Archive of Our Own ^beta

— Мамо! Алекс ось-ось приїде, а моя помада кудись зникла. Певно, Кессі її зачарувала. Скажи їм, щоб повернули!
— Касандро, поверни помаду сестрі негайно!

На першому поверсі розляглася Емма, навіть не думаючи підніматися нагору. Її ноги лежали на колінах Кілліана, а діти, як завжди, сварилися. Зазвичай усе починалося з Кессі – вона вигадувала чергову дурницю, підбурювала Джека, і тоді все летіло шкереберть. Кілліан бачив у цьому лише звичайні пустощі, а для Хоуп кожна витівка була справжньою драмою. У той час Касандра з Джеком просто веселилися. Але сьогодні, після важкого тижня, у Емми не було настрою розбиратися ще й з цим.

Шерифська робота виснажувала. Особливо в маленькому містечку, де кожна ДТП після років спокою сприймалася як болісне відкриття, хоча всі буквально пережили прокляття (навіть не одне). Тому Емма просто дивилася телевізор, коли почула, як хтось спускається сходами. Не те щоб вона з Кілліаном підслуховували, але чоловік одразу зменшив гучність фільму, обережно натискаючи на кнопки пульта. Минав час, а Емму досі смішило його вічне:

"— Боже, ну чому тут такі маленькі кнопки, Свон?"

— На, тримай. Знаєш, тобі не обов’язково фарбуватися заради якогось хлопця. Це лайно – підлаштовуватись під чоловіків.
— Я не питала твоєї думки, Кессі. Особливо зважаючи на те, що ти відшиваєш усіх, хто до тебе залицяється.
— Ну…На відміну від деяких, мені не потрібна чоловіча увага, щоб відчувати власну цінність.

Касандра кинула помаду сестрі й пройшла до вітальні. Вона опустилася у своє крісло поруч із батьками, одразу потягнувшись до фісташок. Але Кілліан зупинив її своїм гаком.

— Боже мій, тату, тобі так шкода? Добре хоч, що з роками гак притупився.
— Візьми свої горіхи на кухні, моя маленька язва.
— З задоволенням, капітане!

Вони втрьох засміялися, а потім Кілліан таки віддав доньці свою тарілку, натомість потягнувшись до пива. Звісно, не ром, але ж пити як раніше у звичайну п’ятницю – це вже не для батька трьох дітей і пристойного чоловіка. Смі глузував із нього, поки у нього самого не з’явилася чудова донечка – якраз такого віку, як Кессі. Ванеса. Тепер Кілліан сміявся над тим, як їхні колишні піратські пригоди звелися до пустих балачок. Або й ні, бо підростала гідна заміна.

— Тату, можна мені на "Веселого Роджера"? Я повернуся швидко і навіть допоможу вам вкласти Джека.

Емма ледь приховала розчарування. Вона сподівалася, що після того, як Хоуп відпросилася на вечірку до Міри, доньки Сідні, Кессі теж захоче піти. Але та знову збиралася стирчати на кораблі, а не спілкуватися з однолітками.

— А як щодо тієї вечірки, куди йде твоя сестра? Думаю, буде весело.
— Бунтівниці не ходять на вечірки, мамо. Тату, допоможеш мені з сережками? Будь ласка.

Кілліан піднявся, щоб допомогти старшій доньці, яка зайшла до вітальні. Дівчина майже одразу насмішкувато додала:

— Тим паче, Вільям кликав Кессі, але вона дала йому відкоша.

Тим часом Емма пильно дивилася на Кессі. Чому вона так категорично відмовилася від залицянь Вільяма? Вони ж чудово пасували одне одному...

— Вечірки – це не для мене. Купа людей, які заливаються пивом і цілуються в кожному кутку…Ні за що.
— На все твоя воля, люба. То Алекс приїде тільки за тобою?

Кілліан звернувся до Хоуп, яка тепер була повністю готова. Кессі дивилася в телевізор, навіть не глянувши на сестру. Її підборіддя торкалося колін. Емма зрозуміла – щось її турбує.

— Ні. З нами ще їдуть Мелоді, Мішель, Марк і Ентоні.
— Будуть молодіжні плітки? Чи нам їх краще не чути?

Хоуп хихотіла, а Емма помітила, як Кессі уважно прислухається.

