Chapter Text
Спустошення:
Етимологічно походить від латинського слова desolatio, «спустошення» – це процес, коли хтось відчуває себе спустошеним, зруйнованим. Отже, це дієслово означає – руйнування або спричинення смутку чи страждання.
Можна сказати, що спустошення – це стан людини, яка відчуває себе знищеною або розбитою.
*****
За вікном знаходився чоловік, але Драко не міг його впізнати. Він виглядав знайомим. Справді знайомим. Його дихання було повільним і навіть дещо нерівним, коли він дивився на вулицю.
Падав сніг.
Хоча він не відчував, що йому загрожує небезпека, Драко не міг втриматися, щоб не схопитися з ліжка одним швидким рухом і не схопити чарівну паличку, хоча його тіло відчайдушно чинило спротив цьому. Паличка лягла в руку так легко, ніби вона належала йому, але коли він подивився вниз, то виявив, що.... Це було не так. Його палички з глоду ніде не було.
— Ти пам'ятаєш мене?
Драко підняв голову, почувши чоловічий голос, хрипкий і трохи надломлений. Він не повертався, але теж виглядав настороженим. Драко не думав, що ця людина заподіє йому шкоду, але… Усе було надто заплутано. Він не довіряв власним інстинктам.
— Хто ти такий? — запитав Драко, міцніше стискаючи паличку.
Кілька секунд нічого не відбувалося. Руки чоловіка стиснулися в кулаки так міцно, що здалось ніби вени залишаться на його руках навічно. Драко відчув, як усередині в нього все похолоділо, коли він побачив, що напруга в незнайомій постаті лише наростає, а не спадає. Це було всього лише запитання.
І тут чоловік обернувся.
Це був Гаррі Поттер.
Драко ледве придушив крик, що так і норовив вирватися назовню. Першою ж його реакцією було кинуте прокляття, від якого Поттер ухилився легким помахом руки, після чого залишився стояти на місці, спостерігаючи за ним. Його очі виглядали... спустошеними. Драко не міг повірити в те, що бачить. Клубок у горлі заважав дихати.
Це був Гаррі Поттер.
Він був старший. Кілька мімічних зморшок викарбувались на його обличчі, а яскраві зелені очі стали зовсім тьмяними. Драко відчував, що дивиться на незнайомця; і в той же час, на когось, кого він бачив кожен день свого життя. Інстинктивно він спробував простягнути руку, доторкнутися до нього... але в ту ж мить опустив її. Що він взагалі робить?
— Я думав, ти помер, — пробурмотів він, тремтячи. — Я... я думав, що ти помер.
Поттер насторожено спостерігав за ним, вивчаючи кожне слово Драко, поки самого Драко накривала хвиля втрати. Переповнюючи його. Здавалося, що кожен м'яз і кожна кістка в його тілі розплавилися, змушуючи його впасти. В очах пекло, а над грудьми відчувався тиск, що загрожував розбити його серце. Він не розумів, чому. Драко взагалі нічого не розумів.
— Що сталося? — прошепотів Драко. Світло, що падало з вікна, розсіювалося по боках Поттера.
— Волдеморт...
— Не вимовляй його ім'я!
Драко обернувся, підняв паличку і з острахом чекав, що Смертежери увірвуться в дім через те, що він сказав «Волдеморт» замість «Темний Лорд». Але нічого не сталося. Драко й гадки не мав, чому. Вони вже мали б бути мертві, постраждавши від рук цих жахливих людей, павши під їхніми жахливими знущаннями.
Коли він обернувся, то виявив, що Поттер відійшов від вікна, і тепер насувається на Драко. Мовчки. Пильно стежачи за ним. Драко наставив на нього свою паличку, змусивши Поттера зупинитися і підняти руки. Він зовсім не виглядав наляканим.
— Він убив тебе, — сплюнув Драко. — Я бачив, як ти помер.
— І що ти відчув після цього?
Драко весь тремтів. Йому хотілось кричати… кричати, доки в горлі не пересохне, а легені не перестануть працювати. Але він не зробив нічого з цього. Натомість він глибоко вдихнув і спробував заспокоїтись.
— Що сталось?
Обличчя Поттера перекосило від боллю. Брови насупились, а рот перетворився у тонку лінію. Затамувавши подих, Драко чекав на відповідь.
— Всі померли.
Його серце завмерло.
— Що?
— Вони всі померли. Їх усіх убили. Принаймнi бiльшiсть.
Драко відчув, мов усе повітря було вибите з його грудей. По його щоці скотилась сльоза, але він не звертав на неї жодної уваги. Він не знав, хто такі «всі». Він не знав, чому його це має хвилювати.
Підборіддя Поттера затремтіло, і Драко чомусь так захотілось простягнути руку, підійти ближче і обійняти його. Але він залишився на місці. Він не міг втратити пильність, а тим паче опустити паличку.
— А ти чому не помер? — сплюнув він, і його голос був просякнутий отрутою. Гіркотою.
Ці слова, здавалось, вразили Поттера і він здригнувся.
— Бо я мушу врятувати тебе.
— Що ти в біса верзеш?
Поттер опустив очі і провів рукою по волоссю. Він був розлюченим, але при цьому й сумним.
— Ти мене не пам'ятаєш.
Драко не відповів, бо не знав, що тут пам'ятати. Він знав, що Поттер мертвий. Це було все, що він знав, а тепер вони стояли один проти одного, говорили якусь нісенітницю і дивилися у вікно..... Де вони взагалі були? Чи це була Англія? Чому йшов сніг? Хіба зараз було Різдво?
Коли Драко прийшов до тями, він помітив, що Поттер знову посунувся вперед, і тепер вони були на відстані трохи більше трьох футів один від одного. Драко знову послав чергове прокляття, але воно відскочило від щита. Щита, якого він навіть не чув, щоб хлопець накладав.
— Відійди.
Неймовірно, але Поттер послухався його і відступив. Вираз його обличчя був застиглим, і хоча в очах світилося спустошення, це було все, що видавало, що сталося щось жахливе. Все в Поттері було ідеально, його вигляд був бездоганний. Але Драко знав, що варто лише сказати одне слово, і все завалиться.
Як...?
— Поттер, — Драко нарешті опустив чарівну паличку. Він не переставав тремтіти. — Поттер, що сталося?
Поттер опустив плечі й зціпив зуби. На мить Драко подумав, що він не відповість, бо не хоче.
Але потім...
— Волдеморт переміг.
Драко відчув, що все навколо закрутилося.
— Я не розумiю...
— Волдеморт переміг.
— Що...?
Драко відчув, що падає. І падає. І падає.
— Волдеморт переміг у битві за Гоґвортс.
Руки обхопили його, щойно він ударився колінами об підлогу, і він дозволив себе обійняти. Біль пронісся над ним, як ураган, забираючи з собою все. Все, що залишилося. Драко видав схлип, який обпік йому горло.
А потім все навколо потемніло.