Archive of Our Own ^beta

— Ґрейнджер, припини метушитися, — голос змусив її зупинитися, і вона повернула голову до чоловіка.

Вони були в його кабінеті: вона міряла кроками кабінет, він же сидів у кріслі, попиваючи вогневіскі. Як він взагалі додумався принести алкоголь на роботу? Він зняв піджак і засукав рукава до ліктів. В одній руці він крутив свою паличку, а в іншій же тримав стакан.
— Зупинитися? Я не можу зупинитися, я намагаюся знайти рішення, на відміну від тебе.

— Ти вже була у міністра, і тобі просто треба прийняти той факт, що це не можна змінити, — він говорив повільно, наче вона була дитиною, яка не розуміла чогось простого.

— Ми там були разом, Мелфою. І, можливо, якби ти не мовчав, стоячи поруч, ми б змогли до нього достукатися.

— Я не кидаюся на людей, як це робите ви, ґрифіндорці, — він відпив зі стакана, і Герміона всілася на край столу: вона втомилася за ці дні, а каблуки точно не допомагали ситуації.

— І що ти пропонуєш? Змиритися? — вона похитала головою. — Ні, це не можливо.
— Тобі не здалося дивним, що за ці три дні з прийняття закону не було жодного заперечення?
— Що?.. до чого ти хилиш? Але ж… — Герміона задумалася і не змогла згадати хоч когось, кому б не сподобалася пара: всі її друзі були незадоволені законом, але ніхто не жалівся на пару. — То це означає… Тільки ми.

— Бінго.

— Але для чого? 

Герміоні здавалося, що вона вже все зрозуміла в цьому житті, допомігши виграти війну; вона не думала, що стикнеться з проблемами вже так скоро — за три роки після її закінчення. Але Міністерство вирішило прийняти Закон про шлюб, який зобов’язував одружитися всіх чарівників віком від 18 до 55 років. Також Міністерство магії призначило всім пару, не даючи права на відмову. 

— Ти ж найрозумніша відьма століття, Ґрейнджер. Ти – Золота дівчинка, — він вказав рукою з вогневіскі на неї, після чого показав на себе: — Я — смертежер.

— Виправданий, — не змогла не втрутитися Герміона. Саме вони з Гаррі врятували його від Азкабану, і, заручившись їхньою ж допомогою, він мав змогу працювати в міністерстві.

— Хай там як, вони хочуть показати, що це — кінець. Остаточно. Ми протилежності. Вони стояли осторонь у цій війні, тому таким чином намагаються зробити все, аби не допустити наступну.

— Я допомогла виграти війну, і все, чим мені відплатили, — це зробили пішаком у їхній грі примирення.

— Тому тобі треба не грати за їхніми правилами. Створи свої власні та відплати їхньою ж монетою.

На декілька хвилин у кабінеті запанувала тиша. Герміона обдумувала слова, Мелфой же просто дивився кудись убік. Вона не хотіла бути в парі з Мелфоєм, і, хоч він попросив пробачення й вона його простила, Герміона не думала, що вони зможуть стати парою. Ніколи про це не думала. Вони не підходили одне одному: як і сказав Мелфой, вони були протилежностями у всьому. Та, можливо, вони зможуть довіритися одне одному і зробити цей шлюб хоча б нормальним. Герміона вже не думала про кохання, здається, для неї цей шлях вже буде перекритий, та, можливо, вони хоча б можуть побудувати дружні стосунки.

Підійшовши до Мелфоя, вона взяла з його рук вогневіскі й, відпивши, скривилася. Їй не подобався алкоголь, але зараз їй це було потрібно. Він увесь цей час спостерігав за нею, не зронивши й слова, і прийняв стакан назад.

— Що ти пропонуєш? — вона бачила, як по його обличчю розпливлася фірмова посмішка.

— Бачу справжню Ґрейнджер, — він допив і поставив стакан на стіл, зводячись на ноги.

Герміона серйозно дивилася на Мелфоя. Вона зробить усе, аби вони пошкодували за те, що вирішили грати їхніми життями. Гра почалася.

***

Герміона крокувала Великою залою Міністерства до камінів.
— Герміоно, — вона обернулася на знайомий голос і побачила, як до неї поспішає Гаррі.

— Це щось термінове? Вибач, я дуже поспішаю.

— Я хотів запитати, чи це правда. Ти та Мелфой? Ви погодилися укласти шлюб?

— Як би нам цього не хотілося, Гаррі, ми не збираємося віддавати свою магію на радість Міністерству…

— Але…

— Тут краще такого не казати, але мене вже нудить від усіх цих поглядів. Сьогодні до мене підійшли три людини, запитуючи, коли весілля. Вони очікують, що я скажу, що його не буде. І що Мелфой прийде та буде кричати, що він не одружиться з бруднокровкою. Вони просто хочуть тримати нас при собі, якщо так, то ми зіграємо за їхніми правилами.

— Ти впевнена?

