобаються твої пальці… я-я… хочу їх… – язик хлопця ніяк не слухався його, ускладнюючи мовлення.

Брови Юнгі здійнялися від здивування і губи розтягнулись в задоволеній усмішці. Прямо зараз йому хотілось розцілувати кожен закуточок тіла цього солодкого і вперше такого відвертого хлопця. Він прикусив свою нижню губу і відхилився узад, коротко цілуючи Чіміна у губи, і поки той не встиг нічого збагнути, легко змінив їх позу на зручнішу. Мін перевернув хлопця на бік і примістився позаду нього, вклавши його голову на свою руку. Він підійняв ногу юнака догори, для кращого доступу, і вимочений в змазці член знову легко просковзнув всередину розбухлого отвору, змушуючи обох важко простогнати. 

– А-ах, х-хьон… твої… па-аль… – Чімін не встиг закінчити, як в його рот швидко просунули два довгих пальця, змусивши юнака голосно ахнути від несподіванки.

– Звісно ж я памʼятаю, солодкий. Хьон дуже цінує твою відвертість, – шепотів Мін у червоне вухо, знову починаючи рухатись бедрами.

Бідолашний юнак знив від полегшення, хапаючись губами та язиком за кожну бугристу фалангу, що поволі рухалась всередині його рота. Він ніколи ще не відчував такої необхідності в комусь. Йому хотілось, щоб кожна клітинка його тіла була заповнена Юнгі, щоб старший поставив свій підпис на кожному найменшому клаптику його шкіри, щоб він ніколи не покидав його тіло та розум, щоб він завжди знаходився так шалено близько. 

Юнгі зривало дах від такого Чіміна, такого жадібного і покірного. Такого відвертого, голосного і такого мокрого — всюди. Мокре волосся, мокра шкіра, мокрі губи та язик, мокрі нутрощі — все в ньому кричало про те, як йому зараз добре. Як йому добре поруч з Юнгі. Як йому хочеться лише Юнгі. І чорт — це до біса гаряче. Він ніколи не думав, що йому так подобатиметься одна лише ця нездорова думка, що хтось йому належить. Бо Чімін належав йому. Прямо тут і зараз він був лише його, лише для нього і лише заради ньому. Це небезпечна думка. Небезпечне почуття. Небезпечне бажання. Та тепер йому нікуди від них тікати — вони вже поселились в його голові та серці. 

Чімін губився у відчуттях, що розсіювались вздовж всього тіла: задоволення, легка біль, роздратування. Третій оргазм будувався значно довше. Здавалось, наче його мозок у паніці кричав на все його тіло змушуючи те швидше відніміти і повернути попередні гострі відчуття в кожному нерві та мʼязі — дарма. Йому завжди бракувало терпіння, йому завжди було важко розслабитись і відпустити себе. Хотілось терміново здатись власній слабкості.

– Мх, х-хьон, я, в-вибач-ч, я н-не з-зможу, я-я… – нерозбірливо розтягував слова хлопець крізь пальці у роті, тягнучись однією рукою за спину, наосліп шукаючи Юнгі.

– Чшшш, – тихе шипіння торкнулось барабанних перетинок юнака, – мій солодкий, маленький, слухняний хлопчик, – Юнгі продовжував шепотіти, легко збавивши темп, щоб заспокоїти хлопця, – ти так чудово справляєшся, так добре приймаєш свого хьона, – він схопив маленьку ручку, що безтямно блукала в повітрі у пошуках старшого, і перевів її до ноги Чіміна. – Ти ж допоможеш хьону трішки і притримаєш свою прекрасну, чарівну ногу, так? – тихе повітряне “угу” торкнулось вух старшого. – Ось так, добре, молодець.

Старший лагідно поцілував юнака у плече, шукаючи губами його обличчя. Він витягнув пальці з паруючого рота і ледь підштовхнув ними обличчя юнака у свій бік. Ловлячи очима мокрий, розмитий погляд і розкриті губи, що ганяли гаряче повітря туди-сюди, Юнгі припав до відкритого рота і солодко розціловував мʼякі зпухлі губи, втамовуючи неспокійний розум Чіміна, знову змушуючи його розпружити мʼязи у тілі та жалібно проскиглити у поцілунок, немов він чекав на нього цілу вічність, немов той був якимось цілющим зіллям і був здатен вилікувати будь-який недуг. Юнгі усміхнувся про себе, мліючи від одночасно такого ніжного і розпусного вигляду юнака. Він знову повертався до швидшого темпу, тепер майже повністю виходячи з розтягнутого, мокрого кільця мʼязів і потім різко вбиваючись назад. І варто відзначити, це змушувало все всередині Чіміна здригатися найприємнішим способом і легко скрикувати щоразу.

