Work Text:
Коли Чарлі повертається, в нього з щелепи крапає кров, а очі налиті пекельним полум'ям.
Чухлик сам по собі ніколи не був вірянином — Бог вочевидь відвернувся від вуличних псів уже дуже, дуже давно. Його особистій долі він лишив саму лишень керамічну вдачу жити в районі собак більших та менших за нього. Владніші, сильніші, з гарнішими навичками виживання. Якби Чухлик був вірянином, він би вважав це своїм покаранням чи, мабуть, навіть якимось доленосним випробуванням. Шляхи господні, все ж, несповідімі, чи як там кажуть люди, коли вірять у подібну маячню й намагаються освятити власні страждання та виправдати вчинки? Попри все пережите у злиднях, він ніколи в Бога поради не просив, не благав про пробачення й тим паче не плазував, щоб отримати допомогу. У світі вуличних псів виживає сильніший, а сила — це зовсім не про страх перед чимсь вищим за тебе.
Але все ж таки .. Все ж таки він хреститься, а його лапа тремтить цієї самої миті.
Все виходить неправильно та незграбно. В інший день він би точно посміявся з себе так, що в легенях повітря скінчилося б. Зараз же він почувається бовдуром, дивлячись на ікону жінки, яка за його знаннями народила якусь там святу дитину. Він не знає, чи є сенс від цього зображення, чи варто було просити захист в якоїсь іншої жінки з дитиною на руках, чи увсіх тих сумних чоловіків, що він бачив до цього. Він лишень знав, що цей брудний папірець знайдений на вулиці — ікона і цього знання йому було цілком достатньо, щоб сподіватися .
Все ж, віра, релігія, якийсь там явний Бог — все це було речами, що були вигадані люди для людей й не були призначені для тварин. Тож він не знає у який бік вести лапу, не знає з якого плеча починати, не знає слів й не знає чи почують його молитви десь там поміж хмар. Знає лишень, що варто вималювати в повітрі хрест навколо себе і Бог, мабуть, буде на його боці.
Коли він закінчує робити це, думки про те, що він хочь якось, хоче трошки від Чарлі захищений, заспокоюють. Він підцеплює зубами якесь тряпчання й вкриває дівчинку, перш ніж його тіло знесено падає поруч, бо лапи більше не в змозі тримати його вагу но собі. Сонна, Енн-Марі довірливо притискається до його боку, шукаючи тепла в м'якому хутрі. Маленькі пальчики стискають його дрібнесенький хвіст і навіть якщо він зразу боляче до не доходить, він не видасть ні звуку.
Дивлячись на неї, Чухлик посміхається сам собі. Гірко, болісно, зламано. Кого він обманює ? Зараз спокійно для нього — несплатна розкіш.
Бо з часом він навчився ігнорувати криваві доріжки, що тягнуться від Чарлі наче повіддя з самого пекла, навчився ігнорувати зламані кістки, які стирчать у старого друга то тут то там, навчився відвертати очі, коли того вивертало усією їжею що їв. Якщо чесно Чухлик майже відразу здався, що Чарлі насправді і істи-то особливої потреби не було, але все одно старався приймати правила гри. Вірів у брехню якою годують.
Він бачив декілька разів те чим його вивертало і це не було ще на звичну блювоту, якою ваше життя сповнене, коли доводиться обходитися лишень недоїдками. Жижа була брудною та темною, шматки м'яса виглядали вже наче зарання згнилими, з білою, в'язкою плівкою плісняви. Чухлик тоді самим дивом стримав власну нудоту при собі й не намагався надто сильно заглиблюватися в думках про все.. це.
Чарлі навіть інколи злизував все те з підлоги й міг легко ковтнути наново, тільки щоб того не бачила Енн-Марі. Потім звуки, що доносилися глибоко з його нутра звучали неприродньо та хворо. Якось Чухлик навіть почув, як чужі нутрощі плямкають та булькотять поміж тріскотливих кісток, з яким хрипом Чарлі вдихав повітря.
Але він привчив себе особливо не звертати увагу і на це також.