— У мене справді немає вибору, Гаррі. Ми боролися заради того, щоб усі були рівні, але, здається, хтось теж хоче погратися в Бога, який вершить долі інших людей.

— Якщо тобі потрібна буде допомога — звертайся.

— Дякую, але поки ми з Мелфоєм спробуємо впоратися разом.

— Ти йому довіряєш? — Гаррі був здивований. Хоч і минуло вже три роки й він міг бачити, що Мелфой змінився та став приємнішою людиною, — бачити таку довіру від подруги було дивно.

— Він — мій майбутній чоловік, кому мені довіряти як не йому? Ми в одному човні.

— Будь обережна.

— Дякую, Гаррі. Побачимося пізніше.

— Так, Джіні чекає тебе на вихідних.

— Постараюся заскочити.

***

— Не можу повірити, що мій начальник запитав мене, чи плануємо ми дітей відразу після весілля. Він сподівається, що ти замкнеш мене в маєтку відразу після одруження, — вона вийшла з каміна маєтку Мелфоїв у кабінеті, де зазвичай працював Драко. Вона кинула сумку на диван і сіла, роззуваючись, та, поклавши ноги на м’який килим, спробувала розслабитися

— М-м-м… можу зрозуміти, — Мелфой не відвів погляду від документів і продовжував їх читати.

— Що? Ти ж не збираєшся справді мене тут замкнути? Я не збираюся кидати свою роботу!

— Ґрейнджер, я не забирався тобі нічого забороняти й навіть не планував пропонувати це, — він підвів погляд, дивлячись у її очі, які все ще горіли вогнем: вона справді злякалася, що їй не буде дозволено ходити на роботу. — Просто думаю, ти розумієш, що більшість жінок у моїй сім’ї не працювали…

— Але я не…

— І ти можеш займатися, чим хочеш, Ґрейнджер. Але якщо раптом ти захочеш покинути Міністерство і сидіти вдома, намагаючись прочитати всю бібліотеку, то це буде твоє право. Грошей Мелфоїв вистачить на багато поколінь, які можуть не працювати.

— Вибач, навіть не знаю, чому я так завелася.

— Ґрифіндорці, — він знизав плечима і знову повернувся до документів.

— Я просто не хочу, щоб мене знову якось обмежували. Я думала після закінчення війни стане легше, але зараз, здається, стало тільки гірше. Я все-таки хотіла вийти заміж за коханням, а не через документ від Міністерства.

— Мені дуже шкода, що тобі обрали мене.

— Це не твоя провина, — вони знову зіткнулися поглядами, наче намагаючись вести розмову. Вони не хотіли опинитися тут за таких умов, але не звинувачували в цьому одне одного.

***

— Ти впевнена, що це хороша ідея, що я піду на весілля Поттерів?

— Драко, ви вже декілька разів бачилися з Гаррі, тож не думаю, що виникнуть якісь проблеми, — Герміона стояла перед дзеркалом, закінчуючи зачіску.

— Ти ж знаєш, що там буде не тільки Поттер, а ще й Візлі. Не хотілося б зіпсувати весілля герою війни.

— Усі вже знають, що ти мій майбутній чоловік, вони звикнуть, — Герміона вийшла з кімнати, побачивши, як Мелфой сидить на дивані в її квартирі та гладить Криволапика. — Але, будь ласка, не провокуй Рона.

— Але ж це весел… — він повернув голову до неї й запнувся.

Джіні вирішила зробити весілля в кольорах Ґрифіндору, тому всі гості мали прийти в червоному. Вона також була дружкою зі сторони нареченого, позаяк у Гаррі не було сім’ї, а вони вважали одне одного братом і сестрою. Вони з Джіні вибрали їй насичено-червону сукню до коліна, з довгими рукавами та високим горлом; а завдяки тому, що сукня така закрита, декольте, як і спина, було відкритим.

— Маєш неймовірний вигляд.

— Дякую, — вона почервоніла і повернулася за паличкою, щоб приховати це.

Коли вона повернулася, Драко стояв вже поруч.

— Останній штрих, — вона підняла паличку і змінила колір краватки та хустинки на червоний її сукні.  — Тепер ти наче справжній ґрифіндорець.

— Ґрейнджер, ніколи більше не промовляй таких слів у моїй присутності, — і вони засміялися від абсурдності цієї ситуації.

Ще декілька тижнів тому ніхто з них і повірити не міг, що вони будуть разом, як пара, йти на весілля Поттерів.

— Що ж, нам потрібно йти, я повинна перевірити Джіні, а потім залишитися з Гаррі, — вона обійшла Мелфоя і намагалася піти, але її зупинила рука Мелфоя, яка доторкнулася її.

— Почекай, — він дивився на її обличчя, роздумуючи над чимось.

— Все добре? — вона починала нервувати. — Якщо ти не хочеш йти на весілля, то все добре, я думаю, Гаррі та Джіні зрозуміють, — хоч вона і сказала ці слова, але так не думала. Вона б хотіла, щоб Драко був поруч, коли всі на весіллі будуть парами, ще й через весілля Гаррі буде багато людей з Міністерства та газет. Герміона не хотіла в цей момент бути одна.

