Chapter Text
Гі-Хун був тихий. Занадто тихий. Сидячи на сходах він глибоко занурився у себе.
Те що сталося під час другої гри його занадто сильно турбувало.
Чому те, як Йон-Іл прокричав моє ім'я, здається таким знайомим? Він не викрикував так моє ім'я в попередньому житті. Чи справді той солдат пішов проти влади? А якщо його можна буде використати для повалення ігор..
Він закрив очі. Від думок починала боліти голова. Потім він відчув руку на своєму плечі.
«Гі-хун, ти в порядку? Ти ні разу не долучився до нашої розмови»
Він дивився на нього, як олень у світлі фар. Йон-Іл підняв брову. Через секунду Гі-Хун нарешті почав говорити.
«А, т.так, зі мною все гаразд. Просто задумався над тим яка гра може бути наступною..»
Він відвів погляд від іншого чоловіка на свої руки, які обперлися об коліна.
«То у вас вже є припущення, пане?»
Тихо з боку спитав Де-Хо. Гі-Хун хотів відповісти, але затримався на секунду. Як йому натякнути, що це буде мінгл?
Всі згуртувалися і підсіли ближче до Гі-Хуна.
«Я все ще вагаюся між декількома варіантами, але я точно впевнений що вона буде командна»
Де-Хо насупив брови. Коли він хотів знову спитати Гі-Хуна, почувся тихий голос.
«Що ви маєте на увазі під припущеннями? Це як шукати голку в тюку сіна»
Чотири пари очей дивилися на Джун-Хі. Розуміння того що вони їй нічого не розповіли, швидко заполонило їх розум.
Гі-Хун який сидів ближче за всього до неї, тихо почав говорити.
«3 роки тому я брав участь у цих іграх перший раз. Тоді я вийшов єдиним переможцем..»
Джун-Хі ахнула, її очі трохи розширилися.
«Але..але чому ви повернулися?»
Гі-Хун закусив губу. Його нога нервово підстрибувала.
«Гей Гі-Хуне, якщо тобі все ще тяжко говорити про це, ми не наполягаємо»
Чон-Бе нахилився ближче до нього поклавши руку на його коліно.
«Усе добре, вам варто знати..я не хочу ховати будь які крихти інформації від вас, коли ваші життя на волоску від смерті»
Зробивши глибокий вдих, він почав.
«Через деякий час після ігор, мене запросив засновник. З нашої розмови я виніс декілька речей, але сама головна це те, що ми для них не більше ніж розвага»
Усі переглядались між собою.
«Пане, хто "вони"?»
Гі-Хун підвів голову і подивився на стелю де була розташована камера.
«Ті, для розваг яких і створили ці ігри. ВІП персони. Вони фінансують усе це пекло»
Гі-Хун нервово перебирав пальцями.
«Я не можу спокійно жити, їсти та спати з розумінням того що ці ігри досі проводяться. Саме тому я повернувся. Зараз я розумію, що як гравець, я не зупиню ігри, але я можу врятувати хоча б когось, поки моя команда шукає острів»
«Що? Гі-Хун, я нічого не розумію. Острів, чому ти такий впевнений?»
Чон-Бе міг тільки розгублено дивитися на Гі-Хуна.
«Коли я грав перший раз я зустрів детектива. Нещодавно ми знову перетнулися та створили команду. Він був тут під прикриттям персоналу. Більшість інформації яку я знаю, я завдячую саме йому»
Де-Хо взявся за голову.
«Боже, як багато інформації!»
Тоді Джун-Хі знову заговорила.
«То які у вас припущення, пане?»
«Як я вже казав, вона точно буде командною. Я не можу на 100% розраховувати на попередній досвід, але під час моєї третьої гри вибула половина гравців. Я припускаю, що так буде і в цей раз»
Де-Хо притулив коліна блище до себе, він намагався тримати обличчя, але емоції все ж таки проступили на ньому.
«Половина...половина гравців..»
Чон-Бе поклав руку на плече Де-Хо.
«Ану зберися! Ми ще не програли, у нас є чудова команда! Ми подолаємо усі труднощі!»
Останні слова він сказав дивлячись на кожного у групі.
Команда..
Їм треба більше гравців для мінгла.
«Що до команди»
Усі знову дивилися на Гі-Хуна.
«Я все ще невпевнений, але наступна гра може вимагати більшу кількість гравців в команді»
«Ти кажеш за перетягування канату, Гі-Хуне?»
«І так, і ні. Команда все ще може складатися із п'яти осіб, але про всяк випадок нам варто знайти ще людей яким можна довіритися»
Йон-Іл озирнувся, прижмруживши очі.