— Ну, Мел і Марк разом уже два місяці, але це таємниця. А Мішель і Ентоні сьогодні мають перше побачення.
— Мішель? Це ж молодша сестра Мелоді? Скільки їй років?
— Вона третя з семи сестер, не така вже й маленька… Ви ніби в одному класі з історії, так, Кессі?

Касандра спробувала зробити байдужий вигляд, але її ніс почервонів, а очі навіть не глянули на Хоуп.

— Я не запам’ятовую всіх навколо, Хоуп. Це твоє хобі.

Відповіді не пролунало, бо раптом почулося, як Джек кричить на весь будинок, поки на дворі сигналить машина:

— Твій хлопець приїхав!
— Тебе почули не лише на першому поверсі, а у всьому Зачарованому лісі. Вітаю! Я пішла, па-па.
— А твій хлопець не хоче зайти? – Емма закочує очі.
— Кілліане! Щоб об дванадцятій була вдома, комендантська година, пам’ятаєш?
— Звісно.

Хоуп зникла, скориставшись магією. Касандра ще кілька секунд сиділа з ними, стискаючи в руці фісташку, а потім сказала:

— Ну, я пішла на "Роджер". Скоро повернуся.

Емма з Кілліаном мовчки переглянулися. Від батьків можна приховати багато речей. Але не тоді, коли вони – колишні злодії.

— Ти думаєш про те саме?

Кілліан задумливо глянув на доньку, яка виходила з дому.

— Так. Але давай почекаємо. Пірати завжди знають, коли нападати.

І він знав, що скоро буде час.

***

Кессі справді любить свою старшу сестру. Вони виросли разом, і їхнє дитинство було сповнене пригод. Вони ховалися на кораблі батька, випадково палили килим у кімнаті для гостей, закопали капсулу часу на задньому подвір’ї, яку мають відкрити, коли Касандрі виповниться двадцять один. Вони співали пісні Діснея, мали своє секретне рукостискання і вірили, що ніколи не стануть чужими одна для одної не дивлячись на сварки.

Але Хоуп…Вона ідеальна. Перша дитина, народжена від "істинного кохання", вона отримала могутню магію. Батьки ніколи не були нею розчаровані – та й чи могли б? Вона завжди приносила додому найкращі оцінки, була президенткою класу, капітаншою чирлідерів, дівчиною, яку запрошували на всі вечірки, навіть якщо всі знали, що вона не прийде. Хоуп мала чіткий план: після школи вона вступить до місцевого магічного коледжу в Сторібруку разом зі своїм хлопцем Алексом – одним із близнюків Рапунцель і Фліна Райдера. Алекс теж був ідеальним. Капітан футбольної команди, чарівний, розумний, майбутній король – адже він випередив свого брата Вільяма на три хвилини при народженні. І, звісно ж, вони з Хоуп виглядали разом просто неймовірно: вона – білява, блакитноока, як стандартна принцеса, він – темноволосий, з глибокими чорними очима, сповненими обіцянок. Разом вони були схожі на живу легенду з казок.

Кессі не заздрила. Ну, майже. Просто вона була… ну, не ідеальною. У неї було значно менше магії – як у другої дитини, – і навіть ту, що мала, вона не могла до ладу контролювати. Її повне ім’я, "Касандра Елізабет Свон-Джонс", звучало у домі частіше за все, зазвичай сердитим голосом когось із батьків. Вона не прагнула вплутуватися в авантюри – просто вони самі її знаходили. Один необережний момент, і ось вона вже краде ключі разом із друзями (яких могла порахувати на пальцях однієї руки), щоб замкнути на ніч шкільного охоронця.

Вона не була відмінницею, її улюбленими предметами були лише математика і географія. Спокій вона знаходила на батьківському кораблі, серед карт і морських вузлів. І якщо проводиш весь вільний час біля моря, то вечірки – не для тебе.

А ще Кессі не цікавив Вільям – брат-близнюк Алекса, як усі очікували. Їй подобалася Мішель, одна з дочок Арієль і Еріка. Та сама Мішель і її сестри, які належали до світу популярних, а отже крутилися навколо таких, як Хоуп. А Касандра...Просто була там. І пливла за течією.