— Ні, все гаразд. Я просто хотів би, щоб ти надягла це, — вона опустила голову і побачила кільце в іншій руці Мелфоя.

— Це…

— Це кільце, яке передається всім нареченим сім’ї Мелфоїв. Ти зараз теж частина родини, і це також буде гарний доказ того, що ми разом.

— М-м… добре.

Він підняв її ліву руку вище і надягнув кільце. Тоді декілька секунд поглядав на нього, а потім, дивлячись їй в очі, підняв руку та залишив на ній поцілунок. Вона знову зашарілася.

— Це також незвичайне кільце: у разі небезпеки воно захистить тебе.

— Дякую, — вона не знала, що сказати, позираючи на чоловіка, яким він став. Він усе ще не відпускав її руку і погладжував, наче заспокоював.

Та річ була у тому, що вона вже змирилася з тим, що Мелфой буде її чоловіком. Навіть із тим, що вона чекала цього і того, аби ближче з ним познайомитися. Проводити майже кожен день разом. Вони відкрилися зовсім з інших сторін та віднайшли одне в одному багато спільного. І це не могло не підкупати. Герміона сподівалася, що їхній шлюб із часом зможе перерости з дружби в щось більше, але не хотіла поспішати, аби не зіпсувати все.

Драко стиснув її руку і відпустив, поклавши долоню їй на спину і підштовхуючи до каміна.

— Дружка не може запізнитися на весілля.

***

Герміоні здавалося, що весілля її найкращих друзів пройшло повз неї, через ту кількість емоцій, які вона пережила. Вона не зможе порахувати, скільки разів плакала і скільки разів Драко давав їй хустинку, аби витерти сльози. Бачити кохання в очах Джіні та Гаррі й те, як вони дивляться одне на одного, з одного боку завдавало їй болю, тому що їй здавалося, що вона не зможе теж це відчути. Таке сильне кохання. Та відчуття руки Драко, яка лягала їй на талію і стискала кожного разу, коли її переповнювали емоції, змушувало дивитися на Мелфоя по-іншому. Чи зможе вона колись так само дивитися на нього, як Джіні на Гаррі? І Герміона розуміла, що так. І це її лякало. Все було занадто швидко, до того ж за таких умов. Та Герміона тепер не могла уявити, що хтось інший буде поруч із нею, а якби так раптом сталося, вона б пішла шукати Драко і зробила б все, щоб вони одружилися в той же день. 

Це ще не було кохання, але це був початок чогось нового для них. Та чи відчував він хоч краплю того ж самого, дівчина не могла зрозуміти. Він їй дуже допомагав, але вона не знала його мотивів, та все ж довіряла йому.

Було приємно спостерігати за всіма друзями, які стали для неї родиною. Це було досить невелике весілля, яке відвідали лише ті, хто був важливий для тепер вже сім’ї Поттерів, а репортерам дозволили побути тільки на урочистій частині.

Випиваючи келих за келихом та танцюючи, Герміона не помітила, як вже настав вечір, доки не опинилася в руках Драко.

— Усі на нас дивляться, — намагаючись сховатися, вона прихилила голову ближче до плеча Драко, на якому лежала її рука. Весілля вже майже закінчувалося, тому Драко запросив її на танець. Але всі не могли припинити витріщатися. Та вона була вдячна, що Драко був високим і за його фігурою вона могла трохи затаїтися.

— Я думав, ти вже звикла до цього.

— Важко звикнути, коли всі на тебе дивляться, до того ж навряд їхні думки дуже приємні.

— Ми вперше показалися разом із моменту прийняття Закону про шлюб. Думаю, вони все ж очікували, що один із нас уб’є іншого, щоб не одружуватися, — він погладив її спину, і вона засміялася.

— Як я могла не подумати про такий варіант.

— Тому що ти занадто ґрифіндорка, Ґрейнджер.

— З твоїх вуст це звучить наче образа, — засміялася вона. Випитий алкоголь вже плутав думки, і тільки руки Драко на спині тримали її в рівному положенні — танцювати стільки на підборах було важко.

— Ні, ти така, яка є, і тобі не треба бути іншою, — Герміона усміхнулася і поклала голову йому на груди, підійшовши ближче та обнявши руками плечі. Він проводив руками по її оголеній спині — і все її тіло покривалося сиротами.

Їй хотілося залишитися в цьому моменті надовго.
***
— Я знайшов інформацію, яку ту просив, — Тео зайшов до його кабінету, поклавши теку на стіл, після чого поважно всівся на дивані. — Але ти так і не хочеш сказати, для чого вона тобі?

— Це таємна інформація, — Драко відкрив і почав переглядати документи.

— Знаєш, зі своїм найкращим другом міг би й поділитися, — він все ще лежав, прокручуючи паличку в руках.

— З чого це ти взяв, що ти мій найкращий друг? — Драко підняв на нього погляд, дивлячись, як із розслабленого обличчя хлопця стає шокованим.