– Ось так мій маленький. Ти ж будеш чемним хлопчиком і кінчиш для хьона втретє?

Шепіт Юнгі дзвінко провібрував вздовж всього хребта хлопця, очі ледь збризнули сльозами і тіло натягнулось немов струна. Він відчув, як на його груди вклали важку руку і гарячі пальці торкнулись його соска, ледь стискаючи та погладжуючи між подушечок пальців, лагідно масажуючи та легко викручуючи тверду горошину. Чімін міцно вхопився вільною рукою за простирадло, відчуваючи, як його тіло здригається в третьому оргазмі, відчуваючи, як Юнгі важко дихає в його шию та теж кінчає декілька секунд після нього, сповільнюючись і все лінивіше рухаючи бедрами, поки останні краплі сперми покидали його тіло короткими пострілами. 

Після такого тривалого забігу обидвом, вочевидь, знадобиться ще деякий час, щоб відновити дихання та прийти до тями. Проте, якщо робити це в обіймах коханої людини, то сили відновлюються набагато швидше.

– Я-я л-любблю те-ебе, х-ьо-онн.

– Мені подобається твоя звичка зізнаватись у коханні, коли тобі винятково добре, – лагідно усміхнувся Мін, поцілувавши хлопця у шию. – Це мило.

– Ти мав би сказати: “Я також тебе люблю, мій найкращий у світі хлопець”, – кволо прожвиндів Чімін. 

– Ох, повір, якщо я зараз почну говорити про те, як сильно я тебе люблю, то тобі доведеться затикати мене клубками шерсті Кіти.

– Що? Пхпх, – розсміявся юнак, – інколи ти буваєш таким дурником, хьон… 

– Ей, – суворо вигукнув Юнгі, вдаючи смертельно ображеного, на що Чімін лише тихо хіхікнув, борючись із втомою та сонливістю.

Мін ледь привстав, збираючись врешті вийти з обезсиленого хлопця, щоб тому було комфортніше, проте несподівано зустрів спротив. 

– З-зачекай, можна… ти міг би залишитись так ще на хвилинку?

– Хм? – здивувався Юнгі. – Хіба тобі не боляче?

– Ні… навпаки… – тихо зізнався Чімін.

– Ох… гаразд, – Юнгі ніжно поглянув на профіль хлопця.

– Юнгі… 

– Хм? – здивувався старший.

– Ой, я… вибач, я мав на увазі… 

– Ти… ти вже вдруге назвав мене просто по імені… – на мить замислився Мін.

– Вибач, я не… це випа… 

– Ні-ні, все гаразд, мені… подобається… – ніжно усміхнувся Юнгі.

– С-справді? 

– Так, мені подобається чути своє імʼя з твоїх солодких губ, засуди мене, – Юнгі мʼяко поцілував хлопця у плече, знову вкладаючись за його спиною і обіймаючи.

– Гмм, невже? Бо ще кілька хвилин тому, я міг би побитись об заклад, що у декого тут “ хьон кінк”… – хитро прощебетав молодший, обережно повертаючи голову у бік Міна.

– І хто сказав, що я це заперечуватиму, мій хороший хлопчик Пак Чімін? – провокативно здійняв брову Юнгі.

Очі Чіміна округлилися і щоки легко почервоніли; він різко відвернув голову і пирхнув собі під носа. 

– Тобі обовʼязково завжди мати останнє слово..? – тихо мимрив хлопець.

– Мені здавалось, тобі подобаються мої останні слова, вони доволі ефективно доводять тебе до оргазму.

Вуха юнака розчервонілись від сорому, та приємні спогади зрештою переважили і не дали йому потонути у вирі неконтрольованої люті, направленої на одну певну чорноволосу голівоньку. 

– Чімін-а… – ніжно почав старший, збираючись вибачитись за свій гострий язик.

– Ю-Юнгі… – раптом покликав лагідний, тремтливий голос, що змусив Міна на мить поперхнутись повітрям. – Я зараз би із задоволенням послухав, як сильно ти мене любиш, навіть якщо доведеться ризикувати дорогоцінними клубками шерсті Кіти… – мʼяко усміхнувся Чімін.