Так само, як і не звертати увагу на те, що тіло його друга продовжувало розкладатися попри те, що було сповнене життя, а кров уже давно випадала з нього важкими твердими згустками, мов з середини зсихалася. Темні хробаки рилися в тому слизі, буцімто вроджені в ньому, а запах гниття ставав теперішнім його супутником. Він заповнював кімнати де вони були, а шматки шкіри іноді самі собою відпадали від кісток. Він чув, як вони плямкають об підлогу й знав, що Чарлі щоразу злизував її й ковтав, аби тільки не бачити це на власні очі. Просто щоб не було жодного підтвердження того, що він не міг визнати так довго. Що він помер уже давно і серед живих місць йому немає.
Саме тому, певно , Чухлик легко здогадався, що його друга смерть уже не хвилювала так само як і безліч інших речей якими він переймався до смерті. Але його жахливо лякало те , яким він пройде ті кляті Золоті ворота. У всякому випадку, йому хотілося бути хоча там б більш-менш цілисним. Він поїдав сам себе у марній спробі повністю повернути собі шматки себе, коли ті відпали й так зрадливо покидали його.
Це і було самим страшним: спостерігати, як його друг, що лякав його до напівсмерті, боявся себе вдвічі сильніше, безсилий перед власною долею. Безвладний проти того, що ним керує, а, вірніше сказати, хто. Бо щоночі Чухлик чув тихе бубоніння, коли закривав очі у марних спробах заснути. Він і сам налякано тулився до Енн-Марі, вдаючи, начебто оце його врятувало б. Молитви тепер злітали з його мов випаяні в середині пам'яті, вшиті в язик. Він не знав звідкіля точно знає, але був впевнений: Чарлі шепотів на вухо сам Діявол. Да так голосно, що подекуди це шепотіння досягало й чужих вух.
Але коли б не питав, Чарлі окликав ці свої голоси "янголами". Казав, що на цю землю знову його спустив сам Господь, дав йому місію, обрав бути месником. Голос його при цьому звучав втомлено, а ричання проривалося крізь слова. Криваві згустки текли його очима, мов сльози якими заливаються людські статуї їхніх божих, псуючи собою невинну чистоту білого мармуру.
Чухлик з обережністю ставитися до цих його розповідей про помсту, що була дарована самими небесами, як до чергового марення. Божевілля. Одержимості. Бо просто не може посланець божий бути напіврозкладеним трупом.
— Чарлі, ти лл-лякаєш Енн-Мм-марі. — Тремтячим голосом він хоче додати, що і його теж. Хоче сказати багато, але замість цього лишень безсильно додає: може хоча б рани перемотаєш? Так не можна, друже.. вб'єшся раніше ніж помремо.
Він каже це у проміні надії, що це якось зачепить щось у серці його строго друга, з яким вони не перший рік вже знайомі. Як-не-як, а вони вдвох піклуються про це нещасне мале дитя і ті голоси, які він чує, вона (нажаль) через свій дар чує теж. Вона часто в Чухлика питає що ж то таке шепочеться з ним, а що їй відповісти він.. просто не знає .
Але Чарлі відвертає морду та ричить на тіні, перемовляючись з ними наче бачить там щось інше замість них. Наче вони живі.
— Усі собаки потрапляють до Раю, Чухлику, — каже він голосом стомленим, охриплим та зів'ялим.
Посеред його слів знову можна почути булькотіння розірваних органів, які функціонують лише на тому факті, що він не зовсім ще живий і не зовсім помер. Ще не визначився до якого зі світів належить. Балансує доки не вб'є тих, хто вбив його.
— ...й всім собакам туди ж дорога.
З його пащі несе пліснявою та смертю, а очі кольору старого меду так спалахують у темряві вогнем, що Чухлик знову згадує про того людського Бога й просить, щоб той хоч би на хвильку зглянувся над Чарлі та й вирвав з нього життя, щоб більше не повертав назад. Лишень б це тільки допомогло полегшити його долю та й вишкрябало життя з його тіла, дало нарешті спочити.
— Тільки ось мені поверхом нижче, як тут закінчу.