— Ай, Драко, — він перебільшено приклав руку до серця, вдаючи, що йому боляче. — Ніколи більше не кажи таких слів, особливо при Блезі. То як щодо інформації? Ти ж знаєш, що мені довелося відкривати архіви батька, аби знайти це.

— І я тобі дуже вдячний…

— Але…

— Але я тобі нічого не скажу. Ти скоро і сам все дізнаєшся, — Драко продивився документи до кінця і, кивнувши сам до себе, покликав ельфа: — Діксі.

— Так, містере Драко, — промовив ельф.

— Ти знаєш, де міс Ґрейнджер?

— Так, вона в бібліотеці, містере Драко.

— Тоді передай їй це.

— Так, містере Драко, — Тео шоковано спостерігав, як Драко передає теку ельфу і той зникає.

— Не можу повірити, що ти даєш це Герміоні Ґрейнджер, але не розповідаєш мені.

— Вона точно знає, що з цим робити. І це також було для неї.

— Я бачу, ви зблизилися. Вона тепер живе тут? — Тео намагався прочитати емоції на його обличчі, але він, як і завжди, використовував блокологію.

— Так, вона переїхала декілька днів тому для зручності.

— Для зручності чого саме? — Тео весело підморгнув.

— Не те, про що ти подумав. Ми працюємо.

— Це не весело.

— Тому ти й не працюєш.

— Ти б теж міг цього не робити: ти ж знаєш, що наших грошей на це вистачить.

— Дякую, що повідомив, капітане очевидність.

— І як воно — жити з Золотою дівчинкою під одним дахом? 

— Тільки не говори цього при ній, а то вона може і проклясти. Все, як і завжди, будинок досить великий, тому ми бачимося тільки коли їмо або працюємо.

— Ти готовий до весілля?

— Ні, до біса. Ти ж знаєш: нам із дитинства було відомо, що одружимося не за коханням. Але Ґрейнджер інша, вона не була готова до цього і того, що це буду я.

— Ти ж знаєш, що ти змінився. Ти вже не той, ким був. І вона це знає. Вона б придумала щось, якби не хотіла одружуватися, — Тео бачив, що Драко задумався.

— Мабуть, твоя правда, — Драко зітхнув.

— Нарешті в цьому домі хтось сказав, що я маю рацію, — чоловіки засміялися і продовжили розмову ні про що.

***

— Ти хочеш, щоб ми дали інтерв’ю Скітер? — Герміона відірвалася від книжки в надії, що це був просто жарт.

— Так, мені надіслали вже декілька прохань, до того ж залишився місяць на те, щоб ми одружилися. Я думаю, це — непоганий варіант. І гарна можливість запросити їх на весілля.

— Ти впевнений? — Герміона задумалася. Усі її зустрічі зі Скітер були ненайкращими, і вона все ще писала про неї жахливі статті. Жінка опустила погляд на руки й почала крутити кільце: останнім часом це її заспокоювало. — У мене з нею не найкраща історія.

Драко встав із крісла і сів поруч з нею, поклавши долоні на її руки та стиснувши їх.

— У нас домовленість про те, що вона не зможе написати щось, що ми з тобою не підтвердимо.

— І вона погодилася на це?

— Це ж у її інтересах отримати ексклюзив. Але якщо ти не хочеш, ми можемо вибрати іншу газету, — Герміоні було приємно, що він думав про неї й готовий був навіть усе скасувати, якби вона сказала, що проти. 

Вона стиснула його руку.
— Ні, все добре, я завжди можу нагадати їй, як це — сидіти в банці, якщо вона вирішить вчинити по-своєму, — вона повторила посмішку Мелфоя.

— У банці? — вона бачила, як емоції нерозуміння з’являються в нього на обличчі, від чого засміялася.

— Я розкажу тобі якось іншим разом. Мені треба йти: в мене призначена примірка сукні, — вона встала з дивану, але Драко, так і не відпустивши її руку, потягнув її знову на диван.

— Ти не можеш так просто сказати це, а потім піти.

— Я не можу розкрити всі таємниці, бо тоді це стане нецікаво, — вона знову усміхнулася на його спантеличене обличчя. — Я не можу запізнитися, до того ж тобі теж час йти на зустріч з міністром.

— Я б краще пішов з тобою подивитися на сукню.

— Наречений не може бачити сукню до весілля, — Герміоні було приємно, що за ці два місяці вони так зблизилися. Драко все ще тримав її руку і погладжував, це вже була не рідкість у їхніх стосунках. Вони ще нічого не говорили, але здавалося, що і не потрібно: вони просто вдвох текли за течією і готувалися до весілля. Зараз у них було багато інших справ.

— Не знав, що ти віриш у таке.

— Ні, але тобі все ще потрібно йти. До того ж Джіні тебе однаково б вигнала.

— Добре-добре, я точно не хочу бути у поганому списку Візлетти, — вони засміялися, і чоловік все ж відпустив її, а вона поспішила до каміна.