– О-ох, це… – тон голосу старшого різко змінився на серйозний. Він міцніше обійняв Чіміна, тиснучись носом до його потилиці. – Ти моє все… Моє вчора, сьогодні і завтра, Чімін, – він твердо промовив. – Я, чесно кажучи, не знаю, як ще пояснити те, що я відчуваю. Коли це стосується тебе, мені завжди бракне слів і доводиться прикладати багато зусиль, щоб витягнути бодай щось назовні… 

Юнгі сумно усміхнувся. Його оголена правда тут і зараз. Так інтимно та близько, для найдорогоціннішої людини в житті — увесь він, такий як є. Мабуть, в це важко повірити, але йому завжди доводилось прикладати додаткових зусиль, щоб зберігати обличчя перед молодшим. Щоб змушувати язик правильно функціонувати та не заплітатись у нерозбірливому наборі звуків. Щоб не давати собі привселюдно ляпасів по обличчю у спробах пробудити мозок, що так би і стікав вічність желе та кровʼю безвільно завмираючи при найменшому зоровому контакті з одним особливо чарівним ангелом. Бо правда в тому, що він до біса слабкий, коли справа стосується Чіміна — завжди був та буде. Та він змирився з цим фактом, і навіть знайшов в ньому свою силу. Позаяк він піде на що завгодно, аби захистити його, аби зробити його щасливим, аби знайти його у найвіддаленіших і найтемніших закуточках всесвіту — по запаху, по голосу, за покликом серця. Його сліпа закоханість та привʼязаність несподівано стали його поводирем і сенсом. Чімін став його сенсом. Заради нього він прокидається зранку, для нього він завжди на сторожі від нічних жахіть. 

– Я просто хочу робити тебе щасливим, завжди. Хочу бути причиною твоїх усмішок. Хочу бути причиною твого щастя — егоїстично, – гірко усміхнувся Юнгі. – Хочу бути поруч з тобою, навіть якщо я більше не буду тобі потрібен — я хочу приглядати за тобою та бути певним, що ти в безпеці. Бути певним, що ти в порядку, що ти добре харчуєшся, що ти добре почуваєшся, що тобі не самотньо, що твоє серце сповнене легкості та любові — до будь чого, до будь кого — навіть якщо не до мене. Та я все ж би хотів, щоб лише до мене… 

Чімін не міг і кліпнути, кожне слово старшого вдарялось у груди в унісон з його серцем. Йому хотілось розплакатись, від щастя звісно, але в нього не було сил навіть на це. Він хотів би записати кожне любляче, щире слово і прослуховувати його щоночі перед сном, бо ті слова завжди будуть джерелом його комфорту, спокою та впевненості. Як і весь Юнгі, його голос — в нього хочеться закутатись як в мʼякий, теплий плед і більше ніколи не вилазити назовні. 

Він щось робив з ним. А особливо з його серцем. Щось таке незрозуміле і щось таке, що зовсім не піддавалось законам логіки чи фізики. Він здавався таким неземним — несправжнім. Зовсім не дивно, що Чімін щоразу запитував себе, чи це не вигадка його бурхливої уяви. Та ні. Він жива істота. Людина, котра достойна його поваги і довіри. Віри в те, що він тут, і він поруч, і він справді його кохає. А отже — Чімін вартий цього. Вартий його кохання. 

– Як давно?

– Що? – не зрозумів Юнгі.

– Як давно я тобі подобаюсь? – відважився хлопець, затамовуючи подих.

– Складно сказати… Мабуть… мабуть з того моменту, як я вперше побачив тебе, – відверто зізнався старший, блукаючи коридорами памʼяті подумки. – Кіпа скуйовдженого каштанового волосся з червоними щоками, розгубленим поглядом і схвильовано-радісним виразом обличчя раптом на порозі моєї кімнати у пошуку контрабандного кота — в мене не було і шансу, хах, – усміхнувся Мін, відтворюючи в уяві їх першу зустріч. – Я справді сподівався, що це мине і я не перетворюсь на якогось моторошного чувака, що пускає слину на свого невинного сусіда по кімнаті… та ось ми тут… 

Очі Чіміна широко розплющились і він здивовано звів брови на переніссі. Він хотів би знати про це раніше? Мабуть… А можливо, це був їх шлях. Його особливий садомазохістичний шлях, завдяки якому він вперше навчився бути просто собою, навчився довіряти собі, навчився довіряти себе комусь. 