Вона навіть не знала, як сказати батькам, що їй подобаються дівчата. Тим більше, що дівчата, схоже, не відповідали їй взаємністю. Вона, звісно, мала свою красу – великі зелені очі матері, чорне волосся батька, його гострі вуха і різкі риси обличчя. Але ця врода була...сумнівною. Особливо на тлі когось такого, як Хоуп. Бездоганного.

Касандра йшла по вологій дерев’яній пристані, тримаючи руки глибоко в кишенях старої куртки, яку колись поцупила з батькового гардеробу. Шкіра давно втратила блиск, але запах — легкий аромат солі, деревини й чогось ледь відчутно гострого — досі нагадував їй про дитинство.

Холодний вітер з моря зривав волосся з її обличчя, але Кессі не зупинялася, просто, слухала скрип дощок під ногами. Це була її улюблена музика — справжня, не як той шум у домі, де завжди кричали, сперечалися чи сміялися. На Роджері ніколи не було зайвих слів. Лише тиша і шурхіт вітрил, навіть коли корабель стояв на якорі.

Сходи на борт похитнулися під ногами, але вона вже звикла. Тут усе знайоме — кожен канат, кожна потерта планка, навіть ледь помітні подряпини, які вони з Джеком залишили під час дитячих ігор. Їй здавалося, що корабель теж пам’ятає її. Навіть коли не кличе.

Вона переступила через поріг, торкнулася руками борту — ніби вітаючись із давнім другом, — і нарешті дозволила собі видихнути.

***
Кілліан знайшов Касандру на носі корабля. Вона сиділа, звісивши ноги за борт, пальці стискали перила, ніби це була остання нитка, яка тримала її на місці. Вітер грався її чорним волоссям, час від часу здуваючи пасма в обличчя. Вона навіть не озирнулася, коли дерев'яні дошки скрипнули під батьковими кроками.

— Дозволиш скласти тобі компанію? — тихо запитав він.

— Вільна гавань, капітане, — видихнула Кессі, не піднімаючи голови.

Кілліан сів поруч, теж звісив ноги. Якийсь час вони мовчали, просто дивилися на темну воду, що відбивала ліхтарі порту. Він пам’ятав, як колись сидів так само, сам-один, і думав, що вже ніколи не матиме родини. А тепер от — поруч його друга донька, така ж непокірна і розгублена, як колись він сам.

— Знаєш, коли я був твоїх років, — нарешті озвався він, — я теж тікав на корабель щоразу, коли відчував, що не вписуюся у світ. Море не питає, хто ти, чи достатньо ти хороший. Йому байдуже.

— От тільки море не може відповісти на всі питання, — буркнула вона, стискаючи пальці так, що кісточки побіліли.

Кілліан трохи посміхнувся.

— Це правда. Але воно вміє слухати. І я теж. Якщо хочеш.

Касандра трохи повернула голову, кинула на нього короткий погляд. У темряві її зелені очі здавалися майже чорними.

— Не знаю, з чого почати.

— З початку — переоцінена розкіш. Можна почати з середини. Або просто сказати, що болить. Так завжди простіше.

Вона втягнула повітря, ніби збиралася з духом.

— Тобі коли-небудь здавалося, що ти...зайвий? Що всі ніби знають своє місце у світі, а ти просто...запасний варіант?

Кілліан задумався, перш ніж відповісти.

— Кожен проклятий день. І навіть після того, як зустрів твою маму, і після того, як став батьком... Це відчуття не зникає повністю. Але знаєш, що я зрозумів?

Касандра похитала головою.

— Ті, хто відчувають себе зайвими, часто бачать більше, ніж інші. Бо вони стоять осторонь. Вони помічають речі, які іншим і в голову не прийдуть.

Вона скептично скривилася, але мовчала. Кілліан нахилився ближче, щоб упіймати її погляд.

— Кессі, ти не запасна. І не друга. Ти єдина. Ніхто інший у цьому світі не зміг би бути тобою. Навіть якщо іноді тобі здається, що ти тінь Хоуп — це не так. Ви різні. І ти потрібна нам так само, як вона.

Вона опустила голову, волосся впало на обличчя, але він встиг помітити вологий блиск на її щоках. Вона швидко витерла сльози рукавом.

— Це не тільки про Хоуп.