***

— Весілля в чорному кольорі?! — вигукнула Джіні настільки голосно, що Герміоні довелося відсунутися, аби не оглухнути.

— Так. Що в цьому такого? У тебе весілля було в червоних тонах, а у Лаванди з Роном — у рожевих. Це ж просто колір.

— Так, але чорний! — Джіні насупилася. — Це ж весілля.

— Зате наскільки символічно: похорон нашої свободи, — Герміона засміялася, дивлячись на Джіні.

— Коли ти так кажеш, усе стає ще більш трагічно. Ти впевнена? Це придумав Мелфой і змусив тебе? — Джіні склала руки на грудях і почала свій допит у стилі Молі.

— Джіні, я не думала, що ти такої поганої думки про мене, наче мене може хтось щось змусити робити, крім Міністерства, як виявилося, — Герміона закотила очі від цього. — Ми разом подумали, щоб це була б гарна ідея — показати це Міністерству. Вони однаково не передумають, але, можливо, їм хоча б буде неприємно від цього.

— Міс Ґрейнджер, ваші сукні готові, ви можете приміряти, — її покликала помічниця, і Герміона пройшла в приміряльну.

— Але хоч твоя сукня буде біла? — знову заговорила Джіні.

— М-м… я ще думаю.

— Герміоно! 

— Добре, я жартую. Так, сукня буде біла. І ти тут для того, аби допомогти мені її обрати.

Перша сукня, яку приміряла Герміона, була дуже пишною. Це була одна з таких суконь, про які мрієш у дитинстві, уявляючи, як будеш іти, а за тобою стелитиметься довгий шлейф. Та хоч сукня була красивою, дівчині хотілося чогось іншого.

Друга сукня була дуже чарівною, це слово їй дуже личило. Вона була не пишною, збоку був розріз, через який можна було побачити ногу. Верх був із відритими плечима, але з довгими прозорими рукавами. І вся вона була всіяна бусинками. Та хоч ця сукня була теж дуже красивою, а також сподобалася і Джіні, Герміона вирішила примірити ще декілька.

Приміряючи вже понад годину, все, що хотіла Герміона, — це переодягнутися у свій вільний одяг, потрапити в бібліотеку в маєтку, скрутитися калачиком і читати книги.

— Повернімося наступного разу, я вже втомилася, — Герміона вже потягнулася до свого одягу, як у приміряльну просунулася рука з сукнею.

— Ось, міс Герміоно, приміряйте ще цю, мені здається, вона вам має сподобатися.

Герміона зітхнула, але все ж взяла сукню: ще одна нічого не змінить. Але, як тільки вона її вдягнула, дівчина зрозуміла, що це саме те, що вона шукала.

Вона була дуже елегантною та легкою, V-подібний виріз відкривав погляд на декольте, але найголовнішою родзинкою було те, що тканина огортала шию, а ззаду була гола спина, і від матерії на шиї тягнувся невеликий шлейф.

Вона вийшла з приміряльної, щоб показатися подрузі.

— Вау, Герміоно, тобі дуже личить, — здається, вона бачила сльози в очах Джіні.

— Мені вона теж дуже подобається.

— Не занадто просто? 

— Ні, вона ідеальна, — дивлячись на себе в дзеркало, вона уявляла реакцію Драко і від цього усміхнулася.

— Бачити тебе в сукні робить це все таким реальним, — вона повернулася обличчям до Джіні.

— Ти про весілля?

— Про весілля з Мелфоєм. У дитинстві я завжди мріяла про те, що я вийду за Гаррі, а ти за Рона, і ми станемо сім'єю…

— Джіні… — вже хотіла почати Герміона.

— Так-так, я розумію, що ви з Роном дуже різні й не змогли б бути разом. Але ти впевнена щодо Мелфоя? Ти ж знаєш, ми б могли щось придумати — і його ніколи не знайшли б. Гаррі аврор, а ти героїня війни, ніхто не буде тебе звинувачувати.

— О, Джіні, — Герміона засміялася, але підійшла ближче і взяла подругу за руки. — Я тобі дуже вдячна за підтримку і за те, що ти поруч, але я б не хотіла чути про те, як ти плануєш убивство мого майбутнього чоловіка. 

Джіні засміялася зі сльозами на очах, а Герміона погладила руку, на якій була обручка. Джіні перевела погляд на лівицю і теж провела пальцем по кільцю.

— Знаєш, я б не повірила собі, якби сказала це декілька років тому. Та навіть місяців! Але… — вона підняла погляд на Герміону. — Ви підходите одне одному. Я знаю, що це ще не кохання, але вашу симпатію вже помітно, і ви станете гарною парою. Мелфой змінився, але все ж, якщо він зробить тобі боляче, ти знаєш, що завжди можеш прийти до нас. До мене.

— Дякую, Джіні, я це дуже ціную, — Герміона обійняла подругу і теж відчула, як стікає сльоза.