Вони такі різні. Чімін так яскраво, так невагомо здатен виражати емоції, чи, радше, не здатен стримати їх. Старший завжди міг з легкістю побачити, коли щось було не так, коли його настрій бодай краплину змінювався. В той час як всі найголовніші виклики та битви Юнгі завжди проживав мовчки, всередині. Обережно перебираючи емоцію за емоцією, і справляючись з ними так само — мовчки, тишком. Він завжди вважав себе достатньо проникливим, здатним розрізнити намул від каміння, та він втратив кожну майстерну навичку, щойно в його житті зʼявився один особливий каштанововолосий усміхнений хлопець — відтоді все йшло шкереберть. Відтоді він допускав помилку за помилкою, не в стані скласти двох голографічних пазлів.

– Юнгі… – сонно, слабко покликав Чімін, – я так хочу побачити, обійняти і поцілувати тебе… прямо зараз… – важко видихнув хлопець, – але для цього тобі доведеться вийти з мене, чого мені зовсім не хочеться… – дувся про себе Чімін. – А ще, мабуть, нам обидвом доведеться прийняти душ, чого мені також зовсім не хочеться…І я, швидше за все, навіть не зможу цього зробити без твоєї допомоги… І в цьому нелегкому процесі тобі, мабуть, доведеться вислухати багато моїх невдоволених і роздратованих вдихів та видихів, але… Але якщо ти зможеш все це зробити, тоді пізніше я зможу щасливо заснути в твоїх обіймах і потім прокинутись від лагідного поцілунку. І тоді… тоді я по-справжньому зможу заглянути тобі у вічі і сказати, як сильно я тебе кохаю, і яким щасливим ти робиш мене одним лише своїм поглядом та присутністю… 

Юнгі уважно слухав тихе мимрення хлопця, котрий балансував між реальністю та сном. Старший тепло усміхався, щиросердно намагаючись стримати свої розчулені “охи”, бо зараз Чімін звучав просто чарівно (та зрештою, для Юнгі все що робив цей хлопець було чарівним…). Мін ніжно поцілував руку юнака і пообіцяв йому зробити все, що було в його силах. І про кращий сервіс і справді годі було і мріяти. Сонного хлопця піднесли на руках, немов принцесу, сумлінно викупали та промасажували кожну болючу чи затерплу ділянку на тілі. І він не знає коли чи як, та Мін навіть примудрився змінити їх постільну білизну на нову, тож зовсім скоро хлопця вклали вже в чисту, пахучу постіль та закутали в теплу ковдру. Та найкраще з усього цього було те, що він все ж опинився в довгоочікуваних обіймах коханої людини, таких знайомих і ніжних, міцних і надійних. Він не проміняє це відчуття ні на що інше у світі. Ну… хіба тільки…  

– Хьон, якось ми маємо зробити це на твоєму столі. Я маю на увазі секс…  

Юнгі викотив очі від несподіванки та пирснув сміхом, не стримавшись від витівок сонного хлопця.

– Мгм, наступного разу, Пак Чімін, обовʼязково, – Юнгі мʼяко поцілував юнака у носа. – Спи, мій маленький, хороших тобі снів.

– І тобі, хьон, – сонно процмокав губами Чімін. – Завтра я скажу, як сильно я тебе люблю… обіцяю… дуже сильно… мій Юнгі…

Свідомість хлопця мирно відчалила у світ снів, де він так само сильно закоханий. У кожному вимірі. Закоханий у нього. Завжди у нього. Свого Принца, рятівника та лицаря. І той так само — завжди безнадійно у нього закоханий, лише у нього. Свого Місяця, сяйва та сенсу. Завжди на варті його снів, так далеко/близько — на відстані поцілунку. 

♥︎

_______________

Кінець.

__________

Від автора:

Ну, що ж, цей фанфік офіційно завершений. 🎆

Дозволяю плакати. В мене є хустинки, налітай. 🧻😭🤧

Я рада, що мені все ж вистачило сил та терпіння дописати цю історію, яка бере свій початок з фанфіку “Так далеко/близько”. Не стомлюватимусь повторювати, що він для мене особливий, він змушує мене відчувати багато речей, щоразу як я до нього повертаюсь. Ану, відгукніться, маленькі любителі скла із щасливим кінцем, я знаю, я не одна… 

І оскільки я в хорошому настрої і добре розумію, що читач може відчувати після завершення подібних історій, а особливо питання, які можуть виникати у їх голові, я вирішила пролити трішки світла під кінець. (Update: там нижче ненароком вийшло багато тексту, тому вам не обовʼязково все читати, я все одно вас любитиму і буду вдячна за прочитання фанфіку і підтримку загалом!)