«Це буде доволі складно, кому можна тут довіритися, якщо ми ні з ким по факту і не контактували?»
Джун-Хі невпевнено підняла руку.
«..Я знаю пару людей яким можна довіряти. Одна з них допомогла мені підчас першої гри»
Чон-Бе обпер підборіддя об долонь.
«Ти кажеш про тих двох, що нам махали після того як ми зайшли? Та старенька і хлопець поруч з нею?»
Джун-Хі кивнула.
Їхню розмову перервав звук дверей та кроки солдат.
Квадрат вийшов по центру усих інших і почав говорити.
«Ви всі пройшли другу гру. Вітаю. А зараз я оголошу результати другого раунду»
В кімнаті потемніло і знову осяяло золоте світло скарбниці. Гі-Хун закрив очі.
«У другій грі вибуло 110 гравців. Загальний призовий фонд 20 мільярдів. Залишилося 255 учасників,призовий фонд на 1 людину 78 мільйонів 823 тисячі 530 вон»
Гі-хуна нудило від того що їх оцінюють в грошах, як товар на прилавку. Він стиснув руки в кулаки.
Він не помітив пильного погляду Йон-Іла на своїй потилиці.
Секунду тишу перервали обурливі вигуки. Знову. Гі-хуну терміново потрібно було у вбиральню.
«Зараз розпочнеться голосування і ми визначимо чи відбудеться наступна гра»
В гуртожиток почали завозити стенд з кнопками голосувань.
Люди юрмилися. Тихий гул стояв в кімнаті. Гі-Хун дивився на Чон-Бе. Він пам'ятав що в цьому голосуванні він обере O.
Підійшовши до нижчого чоловіка, Гі-Хун легенько пхнув його в бік.
«Чон-бе, слухай, голосуй за вихід. Не хвилюйся про свій борг я..я допоможу коли ми вийдемо, вам усим»
Він дружньо їм посміхнувся. Чон-Бе здивовано кліпав.
«Гі-Хун..»
Він повернув голову на Йон-Іла. Той нервово намацав свою голубу нашивку.
«Не бійтеся, я хочу зупинитися і вийти»
Де-Хо подивився на свою нашивку. Він піджав губи.
«У мене дружина в лікарні..»
«Так! Ми виберемося звідси!»
.
.
.
«Цього разу ми почнемо голосування з номера один. Гравець 001 голосуйте»
Йон-Іл вийшов і без вагань натиснув на червону кнопку
У Гі-Хуна гора спала з плечей.
Голосування продовжувалося. Гі-Хун бачив куди це все веде. Він справді більше не міг тримати емоції при собі. Він почав пробиватися крізь натовп.
«Люди! Люди..!»
– Ви що подуріли?!
Його перебив Йон-Іл.
– Ви ж бачили скількох уже вбили! І хочете ще одну гру?! А ви впевнені, що не помрете??
Він тяжко видихнув. Його нахмурене обличчя пробіглося по всій частині гуртожитку O.
– Зупиніться, бо помрете!
Він крокував гуртожитком до людей які ще не голосували.
– Беріть гроші і ідіть! Живіть!
Десь ззаду почувся голос.
«Але ж 70 мільйонів нічого не змінять. Ці люди з такими грошима сплатять лише десяту частину! Ми думаємо лише про одне – ця сума для нас замала!»
Гі-Хун хотів затулити вуха і десь сховатись. Він не міг пережити це ще раз. Жадібні крики зі сторони O, відчайдушний плач зі сторони X. Він більше не міг.
– Зіграймо ще!
Люди почали скандувати з піднятим до гори вказівним пальцем.
Гі-Хун підніс руку до обличчя. Йон-Іл лише зі співчуттям дивився на нього.
.
.
.
«Гравець 456»
Гі-Хун з пустим виразом обличча натискає червону кнопку.
«138 за, 117 проти. Зважаючи на більшість голосів ми проведемо третю гру завтра. Дякуємо»
Повільно повертаючись до своїх друзів, Гі-Хун старався хоча б якось відігнати нагнітаючи думки тим, що Чон-Бе проголосував за вихід.
Пильний погляд все ще спостерігав за Гі-Хуном.
∆О□
Отримавши вечерю, Джун-Хі та Гі-Хун попрямували до протилежної сторони гуртожитку.
Джун-Хі йшла тримаючи 2 коробки молока та хліб. Гі-Хун відав своє молоко Де-Хо, воно йому корисніше, ніж людині яка не переносить лактозу.
«Це тут»
Джун-Хі вказала на сходи. Там на них сиділи понурені жінки, та син старенької.