— Ти будеш дуже гарною нареченою. Він буде в захваті, — вони відсторонилися і витерли сльози. — Знаєш, Гаррі було дуже складно зняти сукню, тепер, здається, я розумію, кращі варіанти вибору цієї сукні.

— Джіні! — вигукнула Герміона і, почервонівши, поспішила в приміряльну, чуючи сміх дівчини.

***

— Герміоно, — вона чула, як хтось повторював її ім’я, але не могла зрозуміти, хто це. — Герміоно.

Розплющивши очі, вона закліпала, тому що в темноті було важко щось побачити. Крізь вікно було видно місяць. Звикнувши до темряви, вона повернула голову і побачила Драко.

Він сидів навшпиньки біля дивану, на якому вона заснула, поки читала книгу. Драко прибрав її волосся з обличчя і погладжував його, від чого вона застогнала.

— М-м… це приємно…

— Тепер ти мені нагадуєш свого кота, — він усміхнувся, а Криволапик, який лежав поруч з нею, наче зрозумів, що говорять про нього. Перевернувся на живіт, потягнувся і поклав лапу на руку, якою він її гладив. — Здається, він теж хоче, щоб його погладили. 

Він вже прибирав руку, але Герміона схопила її.

— Ні, ти можеш зробити це для мене, а я — для нього, — і простягнула руку під сміх Драко, щоб погладити живіт своєму улюбленцю, від чого він замурчав.

Прибравши все волосся, він просто дивився на неї, від чого вона почувалася  не у своїй тарілці. На неї ніхто не дивився так, як він.

— Котра година? — вона вирішила припинити цю мовчанку.

— Близько першої ночі.

— До речі, чому ти тут? 

Вона сіла, через що кіт невдоволено нявкнув, перевернувся і зістрибнув, йдучи геть. Драко теж встав і тепер височів над нею.

— Вирішив перевірити, як ти, перед завтрашнім днем, але не знайшов у кімнаті, тому подумав, що ти тут.

— Трішки нервую, все-таки весілля в мене вперше в житті, тому захотіла почитати, щоб заспокоїтися, але не помітила, як заснула.

— М-м… — він нічого не відповів, просто якось дивно дивився на неї.

— Думаю, час іти спати: завтра треба рано вставати, — вона встала, і, хоч місця між ними залишилося мало, він не збирався відступати.

— Пішли, я хочу тобі дещо показати, — він взяв її за руку і вивів з бібліотеки.

Вони крокували маєтком, і Герміона не знала, як він міг у ньому орієнтуватися, хоч він і жив тут з самого народження, але він же був гігантським! Вона переїхала кілька тижнів тому, але все ще часто губилася, через що доводилося кликати ельфів, що їй не дуже подобалося, тому що не хотіла їм заважати; або відправляти патронуса Драко, і тоді він її знаходив, — це їй подобалося робити більше. Навіть якщо він був зайнятий, він завжди приходив до неї й допомагав. Після всього, що сталося в маєтку під час війни, Герміоні було страшно переїжджати, але Драко змінив більшу частину кімнат, і тепер усередині він не був таких темним та похмурим: всі кімнати стали світлі, від чого знаходитися в них стало приємніше.

— Куди ми йдемо? — вони йшли вже декілька хвилин, усе піднімаючись, але вона все ще не розуміла, куди він її веде.

— Ще трішки.

Він відчинив двері в якусь пусту кімнату, в якій нічого не було, крім одного диванчику  та скрині біля стіни. Драко відпустив її руку, від чого вона втратила його тепло. Підійшовши до скрині, він магією дістав з нього плед і постелив посеред кімнати, наклавши декілька заклинань, аби не було холодно від паркету. Присівши, він поплескав по місцю біля себе, і вона підійшла та сіла поруч.

— А тепер лягай, — їй здавалося, що Драко напередодні весілля з’їхав з глузду. Вона дивилася на нього великими очима і не ворушилася, тому він поклав руку їй на плече та поклав поруч із собою.

— Драко, що ти…

— А тепер дивися туди, — він вказав пальцем угору, і Герміона перевела погляд та ахнула.

Над ними було відкрите небо, усіяне мільйонами зірок, які складалися у безліч сузір’їв.

— Це… це неймовірно.

— Це місце зробила для мене моя мама в дитинстві. Я ставив їй так багато питань про зірки та сузір’я, що вона вирішила створити це небо для мене. Тут спеціальне заклинання, через яке все видно набагато краще. Потім мені це вже було нецікаво, але, коли тут почав жити він, це було моїм рятунком. Тепер я часто приходжу сюди, щоб подумати або розслабитися, ти теж можеш.

— Дякую.

— Тепер це твій дім також. 

Він повернув голову до неї, і вони знову зустрілися поглядами. 

— Сьогодні останній день, щоб передумати, завтра шляху назад не буде, — він повернувся до неї боком, знову прибираючи волосся з обличчя.

— О, ти що, ніколи не чув історій про наречених-втікачок? — Герміона усміхнулася.

— Побережи мою гордість, Ґрейнджер.

— М-м-м… я візьму це до уваги.