Щодо Юнгі, його почуття до Чіміна, очевидно, не були очевидними з самого початку, і, відверто кажучи, під час написання вони не були очевидні і мені самій. Я просто дозволила історії і персонажам вести мене за собою. Тому Пан Мін і мене тримав у напрузі :< 

Та все ж, зрештою, мені стало зрозуміло що й до чого. В рамках цієї історії, на відміну від Чіміна і його запального характеру, Юнгі досить вдумливий і спокійний та завжди намагається спершу ретельно проаналізувати свої емоції, перш ніж випускати їх назовні. Тому, стикнувшись з чимось прекрасним і незнайомим він обрав стриманість та спостереження як свої головні обладунки та зброю. Він вирішив поводити себе обережно та виважено, лишній раз не тикаючи у мильну бульбашку голками допитливості. А це включало в себе тримання відстані і відсутність будь-яких розмов з метою потенційно дізнатись щось, що може зруйнувати те тонке мереживо, яким було переплетене їх спільне проживання. Тож він мимоволі сам відібрав у себе шанс дізнатись більше про Чіміна, як наприклад те, чи не подобаються йому раптом люди тієї ж самої статі. Та навіть якщо і подобаються, це ж не означає, що Чіміну точно сподобався б Юнгі. Принаймні, так Мін для себе вирішив. Можливо, це був страх, а можливо — звичайний розрахунок. Юнгі щиро вірив, що почуття, як і емоції, піддаються контролю, і якщо просто не звертати на них увагу і перемкнути її на щось інше (або когось), то з часом ті вуглинки геть перестануть жевріти і не переростуть у повноцінне полумʼя. Однак, так не сталось. Тримаючи відстань і лише мовчки спостерігаючи за Чіміном, намагаючись не ускладнювати ані його, ані своє власне життя, Юнгі навпаки лише розвинув більшу привʼязаність, потребу приглядати і доглядати за хлопцем та захищати його від всього світу ціною власного життя; такий собі короткий шлях у глибші почуття, що зазвичай виникають вже після кількох років відносин. 

І він доволі довго, якщо не вічність, міг би провести життя в такому анабіозному стані, якби він раптом ненароком не поранив цим Чіміна і той щодуху не понісся б у далеку темну ніч, засліплений своїми вибуховими емоціями. 

Але, що ж, люди не ідеальні, історії не ідеальні, і кожен справляється зі своїми почуттями у найкращий їм відомий спосіб. І якщо говорити про мораль цієї історії (дивно вживати це слово під тією ф-кількістю текстових знаків, які, по суті своїй, складені у чуттєве порно, лол), то я б витягнула звідсіль одну просту річ — ми не можемо обманювати власне серце. Ми не можемо не хотіти те, чого ми хочемо. І чим швидше ми це усвідомимо, тим краще. Для нас та людей довкола. Чесність — найкращий подарунок, який можна собі зробити. Просто бути чесними самими з собою і сказати вголос все те, що клекоче глибоко у серці. Наші страхи завжди страшніші в уяві, та чорт, зрештою, вони і є! наша уява. Я часто нагадую собі про це останнім часом, бо переконалась, що це правда. Страхи ніщо інше як вигадка, сконструйована мозком уявна ситуація, з метою: підготувати нас до невідомо чого і для чого що може взагалі ніколи не трапитись і частіше за все не трапляється… Важко вилізти з голови та перестати аналізувати все довкола, особливо, коли це стосується інших людей та їх почуттів, коли ти намагаєшся діяти обережно та не зашкодити — і це добре, не зрозумійте мене неправильно, — але ми ніколи не повинні забувати про себе. Бо наприкінці дня, все що у нас є — це ми самі, і ніхто не подбає про наші інтереси краще за нас. Тому давайте бути сміливими, давайте боротись за себе та бажання свого серця. Бо ці бажання, часто, доволі прекрасні і сповнені любові, а нею гріх не ділитись у світі, де завжди триває боротьба між добром та злом. Потрібно лише визнати всередині себе, не бомбардуючи себе самокритикою, що ти на боці добра і маєш хороші наміри, і вкинути ту свою унікальну зефірку на ваги, у чашу добра та світла. 💫

Ох, я щось зафілософствувалась, як завжди... Never mind me. Але якщо ви дочитали аж досюди, то віртуально цілую в лоба, для мене це честь, дякую.

Ще раз дякую вам за прочитання, за ваш час, дякую за божевільно приємні коментарі і кожне тепле слово, дякую за вашу щиру підтримку! Я люблю вас, сильно-сильно, і обіймаю міцно-міцно. Давайте залишатись здоровими, оптимістичними і слідувати за щирими бажаннями свого серця! ❤️

Mwaahh~ 💋