Гум-Джа підняла голову. Її очі трохи пом'якшилися.
«Це ти! Люба щось сталося?»
Тоді вона помітила Гі-Хуна.
«Ой, вітаю..»
Тоді її перебив Йон-Сік.
«Це..Це ви!..»
Він швидко закрив рота. Прямо зізнатися що він підслуховував їх розмову і збирався зробити це ще раз, напевно виглядало б дивно.
Гі-Хун тільки нахилив голову, в запитливаному жесті.
«...Той чоловік з першої гри, який кричав "Завмри"..»
Гум-Джа з недовірою дивилася на сина. Вона за версту розпізнає коли її син бреше. Вона пхнула його в бік.
«Йон-Сіку, що ще ти зробив?»
«Нічого! Присягаюся!»
Вона лише скептично підняла брову. Гі-Хун спостерігав за їхньою невеликою сваркою. Він нервово піджав губи. Йому це так нагадувало ті старі дні коли мати лаяла його так само. В горлі почав утворюватися ком. Зі спогадів його вирвав новий крик жінки.
«Підслуховував?! Невже ти так і не навчився з дитинства що це не культурно?!?! А якщо вже і почув, то підійди та ввічливо попроси поділитися інформацією!»
Гі-Хун видихнув. Він не був злий на Йон-Сіка, зовсім ні, але його хвилювало, чи не розповів він це і іншим гравцям, ненароком утворивши сарафанне радіо. Він на своєму гіркому досвіді дізнався як це, і не бажав Йон-Сіку того самого.
«Гей, усе добре. Я розумію, в такому місці ти робиш усе щоб вижити. А ваш син з турботою про вас, збирав та приносив усю можливу інформацію. Я не можу злитися на таку дрібницю, яка можливо врятувала життя»
Гум-Джа дивилася на нього з при відкритим ротом. Зробивши глибокий вдих вона заспокоїлася.
«Добре, але Йон-Сіку, не самій робити знову якісь дурниці!»
Вона пригрозила йому пальцем. Нарешті гравець 120 відкликнулася.
«То, навіщо ви тоді прийшли?»
Жінка пробіглася поглядом по ним двом. Вони вже взаємодіяли в першій грі. Він присів біля інших, і жестом попросив їх сісти ближче.
«Я маю припущення що до наступної гри. Вона командна, але можливо нам знадобиться більше 5 гравців. Джун-Хі сказала що вам можна довіряти»
Хюн-Джу нахилила голову, вона все ще ставилася скептично.
«Пане, дозвольте поцікавитися, на підставі чого ви робите припущення? Ви ідеально знали що робити під час першої гри, ви висунули правильне припущення що до другої, і зараз ви прийшли до нас з іншим»
Вона нахилилася ближче до Гі-Хуна, таким чином Хюн-Джу намагалася відгородити решту своєї команди від будь-яких намірів чоловіка.
Вона дивилася на нього пронизливим поглядом.
«Хто ви? І що ви робите в цих іграх?»
Гі-Хун підняв руки у знак капітуляції. Він подивився на Джун-Хі, яка стояла трохи по заду нього, питаючи її очима, чи варто їм розповідати.
Вона повільно кивнула. Зробивши глибокий вдих, він дивився Хюн-Джу в очі, та пошепки промовив.
«Я повернувся у ці ігри щоб їх припинити»
Хюн-Джу на секунду здивувалася, але потім видихнула.
«Так і знала що ви тут були раніше»
Вона відступила, але стукаючий палець по передпліччю свідчили про її нервозність та ті малі залишки недовіри.
«Якою буде третя гра? Вона така ж сама як і була у вас колись?»
«Я не даремно наголосив на тому що це припущення. Єдине що я знаю точно, то гра буде розрахована на те щоб приблизно половина гравців вибула»
Збоку почувся тихий зойк.
«П.половина?!»
Йонг-Мі закрила обличчя руками, їй знову хотілося плакати. Хюн-Джу та Гум-Джа старалися заспокоїти молоду дівчину.
Гі-Хун дивився на цю сцену і йому стало боляче. Він пам'ятав що Йонг-Мі не пережила ці ігри. Він зжав кулаки.
Ти виживеш на цей раз..
«То...які припущення?»
Тихо запитав Йон-Сік.
«Це може бути перетягування канату, або щось на кшталт музичних стільців, тільки з командами»
Хюн-Джу підняла брову. Її очі бігали по обличчю Гі-Хуна.
«Які..кардинальні припущення, пане...Скільки гравців треба для цієї командної гри?»