— Але я серйозно, якщо ти передумала, я допоможу тобі. У мене є летиключ в Італію, тож ти зможеш там побути, доки все не вляжеться, а потім Блез допоможе тобі влаштуватися там та отримати громадянство, і тоді ти не будеш підлягати під цей закон і зможеш…

— Ти не хочеш одружуватися зі мною? — засмутившись, вона намагалася прочитати щось на його обличчі, але воно було серйозним.

— Ґрейнджер… Герміоно, зараз не про мене, а про тебе. Я не хочу, щоб ти була зі мною тільки через Міністерство, я не хочу тебе обмежувати в цьому рішені, тому що це нечесно щодо тебе. Я б хотів бути твоїм вибором, але не так…

Герміона не могла і не хотіла більше це слухати, тому, трішки піднявшись, поцілувала його. Це був короткий поцілунок, тому що Драко заціпенів, тому їй довелося відсунутися.

— Я знаю, що те, як ми дійшли до цього, було не зовсім нашим вибором, але я не жалкую. Зараз та завтра я обираю тебе і хочу подивитися, куди нас це приведе.

Те, як швидко Драко зрушив із місця і простягнув руку до її голови, притягуючи ближче для поцілунку, було неочікувано. Він цілував її швидко і наполегливо, наче боявся, що вона зникне, а вона відповідала так само палко. Простягнувши руки до його шиї, вона дряпнула її та зарилася пальцями у волосся, і Драко простогнав. Наостанок він укусив її губу і відсунувся, важко дихаючи, як і вона. Все ще тримаючи на потилиці заплутану в її волоссі руку.

— Ти неймовірна, Ґрейнджер, ти це знаєш? Я теж хотів би спробувати й не маю наміру відпускати тебе.

— Тоді не відпускай.

Вона простягнула руки й, лягаючи на плед, потягнула його на себе. Другий поцілунок був ніжним, наче перше знайомство. Він погладив її голову рукою, перейшов до шиї, а потім поклав на талію. Герміона цілувала так, наче від цього залежало її життя, притягуючи його ближче і ближче. Даючи змогу їй віддихатися, Драко почав залишати поцілунки на обличчі та шиї. Вона не знає, скільки вони ще цілувалися і скільки після цього просто лежали. Вона почула його голос вже коли знову засинала, лежачи в нього на плечі.

— Нам потрібно покласти тебе в ліжко, щоб поспати.

— М-м… але тут так зручно, — вона підсунулася ще ближче, поклавши руку йому на груди.

— Ти зможеш обіймати мене в ліжку.

— Правда? 

— Так.

— Але я так не хочу вставати, — шепотіла Герміона вже на межі зі сном. 

Драко встав, залишивши її саму, і кудись відійшов. На декілька хвилин стало тихо, і вона подумала, що він вирішив залишити її тут. Та Драко підняв її, від чого вона зойкнула, а потім знову притулилася до плеча. Герміона не знала, як довго вони поверталися, але коли він поклав її на м’яке ліжко, залишивши поцілунок у неї на голові, вона почула його голос:

— Дякую, що довірилася.

***

Герміона ще ніколи в житті так не хвилювалася. Воно і можна було зрозуміти, не кожного ж дня весілля, на якому ти в ролі нареченої. Уже за декілька хвилин їй треба буде виходити і йти до Драко повз безліч невідомих їй людей. 

Подивившись у вікно, вона побачила, що сад маєтку весь був заповнений людьми: хтось вже зайняв місця, хтось стояв біля столиків із шампанським. Нарциса постаралася на славу, роблячи весілля ще більш масштабним, наскільки б неможливим це не здавалося Герміоні. Та сад дійсно мав просто неймовірний вигляд: все було в ніжних кольорах, що контрастувало з вбраннями гостей. 

Почувши звук, вона обернулася до дверей.
— Герміоно, це і справді було просто геніально, — змусити всіх прийти в чорному на весілля. Я вже бачила незадоволених з Міністерства, — Джіні радісно зайшла в кімнату.

— Вони точно не так уявляли фотографії з весілля, яке вони так намагалися влаштувати. Чи намагався хтось прийти в іншому?

— Так, я бачила декількох: вони точно не очікували, що після того, як вони зайдуть на територію маєтку, одяг однаково стане чорним, — Джіні підійшла до неї, ставши теж біля вікна. — Ну що, ти готова?

— Я хвилююся.

— Розумію. Ти ж пам’ятаєш наше весілля з Гаррі: хоч я була дуже щаслива вийти за нього, мені здавалося, що я от-от втрачу свідомість, — Джіні взяла руки Герміони у свої. — І хоч у вас почалося не так, як у всіх, я думаю, ви впораєтеся з цим. Я бачу, як ви дивитеся одне на одного.

— Дякую, Джіні, мені потрібно було це почути.

— Ну, я піду, а ти будь готова, Гаррі вже скоро прийде забрати тебе. 