Кілліан не здивувався. Він бачив, як вона дивиться на людей, як її погляд затримується на тих, хто навряд чи це помічає. Зрештою саме через це він і вирішив піти за нею сюди майже одразу.

— Я знаю.

Вона різко підняла голову.

— Ти...ти що, знаєш?

Він усміхнувся — м’яко, без тіні осуду.

— Я не сліпий, Касандро. Я бачив, як ти дивишся на Мішель. І бачив, як важко тобі приховувати, хто ти є насправді.

Її губи тремтіли, але вона не відвела погляду.

— Ти...ти не злишся?

— За що? За те, що моя донька закохалася? Чи за те, що вона сміливіша, ніж я був у її віці? — він торкнувся її плеча гаком, дуже обережно, щоб не налякати. — Кессі, я пишаюся тобою. І я тут, якщо тобі потрібно буде поговорити. Завжди.

Вона мовчала кілька секунд, а потім раптом нахилилася вперед і обхопила його руками. Це було швидко, майже незграбно, але Кілліан міцно притиснув її до себе.

— Я так боялася, — пробурмотіла вона йому в плече. — Боялася, що ти розчаруєшся.

— Ніколи, моя маленька язво, — усміхнувся він, обіймаючи її ще міцніше. — Ніколи.

Вони ще довго сиділи мовчки, поки хвилі билися об борти "Веселого Роджера", а зорі висипалися над затокою. Інколи саме на палубі старого корабля найкраще розумієш, хто ти є насправді.

— То як щодо того, щоб повправлятися у в’язанні морських вузлів? — нарешті запропонував Кілліан.

Касандра криво посміхнулася крізь сльози.

— Ти ж знаєш, що я ніколи не зав’яжу ідеального вузла.

— А ти ж знаєш, що ідеальні вузли — для ідеальних людей. А ми — пірати.

Вона уперше за вечір по-справжньому засміялася.

— Ага. Пірати.

І на якийсь момент усе стало трохи легше.

***
Він стояв на березі, спостерігаючи, як хвилі ліниво накочуються на пісок, поки Касандра ще була на кораблі. У руках крутив стару срібну монету — ту саму, що свого часу діставалася йому від брата, якого він надмірно часто згадував за часів свого батьківства.

Хоуп була як Ліам — сильна, правильна, наче створена нести світло там, де його завжди бракувало. Її погляд часто нагадував той самий — рішучий, але завжди з тінню турботи про тих, хто поруч. Вона завжди хотіла бути правильною. Бути кращою. Бути надією — наче сама її сутність втілювала ім'я, яке вони їй дали.

Касандра — Кессі — була зовсім іншою. Кілліан бачив себе в ній до болю чітко. Бунтівна душа, що шукала свободи, навіть коли не знала, куди саме хоче втекти. Її сміх лунав голосно, вона завжди йшла на ризик і завжди обирала шлях, що прокладений крізь бурю, а не навколо неї. У ній жила та сама темна пристрасть, що колись тягнула його до піратства, до саморуйнування.

Вони сперечалися постійно — Хоуп і Кессі. Як Ліам і він. Старша завжди намагалася направити, молодша завжди пручалася. Любили одна одну до божевілля і ненавиділи з тією ж палкістю. Ці дві душі, зв’язані кров’ю і чимось значно глибшим — страхом втратити. Так само боявся колись він. І так само втрачав.

І коли Хоуп із притиснутими до боків кулаками кричала Кессі в обличчя про те, що вона руйнує своє життя, він чув голос Ліама. А коли Кессі з диким полиском в очах відповідала, що не збирається жити за чужими правилами — він чув себе.

Цей цикл, здавалося, був вічним. Але зараз, дивлячись на обох, він відчував не лише страх. Він відчував гордість. Бо вони були частиною нього — і Ліама теж. Світло і тінь. Дві сторони одного компаса, який завжди повертається до родини, навіть коли шторм не дає бачити зірок.

І хоч Кілліан інколи боявся, що Кессі повторить його шлях, він знав одне — вона ніколи не буде самотня. Бо Хоуп завжди простягне руку. Так само, як Ліам колись простягав її йому. І хай Кессі іноді буде занадто впертою, щоб узяти ту руку, вона завжди знатиме, що вона там.