«Десять. В нашій команді п'ять людей, у вас чотири. Нам не вистачає ще одного, але знайти його буде набагато легше ніж ще п'ятьох, або шістьох людей коли нас попросять розділитися на команди»
Хюн-Джу та інші ненадовго затихли. Гі-Хун розумів їхню недовіру до нього, але все ж надіявся на позитивну відповідь.
– До уваги гравців, світло вимкнеться через 30 хвилин.
Гі-Хун обернувся на свою команду. Не добре, в цей час вони вже переносили матраци та постіль під ліжка. В них обмаль часу.
«Пане»
Гі-Хун повернув голову до Хюн-Джу.
«Дайте нам 20 хвилин на роздуми, скажіть де вас знайти?»
Він кивнув, та рукою показав напрямок.
«Ось той вугол, шукайте мене біля нижчих ліжок на сходах»
«Добре»
Він розвернувся, та разом з Джун-Хі, пішов до решти їхньої команди. Поки старший розмовляв з іншою командою вона встигла з'їсти булку, і зараз в руках тримала напів випиту коробку молока, та одну закриту.
Вони продовжили йти в тиші, поки на півдороги Джун-Хі не простягнула Гі-хуну другу коробку молока.
«Візьміть, ви напевно нічого не пили з учорашнього дня»
Він подивися спочатку на коробку з молоком, потім на Джун-Хі. Легка посмішка розтягнулася по його обличчю.
«Люба, тобі воно більш потрібно ніж мені, тому пий і не переживай»
«Я наполягаю, візьміть»
Дівчина була наполеглива і з більшою силою впихувала йому молоко у руки.
«Джун-Хі, навіть при сильному зневодненні, я б не став пити молоко, принаймні це»
Дівчина запитливо на нього подивилася.
«У мене непереносимість лактози, від молока мені стане погано»
Від слів Гі-Хуна вона втихомирилась, і перестала наполягати.
«Ходімо, до відбою нам треба приготувати ще заходи безпеки»
∆О□
– До уваги гравців, залишилося 10 хвилин до вимкнення світла.
«Нам треба прискориться! Де-Хо де постіль і подушки?»
«Вони тут, пане»
«Добре, майже готово. Я візьму на себе першу варту, далі обирайте самі»
Всі переглдалися між собою. Тоді Йон-Іл наважився запитати.
«А чи треба усе це? Я не думаю що люди спроможні на те щоб напасти на інших»
Він видихнув. Треба спокійно йому відповісти. Гі-Хун не хотів знову грубити Йон-Ілу.
«Коли я був тут вперше...вночі коїлися божевільні речі..»
Він забрав подушки та простирадла у Де-Хо, і почав розкладати їх під ліжками.
Джун-Хі сиділа на сходах і чекала коли прийде інша команда, щоб сповістити Гі-Хуна. Невдовзі на горизонті показалася висока постать.
«Пане, вона тут»
Джун-Хі привітливо помахала Хюн-Джу, та лише кивнула. Гі-Хун виліз з під ліжка та залишив постіль на інших. Він встав та попрямував до сходів.
«Так, яке ваше рішення?»
«Ми погоджуємося, якщо наступна гра потребуватиме 10 гравців»
Гі-Хун з полегшенням видихнув.
«Добре, дякую за вашу довіру»
Хюн-Джу перевела погляд з чоловіка на інших за його спиною.
«Дозвольте поцікавитися, що ви робите?»
«Створюємо заходи безпеки»
Вона підняла брову, але продовжила спостерігати за іншими членами команди Гі-Хун. Тоді вона подивилася на інших гравців в гуртожитку, а потім на табло.
Вона зрозуміла.
Повернувшись знову до свого співрозмовника вона слабо схилила голову в німому запитані.
Гі-Хун повільно кивнув.
«Зрозуміло...на добраніч»
«На добраніч...»
Гі-Хун повернувся до своєї команди. Вони вже закінчили з постіллю та обговорювали хто і де буде спати.
«Як я і казав раніше, я візьму на себе першу варту, далі розподіляйте самі хто за ким»
Усі кивнули та продовжили розмову, Гі-Хун повернувся на сходи та сів.
–Світло вимкнеться через 10, 9, 8...3, 2, 1.
В кімнаті запала темрява, єдиним джерелом світла були X та O на підлозі.
Гі-Хун сперся на коліна. Щось упиралося йому в бік. Засунувши руку у карман, він витягнув булку до якої досі не торкався.
Якомога тихіше він відкрив пластикову упаковку, та почав повільно їсти. Думки повертали його до Йон-Іла, та чому його голос був такий знайомий.
На чий же голос він схожий?..