Герміона кивнула і дивилася вслід подрузі. Хотілося вже, щоб увесь цей фарс закінчився і вони залишилися наодинці на дивані в бібліотеці, і можна вже буде ні про що не думати.

— Вау… маєш дивовижний вигляд, — вона навіть не помітила, як зайшов Гаррі.

— Дякую.

— Нам потрібно йти, — він простягнув їй руку, і Герміона, вклавши її, відчула, як Гаррі стиснув долоню в підтримці. — Якщо ти зараз скажеш слово, то я допоможу тобі втекти.

— Дякую, Гаррі, але мені це більше не потрібно, — Герміона усміхнулася, і вони вийшли.

Йдучи по проходу, вона намагалася не думати про те, чому опиналася тут. Герміона дивилася на Драко, який теж не зводив із неї очей. Хотілося швидше опинитися в його руках. Було складно повірити, що їй знадобилося всього декілька місяців для того, щоб закохатися в чоловіка, який чекав її біля вівтаря. Їй лиш хотілося б, щоб вони прийшли до цього самостійно, а не через ігри Міністерства.

Та тримаючи зараз його за руку й дивлячись йому в очі, в яких вона теж бачила закоханість, Герміона не хотіла бути десь в іншому місці. Вона відповіла «так» та повторювала слова обітниці, не відриваючи від нього погляду, і відчула, як магія скріпляє їхній союз.
Тільки коли їх попросили надягнути обручки, вони відпустили руки. Надіваючи обручку, кожен вкладав свою обітницю «я буду поряд», після чого вони усміхнулися одне одному. Прозвучало: «Ви можете поцілувати наречену», — і Драко підійшов ближче, поклавши руку їй на щоку. Їй довелося підійняти голову, щоб дивитися йому в очі. 

— Я не думав, що закохатися в тебе буде так просто, — він нахилився, і Герміона заплющила очі.

Цей поцілунок не був схожий на їхній перший, який відбувся всього декілька годин тому. Герміона поклала руку йому на груди, силкуючись бути ще ближче. Вони намагалися передати цим поцілунком усі свої почуття — те кохання, яке вони почали відчувати. Тим, як Драко ніжно тримав руку на її щоці, направляючи її голову; тим, як він зминав її губи. Та вже за декілька секунд це закінчилося: як би не хотілося продовжувати, вони це залишать тільки для себе. Не тут. Не перед всіма цими людьми.

Після чого почалося довге святкування: випивка; поздоровлення, які кожен хотів висловити краще попереднього, аби здаватися кращими за інших; один танець заміняв інший; їй треба було потанцювати з міністром та декількома чиновниками, зі своїми друзями, але найприємніше було знову й знову опинятися в руках Драко. Він кружляв її залою, і вона могла не думати про те, що він наступить їй на ногу або зробить щось неправильно.

— Втомилася? — Драко провів рукою, заправляючи випале пасмо за вухо.

— Так, дуже, — зітхнула вона. Хоч сукня була легкою, вона не могла припинити мріяти, як зніме її, залишившись у великій футболці, та нарешті опиниться на м’якому ліжечку.

— Думаю, нам час уже йти. Ми були тут досить довго і виконали все, що вони хотіли.

— Правда? — Герміона подивилася на нього, не вірячи його словам. Нарешті вони можуть піти!

— Так, ходімо, — він взяв її за руку і потягнув до їхнього столика.

Він взяв бокал і постукав по ньому паличкою, щоб усі звернули на нього увагу.

— Ми дуже вдячні кожному, хто сьогодні завітав на наше весілля і розділив з нами це неочікуване свято. У нас скоро активується летиключ, тому ми залишаємо вас. Повеселіться за нас, а завтра на вас чекає продовження нашого свята.

Їх проводжали оплесками, доки за молодятами не зачинилися двері. Вони раділи, перебуваючи в компанії сім’ї Мелфоїв. 

І вони точно не могли очікувати, що в таких самих чорних конвертах, в яких прийшло запрошення на весілля Мелфоїв, буде привітання і ніхто не розумів, що це. 

Наступного дня, починаючи з міністра, завдяки Ріті Скітер, протягом місяця виходили випуски газети з компроматом на кожного, хто був причетний до Закону про шлюб. І поки все це відбувалося, всі жили у страху, хто буде наступний і чи дійде до них. Там було все: від хабарів до використання темної магії, викрадання артефактів та незаконне привласнювання чарівних істот. Коли кожен із чарівників, який приймав у цьому участь, був звільнений, Закон про шлюб було скасовано, але навіть роки потому всі досі пам’ятали, що сталося, та прозвали цю подію «Затьмарена свобода». Ніхто більше не намагався приймати закони, які пригнічували права та свободу інших чарівників. До того ж ніхто більше не намагався перейти дорогу сім’ї Мелфоїв: усі бачили наслідки, тому тепер навіть чистокровні завжди з повагою ставилися до Герміони Мелфой.

Весілля Герміони Ґрейнджер та Драко Мелфоя справді увійшло в історію, як і хотіло Міністерство, але не за їхніми планами.